Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)

свобода.

Однако свобода понимается ими как нечто неизъяснимое, не поддающееся

выражению в понятиях, иррациональное. Это внутренне состояние,

настроенность, переживание индивида. Свобода противопоставляется

необходимости. Такая свобода, противопоставляется необходимости и

отрешенная от общества, - есть пустой формальный принцип. Свобода - это

свобода выбора отношения к окружающей действительности. Раб может быть

свободным, соответственно, самоопределяя отношение к своему бытию. Свобода

становится неотвратимым роком. “Человек осужден быть свободным” свобода

есть мучительная необходимость.

Характерной чертой человеческого существования является то, что он не

сам выбирает условия своего существования, он заброшен в мир и подвластен

судьбе. От человека не зависит время его рождения и смерти. Это приводит их

к мысли, что помимо человеческого существования существует потусторонняя

реальность, которая понимается как способ существования человека, состоящий

в озабоченности человека, направленной куда-то вне его. Внешний мир

представляет среду, мир заботы человека, окружающий человеческое

существование и находящийся в неразрывной связи с ним. Пространство и время

есть способы человеческого существования. Время - это переживание

существованием своей ограниченности, временности. Представление о времени

до моего рождения и после смерти - произвольная экстраполяция. Говорить о

том, что будет после моей смерти бессмысленно.

33. Релігійна філософія. Неотомізм.

Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський.

Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи

його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля,

Хайдеггера, Ясперса.

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування

природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої

діяльності Бога та об'єктом його управління.Неотомістична концепція буття

дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом.

Абсолютне буття – Бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку

неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують

його існування. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не

суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це

два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога).

Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш

розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під

контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому

єдиним критерієм істин ності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому

плані філософія мусить бути прислужницею релігії.Фома Аквінський (1125/26 –-

1274 рр.) – один з найвидатніших представників середньовічної філософії,

учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і

його вчитель, Фома Аквінськии намагався обгрунтувати основні принципи

християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення

Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя

з догматами церкви.

Під буттям Фома Аквінськии розуміє християнського бога, який актом своєї

волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф. Аквінського

існує чотири рівні буття.

Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначеність речей, сюди

відносяться неорганічні стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває

форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна

доцільність, яку ще Арістотель назвав «рослинною душею» – це рослини.

Третій рівень – тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у

матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або

розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. Внаслідок того, що душа

не пов'язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа, за

Фомою Аквінським, наречена «самосущою». На відміну від неї, душі тварин не

є самосущими і гинуть разом із загибеллю тіла. Великого значення надавав

Фома Аквінський розуму.

Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а

тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум – це воля, що

спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і

поведінкою.

Вчення Фоми Аквінського про людину ґрунтується на уявленні про єдність

душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона

отримує свою завершеність тільки через зв'язки з тілом. Особистість для

Фоми Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою

розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання

його.

34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.

35.києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки

українського та інших словянських народів.

Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво-

Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була

осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в

Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе

значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою

оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед

студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення.

Філософія вивчалась 2–3 роки, причому професори використовували в своїх

лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і

Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку

філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І.

Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський

та ін.

36.філософські роздуми Г Сковороди про людину і світ

Григорій Савич Сковорода – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст,

який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. За Сковородою, Бог і

природа – єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне

змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична

натура – «мертва стихія», во на піддається руйнуванню і переходить з одного

стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незни-

щуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві

матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, його філософію

не можна тлумачити однозначно як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється

своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і

явища. Явища – це видима тлінь «одяг», який постійно змінюється і

оновлюється, за ним ніби ховаг ться сутність, яку він називає вічністю.

Визнаючи мінливість зов нішньої природи, мислитель утверджував ідею

вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і

причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі

неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.

Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду

перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато науь вивчає природу і

приносить користь людям для задоволення їхніх тілесних потреб, але не

тілесне, не матеріальне є головним у світі і і людині. Тому науки про

матеріальний світ навчають головного – як бути щасливим. Хто хоче бути

щасливим, той насамперед пови нен пізнати самого себе, тобто внутрішню

сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не

може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може

бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона – від Бога.

Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише

пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвуч ний її серцю, тобто

внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю,

його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.

37.Проблема визволення людини і нації у поглядах мислителів Кирило-

Мефодіївського братства(Шевченко Костомаров та ін)

Визначну роль у суспільно-політичному житті України зігралі Кирило-

Мефодіївське товариство – таємна антикріпосницька організація, що була

створена в Києві в січні 1846 р. Його заснов никами були М. Костомаров, В.

Білозерський, П. Куліш. У квіти до нього вступив Т. Шевченко. Члени

товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо

необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського

народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у

«Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо само бутності

українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі

люди будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило

товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії

проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до

селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко

розправився з товариством у 1847 р.

38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(І.Франко,

Л.Українка, Н.Драгоманов, М.Грушевський)

І. Франко (1856–1913 рр.) – класик української літератури, видатний

мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії.

Брав активну участь у національно-визвольному русі на Галичині, був у

складі керівництва української радикальної партії, яка прагнула змінити

спосіб вироб-ництва на колективних засадах власності, наданні землі селян

ству.

Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний

підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього

світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному

фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії.

Він був великим просвітителем-гуманістом українського народу, переклав на

українську мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення

Ч. Дарвіна та його послідовника – матеріаліста Е. Геккеля. В цілому погляди

1. Франка можна розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з

енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу.

М. Драгоманов (1841–1895 рр.) – мислитель і громадський діяч, історик і

публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за

кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори

російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди

Драгоманов називав позитивізмом, у розумінні природи стояв на

матеріалістичних позиціях. Критично розцінював християнство. Драгоманов

вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його

закономірності. На його розуміння суспільства вплинув певним чином

марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість перебільшення

економічного фактора. Соціологічні погляди Драгоманова базувались на

визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм

прогресу суспільства він вважав покращення життя людини. Разом з тим вчений

творить оригінальну соціалістичну концепцію, згідно з якою наголошує на

понятті «громада». Основною формою організації суспільства проголошується

вільна спілка громадян, об'єднаних спільною мовою. Народи з окремою мовою

становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до

поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства. Громадянський ідеал

Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалам і прагненню

українського народу до самостійної державності.

М. Грушевський (1866–1933 рр.) – український історик і громадський діяч.

Основні твори – «Історія України-Руси», «Нарис історії київської землі» та

ін. Це був учений, що мислив широкими історично-філософськими категоріями.

В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського

народу, яке він пов'язував із загальнодемократичними перетвореннями. Вчений

підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію

українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення

для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в

сучасний період.

39, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи

філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Перший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? –

Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть

проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і

минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування

світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди».

Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу.

Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути

така: існування всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою

єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що

світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю,

яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена

нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття,

існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості,

кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також

робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в

минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних

слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в

різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування

є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм

свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка

представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та

поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в

той же час взаємопов'язані його форми:

- буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття

речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей

і процесів, створених людиною;

- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на

специфічно людське буття;

- буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване

духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття

окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

- Майбутнім бакалаврам економічного профілю особливу увагу слід звернути

на сутність соціального буття.

40.Наукрве поняття матерії , його світоглядне та метологічне значення.

Сучасна наука про будову матеріального світу.

Все розмаїття форм буття звично зводять до двох ного аспектів: буття

матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального

буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським поняттям, яке

розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філософії. Матеріалісти,

античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, останнім

неподільним елементом – «дном», за межами якого нічого не існує. Зрештою в

межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії, яке не

ототожнювалось з жодною з фізичних форм і видів, а включало лише дві вимоги

– бути об'єктивною реальністю і відображуватись у людській свідомості та

відчуттях, існуючи незалежно від них.

Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, властивість бути

об'єктивною реальністю свідчить про нестворюваність і незнишуваність

матерії, про її вічне і нескінченне існування. Матерія наділена і рядом

інших властивостей: вона скінченна і нескінченна, перервна і неперервна,

структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така

фундаментальна властивість, як. можливість відображення, з якої в ході

тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

Нині відомі кілька видів матерії – речовина, поле, фізичний вакуум.

Розрізняють також ряд структурних рівнів її організації: мікросвіт,

макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані у відповідності з

масштабами людини, її світосприйняттям та світо-відчуженням. Існують

концепції структурування матерії на засадах її складності: системи неживої

природи (елементарні частки, молекули, мікроскопічні тіла, космічні системи

різних рівнів тощо) і біологічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів

до людини), соціальне організовані системи (людина, сім'я, різні форми

колективності, об'єднання і організації, класи, партії, нації, держава,

суспільство, людство в цілому).

41. Рух– спосіб існування об”єктивної та суб”єктивної реальності. Основні

форми руху матерії та їх взаємозв”язок.

Движение материи - не только механическое перемещение тел в пространстве,

но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, которые

вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращение

элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деят-тью

между людьми в процессе их социальной жизни.

Основные типы движения: 1.- это движение, когда сохраняется качество

предмета; 2.-тип движения, связанный с переходом от одного качества к

другому, с изменением качественного состояния предмета.Это может быть

разрушение предмета, распад его на составляющие элементы, кот. представляют

особые кач-ва, возникающие в рез-те преобразования исходного предмета.

Процессы, связанные с преобразованием кач-ва предметов, с появлением

новых кач-ых состояний, кот. как бы развертывают потенциальные возможности,

скрытые и неразвернутые в предшествующих кач-ых состояниях,

характеризуются как развитие. Процесс развития - это всегда переход одного

качества в другое, направленное формирование новых систем, новых типов

организации, кот. рождаются из предшествующих им систем. Две разновидности

процессов развития: 1) процессы качественных превращений, не выходящие за

рамки соответствующего вида материи, опред-го уровня ее организации. 2)

Процессы перехода от одного уровня к другому. В неживой природе ярким

примером первой разновидности развития может служить эволюция звезд.

Существует несколько качественно различных форм движ материи: механ,

физическая, хим, биологическая, социальная... Качественное разнообразие

одного уровня не м.б. объяснено кач разнообразием другого. Точное описание

движ частиц воздуха не может объяснить смысл чел речи. Однако необходимо

иметь в виду и общие закономерности, свойственные вскм уровням, а также их

взаимодействие. Эта связь выраж в том, что высшее включает низшее. (ДНК -

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16