Синонимия и антонимия в поэзии

лінгвіст Д.М.Шмельов вважає, що для таких слів доцільно застосувати термін

“контекстні синоніми” [Шмелев, 1977, 200].

Ми в роботі користуємось терміном контекстуальні синоніми, під яким

розуміють “слова, які зближуються своїми значеннями і вступають в

синонімічні зв’язки лише в умовах певного контексту” [СЛТ, 1985, 250].

Оскільки контекстуальні синоніми виявляються тільки в певному контексті, то

це явище належить не до системи мови, а до мовлення. Аналіз цього типу

значень має особливу вагу при розгляді художнього тексту. Виникнення

синонімії цього типу зумовлене семантичними процесами, які виникають при

взаємодії значень слів у тексті, тобто синонімічним зближенням.

Оскільки досліджуються лінгвостилістичні особливості поетичних творів

І. Муратова, то не можна не звернутися до аналізу явища синонімічного

зближення і виникнення контекстуальних синонімів, що характерне для мови

поезій цього автора.

Як відомо, синоніми виникають з необхідності фіксувати в слові нові

відтінки явища, уявлення чи поняття. З другого боку, такі слова можуть

характеризувати не саме явище, а своєрідне бачення, оцінку його, ставлення

до нього. Відомо, що в тексті одні і ті ж об’єктивні властивості явища

характеризуються різними словами в залежності від точки зору і оцінки

мовця. Часто ці слова не є синонімами в мовній системі, але близькі до них

за значеннями, бо в оточенні синонімічних слів переймають на себе певні їх

ознаки, і тому сприймаються як синонімічні. У такому разі відбувається

зближення значень слів у тексті, які в мові не є синонімами. Синонімічне

зближення може виникати між родовими і видовими поняттями, між словами

однієї тематичної групи.

Слід зауважити, що Л.А.Булаховський, який хоч і визначав синоніми

через взаємозамінність, застерігав від надто широкого розуміння зближення

понять видових і родових, від змішування логічних і лінгвістичних

категорій: “Одна з поширених помилок, – зближення відношення слів-

показників, як широких обсягом, з іншими словами того самого синонімічного

ряду, звичайно конкретнішими, – з відношеннями родових понять до видових.

Треба зразу ж виразно визначити, що таке зближення не прийнятне і не

дається провести практично, бо підміняє логічні відношення... тими..., які

існують в природі мови” [Булаховський, 1955, 247]. Таке розширення

розуміння синонімів неодноразово заперечувалося у літературі: "У мовленні

нерідко одні слова вживаються замість інших, означаючи в семантичному плані

суміжні поняття або поняття, що перебувають у родо-видових відношеннях,

приналежність до однієї тематичної групи і т.п.

Проте ці слова не можуть бути віднесені до розряду синонімів.

Підставою до того, щоб вважати слова синонімами, може бути лише замінність,

яка являє собою єдність двох взаємозв’язаних, що випливають одна з другої –

семантичної сторони і слововживання тих чи інших слів. Наявність же тільки

однієї з названих ознак – взаємозамінності – або смислової, або

слововживання з двох або кількох слів – ще не дає підстави вважати ці слова

синонімами" [Синонимы рус.яз. и их особенности.– Л. – 1972, 14-115].

Більшість лінгвістів наших днів розмежовує категорії логічні і

лінгвістичні і не включає в синоніміку слова, що називають різні поняття. У

ряді робіт визначається, що не є синонімами слова, об’єднані однією темою,

видові і родові поняття, видові назви між собою. Правда, В.М. Клюєва

називає слова, що об’єднані спільною темою або ж називають видові поняття,

тематичними синонімами [Клюева, 1956].

Разом із тим, ми пристаємо до думки Д.М. Шмельова, який стверджує, що

“немає сенсу заперечувати проти позначення контекстно зближених слів

терміном ”контекстні синоніми” або “ситуативні синоніми”, але слід при

цьому чітко уявляти собі, що в такому разі відмічаються не системні

відношення, які існують у лексиці, а (майже безмежні) можливості

використання різноманітних слів з різною метою” [Шмелев, 1977, 202].

Для поезії І. Муратова з її емоціональним напруженням, із

багатоманітними асоціативними зв’язками синонімічне зближення слів і

контекстуальна синонімія є одним із суттєвих виражальних засобів. Таке

синонімічне зближення потрібне , щоб не втратити емоційності висловлювання,

якщо синонімів немає або СР обмежений: “Стою собі замріяний піїт.

Розгублений... Трибуном би, трибуном! Оракулом... Пророком... Сурмачем!

(1980, 98). У ряд синонімів оракулом – пророком включаються слова трибуном

та сурмачем, які обрамляють СР і переймають на себе їх ознаки, а також самі

впливають на них: поет мріє, що він не просто оратор-трибун, він перший

серед перших сурмить пророчі слова своєму народові. У такий спосіб

відбувається семантичне зближення названих слів, або синонімічна “індукція”

слів, які в мовній системі не є синонімами.

Синонімічне зближення слів цінне тим, що суттєво збільшує виразові

можливості української синоніміки, робить місткішими СР. Слова, що входять

до СР, пов’язані між собою синонімічними зв’язками і являють собою не

просту сукупність синонімів, а певним чином організовані групи. Завдання

ряду таких синонімів у тексті полягає, наприклад, у тому, щоб описати

інтенсивність прояву дії: “Ви й прощайте сказати не встигли (я самотній на

сходах стою) і пішли. Подалися. Побігли” (1972, I, 69). Пішли і подалися як

синоніми виражають різний ступінь інтенсивності: податися – піти більш

інтенсивно. При такому зростанні інтенсивності дії (пішли, подалися) цілком

логічним є вживання наступного слова побігли, яке в тексті синонімічно

зближується з попередніми словами. Слова пішли, подалися, побігли передають

зростання інтенсивності руху і одночасно наростання хвилювання як ліричного

героя, так і героїні поезії.

Наведемо інші яскраві приклади синонімічного “зараження” слів, де

завдання СР полягає в розкритті різноманітності ознак: “А в серці –

спогадів моїх чудесний сплав, відсіялося з них все другорядне, нещире,

випадкове і дрібне” (101). У тексті відбувається ніби складання смислу

декількох слів, що створює експресивність оповіді: ліричний герой відкидає

зі своїх спогадів все другорядне, дрібне і на цій підставі (тобто за

негативною ознакою) “відсіює” нещире і випадкове. Слова другорядне, нещире,

випадкове, дрібне семантично зближуються в тексті, бо вони мають спільний

семантичний компонент з ознакою “негативно”.

Синонімічні групи в поезії І. Муратова можуть бути побудовані як СР: в

порядку зростання інтенсивності дії. Інший тип відношень полягає в

протиставленні синонімів через домінанту: кожне слово пов’язане з

домінантою і тільки завдяки цьому синонімічні слова співвідносяться між

собою. Зв’язок слів через домінанту ми бачимо в наступному прикладі, де

синонімічна “індукція” слів надає можливість розширити семантичний обсяг

явища: “У мовчазнім натхненні ліс мішає фарби на палітрі. О літній бунт!

Безладдя гам! Відтінків шал!” (83). Тут виділяються окремі семи: бунт –

безладдя, бунт – шал, бунт – гам. Завдяки такому зв’язку художник слова

зміг передати яскраві фарби осіннього лісу, не називаючи жодного кольору.

Слід сказати, що зв’язки через домінанту особливо виявляються у

контекстуальних синонімів, які в поетичному мовленні створюють

багатобарвний веєр значень.

Із наведених прикладів видно, як на основі асоціативного зв’язку

виникають ряди однорідних членів, які не є синонімами, але об’єднуються

якоюсь спільною семою, що створює враження спільності їх змісту.

Як бачимо, І. Муратов глибоко відчував величезні стилістичні

можливості контекстуальних синонімів, їх оцінну силу, поняттєву,

пізнавальну й естетичну їх місткість, і майстерно використовував їх

можливості.

“Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити те слово і саме

на тому місці – невід’ємна прикмета хорошого стилю, доконечна риса

справжнього майстра” [Рильський, 1959, 217]. І.Муратов саме такий майстер.

Здійснений аналіз типів лексичних синонімів дає право зробити певні

висновки:

1) у поезіях І.Муратова виявлено три типи синонімів: ідеографічні,

емоційно-експресивні, стилістичні;

2) найбільш уживаними є ідеографічні синоніми:

а) зокрема кількісно виділяється перша підгрупа, до якої належать

слова, що підкреслюють певні ознаки того ж поняття; серед них переважають

синоніми першої групи, що репрезентують різну міру абстрактності ознаки:

тиша (тишина) – безгоміння (безмов’я, німота, мовчання); полум’я – вогонь

(огонь);

б) мало поступаються в кількісному відношенні ідеографічні синоніми

другої підгрупи, куди входять слова з різним ступенем ознаки, міри, якості

або стану. У ній переважають синоніми, що дають психологічну характеристику

особи: горе – біда, сутужно – скрутно, смутно – журно, принадний – звабний;

в) синоніми третьої підгрупи, що відрізняються інтенсивністю дії або

стану, представлені багатою синонімікою дієслів на позначення процесу

мислення (думав (здумав, добрав) – гадав (згадав, збагнув)), спостереження

(пильнуй – стеж (вартуй)), бажання (жадав – волів (прагнув, хотів)), та

точною дієслівною синонімікою, що відтворює дію чи стан з відтінком

досягнення результату (побив – понищив, погинуть (загинув, сконав) –

щезнуть (щез, зник));

г) синоніми четвертої підгрупи, до якої входять слова, що виражають

різний характер дії, включають переважно дієслівну синонімію на позначення

психічного стану людини: плачуть – ридають – тужать, сміятись – глузувати;

д) порівняно невеликою групою слів представлена у письменника п’ята

підгрупа синонімів, до якої входять слова, відмінності в значенні яких

пов’язані з відмінностями в понятті, що знаходять виявлення в словотвірній

системі. Цих синонімів небагато і в мовній системі. Домінуючою у цій

підгрупі є семантична група на позначення психічних якостей чи станів

людини: байдужий – інертний, зрада – омана, вигадка – неправда, хиби –

помилки;

3) у поетичних творах І.Муратова велику групу становлять емоційно-

експресивні синоніми, що включають позитивно забарвлені синонімічні слова,

негативно забарвлені та нейтральні в синонімічному ряді і в контексті:

а) особливістю вживання синонімів із позитивним забарвленням є

поєднання узуальних і метафоричних (міріади – океани), метонімічних

(цілуються – христосуються) значень слів, введення неологізмів у СР

(чаросвіт – дивокрай);

б) серед негативно забарвлених синонімів виділяються ті, емоціональний

елемент яких пов’язаний або з сутністю явища (огидний – жалюгідний), або з

його оцінкою (шаліють – сичать), для синонімів цього типу характерне

введення в СР фразеологічних зворотів (насміхайтесь – глузуйте – шкірте

зуби);

в) синоніми нейтральні в СР і в контексті у поета набувають

емоційного забарвлення завдяки метафоричному вживанню (крига – кайдани

льодові), нагромадженню семантичних значень слів (неждані – непрохані),

використанню експресивних епітетів (фінал – печальна грань);

4) поезії І.Муратова властиве також вживання різностильових синонімів.

Це переважно книжні (наукові, офіційні, патетичні) та розмовні (зневажливі,

згрубілі, жаргонні, лайливі, побутові, пестливі), менше зустрічаються

колористичні (іронічні, саркастичні) синонімічні слова.

Цьому типові синонімів характерне семантичне узгодження за стилем

(збирач – колекціонер), за експресією (давлять – чавлять), за оцінкою (очі

– баньки – щілини);

5) особливістю поетичної мови І.Муратова є використання контекстуальних

синонімів, синонімічне зближення слів. Поет вживає такі синоніми, щоб

описати інтенсивність прояву дії (пішли – подалися – побігли), показати

зростання міри ознаки (другорядне – нещире – випадкове – дрібне) або її

спадання (гудуть – шумлять – шепчуть), розширити семантичний обсяг явища

(бунт – безладдя – гам – шал).

2.2. Стилістичні функції синонімів у поетичній творчості І.Муратова

Як показують дослідження, мова поетичних творів І.Муратова

відзначається багатством синоніміки. Синоніми справедливо вважають

показником розвинутості та гнучкості як літературної мови в цілому, так і

ідіостилю письменника. А.І.Єфімов, розглядаючи синоніміку та прийоми її

використання, зазначає, що “за кожним синонімом стоїть смислова та

стилістична своєрідність, тобто тонкі, досить специфічні відтінки” [Ефимов,

1961, 252]. Погоджуючись із цією думкою, М.Ф.Палевська додає, що синоніми,

відрізняючись відтінками значень і стилістичною забарвленістю, “виконують у

мові цілий ряд функцій: сприяють точності і ясності висловлювання,

фонетично урізноманітнюють мову, обумовлюють різноманітність і багатство

стилів усного та писемного мовлення” [Палевская, 1964, 64].

Питання про функції синонімів розв’язується в лінгвістичній

літературі неоднозначно: переважна більшість дослідників

(Л.А. Булаховський, В.І. Клюєва, Р.О. Будагов, М.М. Шанський,

А.П. Євгеньєва, Л.А. Лисиченко), виходячи із розуміння синонімів як слів,

різних за звучанням і близьких за значенням, як слів, що називають одне й

теж поняття, але відрізняються відтінками значення, виділяють дві основні

функції їх у мові – функцію уточнення і стилістичну. Так, А.П. Євгеньєва

зазначає: “Дві функції – “уточнююча” (акцентування того чи іншого відтінку

поняття) і стилістична – і є основними, характеризуючими, такими, що

зумовлюють лексичну синоніміку мови” [Евгеньева, 1972, 11]. Р.О. Будагов

пише: “Основна функція синонімів може бути названа диференціюючою,

уточнюючою” [Будагов, 1965, 60].

Але існують й інші погляди. Лінгвіст А.Чорч вважає функцію заміщення

чи не самою основною функцією рівнозначних слів-синонімів, яка лежить в

основі інших функцій: “Якщо два імені є синонімами (мають у всіх

відношеннях один і той же зміст), то завжди можна одно замінити іншим, не

змінюючи змісту цілого” [Черч, 1960, 18]. Однак цей автор, як і деякі інші,

дуже звужує явище синоніміки, бо в мові небагато слів, яким властива така

повна замінність.

З погляду функціонального підходу до вивчення мовних явищ,

Л.О. Новиков розглядає синоніми “як слова, що реалізують у контексті

функції заміщення, уточнення й стилістичного протиставлення” [Новиков,

1968, 23].

Беручи до уваги різні теоретичні і практичні висновки, до яких прийшли

науковці, вважаємо, що синоніми, як мовний засіб, мають п’ять основних

функцій у мові: функцію уточнення, функцію заміщення, функцію синонімічного

протиставлення, оцінну та стилерозрізнюючу функцію. Ми дотримуємося

погляду, що синоніми в мовній системі виконують дві основні функції –

уточнення і заміщення, а всі інші є похідними від них і залежать від

контексту.

У творах І.Муратова синоніми виконують усі п’ять функцій, але найбільш

характерні для стилістики цього поета функції уточнення, заміщення та

протиставлення. Основною функцією, що використовує Муратов, є функція

диференціації, або уточнення. Майже не поступаються їм синонімічні слова, в

яких реалізується функція заміщення та синонімічного протиставлення.

Перевага функції диференціації зумовлена потребою виразити найтонші

семантичні, емоційно-експресивні, стильові і стилістичні відтінки поняття.

2.2.1. Функція уточнення в поезіях І.Муратова

Найпоширенішою функцією синонімів, як показує дослідження, у поетичних

текстах І.Муратова є диференціація: уточнення, деталізація зображуваного,

де перехід від одного синоніма до другого дає нову, додаткову інформацію

про предмет, його ознаки чи властивості.

Розгляньмо використання цієї функції на конкретних прикладах: "Я очима

благаю: зостаньтесь! Заклинаю: ні кроку від мене!" (1972, I, 68). Слово

благати значить “дуже просити”, а заклинати виражає ще вищий ступінь

просьби. Сполучення таких двох синонімічних слів у сукупності виявляють

високе напруження стану поета. Такий стилістичний хід дуже характерний для

пристрасної натури І.Муратова: він вживає два синонімічних слова, чим

підсилює виразність кожного з них. У поетичному творі відбувається ніби

складання значень двох слів, що створює експресивність тексту: я не просто

благаю, я заклинаю, отже, синоніми виражають крайню межу почуття ліричного

героя.

Саме семантичне підсилення характерне для дієслівних синонімів, що

протиставляються за додатковими семами. Уживання таких синонімічних слів

підкреслює інтенсивність дії, що відбиває і певні психічні риси поета –

динамізм, емоційність: “Звучи, лунай над тупотом племен” (71). Друге слово

уточнює смисл першого: не просто звучи, а у високій мірі лунай (лунати –

значить розноситись). Або: “Голублю, пещу і кляну скривавлену горобину”

(102). Автор відчуває недостатність сказаного голублю і одразу ж посилює

значення цього слова синонімом пещу, цим самим створюючи враження градації.

Чи візьмімо прислівникові уточнюючі синоніми: “Несподівано, зненацька... до

мене прийде повноліття...” (48). Синонім несподівано підсилюється

додатковим відтінком раптовості, що несе в собі синонім зненацька.

Зустрічаємо також у І.Муратова уточнюючі синоніми, що мають відтінок

причини: “Й ця шулерська, підступна гра когось та й приведе в “РОА” (65).

Чому шулерська гра? – Тому що підступна. Крім того, влучне поєднання

смислів двох слів, одне з яких іншомовне, є засобом піднесення

емоціонального впливу на читача. Або: “Заспівала хлопчику пісень,

колискових, ніжних” (35) (колискова пісня, бо ніжна); “Як добре, що

лишиться після мене цей незбагненний, світлий, добрий світ!” (137)

(світлий, бо добрий світ).

Здебільшого уточнюючі синоніми вживаються як однорідні члени речення з

метою диференціації сказаного тим додатковим відтінком, який властивий

другому синоніму: “Можливо, так чиїсь синіють плечі під цим сліпим,

присонячним дощем” (365); або: “І на свято жадань моїх, мрій моїх парус

несе” (238).

Функція диференціації у поезіях І.Муратова може бути зумовлена не

тільки потребою уточнення, а й обмеження, звуження меж певної семантеми:

"А тополі – тихі, не шелеснуть, А хмарки над ними – тануть, чезнуть" (131).

Синоніми в таких випадках виконують таку ж функцію, як повторення

одного слова, вони у поета можуть і сполучатися з повторенням: "Ходить

геній між нами: – Погину, погину, помру, Бо несила мені животіти З такими

нездарами" (1969, 72). Уся суперечливість і складність долі героя

підкреслюється вживанням синонімів погину – помру і повтором слова погину

разом з антонімічною парою геній-нездара. Така конструкція виступає тут

засобом організації тексту.

Вживання в одному тексті лексичного повтору і лексичних синонімів

найчастіше мотивується у І.Муратова диференціацією, яка зумовлена потребою

виразити відтінки поняття: взаємного уточнення, наростання ознаки, коли

кожний наступний синонім виступає як деталізуючий щодо попереднього, а

кожний наступний повтор увиразнює експресію тексту: "...Кричу, сповіщаю,

Потойбічною пам’яттю лещу: Не прощав, не простив, не прощаю, Не дозволю

простить, Не прощу!" (115). Однак наявність синонімів з фоновими семами

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19