Синонимия и антонимия в поэзии

свідомості мовця” [Тараненко, 1989, 108]. Метафоричне переосмислення

вислову “виводити на сонце з мряки” поєднується з розширенням значення і

перегукується з іншою антонімічною парою – світло – тьма. Поет вбачає своє

завдання у тому, щоб виводити на сонце з тьми тих, хто без підказки чи

допомоги не в змозі цього зробити. Як видно з тексту, антонімічна пара

сонце – мряка є центром, навколо якого будується весь текст. За задумом

автора, – це вірш-настанова молодим, тим, хто тільки-но вступає в доросле

життя, від досвідченої людини, яка знає ціну кожній хвилині, ціну життю.

Оцінка кількості, порядку розташування предметів (явищ), часу подій. У

п’ятій тематичній групі виділяємо антонімічні опозиції, що характеризують

часові реалії. Серед них особливе місце займає антонімічний образ мить –

вічність: "Одумайтесь! В лакиз немає часу. Жить. Вижить. Пережить. Прожить.

Пропить. Безмайбуття їм креслить п’яну трасу, І вічність в них вимінює за

мить." (73), "О, як ждали ми звісточки з вирію В нетривкому лютневому інеї!

Кожну мить свою вічністю міряли, А не звичкою, а не півтінями" (105, 1980),

"Дароване безмежністю і миттю, Вдихаю вдячно зблизька і здаля…" (151,

1980), "Земля як пахне! Як пахтить земля!… І так вони стояли тільки мить, А

їм здалося – вічність." (207, 1980), "Нам віриться: високій нашій мрії

Підвладні будуть кожна ера й мить:" (228).

Підкреслені полярні поняття стали темою і назвою однієї з найкращих

збірок І.Муратова “Мить і вічність”, яку відкриває вірш, побудований на

контрасті. Розгляньмо невеликий фрагмент із цієї поезії: "І дріма у Гномі

Велет, І в незнане стежку стелять Мить і Вічність, Мить і Вічність" (325).

Текст насичений антонімічними опозиціями Гном – Велет, Мить – Вічність,

ступінь експлікації протилежних значень у яких неоднаковий: спостерігаємо у

першій опозиції протилежність у протилежності (“у Гномі Велет”), а в другій

– єднання протилежностей, кон’юнкцію значень. Але обидві пари антонімів

позначають динаміку протилежностей, які існують у об’єктивному світі.

Антоніми Мить – Вічність дають можливість авторові охопити все часове поле,

показати широту часових кордонів і водночас об’єднати протилежні поняття.

Фізичні якості, властивості чи стани предметів та сприйняття їх

людиною. Тематична група, яка включає в себе слова, що оцінюють фізичні

якості, властивості чи стани предметів, у І.Муратова зосереджується на

синонімічних та антонімічних рядах тиша (безгоміння, мовчання) – крик (гук,

рев): "Волав я про волю, і – вільний. Гей, люди! Я на фронті перед штурмом

Ніч не спав од безгоміння, А в годину канонадну Засипав під гук гарматний"

(147), "Отак би гукати і разом з криком Вихаркувать чорне гидке мовчання"

(190), "Тиша здатна розбудити, Дикий рев – заколисати" (147). Візьмімо для

аналізу останній текст, у якому градуальна опозиція тиша – рев побудована

на протиставленні протилежностей. До того ж антонімічна відстань

підсилюється поєднанням з іншою парою антонімів розбудити – заколисати.

Звернімо увагу, що у Муратова тиша будить, а рев заколисує, тобто тиша, рев

виступають у нього як певні стани, які можуть викликати протилежну,

неочікувану дію. Як бачимо, у цьому фрагменті відбувається нагнітання

протилежностей: між двома рядами антонімів (тиша – рев, розбудити –

заколисати) та між підметами і присудками, що мають антонімічні відношення

(тиша – розбудити, рев – заколисати). Така концептуальна напруга в

поетичній тканині творів відповідає напруженому темпераментові митця.

Характеристика соціальних явищ. У поезіях І.Муратова, який не

обмежувався інтимною лірикою, а хвилювався й суспільними болями, значне

місце посідає громадянська лірика і відповідно лексика на позначення

соціальних явищ. Серед цих слів, як і взагалі в поезії цього письменника,

багато антонімів. У цій групі антонімів на передній план виступають

традиційні антонімічні пари володар – раб, володар – невільник, фараон –

раб, газда – хлоп, свобода – рабство. Для поета ці антонімічні поняття дуже

актуальні: вони виражають соціальні контрасти і не мають кордонів, не

обмежені у просторі і часі.

Розгляньмо фрагмент: "Я слів володар і невільник, Творіння їхнє і

творець" (359). Об’єднуючи протилежні компоненти володар і невільник, автор

хоче показати, що у творенні образу рівноцінно беруть участь обидва слова,

що тут відсутній опорний компонент. У таких прикладах, як слушно зауважує

В.П.Жуков, “ступінь участі компонентів в утворенні цілісного значення,

єдиного образу приблизно однаковий” [Жуков, 1978, 97]. Поет називає себе

одночасно володарем і невільником своїх слів, підтверджуючи це ще й у

наступному рядку (“творіння їхнє і творець”). Такий прийом допомагає

розкрити цілісність образу і уникнути зайвих коментарів. Градуальна

опозиція володар – невільник у Муратова не передбачає проміжних членів,

вона має право на існуванні у його поезії тільки в такій формі, як

антонімічна пара.

Емоційний лад при змалюванні соціальних контрастів відчувається і в

наступних рядках: "Чи відомо вам, Що слава пірамід не фараонам Належить, а

безвісним їх рабам" (179); "Чом з мене хлопа, Не буде ґазди? Горе та клопіт

– Мої гаразди" (123). Антонімічні ряди фараони – раби, хлоп – ґазда у поета

не передбачають інших членів опозиції, оскільки проміжний член

протиставлення семантичного змісту таких антонімічних пар існує тільки на

генотипічному рівні. Як видно з прикладів, у словесній тканині творів

І.Муратова антоніми на позначення соціальних явищ виступають лексико-

семантичною опорою текстів.

Оцінка характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей

людини. Остання тематична група антонімів, виявлена у нашого автора, вміщує

слова на позначення оцінки характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та

фізичних якостей людини. Проаналізуймо один із фрагментів, що включає

антонімічні пари цієї тематичної групи, з якого видно, як плідно, широко,

багатоманітно виявляється у творах І.Муратова закон контрастів: "Щоб синові

діти й дітей його діти Могли по землі своїх предків ходити – Стрункі і

горбаті, славетні й безславні, Потворні і гарні, та всі – рівноправні"

(133). У центрі твору три антонімічних пари, кожна з яких побудована на

зіставленні контрастних понять. Доповнюючи одна одну, ці антонімічні

опозиції ніби підсумовують усе сказане, інакше кажучи, вносять

концептуальну розрядку у текст. Антоніми стрункі – горбаті, славетні –

безславні, потворні – гарні загострюють увагу на проблемі рівноправності,

спадкоємних стосунків між поколіннями, на загальнолюдських відносинах, на

патріотичних почуттях незалежно від індивідуальних особливостей людини.

Досліджені нами градуальні антоніми дають підставу сказати, що, на

відміну від інших їх типів, формою протиставлення у цих антонімів є

градуальна опозиція. І протилежність у ній представлена в її найбільш

“чистому вигляді”— як якісна контрарність (у нашій роботі 1, 3, 4, 5, 6, 8

тематичні групи) і протилежність основних координаційних понять (тематична

група 2).

3.1.3. Комплементарні антоніми у поезіях І.Муратова

Цей клас антонімів представлений у І.Муратова порівняно невеликою

кількістю антонімічних пар. Серед них є антоніми-іменники (десь 80%),

антоніми-прикметники та антоніми-прислівники (приблизно 20%).

У загальній класифікації Л.О.Новикова антоніми цієї групи визначаються

негативно: вони не можуть відповідати одному і тому ж денотату, не

виражають спрямованість і не утворюють градуальних опозицій [Новиков, 1973,

200].

Д.М.Шмельов називає цей тип антонімів “особливим..., що представлений

парами слів, між значеннями яких “без залишку” розподілена певна семантична

область; члени такої пари абсолютно протиставлені один одному” [Шмелев,

1977, 205-206].

“Сутність комплементарності, – пише Л.О.Новиков, – полягає в тому, що

два протилежних значення (в логіці – видових понять, підмножинності), які

характеризуються кожне своїм позитивним значенням, доповнюють одне одного

до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення”

[Новиков, 1973, 233].

Погоджуючись з Л.А.Лисиченко, зазначимо, що антоніми-комплементативи

відтворюють “протилежність понять, що характеризуються кожне своїм

значенням і доповнюють одне одного до вираження всього родового поняття”

[Лисиченко, 1997, 113].

Антоніми цього типу протиставляються попарно, між ними не може бути

слова, що відбиває проміжний стан. Графічно комплементарну антонімію

зображують, як коло або квадрат, поділений навпіл: усе, що не відповідає

поняттю, названому одним з антонімів, називається другим: усе, що не є

живим, є мертвим; усе, що не є прямим, є кривим; усе, що не є вірним, є

помилковим.

Доречно буде сказати, що питання про комплементарні антоніми, що

протиставляють живі істоти за статтю, ще недостатньо вивчене і не має

однозначного розв’язання. В.М.Клюєва включає в антоніми даного типу не

тільки назви понять, пов’язаних з біологічною статтю, а і назви

національностей і мешканців міст (монгол – монголка, москвич – москвичка),

але вилучає назви професій [Клюева, 1956, 82]. Слова-корелятиви типу брат-

сестра розглядає як окремий тип антонімів О.С.Ахманова [Ахманова, 1966, 5],

з певним обмеженням – Л.О.Новиков [Новиков, 1973, 235]. Розглядаються вони

як окремий вид антонімів і в “Сучасній українській літературній мові.

Лексика і фразеологія” [СУЛМ: ЛФ, 1973, 96]. Проте існує й інший погляд,

згідно з яким слова, що виражають протиставлення понять за статтю, не є

антонімами. Це питання потребує ще поглибленого вивчення як у плані

теоретичному, так і при конкретному дослідженні антонімів в українській

мові.

Як ми вже відзначали, комплементарній протилежності властиве

відношення диз’юнкції, тому заперечення одного з комплементарних слів-

антонімів веде до ствердження другого. Щодо граматичних особливостей

антонімів цього класу, то дослідники відзначають, що антоніми-прикметники

та прислівники цього класу не утворюють ступенів порівняння і не виступають

у порівняльних конструкціях, на відміну від відповідних слів попереднього

класу.

Згрупуємо комплементарні антоніми, що використовує І.Муратов, за

морфологічними ознаками, оскільки саме такий поділ, на нашу думку, є

найбільш прийнятним щодо цього типу антонімів:

1) іменникові антонімічні пари: правда – неправда (24, 68), правда –

кривда (68, 290), життя – смерть (34, 262, 375), мир – війна (68,

355), життя – потойбічність (144), поразка – перемога (173), поразка –

звитяга (182), мрії – звершення (178), спільність – одмінність (180),

година – негода (30);

2) прикметникові антонімічні пари: живі – мертві (98, 144, 226), смертне

– безсмертне (84, 154), несказане – сказане (40), хвора – здорова

(256);

3) прислівникові антонімічні пари: нарізно – разом (39), наяву – в сні

(50), безглуздо – мудро (158).

Як показує дослідження, наскрізними опорними антиноміями у визначених

групах комплементарних антонімів є парадигми життя – смерть, живий –

мертвий, смертний – безсмертний.

Іменникові антонімічні пари. Значне місце серед антонімічних пар, які

ми відносимо до першої групи (антоніми-іменники), займають традиційні

контрастивні образи життя – смерть, правда – кривда, війна – мир.

Парадигма життя – смерть має відношення до ліричного героя і є

вираженням протиборства в його душі, як, наприклад, у цьому тексті: "Мені

смерть і життя Розпетляли таїни доріг... Мить лишилась мені. Але

встигну..." (262). У цій поезії протилежність життя – смерть переводиться

із особистісного плану в соціальний. Враховуючи більш широкий контекст, у

якому ліричний герой виступає як поет, котрий повинен дивитися на світ

розплющеними очима, одразу стане зрозумілою мотивація образу життя – смерть

– прозріння героя, правдивий погляд на світ.

Протиставлення правда – кривда І.Муратов часто подає через

антонімічно-синонімічний трикутник з метою підсилення контрасту, як-от:

"Неправда, що у правди сто облич, Що можуть ґендлярі за могорич На правду

кривду перелицювати" (68). Фрагмент починає антонімічна пара неправда –

правда, яка ніби дає поштовх для роздумів і разом з тим запевнення в тому,

що правда є правда й іншого обличчя в неї немає. Ця впевненість

підтверджується наступною антонімічною парою правда – кривда, де слово

кривда має сильніший вияв протилежності, ніж неправда. Поєднання

однокореневої і різнокореневої антонімії в одній парадигмі надає текстові,

з одного боку, ніби емоційної стриманості, а з другого, категоричності і

впевненості: правда ніколи не стане кривдою.

Таким чином, розвиток антиномій життя – смерть, правда – кривда

пов’язаний із загальним рухом від проективності до концептуальності, до

гармонійного єднання обох начал.

Прикметникові антонімічні пари. Комплементарні антоніми-прикметники

позначаються у поета чіткістю протиставлення парадигм, і неабияку роль у

цьому відіграють сполучники ні (ані), що привносять значення заперечення чи

невизначеності, або сполучник чи із значенням диз’юнкції. Наприклад: " –

Спи, зірко, спи. Ти думаєш, я вірю, Що ти – планета, мертва чи жива?"

(226), "Там дочка його, мов зоря, Мов печальниця вечорова, Ані хвора, ані

здорова..." (256). Крайні протилежні значення антонімів хворий – здоровий,

мертвий – живий мають контрадикторні відношення. Пара антонімів мертвий –

живий зосереджена у міркуваннях філософського характеру. Автор роздумує,

він впевнений, що зірка – це не планета, але це щось таємниче, надосяжне.

Поет наголошує, що не важливо “мертва” чи ” жива” зірка, а головне – вона

є, існує.

Прислівникові антонімічні пари. Контрадикторні відношення у

прислівників, що становлять третю групу комплементарних антонімів, можна

проілюструвати на такому прикладі: "Й не боюсь я Повторювати те ж саме: – Я

люблю! – Бо і нарізно, ми були з нею разом." (39). Спостерігаємо досить

тісне зіткнення двох протилежних явищ нарізно – разом, які у тексті

становлять одне поняття. Тільки велике земне почуття любові може об’єднати

те, що протиставляється, тільки заради безмежного кохання можна і нарізно

бути разом. І.Муратов дуже тонко підмічає ці нюанси людських почуттів,

вдало використовує спосіб поєднання комплементарно протилежних компонентів.

Таким чином, саме в цих рядках експлікується концептуальний рівень змісту

вірша.

Аналіз комплементарних антонімів показує, що цей тип протилежності

І.Муратов вживає не дуже часто. Але серед них є такі образи, які проходять

через усю поетичну творчість митця (життя – смерть, правда – кривда, війна

– мир, поразка – перемога). Як бачимо, протиставлення комплементарних слів-

антонімів базується не на якісній ознаці, а на функції розмежовування

ознак. Саме цю особливість антонімів-комплементативів відбивається в

експресивних образах-контрастах, підсилюючи тим самим концептуальний

елемент структури тексту.

3.1.4. Антоніми – контративи в поетичних текстах І.Муратова

Антоніми-контративи складають у мові поезій І.Муратова малочисельну

групу (приблизно 10%) антонімічних пар, вжитих письменником у поетичних

творах.

Відомо, що до цього типу належать антоніми, які виражають протилежну

спрямованість дій, ознак та властивостей і представляють векторну

протилежність [Новиков, 1973, 237].

Антоніми цього класу характеризуються вираженою спрямованістю і

позначають дві однакові, протилежно направлені дії, де диференціальна

ознака реалізується як протилежна спрямованість. До окремого розряду слів,

що “позначають різноспрямовані дії, одна з яких знищує результати другої”,

відносить такі антоніми і Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 204]. Тотожні

визначення знаходимо і в українських мовознавців [Лисиченко, 1977, 104;

1997, 112].

У мовознавчій літературі відзначається, що найбільш широко цей

антонімічний клас представлений дієсловами. Крім дієслів з їх розгалуженою

системою форм (дієприслівники, дієприкметники), до нього входять

прикметники та іменники з дієслівними коренями, а також деякі прийменники.

Значення протилежності тут виражається як кореневими, так і афіксальними

морфемами. При цьому значна кількість дієслів-антонімів має семантично

співвідносні з ними дієприкметники (рідше прикметники) та іменники, що

виражають протилежні властивості (якості).

Формою опозиції у антонімів, що виражають протилежну спрямованість

дій, ознак і властивостей, є антонімічна пара.Це протилежність двох дій,

ознак чи властивостей, у котрій можна виділити декілька підтипів. Перш за

все, симетричні відношення, коли обидві дії (ознаки) спрямовані одна проти

другої, і несиметричні відношення, де одній дії (ознаці) протистоїть друга,

спрямованість якої не виражена.

Щодо характерних особливостей вживання антонімів цього класу, то слід

звернути увагу на властивість виражати протилежність при віднесенні дій

(ознак) до однієї й тієї ж особи. Питання про належність слів з протилежною

спрямованістю дії до антонімів поки що мало розроблене.

Проведене дослідження переконує, що переважна більшість антонімів-

контративів у Муратова представлена дієсловами або їх формами, кількість

антонімів-іменників – незначна.

Антоніми, що реалізують векторну протилежність, у Муратова можна

поділити на такі основні тематичні розряди:

1) антоніми, що характеризують соціальні явища, взаємовідносини людей у

суспільстві та ін.: гомоніли – помовкли (24), зустріти – розпрощатися

(148), класти – брати (156), терпів – повставав (177), беру – вертаю

(180), беручи – віддавши (180), зло – добро (299, 323);

2) антоніми-дієслова, що відтворюють рух предмета у просторі: встала –

повалилась (24), злітають – сідають (149), прийшов – пішов (168),

упаду – підведусь (357);

3) антоніми-дієслова, що позначають різного роду конкретні дії: воскрес –

конаю (1969, 18), відчини – зачини (1969, 60), воскрес – щез (1980,

197), помру – воскресну (113), згнию – відроджуся (113);

4) антоніми-дієслова, які позначають явища природи: дмуть – перестануть

(1969, 13), ростуть – тануть (1969, 13), бринять – завмирають (45), не

уповільнюй – не прискорюй (269);

5) антоніми-дієслова, що виражають емоції, почуття, волю: проженеш –

покличеш (1969, 18), захолодив – зігрій (168).

Антоніми, що характеризують соціальні явища, взаємовідносини людей у

суспільстві. З аналізу видно, що антоніми першої тематичної групи

переважають над іншими, бо проблеми взаємовідносин людей у суспільстві,

боротьба добра і зла, честь і безчестя – центральні проблеми, больове поле

поезії І.Муратова. Тому пристрасні монологи поета побудовані на наскрізному

контрасті: "Ніч. Безмов’я. Задумався світ. Він терпів і молився улесливо.

Повставав і конав від безчестя" (177). Антоніми терпіти – повставати

(конати) – слова із зарядами плюс і мінус, наскрізь перейняті відчуттям

драматичних суперечностей у світі, у людській душі. У цих рядках автор

відтворює складне і суперечливе буття людини ХХ століття. Векторна

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19