Синонимия и антонимия в поэзии

Антонімічні пари, як і синоніми, можуть створювати в поезіях

І.Муратова ампліфікаційні ряди. Явище ампліфікації спостерігаємо в

наступних поетичних рядках, де поет нагромаджує декілька антонімічних

рядів, нанизує їх один на одного, дбаючи про те, щоб висловлювана думка

сприймалася в усій повноті контрасту: "Добро і Зло в тривозі важу, Гріхи й

розгрішення земне, Братерства міць і силу вражу, І вічне, й те, що геть

майне" (323), "Ось почула і до причалу повернула: До них – відомих, не

відомих, До друзів і до ледь знайомих, До пустотливих і серйозних, До

невразливих і нервозних, Слоноподібних і тендітних – До всіх своїх

двадцятилітніх" (89). Із цих текстів видно, що нагнітання кількох пар

антонімів підсилює характеристику явища, створює враження великого загалу.

Вживання таких лексичних структур, до складу яких входять три і більше

антонімічні пари, надає оповіді семантичної напруженості, робить текст

місткішим, сприяє створенню ритму поезії.

Підсумовуючи, зазначимо, що для поетичного стилю Муратова характерно:

1) уживання антонімів з антонімічними епітетами, що підкреслює

протиставлення (недруги лукаві – друзі кохані);

2) використання такої поетичної фігури, як антонімічний паралелізм, з

тією ж метою (бачив горе – співав про щастя, чув "рятуйте" – кричав

"ура!");

3) ампліфікація, нанизування антонімічних пар, що посилює контраст явища

(відомі – невідомі, друзі – ледь знайомі, пустотливі – серйозні,

невразливі – нервозні, слоноподібні – тендітні);

4) уживання синонімічно-антонімічних блоків з метою створення

концептуальної напруги чи розрядки (життя (земне буття) –

потойбічність (мороки нірвани)).

3.4. Взаємозв’язок синонімії та антонімії в поезії Ігоря Муратова

Мову І.Муратова не можна вивчати тільки статично, бо в його мові

переплітаються різні мовно-стилістичні засоби. Зокрема це помітно там, де в

антонімічні зв’язки вступають синоніми. Такі антонімічно-синонімічні

взаємозв’язки у художніх творах поетах є не спорадичним явищем, а

зустрічаються постійно. Це одна із стильових ознак поезії І.Муратова.

На взаємодію між синонімічними і антонімічними відношеннями

вказувалось неодноразово [Шмелев, 1973, 134-135].

На думку дослідників, семантичні зв’язки синонімів і антонімів

найбільш відчутно постають у взаємодії двох протилежних СР [Иванова, 1982,

48], об’єднаних опозиційними зв’язками. Ф.П. Філін з цього приводу

зазначив: “Синонімічні і антонімічні відношення – два важливих види

семантичних зв’язків слів у рамках тієї чи іншої лексико-семантичної

групи...” [Филин, 1982, 237]. Але це особливо виявляється в художніх

текстах.

Оскільки синонімія і антонімія тісно пов’язані, то між ними існує

складна система залежностей. Так, В.М.Русанівський звертав увагу на те, що

“синонімічний ряд слів разом з антонімами до кожного члена ряду утворює

семантичне поле, яке межує з іншими семантичними полями, частково й

накладається на них” [Русанівський, 1991, 3]. Про те, що слова, які

складають семантичне поле, пов’язані різного роду відношеннями, відмічав

Ф.П.Філін. Дослідник характеризував їх, як відношення "синонімії,

антонімії, всякого роду уточнення, диференціації й узагальнення близьких чи

тотожних значень" [Филин, 1957, 536]. Л.О.Введенська вважає, що

“взаємодіють антоніми з синонімами насамперед тоді, коли члени одного ряду

синонімів вступають в антонімічні відношення з одним якимось або з усіма

словами другого ряду” [Введенская, 1971, 14].

Як уже зазначалося, для мови Ігоря Муратова характерне вживання в

одному тексті і синонімів, і антонімів, що створює, так би мовити, два ряди

нагнітання і тим самим підсилює образ.

Частіше за все поет використовує зв’язок антонімії з синонімією як

спеціальний образний прийом: "Я короля оспівував так гучно, Що став

багатієм із жебрака..., Я короля звеличував так часто, Що до душі припала

підла гра" (181). У цьому тексті синоніми оспівував – звеличував обрамляють

опозицію багатій – жебрак, тобто антонімічний ряд розділяє синонімічний, що

дає змогу кожному із цих лексичних засобів чітко виконувати свої функції:

синоніми заміщують один одного, щоб уникнути повтору в невеликому

фрагменті, а в антонімічному ряді спостерігаємо, як одна протилежність

виходить з іншої, чим підкреслюється контраст явища.

Характерне для поезій І.Муратова і вживання поруч двох рядів синонімів

і антонімів: "Вагались, як і я, в жорстокій творчій тиші, Терзались, як і

я, у гомонах життя" (1980, 154), "За ніч блага: "Помстіться, рідні, а

мертвих відплатіть, живі!" (50). В обох прикладах дієслівні синоніми

вагались – терзались, помстіться – відплатіть виконують функцію уточнення,

а пов’язані з ними антоніми тиша – гомін, мертві – живі підсилюють емоційну

образність тексту.

Цікаві також приклади взаємодії синонімів і антонімів, які поєднуються

з такою стилістичною фігурою, як повтор: "Захмелію, згадаю все прикре,

болюче, лихе... В’яне сад мій і знову цвіте... Ах, забуду, забуду все

прикре, болюче, лихе!" (151). Таке нагромадження антонімів і синонімів

(згадаю – забуду, в’яне – цвіте; прикре – болюче – лихе) письменник

використовує, щоб виділити, звернути увагу читача на головне – страждання

ліричного героя. А повтор антонімічного слова забуду та синонімів прикре –

болюче – лихе допомагає повніше відобразити цей схвильований і напружено

емоційний стан ліричного героя. Особливої виразності текстові надає

кільцевий синонімічний повтор (прикре – болюче – лихе), який починає і

закінчує фрагмент.

Знаходимо у поета і такі конструкції, які утворюють синонімічно-

антонімічний трикутник, що дає змогу стисло і виразно розкрити

концептуальний зміст поезії: "Овіяний тривогою, журбою Чи радістю

розбуджений кажу: Любов до нього в серці збережу..." (1980, 157), "Вночі,

коли спить все спокійне, наїдене, сите... Я чую, ...як світ потрясають

могутнім воланням голодні" (112),", "Найкраща всохла яблуня моя, А ще ж

торік на ній буяла цвіть! Квітує все. А яблуня моя Одна в садку безрадісно

стоїть" (141). Як видно з поезій, антоніми, як вершини трикутників,

допомагають виявити і розрізнити значення синонімічних слів: журба, тривога

– радість; наїдене, сите – голодні; буяє, квітує – всохла.

Складне переплетіння антонімії і синонімії відбувається і в наступному

тексті: "Непорушне вістря полудневе. Чом же так суворо, а не втішно?

Буряно, бентежно, а не ніжно? Не дрімотно в тиші, а турботно?" (131). Тут

спостерігаємо своєрідний паралелізм трьох антонімічних рядів суворо –

втішно; буряно, бентежно – ніжно; дрімотно – турботно, які вступають між

собою ще й у синонімічні відношення. Так, вимальовуються два СР: суворо –

буряно – бентежно – турботно; втішно – ніжно – дрімотно. У наведеному

прикладі антонімічні слова не тільки утворюють “власну” мікросистему, але й

включаються як одна із основних координат у загальну схему тематичної

класифікації лексики, вступаючи у тісний органічний зв’язок із синонімами

тієї ж тематичної групи.

Залежність між антонімією і синонімією особливо чітко проступає, коли

розглянути вертикаль вірша: "Від спогадів на серці завжди смутно: Отут –

було... І там – було... О, хоч би як було сутужно й скрутно,– Хай буде з

кореня щодня нове стебло І плід на нім новий, щоб мали право люди Сказати:

"Тут вже є, А там – ще буде!" (140).

Вертикаль:

смутно

Отут

там

сутужно скрутно

кореня

плід

Тут

там

Або: "Вже й сили брак – а серце прагне звершень, Вже й ніч твоя – а

дух воліє крил! Напевно, в тім і є жорстока добрість Буття і мрій –

ревнивої рідні, Щоб вічно нас манив далекий обрій І залишавсь у вічній

далині" (174).

Вертикаль:

прагне

воліє

жорстока добрість

Буття мрій

далекий обрій

далині

Проаналізувавши зв’язок синонімів і антонімів у поетичній тканині

творів І.Муратова, можна констатувати, що цей зв’язок виявляється:

1) у загальних закономірностях уживання синонімів і антонімів: поет

частіше використовує ряди синонімів і ряди антонімічних пар, рідше

окремі синонімічні пари й окремі антонімічні пари;

2) у широкому використанні і в синонімах, і в антонімах контекстуальних

синонімів і антонімів: коли одно слово виступає в лексичному

(словниковому) значенні, і воно наводить (індукує) відповідно

синонімічне чи антонімічне значення на інші синонімічні чи антонімічні

слова;

3) у включенні до ряду синонімів або антонімів слів, які не є синонімами

чи антонімами, але завдяки синонімічному або антонімічному

“зараженню”, індукції значень стають ними.

Висновки

Дослідження антонімів у поетичній тканині творів І.Муратова переконує,

що це один із найважливіших мовних засобів, який дозволяє розкрити сутність

позначеного, “схопити” протилежності в їх діалектичній єдності.

Беручи до уваги семантичні й граматичні ознаки антонімічних слів,

найбільш виявленими у розглянутих нами поезіях є такі типи антонімів:

. антоніми-квалітативи і координативи (антоніми, що виражають градуальну

якісну протилежність і протилежність координаційних понять) (близько

80%);

. антоніми-комплементативи (антоніми, що виражають комплементарність)

(близько 10%);

. антоніми-контративи (антоніми, що виражають протилежну спрямованість

дій, ознак чи властивостей (близько 10%).

Найпродуктивнішим і найрізноманітнішим за тематикою у поета є клас

антонімів – квалітативів та координативів, бо саме цей тип антонімів

утворює ядро антонімії. Цей клас включає сім тематичних груп, які

представляють антонімічні опозиції, що виражають градуальну якісну

контрарність, і одну тематичну групу, яку представляють антонімічні

опозиції, що репрезентують протилежність основних координаційних понять.

У межах тематичної класифікації антонімів цього класу превалює перша

група, утворена із антонімічних слів, що позначають психічні та

фізіологічні характеристики людини та її стану. У тематичних групах

виділяються опорні антонімічні образи, серед яких домінують щастя – горе,

любов – ненависть, день – ніч, мить – вічність. Антоніми-квалітативи та

координативи у різних текстах утворюють різні семантичні поля і, як показує

дослідження, експлікують фундаментальні поняття не тільки матеріального, а

й духовного світу світу.

Менш продуктивними у І.Муратова є антоніми-комплементативи, які за

лексико-граматичними ознаками поділяються на три розряди: іменникові,

прикметникові та прислівникові антонімічні пари. Поет дуже вдало

використовує особливість комплементарних антонімів (розмежовувати ознаки)

для творення експресивних опорних образів-контрастів: життя – смерть (живий

– мертвий, безсмертний – смертний); правда – кривда; війна – мир; поразка

– перемога, які пробуджують дію уяви у читачів, динамізують оповідь.

Ще менш численними у поетичних творах І.Муратова є клас антонімів-

контративів, до якого входять дієслова, що реалізують векторну

протилежність. Антоніми-контративи у поета виявляються в п’яти тематичних

розрядах. Серед них центральне місце посідає тематична група, що позначає

соціальні явища, взаємовідносини людей у суспільстві, оскільки виражає

боротьбу добра і зла, честі і безчестя, тобто все, що становить больове

поле поезії І.Муратова.

Ознакою стилю письменника, що зумовлює підкреслено емоційне бачення

дійсності, є вживання контекстуальних антонімів. І.Муратов не цурається так

званих “загальних” антонімів, що вже стали фактами мови (вогонь – крига) і

творить нові контекстуальні антоніми (мир – смерть, ненавидів – ждав), що

підкреслює мовну майстерність поета і особливості сприймання ним світу.

У функціональному плані антоніми, використані Муратовим, реалізують

семантичні відношення протиставлення, зіставлення, кон’юнкції, диз’юнкції

(сильної і послабленої), чергування, перетворення, всеохоплюваності,

суперечності. Поет надає перевагу семантичним значенням протиставлення,

кон’юнкції і диз’юнкції як таким, що дають змогу найяскравіше відобразити

контрастні смислові відношення.

Найуживаніший художній засіб протиставлення у поета – антитеза, як

проста (нерозгорнута і розгорнута), так і складна. Ця важлива стилістична

фігура створена за рахунок не тільки лексичних антонімів, але й

контекстуальних і міжчастиномовних. Антитеза у поета виступає як засіб

реалізації емоційно-експресивного значення слів. Уживання в одному великому

поетичному фрагменті кількох пар антонімів, які утворюють антитезу,

характеризує мову поезій І.Муратова.

Значне місце в поезії І.Муратова посідає оксиморон, який, як відомо,

відзначається великою виражальною силою. Оксиморон у Муратова утворює нові

відтінки смислу і є важливою складовою частиною експресивності його поезій.

Антонімія різних частин мови у митця представлена трьома типами

міжчастиномовних опозицій, рівних між собою у кількісному відношенні. До

найтиповіших моделей міжчастиномовних антонімів відносимо антонімічні

опозиції, що утворюють прикметники та іменники. Як засіб вираження

протиставлення, така антонімія більш повно розкриває динамічну натуру

автора.

Використовування різних способів введення антонімів у текст:

ампліфікації, нагромадження антонімічних пар для посилення контрасту явища,

антонімічного паралелізму для підкреслення протиставлення, уживання як

антонімів синонімічних слів, уживання антонімів з антонімічними епітетами,

введення синонімічно-антонімічних блоків для конструктивної організації

вірша, для вираження внутрішнього напруження чи розрядки – особливість мови

І.Муратова.

Одна із стильових ознак поезії І.Муратова – антонімічно-синонімічні

взаємозв’язки. Найбільш характерним для мови поета є вживання поруч двох і

більше рядів синонімів і антонімів, введення в текст синонімічно-

антонімічних трикутників, використання синонімічного та антонімічного

повтору.

Загальні висновки

Мова поезій І.Муратова багата й різноманітна, як і його життя,

відображене в творчості. Разом із країною він пройшов складний шлях,

переживаючи її злети й падіння, вболіваючи за її долю, відбиваючи життя,

своє сприймання його від молодечого запалу до філософських роздумів зрілого

віку. Цей складний шлях знайшов вираження не тільки в ідейно-тематичному й

емоціональному змісті поезій, а і в мові.

Поетичне мовлення І.Муратова дуже багате: воно вміщує складні й

багатоманітні словникові глибини української літературної мови другої

половини ХХ століття, і чисті джерела народнопоетичної мови та мови

української літератури ХІХ – ХХ століть.

Крізь сучасну лексику науки, культури, техніки у поета просвічується

народна першооснова його поетики. Посьменник використовує різні способи

поетичного освоєння фольклорних джерел: включення в поезію пісенного

тексту, використання сюжету народної пісні, трансформація пісенного твору,

введення народної символіки в новий семантичний контекст, поєднання

традиційних фразеологізмів з новітньою інтелектуальною лексикою, вживання

релігійної лексики та біблійної символіки для створення оригінальних

поетичних образів.

Інтелектуальні асоціації виявляються в літературних ремінісценціях,

які органічно вливаються в авторський текст, зокрема із "Слова о полку

Ігоревім", Т.Г. Шевченка, О.С. Пушкіна, І.П. Котляревського,

П.А. Грабовського, М.М. Коцюбинського, О.П. Довженка, П.Г. Тичини.

Своєрідність мови поезій І.Муратова полягає не тільки в багатстві

словникового складу, а і в способі його використовування відповідно не

тільки до предмета зображення, а й до психічного складу поета, зокрема його

психічного типу й темпераменту, які позначені пристрасністю й динамізмом.

У поетичному мовленні це знаходить вираження в побудові тексту, у

способі включення в текст тих чи інших мовних елементів. Так, вираженню

емоціонального світу поета відповідають лексико-морфологічні повтори,

переважно дієслівно-іменникові; порівняння, серед яких виділяються

предикативні порівняльні структури (повні і неповні), структури з орудним

порівняльним, безсполучникові і семантично ускладнені порівняльні

конструкції; індивідуально-авторські метафоричні словосполучення.

Більшості творів поета притаманне використовування абстрактної та

іншомовної лексики на позначення психічних якостей чи станів людини.

Характерною ознакою індивідуального стилю І.Муратова є його

словотворення, зокрема морфологічні неологізми, що включають прикладки та

композити-прикметники. Відзначаються оригінальністю також афіксальні

новоутворення і прислівникові оказіоналізми.

Особливості психічного складу поета знаходять виявлення в багатстві й

способах уживання синонімів.

Якщо оцінювати мовне явище з лінгвістичного погляду, то треба

відзначити, що в поезії І.Муратова переважають синоніми ідеографічного

типу.

З погляду семантики привертають увагу синоніми (у тому числі й

контекстуальні), що позначають явища внутрішнього світу людини: почуття,

настрої, переживання.

У поетичних творах І.Муратова синоніми, як мовний засіб, виконують усі

п’ять основних функцій, але для стилістики цього поета найбільш характерні

функції уточнення (диференціації), заміщення та протиставлення. Серед них

кількісно виділяється функція диференціації, оскільки вона дає можливість

виразити найтонші семантичні, стильові й емоційно-експресивні відтінки

поняття.

Одна із стильових ознак поезії І.Муратова – широке використання різних

стилістичних способів введення синонімів у текст. Однак поет надає перевагу

дистантному та рамочному способу розташування слів.

Визначальною рисою поетичного мовлення І.Муратова є вживання трьох і

більше синонімічних слів у СР. Часто поет вплітає в тканину твору декілька

таких СР.

Поетичному мовленню І.Муратова властивий високий ступінь

антонімічності лексичних засобів, оскільки антоніми як засіб експресивного

вираження почуттів і думок відбивають своєрідність психічного складу поета.

За семантикою й граматичними ознаками в поезії І.Муратова домінують

антоніми, що виражають градуальну якісну протилежність і протилежність

координаційних понять. Серед них привертають увагу антоніми, що входять до

семантичної групи на позначення психічних якостей людини.

Оцінюючи стилістичні особливості вживання антонімів, слід відзначити,

що поет надає перевагу тим, які найяскравіше відображають контрастні

смислові відношення – протиставлення, кон’юнкцію, диз’юнкцію. Найуживанішим

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19