Синонимия и антонимия в поэзии

(колись сповіщали голосом: виголошували) і повтору дієслова прощати виражає

в тексті не тільки інтенсивність дії, а й вносить додатковий семантичний

компонент: не просто кричу, а в такий спосіб іще й сповіщаю.

І.Муратов майстерно використовує в одному творі синоніми не тільки

одного, а й кількох СР. Включення в той самий контекст компонентів кількох

СР збільшує експресивну силу висловлення, допомагає повніше розкрити тему:

"Чому мені смутно й тривожно? Падають зорі. Минають життя мого дні. Падають

зорі у вічність, у безвість назавше. Гаснуть, зникають, мільйони сторіч

відпалавши..." (43). У наведеному фрагменті переплітаються і взаємодіють

три СР смутно – тривожно, вічність – безвість, гаснуть – зникають. Кожна

пара синонімів є уточнюючою по відношенню одна до одної. Синоніми смутно –

тривожно, що виражають душевний стан людини, об’єдналися в СР того самого

емоційного наповнення, смислова функція якого полягає в посиленні значення:

так смутно, аж тривожно почуває себе ліричний герой. А причиною цієї

тривоги є зорі, що падають не просто у вічність, а у безвість. І

посилюється відчуття тривоги і смутку ще й тим, що зорі, падаючи у

безвість, гаснуть, та не просто гаснуть, а зникають назавжди. Усі

синонімічні лексеми позначають ускладнення, що викликають переживання,

усвідомлення неприємної ситуації. Така констркуція дає можливість поетові

виразити сутність філософських роздумів.

Ця функція випливає щоразу, коли поет вибирає з синонімічної парадигми

слова, необхідні для позначення певного предмета чи явища, а читач,

сприймаючи це слово, ставить його в ряд з іншими, близькими за смислом

словами, уточнюючи позначений ним зміст. У цьому смислі, як зазначає

Л.О.Новиков, кожний правильно, оптимально вжитий синонім може розглядатися

як результат уточнення думки [Новиков, 1968, 23].

2.2.2. Заміщення як спосіб використовування синонімів

Поширеним способом використовування синонімів у поезіях І.Муратова, як

і взагалі в поезії, є заміщення (уникнення тавтології). На думку

Л.А.Булаховського, заміщення потрібне “як засіб урізноманітнювати мову”

(Булаховський, 1955, 37). Кожина М.М. вважає, що “функція заміщення

(“чистого”, уточнюючого смислу, або з експресивно-стилістичним завданням) є

основною функцією синонімів” (Кожина, 1983, 113). Стилістична функція

заміщення дуже важлива, як зазначає І.Б.Голуб, “коли необхідно уникнути

повторення слів” (Голуб, 1986, 50). Відомо, що субституція мовних одиниць

являє собою один із прийомів дослідження їх значень, один із шляхів

вивчення семантичної синонімії (Ullmann, 1959, 108).

У поетичних творах І.Муратова, які відзначаються добрим смаком і

вишуканістю форми, синоніми виконують не тільки суто смислову уточнюючу

функцію, а й естетичну, покликану сприяти фонетичній різноманітності

тексту, його милозвучності. Наприклад: "Моїх нездійснених бажань

Непереможене тяжіння. Цього волів, того жадав, А де ж воно?" (314), "Ось

хуртовина перестане... – Старий, дай руку, прощавай! Я не загину в

завірюсі" (55), "Кличе музика в сад, Манить в затишок присмерк вечірній"

(44), "Всьому буває край: грозі й навальним зливам, Рубіж і для сльоти, і

для вітрів лихих..." (1980, 132).

Функція заміщення характерна перш за все для слів, які володіють

близьким смисловим об’ємом, через що вільно заміщують один одного: волів –

жадав, кличе – манить, край – рубіж, хуртовина – завірюха.

Спостереження над синонімічним слововживанням у віршах Муратова

показує, що синоніми, які реалізують функцію заміщення, поет частіше вживає

в одному синтаксичному цілому чи в одному творі з метою активного

формування стилістичного контексту і рідше в одному реченні для фонетичного

урізноманітнення мови. Для прикладу порівняймо такі рядки: "Я: Посовітаюся

з тополями, Спитаю ради в ясенів" (175), "Дерев’яні черевики Б’ють камінну

путь, Чорна курява над шляхом – Карняки ідуть" (186). У першому фрагменті

І. Муратов вживає слово посовітаюся і синонімічне йому словосполучення

спитаю ради з метою уникнення фонетичного повтору. У другому прикладі

синоніми путь – шлях зв’язують складові частини тексту в одне речення за

смислом і цим самим передають розвиток думки, її рух. У такий спосіб поет

майстерно використовує синоніми для реалізації міжфразових зв’язків.

Приклади доводять, що І.Муратов дуже тонко відчуває нюанси синонімів.

Їх уживання у письменника ґрунтується на доборі із словникового складу мови

найбільш відповідного слова з погляду його смислу та виразності, наприклад:

"До високої скелі піхотинець іде. Невідома дорога, незнайоме село. З

фронтової тривоги посмутніло чоло" (28), "І ти зітхнеш, і ти згадаєш Крим,

І скель брунатних кам’яну підкову, І понад морем кременисту путь" (31).

Загальне, що лежить в основі синонімів невідоме – незнайоме, кам’яна –

кремениста, дозволяє вжити в мові одно слово замість другого. Але поет,

добираючи прикметники з ряду синонімічних, зважає на те, наскільки цей

прикметник сполучний із значенням означуваного ним іменника. Використані

синоніми поруч із диференціальною функцією мають додаткові смислові

відтінки: кам’яна підкова скель – підкова з каменю, а кремениста путь

асоціюється ще з додатковим прихованим – "важка". Тому кожний із синонімів

придатний для сполучення тільки з певним іменником, хоч вони відтворюють в

основному, власне, ту ж саму ознаку. Якщо прикметник невідомий вдало

поєднується з іменником дорога, то не зовсім придатний він для сполучення з

іменником село, таким же не досить доречним буде означення кам’яна до

іменника путь. Замінюючи одне синонімічне слово іншим, письменник звертає

увагу на різницю у відтінках їх значень.

Іноді з метою формально-стилістичного урізноманітнення думки Муратов

вживає різностильові синоніми: "Не ремствував на час, не скарживсь на добу,

Узятого на горб не накидав нікому" (1980, 168). Поет використовує розмовне

ремствувати і книжне скаржитись, щоб уникнути повторень у межах неширокого

контексту і саме цим підносить естетичну вартість фрази. Крім того, поруч

із функцією заміщення проявляється і диференціальна функція: ремствувати –

висловлювати невдоволення, а скаржитись – ще й намагатися викликати

співчуття.

Тому можна сказати, що заміщення передбачає й уточнення. З цього

приводу читаємо у Г.Фреге: “Навіть у таких системах, де знак має одно,

певне значення, поряд з функцією заміщення може виступати й інша функція –

функція уточнення” (Frege, 1892, 25).

Наведемо інший художній фрагмент, у якому також можна спостерігати, як

поет дбає про “технічну” сторону твору: “Глевкого шмат, та кусень сала, та

ще криничної ковток” (124). Важко зафіксувати будь-які відтінки, за якими

можна було б визначити семантичну відмінність між цими цілком ідентичними

синонімами (шмат – кусень). Обидва слова вживаються в літературній мові,

обидва розмовного характеру з дещо зниженим забарвленням.

Часто такі синоніми не тільки урізноманітнюють текст, але є носіями

конкретного емоційного забарвлення: “В південних пахощах ночей відчув я

моря запах млосний” (23). Іменник пахощі емоційно забарвлений і несе в собі

відтінок ніжності, а щоб надати такого відтінку синонімічному запах, митець

добирає до нього епітет-означення млосний з яскравим позитивним емоційним

значенням. Завдяки цьому весь фрагмент набуває приємного ніжного

емоціонального забарвлення.

Таким чином, заміщення як спосіб використовування синонімів, що

мотивується вимогою формально-стилістичної різноманітності мовлення,

реалізується в поезії Муратова завдяки наявності різних за звучанням і за

структурою слів і виразів, які обов’язково розрізнюються ще й внутрішньою

образністю.

2.2.3. Синонімічне протиставлення – засіб формування контексту

Досить часто зустрічаємо у поетичних творах І.Муратова використання

функції синонімічного протиставлення слів. Вона не менш яскраво і

оригінально реалізується поетом для активного формування семантико-

стилістичного контексту, аніж проаналізовані функції синонімів – уточнення

та заміщення.

Протиставляти синоніми один одному дозволяє відмінність у їх значенні.

З цього приводу слушно зауважує О.М. Гвоздєв: “Синоніми, означаючи одно

поняття, можуть висувати різні особливості або відмічати різне ставлення до

означеного ними предмета чи явища, внаслідок чого синоніми іноді не тільки

не замінюють один одного, а протиставляються один одному; в цих випадках

особливо яскраво вимальовується їх різниця в значенні та експресії”

(Гвоздев, 1955, 58). Такої ж думки дотримується про питання синонімічного

протиставлення і Д.М. Шмельов, який відзначає, що “різниця між словами-

синонімами, смислові та експресивні відмінності їх один від одного

проступають у тих випадках, коли вони певним чином протиставляються у

тексті”(Шмелев, 1977, 198).

Аналіз показує, що протиставлення синонімів в поетичній мові

І.Муратова виражається різними синтаксичними засобами: протиставні

сполучники, заперечні частки і т.ін. і реалізується в основному синонімами:

"І я пішов у темний ліс, Ні, не пішов: поліз житами" (47), "Скільки їх

могло пройти безслідно... Навіть не пройти, а промайнути" (221),

"Горобчисько і той за вікном не пищить, не цвірінькає, А співає натхненну

свою горобецьку осанну" (237). Роль дієслів, як відомо, в образному

відтворенні дійсності особливо велика. Як зазначає О.М. Толстой: “Рух і

його вираження – дієслово – є основою мови. Знайти потрібне дієслово для

фрази – це означає дати рух фразі” (Толстой, 1954, 377).

Дієслівні синоніми зазвичай виступають у реченні в ролі присудків при

різних підметах: “Бринить поезією світ, лунає музикою всесвіт” (380).

Синоніми бринить і лунає є присудками двох речень, підметами яких

виступають антонімічні в контексті “світ” і “всесвіт”. Таке сполучення

синонімів з антонімічними підметами не тільки підкреслює протиставлення

синонімів-дієслів, а й створює протиставлення двох речень і разом об’єднує

їх, малюючи єдину картину, в якій виражається буття у його суперечностях.

Іноді дієслова-синоніми у поета можуть виступати в суміжних реченнях

як присудки при синонімічних підметах: "Буря вщухне, вітер перевіє. Все

кругом лишиться, як було..." (367). У такому тексті протиставлення ніби

унаочнюється через зіставлення чи протиставлення підметів-синонімів буря –

вітер.

Дієслівні синоніми можуть протиставлятися як однорідні присудки при

одному підметі, наприклад: “І я пішов у темний ліс, ні, не пішов: поліз

житами” (47). Протиставляючи синонім пішов іншому синоніму поліз за

інтенсивністю вираженої ознаки, автор досягає різної мети. Дієслово поліз

поставлене в такі контекстуальні умови, які змушують його вступати у

синонімічні відношення з дієсловом пішов. Така синонімічна паралель

відтворює багатогранність відтінків у характері здійснення процесу руху: не

просто пішов, що означає поважний рух, а поліз, значення якого – рух,

утруднений тими чи іншими обставинами. Саме тому тут важливе заперечення

не. Використовуючи прийом протиставлення синонімів з різним стилістичним

забарвленням, поет підкреслює різницю в значеннях слів, що умовно

залишалася поза увагою читачів.

Або візьмімо іншу синонімічну пару. Співвідношення між дієсловами

пищить, цвірінькає та співає характеризується експресивно-стилістичним

забарвленням перших. І на цьому підкреслено специфічному забарвленні

будується така антитеза: "Горобчисько і той за вікном не пищить, не

цвірінькає, А співає натхненну свою горобецьку осанну" (237). Емоційно-

експресивні цвірінькає-пищить служать ніби тим фоном, на якому нейтральне

співає в оточенні емоційно-поетичних слів "натхненну", "осанну" набуває

додаткових експресивних відтінків значення.

Іноді зустрічається протиставлення іменників-синонімів: легіт – ураган

(375), гімн – ода (79), присвята – ода (79). На основі семантичного

протиставлення іменникових синонімів у І.Муратова може бути побудована

навіть ціла поезія, як це ми бачимо у ліричній мініатюрі “Підлещується

легіт до осички”, де протиставлення леготу і урагану з притаманними їм

ознаками створюють напружену драматичну колізію: "Підлещується легіт до

осички. Прилащується ніби мимохіть.., Аж поки в ньому лють не зареве, І,

ставши ураганом, цю осику Він геть із грунту вирве, розірве" (375). Як

бачимо, досить чітко зазначена функція проявляється в протиставленні

синонімів легіт – ураган, яке підкреслюється дієсловами підлещується –

прилащується в сполученні з словом легіт, вирве – розірве при

синонімічному слові ураган, а також формами “осички” і “осики”. Такі

синоніми можуть пов’язуватися з різними словами, але при цьому не тільки не

втрачати смислових зв’язків між собою в тексті, а навпаки, зв’язувати в

єдине ціле за значенням весь текст.

Аналогічне явище можна простежити у вірші “Мати й сонце”: "В небі

перше встало сонце, На землі ж найперша – мати. Сонце небо відкриває,

Відчиняє мати вікна – Сонце йде понад землею, По землі проходить мати...,

Сонце гріє нас безмовно, І без слів кохає мати..." (149-150). Перед нами

розгортається поетична картина, побудована на протиставленні двох образів –

матері і сонця, земного і небесного. Три пари синонімічних слів пронизують

увесь текст: відкриває (сонце) – відчиняє (мати), йде (сонце) – проходить

(мати), безмовно (гріє сонце) – без слів (кохає мати). Усередині кожної

синонімічної пари відбувається протиставлення, однак, протиставляючи

синоніми, митець уживає їх для оформлення структури цілого поетичного

тексту: синонімічне протиставлення ряду слів підводить до синонімічного

зближення слів сонце і мати. Такі ускладнені прийоми характерні для стилю

І.Муратова.

Отже, можна констатувати, що І.Муратов семантичним протиставленням

синонімів підкреслює експресивно-стилістичні відмінності слів-синонімів,

показує своє ставлення до змальованого, а також формує стилістику тексту.

Аналіз стилістичних функцій синонімів переконливо свідчить, що:

1) найбільш характерними для стилю І.Муратова є функції уточнення,

заміщення та семантичного протиставлення;

2) найуживанішою серед них є функція уточнення, оскільки саме ця

функція зумовлена потребою виразити найтонші семантичні, експресивні і

стилістичні відтінки значення синонімічних слів.

Для реалізації функції диференціації поет використовує такі прийоми,

як складання значень слів (благаю – заклинаю, жадання – мрії),

протиставлення за додатковими семами (звучи – лунай, несподівано –

зненацька), зіставлення слів з відтінком причини (шулерська – підступна,

колискова – ніжна), поєднання лексичного повтору і лексичних синонімів

(погину – погину – помру), вживання кількох СР в одному фрагменті (смутно –

тривожно, вічність – безвість, гаснуть – зникають);

3) синоніми, що виконують функцію заміщення, не тільки дають

можливість уникнути повтору в невеликому тексті (путь – шлях, посовітаюся –

спитаю ради), а й допомагають схарактеризувати поняття з різних сторін

(пахощі – запах, край – рубіж);

4) функцію синонімічного протиставлення поет використовує переважно

для активного формування семантико-стилістичного контексту. Протиставлення

реалізується в основному дієслівними синонімами з різним стилістичним

забарвленням (пищить – цвірінькає – співає).

Характерним для поетичного стилю І.Муратова є протиставлення

дієслівних синонімів як присудків при різних підметах (бринить світ – лунає

всесвіт), при синонімічних підметах (вщухне буря – перевіє вітер), як

однорідних присудків при одному підметі (я пішов – поліз).

На основі синонімічного протиставлення у поета може бути побудована

ціла поезія ("Підлещується легіт до осички", "Мати й сонце").

2.3. Роль синонімів в організації тексту в поезіях І.Муратова

При характеристиці стилістичної ролі синонімів у художньому тексті

мало визначити їх функцію, а необхідно ще й виявити способи введення

синонімів у текст.

У стилістиці звичайно визначають такі способи використовування

синонімів: контактне розміщення, дистантне, рамочне, градація.

Як відомо, під контактним розуміють розташування слів у безпосередній

близькості одно від одного; дистантне розташування мовних одиниць означає

що вони стоять на певній відстані; рамочна конструкція передбачає, що

синонімічні слова починають текст або фрагмент і закінчують його, а під

градацією мають на увазі таке розташування слів, при якому кожне наступне

містить у собі підсилення (чи послаблення) смислового або емоційно-

експресивного значення.

У поетичних творах І.Муратова зустрічаємо всі зазначені способи

стилістичного використовування синонімів. До того ж у поета знаходимо й

інші прийоми введення синонімів у текст: потрійне і більше використання

синонімічних структур, здвоєння синонімів.

Дистантне розташування синонімів. Найбільш широко представлене в

поезіях митця дистантне розміщення синонімів, при якому синоніми стоять на

відстані один від одного, але при цьому не втрачають смислових зв’язків між

собою в тексті і виступають засобами його організації: "Чи ви дивились коли-

небудь На дальній обрій крізь траву ... визираю Крізь хащі свіжого зела:

Ось візерунки небокраю..." (1972, I, 139). Здавалось би проста річ – лежить

людина у траві і дивиться на горизонт... Саме це й сказано в першому рядку.

Але ж вона не просто дивиться, а визирає і не через щоденну траву, а через

хащі свіжого зела і бачить не просто горизонт, а широкий обрій, небокрай.

І, здавалось би, така буденна картина спалахує яскравмим барвами

небуденності і поетичності.

Саме в таких текстах, де синоніми вживаються для формування структури

поезії, де вони становлять основу конструкції, що потім обростає

нейтральною лексикою з вкрапленням народнопоетичної або умовно поетичної,

можна чітко простежити вертикаль вірша:

дивились

обрій траву

визираю

зела

небокраю

У поезії Муратова синоніми – це не принагідна прикраса, а невід’ємна

складова частина його бачення світу і відповідно – мовної палітри. Він ніби

побачив предмет або явище, назвав його і відкрив у ньому ще одну грань, яка

потребує іншої назви; він назвав явище, але не виразив повністю свого

сприймання, тому через відстань дав ще одну назву: “Куди поділась денна

тиша, соснових просік німота?” (205). Денна тиша і сосен німота – складові

частини однієї картини природи: сосновий шум – це ніби мова дерев, а тиша –

це їх німота. Разом із тишею дня вони й створюють одну картину. Ужиті

дистантно синоніми тиша – німота виконують у тексті функцію уточнення.

Особливо часто зустрічаємо дистантне вживання синонімів у текстах, де

вони виконують роль підметів або присудків предикативних одиниць: "А серце

прагне звершень..., А дух воліє крил!" (174), "Парує лан. Клубочаться яри"

(320), "У присмерку лиш контури існують – ... Лиш обриси уявні

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19