Синонимия и антонимия в поэзии

символи, що відбивають своєрідне розуміння речей і подій. Ця система понять-

символів органічно ввійшла в поетичне бачення Муратова і позначилася на

словесно-образній структурі його творів.

Яскравим прикладом цього є такі рядки: "Вітер січня – Уподобав

гарненьку берізку, Підкотився до неї, навприсядки хвацько пустився. А тоді

– як війне, Як гілки трусоне, Плаче голенька, сумує, А дубочки-брати: "Ну,

чого ти, ну, сестро, чого ти?" (236). Символом людської сили виступає дуб,

символом ніжності – берізка, символом мінливості – вітер.

Майстерність поета виражається в тому, що він традиційні слова-символи

вдало ставить у новий семантичний контекст. Так з’являються нові, суто

авторські образи. Як, наприклад: "І верби – як скорботні неньки, й тополь

засніжених салют" (235), де символом суму, скорботи є верба, а тополя –

символом самітності.

Список лексем-символів, використаних Муратовим, можна продовжити, але

слід зауважити, що часто вони виступають і не в складі тропів; у такому

разі слова-символи зберігають пряме, номінативне значення: "Цвіт вечоровий

– калина, сяйво просвічених лип..." (248) (калина – народний символ дівочої

краси); "А живії [ґави] на морозі, ... лементують у тривозі, накликаючи

пургу" (235) (ґава, ворона, сова – символ нещастя, смерті). Безперечно,

лексеми-символи калина, ґава вжиті в прямому значенні, але з підкреслено

символічною паралеллю між людиною і відповідною реалією навколишньої

дійсності.

Можна відзначити й невипадкову появу слів-символів у формі орудного

відмінка в ролі непрямих порівнянь: "Ось [вітер] голубочком ніжним висне"

(103) (голуб – символ ласки, подружньої вірності). Або такі, цілком

витримані у народному дусі, але з оригінальним авторським перевтіленням:

"Схочу... ручаєчком потечу" (205); "І думка про можливу смерть куняє у

нетрях мозку нестрашною тінню" (165). Живомовного колориту наведеним

фрагментам надає використання слів-символів фольклорного походження –

голубочком, ручаєчком, тінню.

Як в українській вишивці символічно поєналися червоний і чорний

кольори, так у поезії Муратова переплелися слова, що виражають любов і

ненависть, ніжність і гнів, замилування і прокляття. Для всіх цих людських

пристрастей є свої символи, які вросли в товщу ще дохристиянських вірувань

і які єднають поета з його народом, мову його поезій із мовою народною.

Доказом прекрасного володіння скарбами народної мови є вживана

письменником фразеологія. І.Муратов з його баченням дійсності орієнтувався

на той смисловий рівень поняття, явища або предмета, який відповідав його

внутрішньому стану. Тому цілком логічним є те, що він вплітає в тканину

поетичного твору такі ФО, які характеризують його могутній темперамент і

напруженість його життя: "Я пройшов і труби мідні, і Крим, і Рим..." (77);

"Ми пройшли вогонь і воду і не зчулись, як зима ледве чутно підійшла..."

(30).

Часто вживаються в поета фразеологічні сполуки, що включають розмовні

слова й навіть згрубілі: "І з першим коханням розбито глека" (305); "Й під

три чорти ці каганцеві німби" (299); "Набалкав дурних компліментів – сто

пудів гречаної вовни" (236); "В зухвалій відвазі – чи пан, чи пропав"

(129); "Навчи мене, сувора нене, як... за роги брати нездійсненне" (315);

"Космічна Ера – плетиво століть... В баранячий – силом – не скрутиш ріг"

(291); "Тримаю на вузді домашнього себе" (291); "Давно вже не течуть

молочні ріки для мене в киселевих берегах..." (174). Використання таких

номінацій яскраво характеризує внутрішній світ, настрій автора. Традиційні

фразеологізми поєднуються з новітньою інтелектуальною лексикою: "космічна

ера" – "скрутити в баранячий ріг", "за роги брати" – "нездійсненне" тощо.

Аналогічними прикладами поезія Муратова дуже багата. Одначе і ті,

котрі були наведені, дозволяють зробити висновок, що, вводячи у віршовану

канву ФО, автор оновлює форму ФО, а це справляє зворотний вплив на їх

семантику.

Один із прийомів введення фразеологізмів у поетичний твір –

трасформація ФО. Наприклад: "І в сьомім небі птахи реактивні оберігають

спокій переджнив’я" (74); "Бачиш сьоме небо чиїхсь надій і невимовних

дум..." (363). Як бачимо, на основі традиційного сполучення "бути на

сьомому небі", що трактується: бути дуже задоволеним, І.Муратов створює

нові номінації: в сьомім небі, сьоме небо. Зазвичай фразеологізм "бути на

сьомому небі" в реченні виконує роль присудка, але в наведеному фрагменті

сполучення в сьомім небі виконує роль обставини, а сполучення сьоме небо –

додатка. Зміна синтаксичної ролі, зміна граматичної форми відповідно змінює

і семантику ФО. Через словесний образ "неба" автор реалізує художній

простір у вертикальній площині "небо" – "земля" у першому прикладі, "світ"

– "людина" у другому, бо, як писав М.М. Бахтін: "Усі елементи, тобто

стихії, підпорядковані певному порядку верху й низу" [Бахтин, 1965, 394].

Зображення сьомого неба у Муратова має позитивну емоційно-оцінну

характеристику, бо оцінювання релії відбувається через призму

психологічного авторського сприймання: таке далеке, недосяжне сьоме небо і

водночас близьке. Ускладнена мовна експресія, інтелектуальна гра, що

ведеться як на рівні змісту, так і на рівні форми відповідає індивідуальній

картині світу Муратова.

Заслуговують на увагу також твори, в яких наявні ідіоми, мотивовані на

основі функцій деяких органів людського організму: "З мадам Іронією в парі

не покладаю білих рук" (273); "На відсіч вам голову дам" (83). Особливість

використаних ФО у тому, що вони одухотворені присутністю автора. Традиційно

смислова одиниця такого фразеологізму конструюється дієприслівниковою

формою – не покладаючи рук, а у Муратова – першою особою дієслова у формі

однини теперішнього часу – не покладаю рук. Як бачимо, на основі

традиційних ФО поет створює нові оригінальні образи.

Зустрічаємо також у поетичних творах І.Муратова і використання

релігійної лексики, біблійної символіки. На їх основі поет створює

оригінальні тропи, зокрема, метафори, епітети, порівняння: "О світлий раю,

гречний світе білих" (71); "Щедрий вечір... це все – забобони" (335); "А

мати сподівалась... бог з тобою!" (356); "До білої святині причащай моїх

братів, органна алілуйя!" (71). Часто герої його творів послуговуються

усталеними біблійними зворотами: "Всемилостевий Христе, дай снаги,

благослови пісенного месію!" (71); "Воістину воскрес, немов росою вмився"

(125).

Ефектним поетичним прийомом є зведення назв релігійного символу до

образу знака, притчі, як, наприклад, образ ріки Іордань: "І не сміє всихати

надій Іордань" (378); "Й ген-ген за околичну річку – розгрішень моїх

Іордань" (313). У наведених уривках поет розгортає образ-знак ріки Іордань

(за біблією, Іордань – священна річка, з якою пов’язаний обряд водохреща),

що є прикладом релігійної ремінісценції.

Зауважимо, що біблійні аналогії, біблійна лексика для поета – це засіб

опоетизування образів.

Слід відзначити у творчості І. Муратова як поета інтелектуального

ремінісценції з інших письменників. Вони вливаються в авторський текст,

розширюють і поглиблюють його шляхом включення нових асоціацій.

Шевченкова інтонація вчувається, наприклад, у таких рядках: "А той

Славута, що реве і стогне..." (118); "Гасло, гасло сонце й закотилось,

встала Мотря – в ноги повалилась" (24); "І знову мучаюсь собою, переглядаю

все життя" (312). Або Довженкова: "Хлюпа бережно у берег Зачарована Десна"

(340), чи Коцюбинського: "Юності fata morgana, рідне село Бабаї!" (249); "І

присмерк цей – як музика органна. І мерехтить в очах fata morgana" (337). У

інших рядках – перегук із "Наталкою Полтавкою" І. Котляревського: "Стояла

на Полтавському шляху... Й назустріч незрадливому Петру співала "Віють

вітри" на вітру?" (38); "Видно, видно шлях Полтавський..." (221). У

"Революційній кантаті" читаємо гнівні рядки: "Повтали гнані та голодні..."

(214), що є ремінісценцією з "Інтернаціонала" французького поета Е. Потьє,

а заключним акордом цього вірша є цитата з поезії П. Грабовського: "Уперед,

хто не хоче конати..." (215).

Із цього приводу можна виділити триптих "На крилах Літани". Тут

ремінісценції із "Слова о полку Ігоревім" і творів П. Тичини: "Я везу в

літаку ясен світ, сіверянку-коханку..." (330); "Й хтось на чатах стоїть...

за дрімливим Дінцем..." (330). Цікаво, що поет уміє "добути" із запозичених

образів, тем, сюжетів ідеї, співзвучні часові, художньому спрямуванню своїх

творів. Упадає у вічі орнаментальність фрази із вірша О.С. Пушкіна "К А.П.

Керн", що процитована Муратовим російською мовою: "Я помню чудное

мнгновенье, передо мной явилась ты" (75). Поет схиляється перед величчю

класика російської літератури, твори якого стали взірцем поезії.

Досі йшлося про використання Муратовим тих багатств, які закладені в

надрах самої мови. Загляньмо ж тепер у ту частину його творчої лабораторії,

де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми.

Досить часто поет вдається до такого стилістичного прийому, як повтор.

Особливим виявом експерсивної ознаки в поезії Муратова позначені повтори-

тавтології.

Тавтологія, як відомо, – це повторення того самого кореня в іншій

словотвірній формі [Ганич, Олійник, СЛТ, 1985, 302]. Тавтологія в поетичній

мові Муратова характеризується надзвичайно строкатою лексико-граматичною,

художньо-композиційною організацією.

Розгляньмо, наприклад, лексико-морфологічний повтор на частиномовному

рівні. Як правило, такий повтор не існує сам по собі, а входить у ширшу

(семантичну, синтаксичну) структуру, додаючи лише відповідний штрих, нюанс

до загальної (смислової, стилістичної) домінанти. У Муратова тавтологія

найчастіше виступає як сполучення однокореневих слів: "Що там у грудях

кипнем скипає?" (382); "І кусень блакитний зубами кусну..." (172).

Зустрічаємо також складні лексичні утворення, побудовані за принципом

тавтології: "Рано-вранці, ... викликаю птаство на розмову..." (372); "Віями-

віялами озеро бездонних очей затіняло" (39). Наявні в поезії і тавтології,

утворені від омонімічних та паронімічних форм: "Все – земне. Все людське і

вселюдське" (104); "Та зліва й справа – ... погані справи" (56); "Де догму

і канон обстоюють запекло ..., що пекло – то є пекло" (128).

Із наведених прикладів видно, що кожна із тавтологічних сполук має

певне смислове і стилістичне навантаження. Така фігура допомагає авторові

поглибити психологізм оповіді або перевести її в інший емоційно-

експресивний план.

Особлива, динамізуюча, інтенсифікуюча роль у поетичному тексті

належить дієслівно-іменниковій тавтології: "Буттям живих мені світає світ"

(323); "Змурувать в єдиний мур" (71); "Ви чуєте? Трембіти трембітають"

(172). Аналізована модель набуває символічного звучання у контексті твору.

Поезії Муратова характерні також тавтології, що становлять цілі

експресивні комплекси в художній тканині твору: "Ой, та не крячте чорні

круки: нас не стуманить ваш туман!" (64); "Мені з утоми сни не снились, я в

завірюсі сніжній сліп, я жить хотів і знав, що право віднині маю вже на те

і що метелиця лукава мені шляху не замете" (56). Наведені дистантні лексико-

морфологічні повтори-тавтології творять своєрідні семантико-стилістичні

поля. Образне розгортання, що ґрунтується на послідовному вживанні

відповідних однокореневих слів, йде в напрямі від динамічної ознаки

атрибута до внутрішньо-характеристичної, що міститься в самому номінанті.

Сам автор активний учасник динамічних подій. З кожною тавтологічною фразою

темпоритм оповіді зростає. Саме така висока експресія властива пристрасній

натурі І. Муратова.

Розгляньмо тепер тавтології іншої граматичної організації: "Старіють

люди, старіють міста, старіють пророцтва забутих пророків" (107); "Я не сам

по собі – я рушинка чарівного руху, я без нього – ніщо... Всесвіт знає

мене" (238). Як бачимо, тавтологічна контамінація того самого слова у

формах різних відмінків має інший характер. Здвоєння іменних слів у формі

називного і родового відмінків (пророцтво пророків, рушинка руху) –

своєрідний засіб вираження посиленої якісної характеристики предмета, вдало

використаний Муратовим. Крім того, експресію підсилюють інші лексичні

повтори. У першому прикладі повторюється дієслово старіють, а в другому –

займенник я. Обидва уривки містять у собі таку стилістичну фігуру, як

лексична анафора, тобто повторення слів на початку віршованих рядків.

Анафора у Муратова пов’язує окремі речення в більш умовну єдність і надає

текстові певного експресивного забарвлення. Цікаво, що автор, уживаючи всі

ці фігури, акцентує увагу читача не лише на елементах конструкції, а й на

підтекстових смислах. Поет протиставляє гармонійний простір, всесвіт і

дисгармонію людського буття. Старіє все: і людина, і міста, і святі пророки

з їх пророцтвами – все смертне, вічний лише Всесвіт. Ніби сумні мотиви

звучать у цих рядках, але через світобачення автора у читачів виникають

позитивні емоції, бо людина не просто рушинка руху, а чарівного руху у

всесвіті.

Окремо варто виділити прислівниково-дієслівні тавтології, що

відіграють важливу естетичну функцію при сприйнятті цілісного художнього

образу: "Я Чорне море – теплоходом, А Віслу вплав перепливав" (56); "Ой,

дарма шляхи курили курно, їхав ти до сина в гості дурно..." (25). Така

модель налаштовує читача на почуття тривоги, зажури, посилює звучання теми

страждання, напруженого очікування чогось фатального.

Слід сказати і про контактні словоповтори дієслівно-віддієслівних

форм, які мають інтенсифікуюче значення: "Пощо про співане співати? Були ж

і Пушкін, і Тарас..." (379). На використанні лексичних, синтаксичних

повторюваних мовних засобів базується в поета лейтмотив оповіді. Таким

чином виникає асоціативна канва твору, яка спрямовує розуміння тексту та

підтексту в річище авторського задуму.

До лексико-граматичних повторів-тавтологій належать також ті,

неодмінною характеристикою яких є конденсація якісної ознаки, що дістає

абстрактне чи узагальнене вираження: "І ти схилилась над роялем, о давня

давнина!" (52); "Де муза його, неомузена ним?" (386); "Поетова доля, його

невиснажна снага" (388); "Повзли в неволі ніч за ніччю, та дивним дивом

марив я" (144). Така прикметниково-іменникова тавтологія виражає

експресивно-оцінне значення і здатна за своєю семантикою характеризувати

ліричного героя (в наших прикладах позитивно).

Отже, тавтологія у віршах І. Муратова регулює темпоритм оповіді,

виділяє найсуттєвіші моменти у сюжеті, поглиблює психологізм твору. Навіть

у порівняно невеликих конткестах спостерігаємо численні вживання лексико-

морфологічних тавтологій, де одна пара чергується з іншою, розвиває,

узагальнює висловлене, творячи таким чином експресивну композиційну

єдність.

Як відомо, І. Муратов протягом років утвердив за собою репутацію

аналітичного письменника, який здатний на глибокий образний синтез думки в

поезії. Активний характер думки у його творах, її динамічний, напружений

розвиток виявляється у постійному шуканні зіставлень. Тому Муратов досить

часто використовує такий стилістичний засіб, як порівняння. Порівняння

допомагають поетові розкрити характер зображуваної дії, передати форму,

внутрішню якість, настрій тощо.

Найчастіше Муратов вживає загальноприйняті в літературній мові

граматичні засоби вираження порівняння. Однак спостерігаємо у поета

індивідуальні прийоми їх використання. Це проявляється у намаганні зробити

порівняння органічною частиною образної, а звідси і смислової структури

віршованого тексту або його фрагменту.

Значне місце у мовотворчості поета посідають порівняльні звороти у

складі простих речень: "Летять, наче птиці ясні" (24); "Суне ніч моя зимна,

як глетчер" (43); "Ідем і підемо ще далі, мов та лавина" (46); "Думки,

немов зрадливі тіні" (50). Порівняльні звороти поет приєднує за допомогою

підрядних сполучників мов, немов, наче, як. Наведені порівняння виступають

у своєму традиційному значенні – називають динамічну ознаку, пов’язану з

предикатом. Таку ж граматичну структуру мають і порівняльні звороти, в яких

уточнюється атрибутивна ознака в семантичному комплексі присудка, а завдяки

цьому посилюється, увиразнюється емоційна напруга: "І став легкий, мов тая

птиця" (2); "А у хижі – мудра, як змія, гарна, мов казкова королева, ждала

мужа пращурка твоя" (135).

Особливо виразно виявляється подвійна залежність порівняльного звороту

від означуваного іменника та дієслова у сполученні його з прикладкою, що

також є досить активною конструкцією у Муратова: "Вітер виє, мов пес, на

незнаних зірок таємничість" (122); "Замріяне серце, як факел, нести для

Прекрасної Дами" (122); "І вже линуть думки, мов лелеки" (120); "Мені

колись ввижалося безсмертя, як пантеон" (81); "І підстелять, як рядна,

піщанії коси" (106). З наведених прикладів видно, що конструкцію

порівняльного звороту можна легко трансформувати у прикладкову: вітер-пес,

серце-факел, думки-лелеки, безсмертя-пантеон, коси-рядна. Використання саме

таких структур, що вирізняються гнучкістю і естетичністю форми, властиве

художній натурі поета .

Досить поширена в митця інша граматична структура порівнянь –

предикативні структури. Серед них зустрічаємо повні і неповні речення, що

приєднуються до головного семантичними сполучниками мов, немов, наче, ніби,

як: "На галяві світло, мов зорі попадали в трави" (138); "Мов кинута у

сухолист жарина – нестерпний, гострий дотик милих рук" (210); "Як яблуко

падає з гілки, дозрівши, – в дорозі впаду" (357); "Дерзайте. Говоріть. Всю

душу виверніть, як вивернув колись я для вас" (267). Як бачимо, повні

порівняльні речення служать для розкриття змісту головного речення.

Використовуючи таку структуру, автор посилює змістову і стилістичну ємкість

тексту, при цьому художні образи зорі, жарини, яблука і самого ліричного

героя стають гранично зримими.

Неповні порівняльні речення поет вводить, прагнучи окреслити

композиційно стрункі, чіткі і разом із тим насичені сполуки з епічною

просторовістю і глибиною змісту: "Ласкавість їх – у грязь, у прах впаде

пройдисвітові в ноги, як на морозі мертвий птах" (143); "Й приватні вілли

вздовж ріки, де задихаються жінки, мов на піску гарячім риби" (170);

"Забуття, наче крейду ганчірка, може вмить їх безжально зітерти" (209); "З

віт падають ритмічно жолуді, як дні у вічність" (45).

Типовими для стилю І.Муратова є структури з орудним порівняльним або

словотвірною метафорою. Звичайно, за семантикою вислови пнеться лисом-

пролазою, блищали лускою, ридали дзвоном, вибухне кригою – це метафори, бо

порівняння приховані, а за функцією – художні означення до дії. Щоб не

порушувати традиції, називатимемо такі конструкції орудним порівняльним.

Поет використовує порівняння, утворені за звуковими асоціаціями: "Гонгом

гудуть барабанні перетинки" (163), а також ті, у семантиці яких присутній

елемент порівняння за формою, розміром: "І здався крізь нічні вогні нам

корпус ТЕЦу вдалині чотиритрубним пароплавом" (23). Вживаються також

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19