Синонимия и антонимия в поэзии

Новикова, антоніми-конверсиви не утворюють висхідного класу, бо "вони

утворюються за рахунок особливого вживання слів, що володіють конверсивними

властивостями, із трьох попередніх класів" [Новиков, 1973, 238].

Для нашої роботи особливо суттєвим є питання про контрарну,

комплементарну та векторну антонімію як найбільш виявлені у розглянутих

нами поезіях І. Муратова.

3.1.2. Антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і

протилежність координаційних понять у поезії І. Муратова

Досліджений матеріал дає право зазначити, що цей тип антонімів у

І. Муратова помітно переважає над іншими: у процентному відношенні

контрарні антоніми складають близько 80%, 10% – комплементарні антоніми, і

приблизно 10% – векторні антоніми. Характерною особливістю цього класу

антонімів є те, що він об’єднує слова, які не виражають спрямованість дії

чи ознаки, але виявляють градуальність опозицій. Під градуальними

(ступінчатими) опозиціями розуміємо, як вважав М.С. Трубецькой, такі

опозиції, "члени яких характеризуються різним ступенем або градацією однієї

й тієї ж ознаки…Член опозиції, котрому властива наявність крайнього

(максимального чи мінімального) ступеню даної ознаки, називається крайнім

або зовнішнім; інші члени є середніми" [Трубецкой, 1960, 83].

Градуальність даних ознак виявляється в тому, що між антонімічними

лексемами існують слова, що називають проміжні ступені. При даному типі

антонімії сума значень антонімів не вичерпує всього родового поняття,

оскільки між цими двома поняттями розміщається цілий ряд перехідних ознак.

Схематично відношення антонімів, що виражають градуальну

протилежність, Л.О. Новиков позначає як коло, між протилежними секторами

якого існує проміжне поле, на якому розміщуються перехідні ступені

[Новиков, 1973, 30].

З погляду зовнішнього вираження така опозиція має декілька різновидів.

Перш за все виділяються антонімічні протиставлення, що охоплюють цілі

парадигми градуально розташованих антонімів, за термінологією Й. Філіпця їх

називаємо "ступінчаті групи" [Filipeс, 1961, 222]. Опорою такого

протиставлення є основні нейтральні слова, останні ж члени парадигми, хоч

вони й виражають різний ступінь вияву ознаки, нашаровуються на це

протиставлення й виступають як синоніми для вираження інтенсифікації або як

експресивні синоніми. Власне їх значення, як відмічає Д.М. Шмельов,

зумовлене їх співвідношенням із нейтральними словами [Шмелёв, 1964, 148].

Слід відзначити, що антоніми, які виражають градуальну якісну

протилежність і протилежність координаційних понять, реалізують контрарну

протилежність. Це найбільш "класичний випадок вираження протилежностей", бо

саме "контрарність утворює логічну основу антонімії" [Новиков, 1966, №4,

“Р.яз. в шк.”].

Погоджуючись із Г. Клаусом, зазначимо, що два поняття контрарні, "якщо

між явищами, в них мислимими, існує найбільша різниця в межах, встановлених

родовим поняттям" [Клаус, 1960, 213].

Аналізований клас антонімів у поезіях І. Муратова представлений перш

за все якісними прикметниками і співвідносними з ними іменниками та

прислівниками, а також займенниками та словами категорії стану і деякими

іншими категоріями слів, що виражають координаційні поняття.

Цей тип антонімів у нашого автора є найбільш значним за кількістю і

різноманітним за тематикою, бо він утворює ядро антонімії “… і представляє

її в найбільш яскраво вираженому вигляді" [Новиков, 1973, 225].

Проведені дослідження дали змогу зробити тематичну класифікацію

антонімів цього класу. За допомогою таких слів у І. Муратова позначаються:

1) психічні та фізіологічні характеристики людини та її стану: турботи-

забави (29), сумував – радів (29), надії – розчарування (31), любов –

ненависть (34, 41, 98), сміються – плачуть (34), печаль – радість (34,

99, 364, 389), муки – радощі (34, 42), горе – щастя (81, 192), щастя –

муки (78), радість – тривога (56), радість – смуток (81, 205), радість

– біль (86, 364), відрада – печаль (189), відрада – біль (137),

радість – туга (101), горе – радість (203), милий – немилий (38),

розпач – надія (173), мовчання – гук (38), мовчання – сміх (38),

смуток – сміх (81), сміюсь – плачу (101), смутно – радісно (1980,

100), приємне – неприємне (101), сумирна – бентежна (165), сумні –

безжурні (86), плачуть – сміються (104), кохають – ненавидять (104),

пекло – рай (91);

2) система координаційних понять: ночі – дні (57, 179, 206), вдень –

вночі (59), вечір – світанок (150), звечора – зрання (34), вечірні –

ранні (61), нічні – денні (61), вздовж – впоперек (59), здалека –

зблизька (102), зблизька – здаля (1980, 151), Захід – Схід (50),

сьогодні – завтра (113), сучасне – минуле (95), колись – зараз (38),

там – тут (49, 140), до – після (1980, 147), ніщо – все (136), завтра

– нині (112), правий – лівий (56, 112);

3) етична та естетична оцінка: нове – старе (111, 178), святиня – гріх

(1980, 25), свято – будні (112, 146), непомітне – величне (1980, 167),

хвалить – гудить (1980, 134), творю – руйную (62);

4) оцінка явищ природи та станів погоди: сонце – мряка (21), туман –

сонце (176), розбурхані – тихі (137), глибина – мілина (78), похмурі –

ясні (188), притихне – шурхоне (33), безвітря – круговерть (147),

згасання – горіння (147), суховійний – вологий (173), сіра – райдужна

(372);

5) оцінка кількості, порядку розташування предметів (явищ), часу подій:

немало – одна (56), остання – перша (1980, 131), давнє – недавнє

(1980, 206), тоді – зараз (47), навік – на хвилинку (52), ера – мить

(228), безмежність – мить (1980, 151), мить – вічність (73, 105, 207);

6) фізичні якості, властивості чи стани предметів та сприйняття їх

людиною: низькім – високім (130), безгоміння – гук (147), тиша – рев

(147), розбудити – заколисати (147), крик – мовчання (190);

7) характеристика соціальних явищ: чорт – бог (93), хлоп – газда (123),

фараон – раб (179), крах – слава (179), пасерб – син (319), раб –

володар (319), рабство – свобода (291);

8) оцінка характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей

людини: цей – той (78), нитик – бешкетник (78), юність – старість

(97), пустотливі – серйозні (89), невразливі – нервозні (89),

слоноподібні – тендітні (89), стрункі – горбаті (133), славетні –

безславні (133), потворні – гарні (133).

Ілюстрація характерних тематичних груп показала, що антонімія якісних

та координаційних слів знаходить об’ємне відображення в поетичній творчості

І.Муратова. Цікаво, що в деяких тематичних групах виділяються свої підгрупи

найбільш уживаних антонімічних пар.

Психічні та фізіологічні характеристики людини та її стану. У цій

тематичній групі помітно виділяється опорний антонімічний образ щастя –

горе. У цей антонімічний ряд автор включає і синоніми: щастя – радість,

відрада; горе – печаль, мука, біль, тривога, туга, смуток, сум: "Не хочу я

у затишнім кутку, Глухий, мов пень, зіпершись на ковіньку, Дивитися

безтямними очима На муки і на радощі людські." (34), "Я знав найніжнішу

любов до жінки, До сина, до сивих своїх батьків, До рідної вулиці, до

будинку, В якому не раз сумував і радів" (29), "Всі надії потаємні І гіркі

розчарування – Ще не вечір, а світання, Ще первоцвіт, а не цвіт!" (31),

"Але ніде я не зазнав Такої радості й тривоги, Коли повірив, що дорога До

друзів може привести." (56), "О, скільки треба щастя й скільки муки,

Зазнать з народом, щоб у дні негод Промовити ровесникам і внукам: Я єсть

народ!" (78), "І пісня в гуркоті не тане, Коли в вагонах то сміються, То

плачуть полкові баяни" (34), "Хвилини радості і смутку Це все – моє, і все

– навік." (81), "З туману колишніх радощів і болів, З напівзабутих

видноколів Я незнайомку звав кохану." (86), "– Примари прожену – Сто літ

щасливий проживу Печаллю й радістю земною." (99), "Простіть мені, жінки

кохані й друзі, Хай вас не засмутить недбалість отака, Що з писаного вами і

рядка Не процитую в радості чи тузі." (101), "І мислі віддаю не по

частинках – … Всього себе – отим незнаним суддям, Що матимують свої відради

й біль…" (137), "То чого ж ти хочеш, серце, Безтурботного спокою? Не волій

цього, не треба, Бо не зможеш одрізнити, Де відрада й де печаль." (189),

"Пам’яте! Чесною будь і не слухай Підступного серця:… Сонячним веснам

радій, вірячи в тисячі версій Щастя людського, але й горя його не забудь."

(192), "Немов дві гілки на розлогім клені,… Одним життям на світі прожили І

горе й радість рівно поділяли" (203).

З наведених прикладів бачимо, що виділені ряди слів виступають у поета

в різних текстах у різній комбінації: відбувається заміна одного з

компонентів словом, яке виражає не повне значення антонімічного слова, а

лише певну ознаку щастя чи горя:

щастя – радість – сміх (сміються) – надія – радіти

– відрада

горе – печаль – сльози (плачуть) – розчарування – сумувати –

біль.

Слід сказати, що градуальна опозиція щастя-горе представлена лише

двома членами (не враховуючи їх синонімів), бо середній або проміжний член

у даній опозиції не має спеціального вираження, він існує тут, за

термінологією С.К.Шаумяна, на генотипічному рівні [Шаумян, 1965, 100].

І.Муратов тонко розумів психологію людини. Тому його поезії властива

життєва мудрість, а ліричний герой поета відчуває і вміє майстерно

відтворити мовними засобами кожний подих, кожний біль і радість, що

відлунюють у його серці: "Мовчання, й гук, і сміх – Хрещатий цвіт і шелести

у нім – Не радощі, не смуток і не біль" (205), "Я слухав Шопена... І

виділись рідні гаї, І краяли, й тішили серце – Печалі, радощі й болі"

(364). У цих рядках відчувається властивий І.Муратову філософський зв’язок

понять щастя – горе із суміжними й більш віддаленими явищами, що

виражаються відповідними синонімічними та антонімічними парами, які

підсилюють контраст і надають текстові емоційної насиченості і

напруженості. Індивідуальне сприймання й переосмислення антонімічно-

синонімічних образів смутку (болю) – радості, метафоризованої антонімічно-

синонімічної тріади мовчання (гук) – сміх та печаль (біль) – радість,

експресивної антонімічної пари краяли – тішили – це не тільки і не стільки

художні засоби, скільки ознаки внутрішнього стану поета. У першому прикладі

він протиставляє мовчання і смуток (біль); радощі і сміх (гук) і досягає

протиставлення завдяки частці не. Сполучаючи синонімічні й антонімічні

ряди, автор домагається високої експресії в тексті. У другому тексті

спостерігаємо злиття двох рядів: антонімічного (краяли – тішили) і

антонімічно-синонімічного (печаль (біль) – радість) в один об’ємний образ,

у якому кожна антонімічна пара виражає тісне єднання протилежностей (краяли

і тішили; печалі, радощі і болі).

Але художній простір поета незамкнений, він відкритий не тільки по

горизонталі (дороги, туманні низовини, рідні гаї), а й по вертикалі (аж до

космічних сфер). Думки письменника сягають далі, його мрія – разом з

“пісенними братами” прокласти шлях “до казкових ер”. Саме в цьому митець

вбачає роль поета і поезії: "Що дано українському поету... Що всепланетні

радощі й печалі – З пісенними братами відтепер Накреслювати має на скрижалі

Робочу трасу до казкових ер" (389). У першому рядку висловлюється думка в

загальному вигляді: що може поет, земна людина, а далі конкретизується

завдання поета і поезії: це не тільки нести земні печалі й радощі, а й

“накреслювати... робочу трасу” до казкових космічних ер. Ця поезія має

певний внутрішній ритм: від більш конкретного до абстрактного (людина –

земля – космос), що виражається, зокрема, й антонімами.

Розгляньмо тепер використання в художньому тексті І.Муратова іншої

найуживанішої пари антонімів з градуальною протилежністю – любов –

ненависть: "Хвала нещира здимиться, Образи теж забуду я, Та не

затьмариться, не зміниться Любов і зненависть моя." (41), "О юності суворий

вітер, Ти чуєш? Я благославляю Любов і зненависть твою!" (98). Зауважимо,

що взагалі в мові антонімічний ряд любов – ненависть представлений трьома

словами любов – байдужість – ненависть, де слово байдужість відіграє роль

проміжного члена, що нейтралізує крайні протилежності. Але аналіз

наведених віршів дає право сказати, що у І.Муратова це антонімічна пара,

яка не передбачає середнього члена опозиції, у нього немає перехідних

тонів, а є або любов, або ненависть. Такий підхід до розкриття образу ще

раз підкреслює, що І.Муратов – натура динамічна, сповнена експресії.

Система координаційних понять. Наступна тематична група, яка

поступається попередній лише за кількістю, – це слова, що позначають

координаційні поняття. Координаційним антонімам, які вживає І.Муратов,

властиві і пряма просторова протилежність (захід – схід, вздовж – поперек,

здалека – зблизька, там – тут, лівий – правий) і часова віднесеність

(сьогодні – завтра, нині – завтра, сучасне – минуле, вдень – вночі, вечір –

світанок, денний – нічний, день – ніч, колись – зараз, до – після). Як

видно з аналізу творів письменника, координаційні антоніми включають у себе

слова різних частин мови: прислівник, іменник, прикметник, прийменник.

Опорним образом цієї групи в І.Муратова є градуальна опозиція день – ніч,

що включає й інші відрізки часу в добі: "То плачуть полкові баяни. Хто чув

їх звечора і зрання..." (34), "Пробач, товаришу, мені За те, що розповім я

скупо Про ті безбарвні ночі й дні." (57), "Як бомбовозові мотори Перед

нальотом – вдень, вночі Реве чуже Балтійське море, У берег хвилями б’ючи."

(59), "А ще ж нальоти повітряні – Нічні, вечірні, денні, ранні." (61),

"Нехай із тупістю папуги, Без шани й без любові, – день і ніч Імення ваше

ген за виднокруги Несли гучні реклами для сторіч" (179), Я вірші не пишу. З

усіх боків Диктують їх мені то вечір, то світанок, А я лише записую

слухняно" (150). Наведені уривки з віршів демонструють, як повно поет

використовує у своїх художніх текстах ряд перехідних позицій між крайніми

точками день і ніч: він образно змальовує вечір і світанок, нальоти вечірні

і ранні (вечір – ранок), плач баянів звечора і зрання, використовуючи не

тільки іменники, а й похідні від них прикметники та прислівники.

Особливо яскраві поетичні фрагменти, де автор використовує

координаційні градуальні опозиції метафорично: "Ви чуєте? Стогнуть голодні.

Розчавимо війни сьогодні, сьогодні, сьогодні, І завтра ж удосвіта в поле –

Засіймо пустелі" (113). Антонімічний ряд сьогодні – завтра у цій поезії

Муратова не передбачає іншої форми опозиції, це тільки пара. У нього не

може бути вчора чи післязавтра, а тільки “сьогодні, сьогодні, сьогодні”.

Саме повторення цього слова забезпечує розуміння невідворотності подій:

війни треба знищити саме сьогодні, бо “стогнуть голодні” і завтра вже буде

пізно. У цьому тексті антонімічні слова визначають функціональне

навантаження в більшій мірі, ніж його змістове наповнення: завдання автора

полягає в тому, щоб наголосити, що слід вирішувати сьогодні, а що – завтра.

Етична та естетична оцінка. Тематична група, до якої входять

градуальні опозиції, що реалізують етичну та естетичну оцінку явищ, подій і

т.ін., у І.Муратова досить яскрава. Можна констатувати, що розглянуті

антонімічні пари відіграють важливу роль у здійсненні експресивної функції

мови. У цій групі виділяємо такі опорні образи, як старий – новий, свято –

будні. Навколо них і розгортається боротьба контрастів у віршах.

Найбільш значимим, напевно, є образ чорне – біле, який, уживаючись

метафорично, втілює в собі етичне й естетичне начало, а також філософський

задум: "Пам’яте, світлою будь! Умій відрізнити тверезо Чорне від білого й

біле від сірого теж." (192). Справді, між протилежностями наведених

антонімів існує ряд перехідних тонів від чорного через різні відтінки

сірого до білого. Градуальні антоніми чорне – біле, біле – сіре вжиті у

творі для підсилення контрасту. Слово сіре не є антонімом ні до слова

чорний, ні до білий, але за негативною оцінкою воно вступає в протиставні

відношення із словом білий.

Як ми вже відзначали, досить часто у І.Муратова зустрічаємо такі

приклади, коли важко визначити проміжний член у градуальних антонімів, але

він відчутний. Такі зразки опозицій можна простежити і в даній тематичній

групі. Наприклад: "Щось буває таке непомітне І величне таке водночас, Що

буття первородно коритне Відступає від нього, від нас." (167, 1980). Між

непомітним і величним звичайно існує ще якась грань або якийсь етап. Поет

так поєднує ці протиставлення, щоб читач відчув, що є ще й інші члени

опозиції, які доповнюють семантичний зміст цієї антонімічної пари, але для

автора вони не існують або, точніше, несуттєві. Він поєднує лише непомітне

і величне.

Оцінка явищ природи та станів погоди. За допомогою слів, які ми

віднесли до четвертої групи, позначають оцінку явищ природи та станів

погоди. Використані поетом у цій групі антонімічні образи досить

різнобарвні й оригінальні. Проаналізуймо для прикладу такий уривок: "Я б

світ прокляв, почувши від пророків Що вже навік не буде по мені Ані

гірських розбурханих потоків, Ані струмочків тихих навесні." (137).

Антонімічною тут є опозиція розбурхані – тихі, але у даному контексті слід

аналізувати не цю окрему пару, а сполучення розбурхані потоки і тихі

струмочки, бо саме у цьому поєднанні слова потоки і струмочки, що поза

текстом розглядаються як синоніми, протиставляються (за інтенсивністю і

розміром плину води). І ця ознака їх виступає основою антонімічності. Тому

антонімами тут є не тільки прикметники розбурхані і тихі, а й іменники

потоки – струмочки через сполучення слів розбурхані потоки, тихі струмочки.

Або візьмімо для аналізу інший фрагмент: "Ну що за вітер передгірний,

Хитрун з ординської облоги: То войовничий, то сумирний, То суховійний, то

вологий!" (173). У цьому тексті антонімами войовничий – сумирний,

суховійний – вологий дається оцінка явища природи (вітру), де одна пара

антонімів, що належать до комплементарних, може характеризувати тільки стан

вітру (сухий – вологий), а друга, що належить до градуальних, – це

переосмислення фізичних якостей людини (войовничий – сумирний). Саме

завдяки останній парі антонімів створюється експресія всього антонімічного

блоку, бо саме в ній концентрується емоційно забарвлена ознака явища.

Заслуговує на увагу також текст, де І.Муратов, використовуючи

метафоричне значення антонімів, демонструє, як одна протилежність виходить

з іншої: "Поклявся: зважу кожен крок І на руїнах помилок До смерті й

хвильки не змарную... Аби хоч трохи уночі Світить і невідступно тих

Виводити на сонце з мряки, Хто сам його збагнуть не встиг." (21). У цьому

уривку спостерігаємо метафоричне переосмислення, при якому “форма мовної

одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на

другий на основі тієї чи іншої схожості останніх при відображенні в

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19