Шпаргалка по философии (вступительные экзамены в аспирантуру НТУУ "КПИ")
Признание подобия мира и человеческой жизнедеятельности
предопределяет гносеологический оптимизм материализма в XVIII в. Его
представители убеждены в неограниченности познавательных возможностей человека.
Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.
Кін. 18-1а половина 19 стор.
Суттєві риси та принципи:
1)
розуміння ролі філософії в
історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати
людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська
сутність.
2)
Філософії надано вигляд
широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та
категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та
узагальнена система філософського освоєння дійсності.
3)
Розроблена цілісна
діалектична концепція розвитку.
4)
Вироблені певні загальні
принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати
його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.
5)
Концентрується увага
навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.
Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії,
онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф.
Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.
Виходили з принципів: розрізнення
закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта,
п. Історизму.
У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.
1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками, натурфілософською
проблематикою.
2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної
діяльності, її закономірностей та меж.
Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика
здатності судження”
Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у
свідомості і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від
досвіду (апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних
здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології – проблему
взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у
пізнанні.
Процес пізнання починається з досвіду:
Суб’єкт ßà “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи
чуття, викликають відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує
2 світи – світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі,
не дослідженний для пізнання, за межами свдомості.
3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.
1)
розміщені та упорядковані у
просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.
2)
Розсудок – здатність
мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній
незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок:
-
емпіричні, якщо вних
містяться відчуття;
-
чисті (до яких не
приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є
категоріями філософії. Виділив 12 категорій – єдність, множина, цільність;
реальність, заперечення, обмеження; ...
3)
розум – є здатністю
опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої
поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського
“я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї).
У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності
(антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі
переносяться на світ досвіду і явищ.
1)
скінченість – нескінченість
світу;
2)
подільність – неподільність
світу;
3)
існування свободи – все
залежить від природи (необхідність);
4)
існування Бога – не
існування першопричини світу.
Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.
59.Етика І.Канта.
Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики
нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного розуму
(тобто етики і науки).
“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики.
В завершальному вигляді - “Метафізика нравів”
Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність
моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони апріорно
закладені в розумі людини.
Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку
перед собою та іншими людьми.
Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з
божественних настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає
Християнство як моральний принцип та програму любові до людини – намагається
обгрунтувати теоретично.
Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди
ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як до
мети, і ніколи як до засобу.
60. Ідеалістична діалектика Гегеля.
Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше
в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого
вирішення у синтезі.
Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна
людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна
сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим
та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.
Абсолютна ідея проходить 3 етапи:
1)
до виникнення природи і
людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій
2)
породжує природу –
“інобуття” абсолютної ідеї
3)
залишає створену природу і
повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух.
Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка,
філософія природи та філософія духу.
Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний
розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та
категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)
Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні,
п. Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.
Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення
природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика,
органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних
форм руху в матеріальному світі.
Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про
суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія),
вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення
про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).
Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної
діяльності людини.
Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи,
прогрес який мають пізнати в його необхідності”
В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється
окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі,
різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним
індивідом – історична подія, що є проявом світового духу.
Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності
закономірностей та системи суспільних відносин.
Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:
1)
східний світ – вільна одна
людина (деспот).
2)
Греко-римський світ –
вільна група людей.
3)
Німецький світ – вільні
всі.
Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний
матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що
ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення
нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм
Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини
виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому
індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто
суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з
людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується
переважно як біологічна.
Критикував релігію, протиставляв її філософії.
З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що
чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.
Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на
досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування
об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати,
порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності
мислення – порівняння з данними досвіду.
-
соціально-економічні і
політичні чинники
-
розвиток природознавства
-
вплив класичної німецької
філософії
1)
Промисловий переворот à капіталізм à
посилення експлуатації à страйки, соц. Конфлікти. Постали питання
можливості справедливого суспільства, перспективи його розвитку та його мети.
2)
- відкриття законів
збереження та перетворення речовини та енергії à стало основою філософських висновків про нестворюванність та
незнищуваннясть матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодії
і перехід.
- клітинна теорія живої речовини à філософський висновок про єдність усіх живих
організмів
- еволюційна теорія Дарвіна à удар по релігійних уявленнях, ідея безперервності
розвитку у живій природі.
3)
Гегелівська діалектика – як
теорія розвитку і філософський метод. Ідеї Фейєрбаха щодо об’єктивності
матерії, сутності людини, критики релігії. Успадкувала від німецької класичної
філос. Раціоналлізм як спосіб пояснення та осягнення дійсності.
Марксизм = філософія + політекономія + науковий соціалізм.
Філософія марксизму відрізняється предметом дослідження : що є спільним
для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнанняю, що
об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їх розвитку. До
предмета філософії включено людину, практику, відношення “людина-світ”.
Поєднання діалектики з матеріалізмом дало можливість застосовувати
діалктику для аналізу природи, економічних, соціальних, політичних процесів.
Суспільство розглядається з точки зору його економічного життя, в основі
суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.
Головний зміст марксизму – гуманізм. Людина розглядається як найвища
мета і цінність розвитку сіспільства. Людина не лише продукт природи, а й
соціальний феномен; людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт
діяльності, Творець матеріальних і духовних цінностей. Центральна проблема –
пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутносних
сил людини, усіх її здібностей.
Вирішення проблеми експлуатації – знищення приватної власності на засоби
виробництва.
Свідомість людини є усвідомленим буттям. Зумовлена суспільним буттям,
суспільна свідомість грає активну роль. Виникнувши як результат людської
діяльностяі, вона стає її передпосилкою.
Пізнання – практичне за своєю природою; пізнавальне і перетворююче
відношення людини до світу і до себе витікає з її соціально-діяльної сутності.
Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття,
соціальної обумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної
зумовленності пізнання, розробка питань діалектики дозволили Марксу і Енгельсу
довести, що спільним, об’єднуючим у понятті “людина” є соціально-діяльна
сутность людини, тобто забезпечення її життєвих потреб відповідними видами
діяльності.
Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального
виробництва; в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних
благ.
Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і
становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають
суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію
філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле
і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни економічного
устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного
життя поколінь.
Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у
суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки природа,
розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх розвитку, які були
названі суспільно-економічними формаціями, по новому оцінити роль народних мас
в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонвання держави,
соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сімї та ін.
Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що
виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як загальним
для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній, законам
виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.
Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в
Росії кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці
– відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).
Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби
робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:
-
філософський метод, що
адекватно відповідає матеріалістичній філософії
-
метод, що може бути
використаний в політичній діяльності.
Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення
– суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні
свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку –
складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.
Проблема матерії. Визначальні характеристики : об’єктивність
і здатність відображатися.
Надзвичайна увага – питанням функціонування суспільства і практики
революційних перетворень; підкреслюється роль трудових мас в історії. Теорія
соціалістичної революції.
Нове трактування держави : гол. функція - управління суспільством в
інтересах панівного класу. У майбутньому повинна відмерти.
Марксистська філософія несе ідеологічне навантаження.
- докласичний період
а) давні слов’яни – “Велесова книга” –
повага до життя людини, праці, любов до землі.
б) філософія Київської Русі – пов’язана з
Християнством. Етична тематика: протистояння духовного і тілесного, добра і
зла. Вища мета пізнання – Бог, єдиний метод – божествене откровіння.
Соціальна філософія - єдність земель, централізація
держави.
“Повість временних літ” (Нестор)
“Слово про закон і благодать” (Іларіон)
“Посланіє” (Климент Смолянич)
- період Відродження
Ранні гуманісти (Юрій Дрогобич, Павло Русич, Лукаш,
Станіслав Оріховський) – антропоцентрізм, самодостатність, незалежність людини,
самопізнання.
Острозька академія (Герасим Смотрицький, Йов
Книжницький, Іван Вишенський)
-
самопізнання у нерозривному
зв’язку людини з Богом.
Братські школи – ідеї православ’я.
Мелетій Смотрицький – праці суспільно-громадянського
спрямування.
Києво-Могилянська академія – філософія викладається окремим курсом –
покликання віднайти істину, причини речей, дослідити життя і доброчсеність.
- Класичний період
-
Г. Сковорода – засновник
класичної укр. Філософії, поінтеїстичний погляд. “Пізнай себе” – через віру і
любов. Ідея “сродної” праці – за покликанням.
-
“універсалістська”
філософія 19 ст. (Орест Невицький, Сільвестр Гогоуский, Михайло Максимович) –
поширення ідей німецької класичної філософії, особ. Канта, Фіхте, Шеллінга.
-
Кирило-Мефодіївське
товариство (Костомаров, Куліш, Шевченко) – протиставлення української філософії
російській.
-
Соціалістичні мотиви –
Драгоманов, Франко.
- Новітня філософія
-
Екзистенціально-романтична
хвиля (поч. 20 ст.) Бердяєв, Шестов.
-
Культурно-філософський
підйом 20х років (“розстріляне відродження”) – Хвильовий, Зеров, Яловий,
Плужник та ін. – спроба зберегти та творчо розвинути українську національну
культуру.
-
Мислителі діаспори
(Лишенський, Донцов, Чижевський).
Заснована Петром Могилою. Вперше в Україні викладали філософію окремо
від теології. Філософські курси значною мірою схоластичні. Філософія
розглядалась як система дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причини
речей.
І. Гізель – процес пізнання відповідні до теорії образів. Речі, діючи на
органи чуття посилають їм чуттєві образи. Ці органи відбиваються на органі
чуття і стають відображеннями, які стають об’єктами
діяльності внутрішнього чуття.
Ф. Прокопович – пізнання на основі досвіду і споглядання.
Вчення про матерію: в основі всього лежить певний субстрат, що завдяки
формі перетворюється на певну річ. Рух - як зміна кінцевого стану.Простір і час
– невід’ємні від природних сил. Порожнеча неіснує.
Етика – теоретична (роль людини в світі, сенс життя, свобода волі) і
практична (шляхи і способи досягнення щастя, система виховання).
Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.
Розвиток філософії права.
1722-1794. Вихованець Києво-Могилянської академії. Проблеми, спрямовані
на дослідження людини, її існування та щастя. Релігійно-філософський характер
спирається на християнсько-світоглядні категорії.
Реальність є взаємодією 3х світів: макрокосм., мікрокосм.(людини),
символічного світу (Біблія).
Кожен світ є єдністю 2х натур : видимої (зовнішньої) та невидимої
(внутрішньої).
Макрокосм – світ речей і явищ + Бог.
Мікрокосм – людина тілесна + людина духовна.
Біблія – образність символів + розшифровка.
Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким
чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в пізнанні і
праці за свїми здібностями.
3 етапи самопізнання та пізнання:
-
пізнання себе як
самовласного буття
-
як суспільної істоти
-
як буття, що створене за
образом і подобою Божою.
Основні лінії:
-
антеізм (“сродність” людині
усього світу)
-
екзистенціальність
(орієнтованість на неповторне в своїй окремості людське існування,
плюралістичність і в одночас діалогічна гармонійність реальності)
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
|