Дипломная работа: Розробка методики керування проектом міжнародних морських фрахтових перевезень

Контрактом установлюється припустимий час відхилення судів від погодженого режиму роботи, по рядок заміни базового судна субститутом, відповідальність судновласника за запізнення чи судна за затримку попереднього нотису, відповідальність сторін за не пред'явлення вантажу і тоннажу.

Під час перевезення великогабаритних вантажів передбачається оплата фрахту за використану місткість судна. У контракті визначаються кількість портів навантаження (вивантаження) за рейс і ставки екстрафрахту за кожен додатковий порт.

Якщо перевезення зв'язане з відхиленням від чи курсу затримкою судна для установки спец кріплень і до устаткування або зі зворотним баластовим переходом, то в кожнім з цих випадків передбачаються особливі надбавки до фрахту Надбавки (знижки) до фрахту можуть бути передбачені також для компенсації витрат перевізника (відправника) по пакетуванню вантажу.

Окремі статті контракту встановлюють розподіл між партнерами витрат по вантажних операціях, зачищенню трюмів, кріпленню і розкріпленню вантажів і на оплату вантажних робіт, виконуваних силами екіпажа. Обмовляється також розміщення вантажу (у трюмах і на верхній палубі), порядок його прийому і здачі.

Комерційні умови генерального контракту засновані на відповідних положеннях нормативних документів і угод.

1.3 Правове регулювання морських транзитних перевезень

За останнє десятиліття вантажопотік у напрямку Захід – Схід зріс до 600 млн. дол. у рік. В даний час перевезення по напрямку Європа – Азія оцінюються приблизно в 90 млн. т, причому 30% – контейнери. На 2005 рік прогнозується ріст транснаціональних вантажопотоків між країнами Західної Європи й Азії, Північної Європи і Близького Схід на 15–20%.

Географічне положення України дозволяє не тільки співробітничати з різними державами Європи й Азії, але і бути для них транзитною країною. Свідченням транзитних перспектив України є самий високий коефіцієнт транзитності серед держав Європи, що складає 31. На другому місці Польща, чиї доходи від транзиту складають 4 млрд. дол. при значно меншій території.

Загальні обсяги перевезень транзитних вантажів по Україні складають близько 190 млн. т у рік, а з урахуванням переробки транзитних вантажів у портах – більш 223 млн. т. На трубопровідний транспорт приходиться 154 млн. т. транзиту, залізничний – 17,7 млн. т, автотранспорт – 1,4 млн. т.

Кожна тонна транзитного вантажу в середньому приносить близько 50 -55 грн. доходу.

Однак недосконалість законодавства, недальновидна тарифна політика, надмірно ускладнені процедури контролю в пунктах пропуску через границю і введення ряду додаткових платежів і зборів у цих пунктах, стягнутих на комерційній основі, привели до дуже значних розмірів транспортних витрат у структурі ціни транзиту і, як наслідок, до зниження транзитної привабливості України. У результаті цього відбулася переорієнтація значної частини вантажопотоків на інші, більш дешеві напрямки. Близько 50% транзитних вантажів, що традиційно проходять через територію країни, перевозиться в транспорту.

На 2-й Паноєвропейскій конференції по транспорту в 1994 році було виділено дев'ять основних транспортних коридорів із тринадцятьма відгалуженнями у відповідності зі стратегічними напрямками вантажних і пасажирських потоків на континенті.

У 1997 р. у Хельсінкі відбулася 3-я Паноєвропейска транспортна конференція по розвитку транспортних коридорів, і зокрема дорожньої структури Європи.

Через Україну, за рішенням Паноєвропейскої конференції, будуть проходити 4 з 9 міжнародних транс'європейських транспортних коридорів (№3, 4, 7, 9).

Для реалізації комплексне розвитку єдиної транспортної системи України, входження її в міжнародну транспортну систему, Кабінет міністрів України в 1996 р. видав Постанову №1324 «Про створення Україні транспортних коридорів і входженні їх у міжнародну транспортну систему», відповідно до котрим була створена Державна комісія з питань транспортних коридорів, затверджене Положення комісії і її склад.

План першочергових заходів для створення національної системи транспортних коридорів і перелік транспортних коридорів були затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 16 грудня 1996 р. №1512.

На І Міжнародної євроазіатської конференції по транспорті було прийняте рішення про подальшу лібералізацію транспортних ринків усіх країн; приведенні у відповідність національного транспортного законодавства по питаннях безпеки, екології техніки і соціальних аспектів з відповідним законодавством ЄС і міжнародними правилами ЕЕК ООН; розвитку інтермодальних перевезень розробці механізмів фінансування транспортних коридорів. Звернено увагу на необхідність сполучення в коридорах таких показників, як час, витрати і якість обслуговування; спрощення прикордонних процедур раціонального розміщення об'єктів транспортної інфраструктури; розширення логістики і мультимодальної транспортування; експедирування вантажів; електронного обміну даними; ліквідації дискримінації перевізників; підвищення безпеки і скорочення збитку навколишньої середовищ

В Україні прийнята «Програма створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів» (затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 20 березня 1998 р. №346), що містить комплекс першочергових мір, спрямованих на створення міжнародних транспортних коридорів на період до 2005 р. і розвиток усіх видів транспорту, за винятком повітряного трубопровідних. Програмою передбачене виявлення шляхів і тенденденції вантажо-пасажиропортиків у транспортних коридорах; підготовка відповідних нормативно-правових актів, вивчення й аналіз діючих міжнародних актів, їхня адаптація до умов України; удосконалювання тарифної політики; проведення заходів щодо оптимізації транспортних процесів; проведення робіт з удосконалювання умов перетинання границь у міжнародному повідомленні; адреси й обсяги інвестиційних вкладень у розвиток транспортних коридорів і споруджень на них.

В Україні також реалізується цільова «Комплексна програма створення державного кордону України», затверджена Постановою Кабінету міністрів України від 16 грудня 1993 р. №596.

Відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки й оборони України від 11 липня 2000 р. «Про стан залізничного транспорту України і мірах забезпечення його ефективного функціонування»», на Кабінет міністрів України покладена задача затвердити «Концепцію реформування транспортного сектора національної економіки» і «Державну програму розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на 2000–2004 p.». Законодавче регулювання організації і здійснення транзиту різними видами транспорту в Україні, насамперед, забезпечується Законом України «Про транзит вантажів» від 20. жовтня 1999 р. До прийняття цього закону в Україні був відсутній єдиний нормативний акт, що регламентує транзит вантажів. Регулювання транзитної діяльності до його вступу в силу здійснювалося Митним кодексом України і, деякою мірою. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. і деякими іншими.

Закон України «Про транзит вантажів» спрямований на регулювання відносин, що виникають при організації і здійсненні транзиту усіма видами транспорту, крім трубопровідного і ліній електропередачі. Зі сфери чинності закону виключені також відносини по транзиті пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення.

Законом передбачається два види транзиту вантажів: як прямої – вантаж транспортується одним видом транспорту без перевантаження на іншій у супроводі єдиного транспортного документа протягом усього шляху проходження, так і комбінований. У відповідності зі ст. 5, вантажі можуть бути насипні, наливні, навалювальні, штучні і тарно-штучні, а також вантажобагаж.

Закон передбачає принцип волі транзиту вантажів, якому можна розуміти як можливість для перевізника самостійно вибирати маршрут. Однак цей принцип суперечить ст. 54 Митного кодексу України, відповідно до якої перелік шляхів і напрямку транзиту через Україну визначає Кабінет міністрів України.

Щодо транзиту підакцизних товарів перелік шляхів і напрямків транзиту через територію України, а також пунктів на митному кордоні, через які здійснюється ввіз і вивіз цих товарів, був затверджений ще Постановою Кабінету міністрів України від 6 травня 1996 р. Це свідчить про ту особливу увагу, що державі приділяє транзиту підакцизних товарів. Указом Президента України «Про міри щодо забезпечення контролю за переміщенням транзитом товарів через територію України» (у редакції Указу від 20.05.96) було встановлено, що переміщення через митну територію України товарів, на які законодавством України встановлені акцизний збір і, які перемішаються транзитом через територію України, здійснюється за умови надання чи власником уповноваженим їм обличчям документів, що підтверджують наявність відповідних фінансових гарантій щодо обов'язкової доставки товарів на митниці призначення, чи при умові охорони і супроводу товарів митними органами з залученням у разі потреби підрозділів МВС України.

Транзитні послуги, тарифи на їхнє надання, порядок розрахунку між учасниками транзиту відповідно до Закону будуть установлюватися контрактом між учасниками без утручання держави що свідчить світовій практиці. Контроль транзиту вантажів буде здійснюватися в пунктах пропуску через границю. При цьому гарантується спрощений і прискорений порядок контролю, але конкретно не обмовляється ні форма контролю, ні його терміни.

Статтею 8 Закону передбачений особливий характер розрахунків між вантажовласниками й іншими учасниками транзиту. Зокрема, вантажовласники можуть попередньо перелічувати на рахунки інших учасників транзиту засобу для використання тільки для розрахунків від імені вантажовласників із наданням транзитних послуг, після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України.

Прогресивним фактором є те, що Закон України «0 транзиті вантажів» увібрав у себе ряд положень «Інкотермс», зокрема, щодо товарно-транспортних накладних. Закон гарантує учасникам транзиту, що посадові особи не мають права жадати від них яку-небудь документацію, крім прямо передбаченої в Законі. При декларуванні транзитних вантажів у митний органах повинна надаватися тільки вантажна митна декларація

У систему базовою законодавства про транзит входить також Закон України «Про введення єдиного збору, що застосовується в пунктах пропуску через державний кордон України» від 4 листопада 1999 р. №1212-Х1У.

Закон поєднує сім раніше застосовуваних зборів за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного екологічного контролю при перетинанні митного кордону України, також збору за проїзд транспортних засобів і інших самохідних машин механізмів іноземних і вітчизняних власників автомобільними дорогами України в єдиний збір, одноразово стягнутий при чи увозі вивозі вантажу по єдиних платіжних документах Законом закріплена визначена стабільність у встановленні ставок зборів, оскільки згідно ст. 2 ставки єдиного збору затверджуються законами України і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Законом змінений і порядок розпорядження зборами. Якщо раніше засобу від стягування зборів надходили на рахунок відповідних служб, а вже потім частково надходили в бюджет, що приводило до негативних проявів вузьковідомчих інтересів, то відповідно до нового закону суми єдиного збору в повному обсязі перелічуються в Державний бюджет України, сума збору, стягнутого за проїзд транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів іноземних і вітчизняних власників автодорогами України, – у Державний дорожній фонд України.

По розрахунках, уведення єдиного збору повинне привести до зменшення витрат на сплату зборів за проведення усіх видів контролю в пунктах пропуску через державний кордон України, а також дорожнього збору на 30%. При цьому розміри ставок єдиного збору встановлюються незалежно від кількості і найменування вантажу, що стосується: вантажної партії, вантажу в одному дорожньому транспортному засобі (автопоїзди); вантажу в одному залізничному вагоні, якщо вантаж складає одну вантажну партію; вантажу у великовантажному контейнері, якщо це вантаж складає одну вантажну партію. З прийняттям закону про транспортно – експедиторську діяльності буде створена завершена і цілісна система законодавчого регулювання транзитної діяльності, що, безсумнівно приведе до підвищення транзитної привабливості України. На даний час зазначені правовідносини, регламентовані «Правилами здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевозу зовнішньоторговельних і транзитних вантажів» затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 21 вересня 1993 р. №770, зі змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету міністрів України від 18 жовтня 1999 р. №1919.

1.4 Зручний прапор

У 1925 р. Панама першої ввела пільговий режим прописки судів і оподатковування фрахтових операцій, тобто режим «зручного прапору» у сучасному його розумінні. її прикладу в 1948 р. пішла Ліберія, пізніше – й інші країни. Сьогодні визнаними лідерами серед гаванів «зручного прапору» є Антигуа, Барбуди, Багамські острови, Кайманові острові, Гондурас, Мальта, Гибралтар, Ліван та ін.

Режим «зручного прапору» представляє судновласникам значні пільги в комерційному мореплаванні. Нерезидентським прапорам він гарантує швидку і спрощену реєстрацію іноземного чи судна іншого плавзасобу як у самій країні «зручного прапору», так і в закордонних представництвах. Цей режим гарантує судновласникам-нерезидентам швидке проходження морського реєстру. Він допускає вільний найм екіпажу з не резервної країни приписки судів. Місцеві влади не наполягають на неухильному дотриманні всіх норм морського мореплавання Адміністрація морських реєстрів портів «зручного прапору» звичайно зберігають анонімність директорів і інших посадових осіб судноплавних компаній і гарантують конфіденційність їхніх комерційних операцій. Офшорні судноплавні компанії (мінімальний обсяг оподатковування) вільні від валютного контролю в портах приписки. Саме головне – зареєстровані в портах «зручного прапору» судновласники-нерезиденти звільняються від усіх місцевих податків, якщо вони одержують доходи за межами країни реєстрації. Замість податків вони платять реєстраційний і річний збори.

Майже всі суду під «зручним прапором» належать судновласникам СІЛА, Греції, Великобританії, Німеччини, Японії. Наприклад, СІЛА на початку 90-х років володіли 25% усього світового флоту, що ходить під прапором Ліберії. Це значить що реальна валова місткість флоту США досягає приблизно 50 млн. брутто-реєстраційних тонн. Такий реальний тоннаж японського флоту.

Самий м'який і простий режим оподатковування діє на острові Мэн. Реєстраційний установлений на рівні 280–375 фунтів стерлінгів.

Судновий регістр Кайманских островів багато в чому нагадує режим острова Мен. Реєстраційний збір складає 520–700 доларів США, плюс річний збір 60 доларів СІЛА.

На Багамських островах відпрацьована процедура реєстрації судів, в основі яких лежить Акт про торгові суди, 1976 року.

Для реєстрації судів під прапором Кіпру створюється спеціальна оффшорная компанія (навіть для реєстрації одного судна).

Серед ведучих країн «зручного прапору» варто виділити Ліберію, де реєстраційних 2500 доларів США.

1.5 Морське страхування

У системі міжнародних економічних відносин страхування суден є одним з найважливіших видів страхування. Необхідність морського страхування обумовлена характером небезпек, що супроводжують плавання, а також великою вартістю морських суден.

Вироблені міжнародною практикою вимоги у відношенні морського страхування найбільш повно відбиті в Міжнародному кодексі торговельного мореплавання (1968). Основні положення містяться в главі 12 «Договір морського страхування», а також у главі 13, що характеризує сутність загальної аварії як одного з головних ризиків у морському страхуванні.

Об'єктами морського страхування є:

1.  Перевезений транспортним засобом вантаж (страхування карго).

2.  Фрахт.

3. Транспортний засіб (страхування каско).

Страхування каско суден – вид морського страхування, що забезпечує захист матеріальних інтересів судновласників у випадку нанесення збитку чи загибелі приналежних їм суден.

На страхування приймається: корпус (Нім. Каско) судна з його машинами, устаткуванням і такелажем (оснащенням), витрати по спорядженню та інші витрати, пов'язані з експлуатацією судна, а також судна в будівлі.

Практика страхування каско суден на підприємстві «Укррічфлот» припускає укладання договору страхування по одному чи декільком суднам терміном на один рік. Договір складається в двох примірниках. Невід'ємним додатком договору є страховий поліс на двох мовах (український та англійський).

Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з можливими збитками від гибелі або пошкодження судна. На страхування приймаються судна, які є власністю страхувальника. У договорі повинна бути обов'язково відображена загальна страхова сума (по декількох суднах разом), вартість основної та додаткової франшизи, сума загального страхового платежу, та порядок його сплати. Розміри страхових платежів та франшизи встановлюються в українській національній валюті. Вони підлягають корегуванню пропорційно зміні курсу долару.

Відповідальність страховика наступає після сплати страхового платежу. Страховик несе відповідальність пропорційно частині страхового платежу, яка надійшла на його рахунок.

Згідно з договору страхування суден до страхових випадків відносяться:

1. Знищення або пошкодження судна в результаті стихійного лиха, пожежі, вибуху, зіткнення з іншими судами, плаваючими чи неплаваючими об'єктами.

2. Виникнення відповідальності страхувальника перед третіми особами за зіткнення чи за загибель пошкодження іншого судна, а також майна на ньому. Винятки із страхових випадків: до страхових випадків не відносяться ті, що склалися в наслідок:

1.  Воєнних дій усякого роду, громадянської війни або її наслідків, народних заворушень, страйків, локаутів, конфіскації, реквізиції, арешту, знищення або пошкодження майна за розпорядженням військових або громадянських влад.

2.  Впливу ядерної енергії в будь-якій формі.

3.  Якщо судно використовується не за призначенням.

4.  Якщо судно відправляється на металобрухт без відома страховика.

5.  Умислу або грубої необережності страхувальника або його представників.

У разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування протягом ЗО днів після прийняття рішення про виплату. Страховик також зобов'язаний відшкодувати витрати, які зазнав страхувальник, щодо попередження або зменшення шкоди від страхового випадку.

Страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі, інформувати страховика про будь-які зміни страхового ризику, вживати заходів щодо попередження або зменшення шкоди від страхового випадку.

При настанні страхового випадку страхувальник повинний негайно, але не пізніше 5 днів, заявити про це страховику в письмовій формі та подати:

1.  Заяву на виплату страхового відшкодування.

2.  Копію договору страхування.

3.  Калькуляцію вартості витрат, пов'язаних з настанням страхового випадку.

4.  Документи з відповідних компетентних органів, що підтверджують настання страхового випадку.

5.  Виписку із суднового журналу.

6.  Виписку із машинного журналу.

7.  Інші документи.

Страховик повинний одержати повідомлення про настання страхового випадку до початку роботи аварійної комісії, щоб мати можливість призначити свого сюрвейеру.

Дія договору страхування припиняється за погодженням сторін а також у випадку закінчення терміну дії договору, невиконання розумів договору однією зі сторін, або рішення суду про визнання договору страхування недійсним.

Про намір достроково припинити дію договору страхування кожна із сторін зобов'язана повідомити іншу не пізніше, ніж за ЗО днів до закінчення терміну дії договору.

Морське страхування як сфера приватноправових відносин сформувалося в Україні під впливом норм колишнього СРСР. Ці норми в достатньому ступені відповідали міжнародним стандартам через міжнародний характер морського судноплавства.

Сфера ж публічно-правових відносин, зв'язана з морським страхуванням, у значно меншому ступені могла бути перенесена на новий ґрунт. Проте державна регламентація відносин у сфері морського страхування – це об'єктивна необхідність, викликана насамперед значимістю морського транспорту для розвитку економіки держави.

Ефективність державного регулювання морського страхування зв'язана з комплексом факторів і їхнім вивченням у єдиній системі. Визначення оптимального по ступені і формам впливу держави на розвиток страхового ринку вимагає глибокого аналізу з урахуванням практичної діяльності національних страховиків, перспективних напрямків розвитку ринку морського страхування, тенденцій розвитку української нормативно-правової бази. На жаль, сьогодні можна говорити про відсутність в Україні цілісного механізму державного регулювання і підтримки морського страхового бізнесу, необхідність якого обумовлена об'єктивним процесом розвитку як міжнародного, так і національного морського страхового ринку.

Закон України «Про страхування» регулює відносини в сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Однак, незважаючи на те, що цей закон прийнятий вважати базовим законодавчим актом у сфері страхування, він у більшому ступені регламентує саме організаційно-правові аспекти діяльності страховиків, ніж взаємини між учасниками страхового ринку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6