Госбюджет, дефицит бюджета

вплив здійснюється через механізм реальних процентних ставок). В Аргентині

у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали в середньому на 8% щорічно, у

повній відповідності до успіхів у досягненні збалансованого бюджету. І

навпаки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., що можна пояснити

збільшенням дефіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р. досягнення

збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальної

політики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту

бюджету, інфляції та високих процентних ставок знизила рівень інвестицій у

1995 р. до рекордно низької позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у

1992 р., коли перевищення доходів бюджету над його видатками було

найпромовистішим).

Збільшення інвестицій (1) робить менш прозорим очікуваний негативний

зв'язок між дефіцитом бюджету (G—T) та сальдо поточного рахунка (СЛ)':

(S-1)-(G-T)=СА, (1)

де G — видатки бюджету, Т — бюджетні надходження, а S — обсяги заощаджень.

Зрозуміло, що скорочення дефіциту бюджету поліпшує сальдо поточного

рахунка, приймаючи незмінними рівні приватних заощаджень та інвестицій.

Якщо ж інвестиції зростають, то не виключено, що відповідне збільшення

імпорту основних засобів, сировини та напівфабрикатів погіршить сальдо

поточного рахунка, принаймні в короткочасному плані. З іншого боку, у

віддаленішій перспективі прискорення темпів економічного зростання —

логічний наслідок зростання обсягів інвестицій — та подальше збільшення

заощаджень повинні поліпшити сальдо поточного рахунка. Саме такий перебіг

подій спостерігається в економіці Чилі.

Розвиток чилійської економіки переконує у перевагах тривалого

перевищення доходів бюджету над видатками (зауважимо, що такий результат

характерний для країн Південно-Східної Азії). На думку спеціалістів МВФ,

додатне сальдо бюджету додатково дає змогу: збільшити кредитні ресурси у

банківському секторі; нейтралізувати негативні макроекономічні шоки;

підвищити довіру до національної економіки; забезпечити добробут майбутніх

поколінь У 1988 — 1995 рр. додатне сальдо бюджету сприяло послідовному

зниженню темпів інфляції — до 7,9% у 1995 р. Значні обсяги інвестицій у

чилійську економіку забезпечили стійке зростання ВВП — у середньому на 6,8%

у 1990 — 1995 рр. Не менш важливо, що економіка Чилі подолала однобоку

орієнтацію на видобуток та експорт міді: в 1995 р. її частка в загальних

обсягах експорту впала до 32%. Почали розвиватися сільське господарство та

переробна промисловість.

2. Шляхи досягнення збалансованого бюджету. Першочерговим завданням

впорядкування урядових видатків, що передбачає: скорочення їх частки у ВВП

та збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я, розвиток

інфраструктури. Лише після цього стає можливим, визначити параметри

податкової реформи, яка за будь-яких умов не повинна збільшувати дефіциту

бюджету — інакше її проведення втрачає сенс і може означати крах зваженої

економічної політики.

З початку 1990-х рр. частка урядових видатків у ВВП Бразилії та Мексики

істотно зменшилась (таблиця 24). На рівні 20% від ВВП стабілізувалися

видатки уряду Чилі. Проте частка урядових видатків у ВВП країн Латинської

Америки значно перевищує, наприклад, показники країн Південно-Східної Азії

— Південної Кореї, Сінгапуру і Таїланду, що свідчить про незавершеність

розпочатої роботи щодо скорочення урядових видатків.

'Цю залежність отримано після декомпозиції елементів валового

національного доходу (Y):

Y =С+I+G+Х—М =С+S+Т—F, де С— приватне споживання, Х — обсяги експорту

товарів та послуг, М — обсяги імпорту товарів та послуг, F — трансфертні

платежі з-за кордону. Сальдо поточного рахунка (СА) визначено таким чином:

СА = X— М+ F

Таблиця 24. Видатки бюджету в країнах Латинської Америки та Південно-

Східної Азії (у % до ВВП), 1989 — 1994 рр.

| |1989|1990|1991|1992|1993|1994|

|Латинська |Аргентин|28,3|23,2|24,2|28,0|30,0| |

|Америка |а | | | | | | |

| |Бразилія|40,1|37,0|25,7|30,2| | |

| |Мексика |23,4|17,4|17,0|15,9|16,6|17,7|

| |Чилі |20,9|20,3|21,2|20,3|20,8|20,5|

| | | | |- | | | |

|Південно-Схі|Пд. |16,0|16,2|16,5|17,0|16,9|17,7|

|дна Азія |Корея | | | | | | |

| |Сінгапур|21,5|20,4|20,8|18,9|17,1| |

| |Таїланд |14,9|14,6|14,9|15,4|16,4|17,0|

Напрямки такого скорочення були традиційними: ліквідація різноманітних

субсидій та дотацій, приватизація державного майна, раціоналізація

державного апарату, перегляд соціальних програм тощо. В Аргентині після

початку плану "Convertibidad" (квітень 1991 р.) персонал державних установ

скоротили на 100 тис. осіб. Протягом 1991 — 1995 рр. у приватні руки

перейшли: телефонна мережа та нафтова компанія YPF (у 1990 р. її збитки

становили 1,2 млрд. дол. США), електростанції, аеропорти, готелі. Цікаво,

що, перебуваючи у державній власності, збитковим було навіть казино. Крім

зменшення навантаження на бюджет, приватизовані об'єкти почали генерувати

значні податкові надходження. Так, у 1992 р. від приватних телефонних

компаній до бюджету надійшло 76 млн. дол. США (десятиліттями телефонна

мережа Аргентини була збитковою). У Бразилії 1993 р. приватизація 8

сталеплавильних компаній перетворила останні із збиткових у прибуткові

підприємства протягом року.

Досвід переконує, що найважче поєднати загальне скорочення урядових

видатків із зростанням видатків на економічне обслуговування

(транспорт,зв'язок, інфраструктура) та соціальні потреби (освіта й охорона

здоров'я). Водночас логіка політичної "коректності" заважає зменшенню

субсидій та ліквідації сумнівних соціальних гарантій. Це особливо помітно в

Бразилії — країні, де, як жартують, існує 595 партій (по одній на кожного

депутата парламенту). В 1994 — 1995 рр. бразильські парламентарії

заблокували процес приватизації, реформу пенсійної системи, зусилля уряду

щодо скорочення видатків бюджету тощо. Тим часом в окремих штатах на 22

діючих припадає 330 полковників у відставці. Якщо для пересічного бразильця

пенсійний стаж становить ЗО — 35 років, то для депутата парламенту — лише 8

років. Системи безплатного навчання та охорони здоров'я також надають

переваги тим, у кого вищі доходи. В Бразилії на одного студента

витрачається 8804 дол. США, що набагато більше, ніж у Німеччині — 5900 чи

Канаді — 3975 дол. США. Водночас у занедбаному стані перебувають початкова

та середня освіта. У сфері охорони здоров'я на 12000 найзаможніших

пацієнтів витрачається стільки ж коштів, як на решту 40 млн. громадян.

Щодо податкової системи, то в більшості країн Латинської Америки на

момент реформи її спотворювали складна структура податків, обмеженість

податкової бази, недосконале законодавство. Ситуацію ускладнювали ухиляння

від сплати податків та корумпованість податкових служб. У 1974 р. у

Колумбії на кожне песо хабара держава втрачала удвадцятеро більше. У

Бразилії щорічні втрати від ухиляння од сплати податків у 1990 — 1994 рр.

становили 40 млрд. дол. США . Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити

податок вважалося невдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні 1991 року

провели найпослідовнішу податкову реформу. В Чилі це робили поступово

протягом 1985 — 1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в 1985 —

1986 рр. В усіх випадках забезпечувалися універсальні вимоги: збільшення

доходів бюджету, ефективність, справедливість, прозорість.

Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, що зниження ставок

оподаткування збільшує надходження до бюджету. Приміром, у Болівії в 1986

р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10%, а замість понад 400

податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ зі ставкою 10%. У

підсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9% у 1984 р. до 7% у 1987

— 1988 рр.". Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшило

надходження до мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.

Водночас зниження ставок оподаткування не може розглядатися поза контекстом

скорочення урядових видатків та проведення структурних перетворень. Інакше

— це популізм. Окрім приватизації, перспективним супутнім заходом є перехід

до приватних схем соціального страхування. Як висловився архітектор

аргентинських реформ Домінго Кавальйо, "джерелом пенсій для тих, хто

працює, повинні стати їхні власні заощадження, а не податки, що дедалі

зростають" . Перші приватні пенсійні фонди ще в 1981 р. почали створювати у

Чилі. У 1993 р. подібний експеримент розпочато в Перу, а в 1994 р. — в

Аргентині та Колумбії.

Досвід окремих країн застерігає від використання занижених ставок податку

на прибуток. Після трьох років експериментування в Аргентині у 1990 р.

ставку цього податку підвищили з 20 до 30%. Трохи раніше це зробили в Чилі,

де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30%. З іншого боку,

недоцільно пов'язувати ефективність роботи підприємств тільки зі ставкою

оподаткування". Не менш промовистим є вплив конкуренції, цінової та

грошової стабільності, лібералізації зовнішньої торгівлі та ринку робочої

сили. В Аргентині у 1991 — 1994 рр. продуктивність праці підвищилась на 42%

, а ВВП зростав щорічно в середньому на 7,7%, незважаючи на вищі податки та

припинення державної "підтримки" у всіх формах (прямі субсидії,

протекціонізм, заниження обмінного курсу песо тощо).

Податкова реформа в Аргентині виявила ще одну особливість — гармонізація

податків ефективна лише у разі розширення податкової бази. В 1990 р.

ліквідацію різноманітних "тимчасових" податків (на банківські депозити, на

фінансові операції тощо) було поєднано із зниженням мінімального рівня

оподатковуваного доходу та обмеженням практики податкових пільг. У 1991 р.

ухиляння від сплати податків почало каратися тривалим ув'язненням; служби

оновленої податкової інспекції (001) отримали додаткові права у контролі за

сплатою податків великими приватними компаніями.

Загалом у більшості країн Латинської Америки, як і всюди у "третьому"

світі, частка податку на доходи громадян у загальній сумі податкових

надходжень залишається невисокою — не більш як 20%. Нові джерела

оподаткування пов'язуються із впровадженням податку на нерухомість, на

землю, на автомобілі, а також встановленням акцизних зборів на тютюнові

вироби та алкогольні напої. Деякі податки, наприклад на предмети розкоші,

корисні не так для зростання доходів бюджету, як з погляду соціальної

справедливості". У більшості випадків податкова реформа супроводжується

значними політичними ускладненнями. Прикладів не бракує. Податкова реформа

1974 р. в Колумбії готувалася кілька років і виявилася надзвичайно

успішною: в 1975 р. податкові надходження зросли на 45%''. Однак уже

наступного, 1976 р. пакет заходів "удосконалили" парламентарії, а спритні

ділки відразу ж знайшли шляхи, як обійти законодавство. У підсумку

початковий ефект було значною мірою втрачено. В Бразилії поміркований пакет

заходів податкової реформи (раціоналізація понад 60 податків та зборів,

уніфікація двох податків на роздрібний продаж, зміни в пенсійних платежах)

розглядають уже два роки — успіхів аніякісіньких.

В Аргентині енергійні зусилля міністра економіки Д. Кавальйо щодо

скорочення видатків бюджету та збільшення податкових надходжень значною

мірою зумовили його відставку влітку 1996 р. По-перше, передбачалося

подальше скорочення державного апарату на 20 тис. осіб. По-друге, було

ліквідовано всі пільги для платників податку на дохід, у т. ч. для суддів

та членів парламенту. Ставка ПДВ залишилася на попередньому рівні (21%),

однак пільг теж не залишилося. Нарешті ставка податку на товари розкоші

зросла від 0,5 до 1,0% (очікувалося, що це збільшить доходи бюджету на 800

млн. дол. США ).

3. Заключні зауваження та висновки. Фіскальна політика завжди перебуває у

фокусі боротьби економічних і політичних інтересів. Латинська Америка не є

винятком, так само як і Україна не є "іншою" державою. Незважаючи на

труднощі, в останні роки вектор фіскальної політики в країнах Латинської

Америки сформувався досить чітко: 1) скорочення дефіциту бюджету, 2)

зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет, 3) гармонізація

податкового законодавства, 4) боротьба з ухилянням від сплати податків.

З погляду дискусії в Україні навколо фіскальної політики в цілому та

податкової реформи зокрема, істотними є три зауваження. По-перше, недоречно

розглядати зміни в податковій системі, не визначивши пріоритетів у видатках

уряду (частка у ВВП, структура видатків, співвідношення між видатками

центрального уряду та місцевих органів влади). По-друге, якими б не були

варіанти ставок оподаткування, кількості податків тощо, повинен братися до

уваги стан платіжного балансу. В економіці України й далі зберігається

від'ємне сальдо платіжного балансу, і тому потреба в перевищенні доходів

бюджету над його видатками здається настійною. По-третє, впорядкування

урядових видатків та податкова реформа не стануть реальними без вияву

потужної політичної волі, передусім із боку виконавчої влади, і необхідного

організаційно-правового забезпечення.

ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ (НА ПРИКЛАДІ США)

Формування ринкових відносин в Україні, її інтеграція із світовою

економічною спільнотою потребують глибокого вивчення й переосмислення

досвіду інших країн. Особливий інтерес має вивчення фінансових відносин, що

становлять невід'ємну частину загальної економічної системи.

Важливою сферою фінансів є державний кредит у його класичній формі: коли

держава в особі адміністрації всіх рівнів виступає на фінансовому ринку як

боржник, позичальник, наслідком цих відносин є державний борг. Причина

виникнення боргу — дефіцит державного бюджету, явище дуже знайоме, на жаль,

і громадянам незалежної України. Неабиякою проблемою для багатьох

розвинутих країн є вибір способу покриття бюджетного дефіциту через випуск

державних боргових зобов'язань або грошової емісії.

Цю статтю присвячено вивченню теоретичних і практичних питань державного

боргу в США - у країні з двохсотрічним досвідом, де під впливом політичних,

економічних і соціальних причин стався перехід від змішаного способу

фінансування бюджетного дефіциту (позиками та емісією грошей) до

прийнятнішого — випуску позик і утворення державного боргу.

Запропоноване дослідження написано на підставі вивчення статистичних і

монографічних оригінальних джерел, які дали змогу охопити тривалий

історичний період від 1800 до 1995 років.

Рухомою пружиною розгортання державного кредиту, наслідком якого є борг

федерального уряду, в США були війни. У XX ст. до них приєдналися

економічні кризи. Рух макроекономічного показника борг /ВВП свідчить, що в

XIX ст. "хвилі" припадали на воєнні роки (рис. 1). У XX ст. "крута хвиля"

припадає на роки Другої світової війни, коли борг досягав 122,7%, тобто

перевищував обсяг ВВП. Цікавий рух показника на позначках 50-х — 70-х рр.

Він різко знизився (1975 р. — 34,5%) в умовах зростання військових витрат

періоду холодної війни. Це показник того, що американська економіка

витримувала тягар величезних військових витрат (від 6 до 10% ВВП).

Надто сильного удару по державних фінансах завдали економічні кризи

1973— 1975 рр., 1981—1983 рр. і початку 90-х рр. У 1975 і 1976 рр. щорічний

приріст боргу становив 14%, у 1983 р. — 20,6%, тобто дуже наближається до

приросту у воєнні роки. З 1982 р. починається нова стійка тенденція

зростання показника боргу /ВВП, до 1995 р. він досягає 70%, що наближається

до показника середини 50-х рр. — 71,3%, періоду військового протистояння

двох світових систем і найбільшої питомої ваги військових витрат у

післявоєнний період.

[pic]

1900 1922 1935 1945 1955 1965 1975 1985

1995

1912 1933 1940 1950 1960 1970 1980

1990

Рис. 1 . Державний борг федерального уряду США (у % до ВВП)

Графік складений за даними Statistical Abstract of the United States за

1940, 1947, 1955, 1965, 1970, 1991, 1993 рр.

Наведені нижче міжнародні порівняння засвідчують ту саму тенденцію в

інших країнах із ринковою економікою (див. таблицю).

Окрім федерального боргу, у США зростає так званий муніципальний борг,

тобто борг штатів і місцевої влади.

Викликає цікавість вивчення загальної державної заборгованості у США. її

структура протягом 1990—1994 рр. змінилася: проявилась тенденція зростання

частки боргу федерації (рис. 2), що пояснюється процесом централізації

державних витрат і доходів у федеральному бюджеті, а також меншою (у

порівнянні з федеральним) дефіцитністю бюджетів.

Слід звернути увагу на те, що емісія облігацій штатів і місцевої влади

регулюється й контролюється федерацією, для чого було створено управління з

вироблення правил щодо операцій із муніципальними цінними паперами.

Практичний інтерес має вивчення складу структури муніципальних облігацій.

У США місцева влада випускає два основних види облігацій: звичайні й

дохідні. До 70-х рр. перевагу мали перші, після — другі. Такий поворот

стався внаслідок зміцнілого масового опору платників податків проти

підвищення ставок місцевого майнового податку, який забезпечує виплату

процесів і погашення звичайних бонів. Дохідні облігації не потребують

підвищення податків, їх погашення з процентами відбувається з доходів, які

одержуються у процесі освоєння ресурсів на об'єктах, що будуються. З цього

можна зробити висновок про необхідність в Україні випускати на місцях

дохідні об-

Таблиця. Державний борг (валові суми) у % до ВВП

| |19|19|19|19|19|19|19|19|19|199|199|199|2000 |

| |80|85|86|87|88|89|90|91|92|3 |4 |5 |(прогно|

| | | | | | | | | | | | | |з) |

|США |37|48|51|52|52|53|55|58|61|63,|69,|69,|70,0-72|

| |,7|,1|,0|,0|,7|,2|,4|,9|,7|4 |1 |1 |,0 |

|Япон|52|68|72|74|72|70|69|68|67|68,|70,|72,|— |

|ія |,0|,7|,3|,9|,8|,6|,8|,2|,3|3 |3 |4 | |

|Німе|36|42|42|43|44|43|43|41|42|46,|50,|60,|— |

|ччин|,5|,5|,6|,8|,4|,2|,5|,8|,8|2 |8 |6 | |

|а | | | | | | | | | | | | | |

|Фран|36|45|45|47|46|47|46|48|51|57,|62,|66,|— |

|ція |,4|,5|,7|,2|,8|,5|,6|,6|,6|1 |1 |3 | |

|Італ|61|84|88|92|94|97|10|10|10|114|116|118|123,0-1|

|ія |,1|,3|,2|,6|,8|,9|0,|4,|8,|,0 |,5 |,0 |25,0 |

| | | | | | | |5 |0 |0 | | | | |

|Вели|54|52|51|48|42|36|34|35|40|47,|52,|56,|— |

|кобр|,3|,7|,1|,6|,2|,8|,7|,4|,5|3 |3 |4 | |

|итан| | | | | | | | | | | | | |

|ія | | | | | | | | | | | | | |

|Кана|44|65|68|70|69|69|71|77|83|88,|90,|90,|90,0-93|

|да |,6|,0|,9|,1|,3|,5|,6|,5|,3|3 |6 |7 |,0 |

| | | | | | | | |* | | | | | |

|Сере| | | | | | | | | | | | | |

|дня | | | | | | | | | | | | | |

|по 7|42|54|57|58|58|57|58|60|62|65,|67,|70,|— |

|краї|,9|,9|,3|,6|.3|,9|,8|,5|,8|7 |9 |0 | |

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15