Шпаргалка по философии (вступительные экзамены в аспирантуру НТУУ КПИ)

Человек живет в среде, в которой действуют жестокие, почти животные законы. Миром правят богатство, власть, общественное положение. На этом уровне в жизни человека все решает случай. Но через этот хаос случайностей постепенно начинает проступать разумное начало. Это внутреннее достоинство человека. В столкновении случая и разума побеждает разум. Разум служит основой права человека быть равным другому, быть свободным в своих отношениях и действиях, разрабатывать меры по обеспечению гражданчких и политических свобод. Разум выступает как абстрактное начало, как формальный закон.

Французкий материализм приветствовал необходимость природы (то ест она есть разум???) как единственную силу управляющую миром и людьми, составляющими общее начало в хаосе и случайности индивидуальных поступков.

Немецкие просветители склонны были отождествлять эту необходимость с пантеистически трактуемым мировым разумом, который в человеческом сознании предстает прежде всего как нравственный закон, а в общественной жизни - как право.

56. Проблемма человека и путей его социального освобождения в философии французкого материализма XVIII ст.

В полемике с христианским догматом об изначальной греховности человеческой природы, согласно которому именно человек есть источником зла в мире, французкие материалисты утверждали, что человек по своей природе добр. Поскольку нет ничего дурного в стремлении человека к самосохранению, полагали они, то нельзя осуждать и все чувственные склонности, которые суть выражения этого стремления: любить удовольствие и избегать страдания – такова природная сущность человека, а все природное по определению – хорошо.

Такова мировозренческая подоплека сенсуализма просветителей. Не случайно Гальвеций и Кондильяк отождествляли чувство и разум; а Дидро, не соглашаясь с полным их отождествлением, тем не менее считал разум «общим чувством». В защиту человеческой природы выступил так же Руссо: только искажение и ущемление цивилизации природного начала в человеке приводит к злу и несправедливости. Руссо защищал тезис, о том что люди в отличие от стадных животных, живут в диких условиях поодиночке (робинзон), и они отличаются кротким нравом, доброжелательностью и справедливостью.

Особеностью французского материализма XVIII была ориентация на естествознание, прежде всего на механику. Именно механистическая картина мира легла в основу представлений Гольдбаха, Гельвеция и Ламетри о мире человеке и познании.

Ламетри (1709 - 1751), французский философ, врач. Первым во Франции дал последовательное изложение системы механистического материализма и сенсуализма. Заболев горячкой и наблюдая во время болезни за собственными мыслями и ощущениями, он занялся изучением вопроса о взаимоотношении души и тела и пришел к заключению, что душа – всего лишь функция сердца и мозга. В сочинении "Человек-машина" (1747) рассматривал человеческий организм как самозаводящуюся машину, подобную часовому механизму. Ламетри доказывал, что человек есть не что иное, как сложно организованная материя. Те, кто считает, будто мышление предполагает существование бестелесной души, не показали, что тело неспособно к мышлению. Идеи возникают только тогда, когда тело получает впечатления посредством органов чувств. Низшие животные также имеют органы чувств, а человек отличается от животных только количественно – большей степенью чувствительности и ума. Душа прекращает существование после смерти тела. Чувственное наслаждение является целью жизни, а у добродетели не может быть иного основания, кроме любви человека к самому себе.

Согласно Гольбаху реально не существует ничего, кроме материи. Он утверждал первичность и несотворимость материального мира, природы, существующей независимо от человеческого сознания, бесконечной во времени и пространстве. Гольбах признавал наличие объективных закономерностей материального мира, считая, что в основе их лежит постоянная и нерушимая связь причин с их действиями. Человек является частью природы и поэтому подчинён её законам. Свободу воли Гольбах отрицал ввиду причинной обусловленности поведения людей. Отстаивая познаваемость материального мира, Гольбах, исходя из материалистического сенсуализма, считал источником познания ощущения; познание является отражением действительности; ощущения и понятия рассматриваются как образы предметов.

Д. Дидро (1713-1784) В своих работах он обосновывается принципы последовательного материализма, в соответствии с которыми единой реальностью может быть лишь материя и движение. В единый процесс эволюции мира Дидро вмещает существование человека, общества.

Вся природа, в соответствии с взглядами Дидро, находится в постоянном движении и эволюционировании. Все, что существует, когда-то возникло и исчезнет, превращаясь на что-то другое. Разнообразие существующих материальных форм есть главной причиной процесуальности мира.

Дидро отстаивает учение об единстве материи и сознания, высказывает мысль, что в потенциальном виде ощущения есть всеуниверсальным свойством материи. Рассматривая возникновения сознания, ума как исторических явлений,
Дидро создает первую эволюцинистическую концепцию становления биологических видов. Однако он рассматривал эволюцию лишь в виде накопления свойств, признаков, которые суммарно дают феномен нового биологического вида. Свою гносеологическую концепцию Дидро строит, руководствуясь принципами сенсуализма (прежде всего — локковского). Он выделяет три вида познания: наблюдение, обдумывание, опыт. Наблюдение собирает факты, обдумывание — комбинирует их, опыт — проверяет результаты этих комбинаций. Не разделяя мысль о том, что мы можем свести мышление человека к ощущениям, Дидро разрабатывает концепцию психической деятельности, в соответствии с которой суждение, чувство не сводятся к элементарным чувствам, а последние - это их условие, а не сущность, условие возникновения психики, а не самая психика.

Вместе с Гельвецием и Гольбахом Дидро обосновывает учение о решающей роли среды для формирования личности. Он считает, что сознательное преобразование окружающей среды есть главным условием улучшения человека, общества. Поэтому сознание законодателей Дидро оценивал как решающий фактор общественного прогресса. Опираясь на теорию "общественного соглашения", он активно доказывает право народа физической силой изменять систему государственного устройства общества

Материалистическое решение вопроса об отношении сознания к материи, обусловили сенсуалистическую трактовку познавательного процесса.
Испточником всех знаний материалисты считали ощущения, порождаемые в человеке воздействием материальных предметов на его органы чувств.

Признание подобия мира и человеческой жизнедеятельности предопределяет гносеологический оптимизм материализма в XVIII в. Его представители убеждены в неограниченности познавательных возможностей человека.

57. Німецька класична філософія. Загальна характеристика.

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.
Кін. 18-1а половина 19 стор.

Суттєві риси та принципи:

1) розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська сутність.

2) Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система філософського освоєння дійсності.

3) Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4) Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.

5) Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф.
Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.
Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

58. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про пізнання.

У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.

1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою.

2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж.

Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”
Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у свідомості і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від досвіду
(апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології – проблему взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у пізнанні.
Процес пізнання починається з досвіду:
Суб’єкт (( “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи чуття, викликають відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує 2 світи – світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі, не дослідженний для пізнання, за межами свдомості.
3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

1) розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.

2) Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок:

- емпіричні, якщо вних містяться відчуття;

- чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив

12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність, заперечення, обмеження; ...

3) розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї).

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності
(антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ.

1) скінченість – нескінченість світу;

2) подільність – неподільність світу;

3) існування свободи – все залежить від природи (необхідність);

4) існування Бога – не існування першопричини світу.
Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.

59.Етика І.Канта.

Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного розуму (тобто етики і науки).
“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В завершальному вигляді - “Метафізика нравів”

Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони апріорно закладені в розумі людини.

Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед собою та іншими людьми.

Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає
Християнство як моральний принцип та програму любові до людини – намагається обгрунтувати теоретично.

Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи як до засобу.

60. Ідеалістична діалектика Гегеля.

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення у синтезі.

Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.
Абсолютна ідея проходить 3 етапи:

1) до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій

2) породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї

3) залишає створену природу і повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух.
Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія природи та філософія духу.

Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)
Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п.
Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.

Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних форм руху в матеріальному світі.

Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух
(мистецтво, релігія, філософія).

61. Філософія історії Гегеля.

Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної діяльності людини.
Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес який мають пізнати в його необхідності”

В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом
– історична подія, що є проявом світового духу.
Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності закономірностей та системи суспільних відносин.

Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1) східний світ – вільна одна людина (деспот).

2) Греко-римський світ – вільна група людей.

3) Німецький світ – вільні всі.

62. Гуманістичний зміст філософії Фейєрбаха.

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується переважно як біологічна.

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності мислення – порівняння з данними досвіду.

63. Умови, джерела та пердумови (безпосередні) формування маркситської філософії.

- соціально-економічні і політичні чинники
- розвиток природознавства
- вплив класичної німецької філософії

1) Промисловий переворот ( капіталізм ( посилення експлуатації ( страйки, соц. Конфлікти. Постали питання можливості справедливого суспільства, перспективи його розвитку та його мети.

2) - відкриття законів збереження та перетворення речовини та енергії ( стало основою філософських висновків про нестворюванність та незнищуваннясть матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодії і перехід.

- клітинна теорія живої речовини ( філософський висновок про єдність усіх живих організмів

- еволюційна теорія Дарвіна ( удар по релігійних уявленнях, ідея безперервності розвитку у живій природі.

3) Гегелівська діалектика – як теорія розвитку і філософський метод. Ідеї

Фейєрбаха щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

Успадкувала від німецької класичної філос. Раціоналлізм як спосіб пояснення та осягнення дійсності.

64. Гуманістичний пафос філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.

Марксизм = філософія + політекономія + науковий соціалізм.

Філософія марксизму відрізняється предметом дослідження : що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнанняю, що об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їх розвитку. До предмета філософії включено людину, практику, відношення “людина-світ”.

Поєднання діалектики з матеріалізмом дало можливість застосовувати діалктику для аналізу природи, економічних, соціальних, політичних процесів.

Суспільство розглядається з точки зору його економічного життя, в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Головний зміст марксизму – гуманізм. Людина розглядається як найвища мета і цінність розвитку сіспільства. Людина не лише продукт природи, а й соціальний феномен; людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт діяльності, Творець матеріальних і духовних цінностей. Центральна проблема
– пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутносних сил людини, усіх її здібностей.

Вирішення проблеми експлуатації – знищення приватної власності на засоби виробництва.

Свідомість людини є усвідомленим буттям. Зумовлена суспільним буттям, суспільна свідомість грає активну роль. Виникнувши як результат людської діяльностяі, вона стає її передпосилкою.

Пізнання – практичне за своєю природою; пізнавальне і перетворююче відношення людини до світу і до себе витікає з її соціально-діяльної сутності.

Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття, соціальної обумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної зумовленності пізнання, розробка питань діалектики дозволили
Марксу і Енгельсу довести, що спільним, об’єднуючим у понятті “людина” є соціально-діяльна сутность людини, тобто забезпечення її життєвих потреб відповідними видами діяльності.

65. Сутність матеріалістичного розуміння історії. (К. Маркс)

Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального виробництва; в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій.
Минуле і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.

Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по новому оцінити роль народних мас в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонвання держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сімї та ін.

Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як загальним для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній, законам виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.

66. Розвиток В.І.Леніним марксистської філософії на основі узагальнення історичної практики і нових досягнень природознавства.

Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці – відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).

Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:

- філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній філософії

- метод, що може бути використаний в політичній діяльності.

Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення – суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку – складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.

Проблема матерії. Визначальні характеристики : об’єктивність і здатність відображатися.

Надзвичайна увага – питанням функціонування суспільства і практики революційних перетворень; підкреслюється роль трудових мас в історії.
Теорія соціалістичної революції.

Нове трактування держави : гол. функція - управління суспільством в інтересах панівного класу. У майбутньому повинна відмерти.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13