Реферат: Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций
Конституцією передбачено, що прокурор
можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені
цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,.
Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на
шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції).
З урахуванням цього засобами прокурорського
представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок
віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не
спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до
Уповноваженного Верховної Ради з прав людини або іншим способом.
Крім того, прокурорське представництво доцільно
поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного
порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої
протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31].
Захист
засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна
обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно,
забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є
небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди
Дальший
розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені
практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної
державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній
сферах. Особливо важливе значення мають позови в інтересах невизначенного кола
осіб – екологічні, позови, пов’язані з незаконною приватизацією об’єктів
державної і комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі позови
прокурора, що мають велике соціальне значення , потребують, як правило,
серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок і досліджень.
Необхідне й більш ефективне їх правове забезпечення в законодавстві. На
підставі п.2 ст.121 Конституції України прокурор нині вправі звернуться з
заявою до суду на захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому
обмеження у вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших
поважних причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у
справі.
Потребує
значного розширення і друга форма інституту прокурорського представництва –
підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні
інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, які беруть участь у справі, а
тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст.99 УПК).
Відмова прокурора від поданого їм позову (відмова підтримати його в суді)
повинна тягнути за собою закриття справи і вибуття прокурора з процесу[32].
НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ
ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО
Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням
законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання
і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним
прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами.
Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має
порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за
додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та оперативно-розшуковою
діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана з об’єктивною
можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності
у сфері боротьби зі злочинністю[33].
Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії
досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський нагляд у
цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор практично має можливість
перевірити законність будь-якої дії, виконаної слідчим або дізнавачем.
Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні проводитися у суворій відповідності з
вимогами КПК і обов’язково
мати адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій
справі[34].
Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не
ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний характер,
внаслідок чого вона не піддається детальній правовій регламентації. І саме тому
наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані не містять у собі, в багатьох
випадках, достатньої інформації, що дозволила б прокуророві зробити однозначний
висновок про додержання законності, при проведенні того чи іншого заходу. Він
може і повинен лише дати оцінку конкретному заходу з позиції правової
обгрунтованності його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології
даної дії або заходу. В іншому випадку прокурор буде поставлений в умови, за
яких він може нести персональну відповідальність без будь-якої з його боку
провини[35].
Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою
діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне
керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством і
дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі
думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і дізнанням не
здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять
"“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36].
Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини
субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах
прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є
прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для слідчих
органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником, і тому
ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.
Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в
тому, що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і
дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за
тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч
це і є його найважнішим обов’язком,
а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню
вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності,
відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати участь у
проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх
виконання та ін., що фактично і є процесуальним керівництво слідством та
дізнанням. Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд
за слідством і дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно
включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з
розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того,
керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність
дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за
додержанням законів у стадії попереднього слідства.
Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової
діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну
від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд
за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за
своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський
нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється
у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться
наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про
хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість
достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.
При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю
прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його
можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у
цій сфері об’єктивно
обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський
нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії
попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при
надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт
порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності)
або проведених за власною ініціативою.
Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень
прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання,
досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій сфері[37].
НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ
ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ
ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ
ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН
Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням
у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів
засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього,
нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство
наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають
дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру[38].
Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових
рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з
тим, щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались
відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних
підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших
органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось
дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засудженни,
виконання ними обов’язків,
а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального
покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування
покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку[39].
Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час
органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та
місце попереднього ув’язнення;
опитувати затриманих, заарештованих і засуджених; знайомитися з документими, на
підставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті
під варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації
виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність
наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації
виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від
посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують
покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;
звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних підстав
тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших установах, що виконують
покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях
камерного типу та в інших місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних
і необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів
органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.
Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання
встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення
волі, а також органами, що виконують інші покарання.
Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в
межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії
відповідно до закону.
Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні
примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи,
при адміністративному затриманні, арешті та нагляді, а також при триманні
громадян у приймальниках-розподільниках і застосуванні спеціальних заходів
примусу.
Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не
допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи
громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права
громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої
свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки
тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи
будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові заходи медичного і
виховного характеру застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за
наявності достатніх медичних, психіатричних підстав.
“””””””””””””””””””””””””””””’
ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ
КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ
ГІЛКИ ВЛАДИ
Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового,
законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України в
процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки, екології,
соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що утворювані в
парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням, принципам і вимогам
Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати Конституційний Суд
України.
Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності
органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного
законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів
виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних структурах.
Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких
сферах як освіта, медицина, спорт та ін.
1.
Що стосується сфер суспільних відносин
стосовно котрих контроль і нагляд не повинні бути застосовані і не застосовується
як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя
людини; мирна діяльність партій, і інших об'єднань громадян.
2.
Мирні збори громадян; відношення з
приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції;
свободи пересування людини.
З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні
механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж
відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають
право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.
У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є
найбільше діючими ?
При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна
встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він
дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий
Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже відзначався
вище процес контролю починається з ініціативи Президента України, Верховного
Суду України, уповноваженого по правах людини у Верховної Раді України, сорока
п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Тобто
постійного контролю за діяльністю Верховної Ради України з ініціативи самого
Конституційного Суду України не здійснюється.
Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю
нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і контроль за
конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України і Кабінетом
Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності здійснюється від тих же
вищевказаних суб’єктів.
Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?
Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням
Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або
юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується
державою у встановленому законом порядку»[40].
Тобто, приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не
відповідає положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної
шкоди юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує
заподіяну шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт
набував би чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом
України, що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди
могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати заподіяну
неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що фінансовий тягар
компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на платників податків, то й
цього можна було б уникнути. До того ж компенсаційна функція не завжди виконує
функцію повного відшкодування.
Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету
Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним
особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку контрольно-наглядової
гілки влади.
Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки
Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому, що всі
інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів законодавчої,
виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна контрольно-ревізійна
служба України діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується
Міністерству фінансів України[41].
Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України і
підзвітний їй. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України
підпорядковується Кабінету міністрів України[42].
Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів
держави виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації
державної влади в Україні.
З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі
заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної
контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання усіх
контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка влади має
бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні
формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади повинна мати вищій
орган у своїй ієрархічній структурі, який би регулював питання розмежування
сфер контролю і нагляду між окремими ланками цієї структури.
Що стосується формування структури цих органів то можна
запропонувати два варіанти.
По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів
через участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх
представництва.
По-друге - формування контрольно-наглядових органів влади за
допомогою всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль
контролю і нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові
посади у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за
допомогою всенародного голосування.
**********************************************************
Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює всі
без винятку місця позбавлення волі незалежно від того, які категоріі ув’язнених
у них утримуються:засуджені чи ті, що перебувають під
слідством. Нагляд за додержанням законності в місцях позбавлення волі є
самостійною галуззю прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні
методи виявлення порушень закону і правові засоби реагування на виявлені
порушення.
У завдання прокурорського нагляду входить не
тільки своєчасне попередження і усунення порушень законності в самих місцях
позбавлення волі, але й виявлення фактів незаконних і необгрунтованих арештів і
засудження громодян.
Виявивши такі факти, прокурор ставить в
установленому порядку питання про опротестування і зупинення виконання вироку
суду, про звільнення ув’язненого, а в передбачених законом випадках
безпосередньо звильняє його з-під варти[43].
Кримінальне покарання у вигляді позбавлення
волі становить одну з найбільш гострих форм державного примусу, впливає на
правовой статус громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес
гуманізаціі та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний
вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав і свобод
людини, в першу чергу –гарантій додержання прав та законних інтересів
позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.
Відповідно до чинного законодавства питання,
пов’язані з виконанням вироку, вирішується у судовому засіданні з участю
прокурора ( ст.411 КПК Украіни). Разом зтим, його неявка в судове засідання не
зупиняє розгляд судом певних питань та клопотань (4112, 414 КПК
Украіни). Але на практиці більшість прокурорів вважають, що при судочинстві,
здійснюваному в порядку, визначеному в законі, повинна бути визначена
обов’язкова участь прокурора. Його неявка має зупинити розгляд справи (а не
навпаки як це записано в ч.2 ст.411 КПК Украіни)[44].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|