Реферат: Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций

Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції).

З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної Ради з прав людини або іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31].

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди

Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121 Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у справі.

Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову (відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи і вибуття прокурора з процесу[32].

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами.

Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33].

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій справі[34].

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен лише дати оцінку конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології даної дії або заходу. В іншому випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він може нести персональну відповідальність без будь-якої з його боку провини[35].

Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять "“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36].

Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником, і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.

Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому, що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.

Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною ініціативою.

Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій сфері[37].

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру[38].

Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим, щоб: своєчасно   і правильно звертались до виконання і виконувались відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку[39].

Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.

Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що виконують інші покарання.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії відповідно до закону.

Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і застосуванні спеціальних заходів примусу.

Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав.

“””””””””””””””””””””””””””””’

ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ

 ГІЛКИ ВЛАДИ

Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового, законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки, екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням, принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати Конституційний Суд України.

Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних структурах.

Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як освіта, медицина, спорт та ін.

1. Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, і інших об'єднань громадян.

2. Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.

У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є найбільше діючими ?

При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у Верховної Раді України, сорока п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України не здійснюється.

Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і контроль за конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України і Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.

Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?

Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку»[40]. Тобто, приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом України, що він відповідає положенням Конституції України, то  заподіяння шкоди могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що фінансовий тягар компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на платників податків, то й цього можна було б уникнути. До того ж компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.

Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку контрольно-наглядової гілки влади.

Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому, що всі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України[41]. Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України і підзвітний їй. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядковується Кабінету міністрів України[42].

Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації державної влади в Україні.

З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади повинна мати вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який би регулював питання розмежування сфер контролю і нагляду між окремими ланками цієї структури.

Що стосується формування структури цих органів то можна запропонувати два варіанти.

По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх представництва.

По-друге - формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль контролю і нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові посади у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за допомогою всенародного голосування.

**********************************************************

Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює всі без винятку місця позбавлення волі незалежно від того, які категоріі ув’язнених у них утримуються:засуджені чи ті, що перебувають під слідством. Нагляд за додержанням законності в місцях позбавлення волі є самостійною галуззю прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні методи виявлення порушень закону і правові засоби реагування на виявлені порушення.

У завдання прокурорського нагляду входить не тільки своєчасне попередження і усунення порушень законності в самих місцях позбавлення волі, але й виявлення фактів незаконних і необгрунтованих арештів і засудження громодян.

Виявивши такі факти, прокурор ставить в установленому порядку питання про опротестування і зупинення виконання вироку суду, про звільнення ув’язненого, а в передбачених законом випадках безпосередньо звильняє його з-під варти[43].

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі становить одну з найбільш гострих форм державного примусу, впливає на правовой статус громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес гуманізаціі та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний  вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав і свобод людини, в першу чергу –гарантій додержання прав та законних інтересів позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.

Відповідно до чинного законодавства питання, пов’язані з виконанням вироку, вирішується у судовому засіданні з участю прокурора ( ст.411 КПК Украіни). Разом зтим, його неявка в судове засідання не зупиняє розгляд судом певних питань та клопотань (4112, 414 КПК Украіни). Але на практиці більшість прокурорів вважають, що при судочинстві, здійснюваному в порядку, визначеному в законі, повинна бути визначена обов’язкова участь прокурора. Його неявка має зупинити розгляд справи (а не навпаки як це записано в ч.2 ст.411 КПК Украіни)[44].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6