Видатки бюджетів на науку та культуру

України входять:

- державне управління;

- судова влада;

- міжнародна діяльність;

- фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;

- національна оборона;

- правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави;

- освіта;

- охорона здоров’я;

- соціальний захист та соціальне забезпечення;

- культура та мистецтво;

- засоби масової інформації;

- фізична культура і спорт.

Існування і функціонування цих установ та організацій - необхідна

умова для подальшого розвитку суспільства, особливо в умовах ринкових

відносин, коли науково-технічний прогрес охоплює всі форми матеріального

виробництва і створює необхідні передумови для всебічного розвитку

особистості. Сьогодні держава виділяє на ці цілі дуже мало коштів,

фінансування відбувається по залишковому принципу, що призводить до

скорочення або припинення існування певного сектору цієї сфери. Дуже багато

організацій покинуті державою на призволяще.

За роки незалежності в перехідному періоді до умов ринкового

господарювання фінансування соціально-культурних заходів потерпіло значних

змін та зазнало деформації. Тепер, поряд з бюджетними коштами, активним

джерелом фінансування є позабюджетні кошти. Головним чином це доходи від

підприємницької діяльності.

Якщо розглянути фінансову ситуацію в сфері соціально-культурної

діяльності держави на прикладі фінансування освіти і охорони здоров’я.

Право на отримання освіти є одним з головних і невід’ємних

конституційних прав громадян України. Одночасно введено поєднання

безкоштовної і платної освіти в освітніх закладах України. Це спричинено

недостатнім фінансуванням освітньої сфери, наприклад, фінансування

навчальних закладів таке мізерне, що не вистачає коштів навіть на виплату

заробітної плати викладачам, яка значно відстає від працівників виробничої

сфери. 8

А для навчання потрібно меблі, парти, дошки, комп’ютери, канцелярські

товари, бібліотеки, які потребують фінансування для їх утримання та

поновлення підручниками та науковою літературою. Без належної бібліотеки

навчальний заклад не зможе дати повноцінних знань студентам, спричинить

масу труднощів викладачам тощо.

За роки незалежності Україна стрімко втрачає об’єми та якість розвитку

інтелекту в молоді. Обдаровані юнаки та дівчата з бідних сімей не можуть

стати студентами безкоштовної освіти, а про платну освіту можна лише

помріяти. Тому вихід знаходять такий: стають дешевою робочою силою в інших

державах, підписуючи собі статус раба, працюють за мізерну платню в

грошовитих підприємців, або ж поповнюють ряди на стихійних ринках, що для

багатьох являється чи не єдиним засобом для виживання.

За відсутністю належної зарплати і обтяжені проблемами безгрошів’я дуже

велика кількість професорів, доцентів, викладачів покинули улюблену роботу,

забравши могутній багаж знань. Одні стали робітниками, інші взагалі

покинули країну, треті просто крутяться, як тільки можуть, в інших сферах,

поєднуючи свою діяльність навіть в кримінальних середовищах діяльності

підприємців. Таке становище вчителів у школах та викладачів в вищих

навчальних закладах поставило в становище жебраків, або ж у ненавмисне

хабарництво. Ситуація створює соціальну напругу в суспільстві, яка

виливається у вигляді страйків.

Незрозуміло нікому чим завинили освітяни, чому таке ставлення до освіти

майбутніх поколінь, а які будуть наслідки від втрати належної освіти та

інтелекту ? Питання підвищеної актуальності, яке потрібно вирішувати

негайно.

Сьогодні загальноосвітні школи в своїй більшості є державними, тобто

бюджетними установами. Для визначення видатків кожної школи береться

кількість класів і кількість учнів, які навчаються в них. Клас – основний

показник встановлення видатків школи. Від кількості класів визначається

значна частина видатків школи. Основні з них – заробітна плата вчителям,

адміністрації та обслуговуючому навчально-допоміжному персоналу. Решта

коштів витрачається на канцелярські і господарські потреби, капітальні

затрати і інше.

В сільських школах з малою кількістю учнів (молоді сім’ї на бажають

народжувати дітей у таких важких нестабільних економічних умовах) нормативи

фінансування повинні забезпечити всі видатки школи незалежно від їх

кількості. В школі учнів може бути дуже мала кількість, а поточні ремонти

самої будівлі школи потребують витрат. Порядок фінансування державної

освітньої установи визначається Типовим положенням відповідного типу і виду

освітньої установи.

Крім бюджетних – як основних – джерел фінансування законодавством

допускається залучення додаткових фінансових, в тому числі валютних, коштів

у вигляді плати за додаткові освітні послуги, а також добровільні

надходження і цільові внески юридичних та фізичних осіб, в тому числі

іноземних.

Додатково значна частина фінансування соціально-культурних міроприємств

забезпечується за рахунок позабюджетних фондів, головним чином: Пенсійного

фонду України, Фонду соціального страхування України, Державного фонду

сприяння зайнятості населення України. Всі державні позабюджетні фонди в

своїй сукупності складають значну суму грошових коштів, їх умовно можна

назвати другим бюджетом держави. Серед цих фондів самим могутнім являється

Пенсійний фонд України. Від створюється від внесків нарахувань на заробітну

плату 32%, з заробітної плати 1-2%, від покупки валюти іноземних держав 1%,

від покупки діамантів та золотих коштовностей та автомобілів.

За рахунок Пенсійного фонду України виплачуються пенсії, насамперед, по

старості та інвалідності, або ж при втраті годувальника; проводяться

компенсаційні виплати непрацюючим працездатним особам, які здійснюють

догляд за інвалідами та непрацездатними громадянами; виплата пенсій

громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон; виплата

ритуальних допомог. Виплат перераховано чимало, але фактично ці виплати

дуже мізерні. Наприклад, компенсація по уходу за інвалідом або

непрацездатною особою виплачується в розмірі 4 гривни 80 копійок в місяць.

Це щось на зразок глузування над отримувачами такої допомоги.

Крім того, з коштів Пенсійного фонду України виплачуються державні

пенсії, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, до яких

відносяться пенсії військовослужбовцям, їх сім’ям; компенсації, пов’язані з

аварією на Чорнобильській АЕС; витрати пов’язані з доставкою пенсій;

міроприємства по підготовці і перепідготовці кадрів; капітальні вкладення і

проектні роботи.

З фонду соціального страхування України фінансується виплата допомоги по

тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності і пологах, допомога по

догляду за дитиною до передбаченого законодавством віку, допомога при

народженні дитини тощо.

Друга частина фонду соціального страхування України витрачається

головним чином на санаторно-курортне обслуговування громадян та членів їх

сімей.

Державний фонд сприяння зайнятості населення України призначений для

надання допомоги безробітним і фінансування міроприємств, пов’язаних з

безробіттям. Вони витрачаються на професійне навчання, перенавчання та

соціальну адаптацію; організацію громадських робіт і підтримку робочих

місць; на виконання програми матеріальної підтримки безробітних і інше.

Крім того, всі позабюджетні фонди здійснюють організаційні видатки і

видатки на утримання свого апарату управління.

В організації та фінансування освітніх установ важливу роль відіграють

засновники, якими можуть бути:

- органи державної влади та управління, органи місцевого

самоврядування;

- вітчизняні, іноземні громадські та приватні фонди;

- вітчизняні, іноземні підприємства, установи всіх форм власності, їх

об’єднання і асоціації;

- громадські і релігійні організації, які зареєстровані на території

України;

- громадяни України та інших держав.

Допускається створення освітньої установи декількома засновниками.

Відносини між засновником і освітньою установою визначаються договором, в

якому (окрім іншого) передбачається порядок та умови фінансового

забезпечення освітньої установи.

Видатки на здійснення навчального процесу і утримання навчального

закладу складаються в основному з заробітної плати професорсько-

викладацькому складу та адміністративно-господарському персоналу, стипендії

студентам, затрат по виробничій практиці і відрядження, придбання

підручників і наукової літератури тощо.

В умовах розвитку ринку особливе значення набуває підготовка та

перепідготовка кадрів вищої і середньої кваліфікації, які б могли працювати

в сучасних умовах. 8

Приватизація державних та комунальних підприємств, зріст безробіття,

створення комерційних структур і, відповідно, створення нових робочих місць

і посад потребують нових соціально-економічних і технічних знань,

постійного підвищення кваліфікації. Сьогодні широкий розвиток отримує

післявузівська освіта. При державних вищих навчальних закладах, а також на

самостійній основі створюються інститути, факультети, спеціальні

відділення, коледжі, курси тощо, які організовують платне навчання і за

рахунок цих коштів самі утримують себе. Дуже популярними стали курси

комп’ютерної підготовки, вивчення комп’ютерного бухгалтерського обліку.

Крім того, навчальні заклади здають в оренду приміщення різним приватним

підприємцям, фірмам по нерухомості, страховим компаніям, торговим

підприємствам, різним структурах по побутовому обслуговуванню.

Органи державної влади і управління мають право створювати освітні

заклади елітного типу для обдарованих дітей, підлітків і молоді. Для

таких навчальних установ забезпечується наднормативне фінансування за

рахунок коштів замовника.

Провідне місце в системі соціально-культурних міроприємств займають

засоби масової інформації, в першу чергу, державне радіомовлення і

телебачення, які діють на платній комерційній основі і володіють власними

фінансовими ресурсами, а та частина видатків, яка не покривається власними

доходами, забезпечується за рахунок державної підтримки бюджетними коштами.

Засоби масової інформації виживають за рахунок реклами.

Щодо видатків на охорону здоров’я, то вони також займають важливе місце

в загальному об’ємі фінансування соціально-культурних міроприємств і

складаються з затрат на утримання будівель та штату працівників лікувально-

профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ.

Організація охорони здоров’я в Україні здійснюються через три основні

системи: державну, місцеву та приватну. 8

До державної системи охорони здоров’я відносяться лікувально-

профілактичні, освітні та науково-дослідні установи, фармацевтичні

підприємства та організації, аптеки та аптечні управління і інші суб’єкти,

які є державною власністю і підпорядковані органам управління державної

системи охорони здоров’я. Сюди ж входять також лікувальні установи та

підприємства, які створені або на етапі створення міністерствами,

відомствами, державними підприємствами, які знаходяться поза Міністерством

охорони здоров’я України.

До місцевої системи охорони здоров’я України відносяться місцеві органи

управління охороною здоров’я та всі лікувально-профілактичні установи,

аптечні установи, установи судово-медичної експертизи і освітні установи,

які знаходяться у комунальній власності. Місцеві органи управління охороною

здоров’я здійснюють контроль за якісним наданням медичної допомоги

підприємствам, установам та організаціям державної, місцевої і приватної

системам охорони здоров’я, а також особам, які займаються приватною

медичною практикою.

Сьогодні охорона здоров’я України знаходиться в глибокому занепаді.

Фінансування відбувається в середньому на 28% від потрібного. Лікарські

установи не мають змоги повноцінно забезпечити людину навіть самого

необхідного в плані побуту. Не вистачає меблів, білизни, а харчування на

стаціонарному лікуванні проводиться в розрахунку 85-90 копійок на добу.

Заробітна плата у лікарів дуже низька, вони не можуть навіть придбати

повноцінні продукти харчування, а ще потрібно платити за користування

телефоном, за житлово-комунальні послуги, проїзд в транспорті, купувати

одежу, взуття, миючі засоби та багато іншого, що вкрай необхідно для життя.

За галузевою ознакою найвищі рівні заробітної плати відзначились у

працівників паливно-енергетичного комплексу, де нарахування у 2,5-3 рази

перевищили середній показник в цілому по економіці. Водночас розмір

заробітної плати у працівників соціальної сфери (культури, соціального

забезпечення, охорони здоров’я, освіти, фізкультурно-оздоровчих центрів

тощо) становив лише 51-69% від відповідного показника в цілому по

економіці. ( У дзеркалі статистики. Економіка України у 2000 році, 7 с).

Уряд намагається виправити ситуацію, погасивши заборгованість по

існуючій мізерній зарплаті. Так, порівняно з 1999 роком суттєво зменшилась

сума заборгованості працівникам соціальної сфери, зокрема працівникам

освіти на 40%, охорони здоров’я – на 46%. Заборгованість із виплати

соціальної допомоги, передбаченої Законом України “Про державну допомогу

сім’ям з дітьми” лише в грудні місяці 2000 року зменшилася на 3,5%.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади по закладах

освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат

стипендій і грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів становить

34,9% від загальної суми заборгованості. **

За 2000 рік ціни на медикаменти зросли в середньому на 12,4%,

санаторно-курортні послуги на 23%. Переважна кількість громадян країни не

мають змоги придбати навіть звичайні пігулки. Масові профілактичні заходи

щодо боротьби зі СНІДом та іншими хворобами проводяться не в повному

обсязі. В Україні за останні 10 років генофонду нації загрожує небезпека:

смертність перевищує народжуваність, на 6-8 років скоротилася тривалість

життя, лише 30% школярів здорові, половина юнаків призивного віку вражені

тяжкими недугами, від різних хвороб потерпають майже всі вагітні жінки,

рівень загальної захворюваності в Україні – один із найвищих у країнах СНД,

а за кількістю психічних розладів, інфарктів міокарду та інсультів,

злоякісних новоутворень перше місце в світі. Сьогодні значно збільшилася

кількість хворих на туберкульоз, який є соціальною хворобою. Громадяни

харчуються за методом звуженого раціону харчування, що спричиняє нескінчену

низку захворювань. Все це являється наслідком недостатнього фінансування

охорони здоров’я, впливу на соціальний клімат країни інфляції, безробіття,

недосконалого законодавства, хибної податкової політики.

За роки незалежності України Верховна Рада України прийняла близько 600

законів, але з них 300 “непрацюючих”. В умовах відсутності цілісної

концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з

них виявилися відірваними від сучасного життя. 4

Таким самим недостатнім чином фінансуються і театри, кінотеатри,

фізкультурні та спортивні заклади, ряд інших соціально-культурних закладів

та установ. Економія грошей на соціально-культурних закладах негативно

віддзеркалюється на якості та тривалості життя всього суспільства України.

В Україні відбувається широкомасштабне розкрадання державної власності

та грошей, здійснюється не народна, а мафіозно-номенклатурна приватизація

(що в народі називають “прихватизацією”), здійснюється чисто символічне

перетворення працівників на власників (формальних акціонерів).Оскільки ці

процеси відбуваються на тлі численних обіцянок вищих керівників держави

створити рівні стартові умови для всіх громадян України перед входженням в

ринок, то зростають роздратованість, апатія, безініціативність та

політична пасивність народу, його незадоволення, яке з часом може причинити

соціальний вибух.6

Аналогічна ситуація склалась і у медицині. Одночасно з державними

клініками, центрами, лікарнями існують і приватні.

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси

підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну

інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні

потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії,

дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на

обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок

фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної

інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і

державного бюджетів.

Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити нормальне

функціонування об’єктів соціальної сфери. Передача відомчого житла

та інших об’єктів соціальної інфраструктури у муніципальну

власність є важливою умовою для зниження затрат підприємств і

виходу із кризового стану. Однак через недостатність коштів у

місцевих бюджетів вказані об’єкти або закривають, або передаються у

приватну власність.

Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді

випадків об’єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування

об’єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних джерел

підприємств, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою,

слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової

сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному

житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не

комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб),

спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому

розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної

сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти

міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і

благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності,

напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела

формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією

Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або

вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових

організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу

валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що

обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу

благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок

прибутку, що залишається у його розпорядженні.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти

використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6