Шпоры на экзамен по Финансам

Обґрунтування засад раціонального підходу до надання бюджетних трансфертів.

Бюджетна політика

Бюджетна політика - сукупність державних заходів з мобілізації й бюджетних

ресурсів з метою досягнення зростання ВВП. Пріоритетні завдання бюджетної

політики на 2002 рік: Соціальна спрямованість бюджету (збільшено видатки на

освіту, охорону здоров'я, соціальний захист населення); Забезпечення

надходжень до бюджету виключно у грошовій формі; Скорочення економічно

неефективних пільг і субсидій суб'єктам підприємницької діяльності;

заборона проведення реструктуризації або списання недоїмки суб'єктів

господарювання за податками і зборами до бюджету, що виникла з І січня 2000

року, а також заборона надання відстрочки щодо термінів їх сплати.

Приведення зобов'язань держави у відповідність з її наявними можливостями.

Для цього впроваджуватиметься перехід до адресної соціальної підтримки

найнезахищеніших верств населення, поступове скорочення підтримки збиткових

підприємств, відмова від "перехресного" субсидування, призупинення дії

окремих нормативно-правових актів, які не забезпечені бюджетними коштами:

iз 1 січня 2001 року запроваджується облік зобов'язань розпорядників коштів

державного бюджету в органах Державного казначейства, утримання чисельності

працівників бюджетних установ та здійснення витрат на оплату праці в межах

фонду оплати праці, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах;

Поступовий перехід на казначейське обслуговування бюджетів усіх рівнів;

Започаткувати реформи міжбюджетннх відносин - чітке розмежування видів

видатків між бюджетами різних рівні. Забезпечення органів місцевого

самоврядування достатніми джерелами фінансування для виконання їх функцій.

Забезпечення надходжень до бюджету від приватизації державного майна.

Удосконалення окремих елементів бюджетного процесу ( чітке розмежування

складових загального і спеціального фондів бюджету, уточнення процедур

складання і виконання розпису бюджету та кошторисів бюджетних установ )

Державний кредит: економічна сутність та роль.

Із розвитком продуктивних сил та ринкових відносин, розширенням економічних

функцій держави ролі, і характер державних позик дещо змінюються. Значна їх

частина, як і раніше, пов'язана з непродуктивними втратами. В той же час

держава починає використовувати позики для регулювання економічного

розвитку. Державні інвестиції, субсидування окремих галузей економіки

фінансують за рахунок державних позик. Внаслідок податкових пільг

інвесторам зменшуються податкові надходження до бюджету, для його

балансування також доводиться випускати нові позики. Для фінансування

капітальних вкладень до державних та змішаних підприємств держава також

може звернутися до ринку позичкових капіталів. У цьому випадку держана

залучає капітал для розширення виробництва, тобто для продуктивного

використання. Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати

фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є

позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і

юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і

ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У

сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як

кредитора, так і позичальника. Державний кредит відрізняється від

банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту

державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи

бюджету, а не прибутки від вигідного розміру кредиту. За своєю економічною

сутністю державний кредит — це форма вторинного перерозподілу валового

внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств

і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою

мобілізації коштів у розпорядження держави, її доцільність при покритті

дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки

для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою

грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи

державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених

боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи

видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам,

місцевим органам влади, державним підприємствам.

Місцеві бюджети у системі місцевих фінансів

Місцеві (регіональні) фінанси - це система економічних відносин, за

допомогою яких розподіляється і перерозподіляється національний доход та

використовуються фонди грошових коштів на економічний і соціальний розвиток

адміністративно-територіальних одиниць. Призначення місцевих фінансів: 1.

Проводиться соціальна політика; 2. Здійснюється вирівнювання рівнів

економічного і соціального розвитку територій. Регіональні

фінансові ресурси - це сукупність грошових коштів, що створені і

використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Головний

напрямок використання регіональних ресурсів фінансове забезпечення

соціальної і частково виробничої інфраструктури. Основне джерело

фінансування витрат - бюджетні асигнування і кошти суб'єктів

господарювання. Місцеві бюджети - основна ланка місцевих фінансів. У них

зосереджено понад 80 % всіх фінансових ресурсів, які знаходяться у

розпорядженні місцевого самоврядування. Місцеві бюджети необхідно

розглядати з п'яти позицій: Організаційна форма мобілізації фінансових

ресурсів у розпорядженні місцевих органів самоврядування; Економічна

категорія, що виражає сукупність грошових відносин; Ланка бюджетної системи

України; Головний інструмент у системі фінансів місцевих органів влади і

самоврядування; Фінансовий план утворення і використання фонду грошових

коштів. що належать місцевим органам влади і самоврядування.

Місцевих бюджети: їх сутність та склад.

Ці бюджети виконують такі функції: формування грошових фондів, які с

фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади; розподіл і

використання цих фондів між галузями народного господарства; контроль за

фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, установ,

підпорядкування місцевим органам влади. Склад місцевих бюджетів: обласний

бюджет, бюджети міст обласного і районного підпорядкування; районні

бюджети; районні у містах бюджети; селищні бюджети; сільські бюджети.

Місцевий бюджет поділяється на поточний і бюджет розвитку. В основу

побудови поточного бюджету потрібно покласти принципи: забезпечення

достатнього рівня розвитку регіону, міста, селища, села; стабільність

надходження коштів: пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери;

наукову обгрунтованість розмірів видатків; обов'язковий характер виконання

поточного бюджету; Структура поточного бюджету передбачає такий поділ:

Доходи: податок на доходи фізичних осіб; податок на власність;

неподаткові надходження; субсидії, субвенції, дотації; плата за землю;

соціальний захист та соціальне забезпечення соціально-культурна сфера;

охорона здоров'я; фізична культура і спорт; житлове господарство; заходи

цивільної оборони, правоохоронні органи; утримання органів влади. Бюджет

розвитку повинен фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на

місцевому рівні. Структура бюджету розвитку виглядає так: Доходи: податок

на прибуток підприємств; адміністративні збори та платежі; надходження від

штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження, надходження

сум кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств; збір за

забруднення навколишнього середовища. Видатки: капітальні вкладення на

розвиток виробництва і соціальної сфери; витрати на капітальний ремонт.

Основними є такі принципи бюджету розвитку: тісний зв'язок з поточним

бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Доходи і витрати місцевих бюджетів

До доходів місцевих бюджетів належать: власні доходи; закріплені доходи; •

регулюючі доходи; доходи, що надходять у порядку між бюджетного

перерозподілу ресурсів Доходи бюджетів регіонів України і форми фінансової

допомоги з державного бюджету України. Власні доходи - види доходів,

закріплені на постійній основі повністю або часткового за відповідними

бюджетами законодавством. До власних бюджетів відносяться: податкові

доходи, закріплені за відповідними бюджетами державцях

позабюджетних фондів законодавством; неподаткові доходи, а також

безвідплатні перерахування. Регулюючі доходи - державні І регіональні

податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань (у

відсотках) в бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя

або місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а також на довготривалій

основі (не менше, ніж 3 роки) з по різним видам таких доходів. Субсидія -

бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня бюджетної системи

України, фізичній або юридичній особі на умовах часткового фінансування

цільових видатків. Субвенція - бюджетні кошти, що надається бюджету іншого

рівня бюджетної системи України або юридичній особі на безвідплатній і

безповоротній основах на здійснення певних цільових видатків. Дотація -

бюджетні кошти, що надходять до бюджету іншого рівня бюджетної системи

України на безвідплатній і безповоротній основах для покриття поточних

видатків. Кошти фонду фінансової допомоги регіонам - виділяються регіонам,

що отримали статус "регіону, який потребує допомоги". Власні і закріпленні

доходи - це не тотожні поняття. Закріплені доходи це доходи, що цілком або

на основі фіксованого відсотка передані з державною в місцеві бюджети на

стабільний або довгостроковій основі у встановленому Законом порядку. У

ст.20 Закону "Про бюджетну систему України" встановлено, що з

республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів

здійснюються такі видатки: на фінансування установ та організацій

освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної

політики, соціальною забезпечення і соціального захисту населення, що

підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим,

областей, міст Києва та Севастополя, а також соціально-культурних заходів

відповідно до покладених на ці органи влади функцій; на утримання

органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної

влади і самоврядування; на фінансування підприємств і господарських

організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних

заходів; на інші заходи, що фінансуються відповідно до

законодавств України з республіканського бюджету Автономної Республіки

Крим та місцевих бюджетні.

Державний борг України та механізм його обслуговування.

Державний борг - це економічна категорія, що відображає економічні

відносини між державою — позичальником та її кредиторами з приводу

перерозподілу частини вартості валового національного продукту за умовами

строковості, платності та зворотності. Залежно від сфери розміщення позик

державний борг може бути внутрішнім або зовнішнім. Відповідно до закону

України "Про державний внутрішній борг" державним внутрішнім боргом є

строкові боргові зобов'язання уряду України, гарантовані усім майном, що

знаходиться у державній власності, або у грошовій формі. Державний

внутрішній борг поєднує у собі заборгованість, яка виникла внаслідок

отримання кредитів як безпосередньо урядом України; так і кредитів, що

надавалися під гарантію уряду України. Обслуговування державного боргу слід

розглядати як систему державних заходів, що передбачає сплату відсотків

(доходів) за отримані позики чи кредити, їх погашення, заходи щодо

уточнення та змін умов погашення раніше випущених боргових зобов'язань, а

також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань. Сплата

відсотків та погашення державних боргових зобов'язань здійснюються за

рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли держава виступає гарантом щодо

повернення іноземних кредитів, які залучаються за умовами валютної

самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на рахунок Міністерства

фінансів України, з якого здійснюється обслуговування державного

зовнішнього боргу, плату у розмірі до одного відсотка річних сум гарантій у

встановлений конкретно для кожної юридичної особи термін. Розмір плати

визначається для кожної юридичної особи-резидента окремо. Управління

державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: конверсія,

консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням,

відстрочення погашення, анулювання позики. Конверсія - це зміни дохідності

позики. Держава може змінювати розмір відсотків, що мають бути виплачені за

позиками, як у бік зменшення, так і у бік збільшення. Консолідація — це

зміна умов позики, які пов'язані зі строками її дії. Іноді держава

проводить заходи, що поєднують консолідацію і конверсію одночасно.

Уніфікація позик - метод об'єднання декількох позик її одну із заміною

раніше випущених боргових зобов'язань на облігації нової позики. Обмін

облігацій за регресивним співвідношенням - це зміна раніше випущених

облігацій на одну облігацію нового випуску. Відстрочення погашення позики -

це метод, за яким сплата відсотків та повернення позики відкладаються

урядом на майбутнє. Анулювання боргу - це повна відмова уряду держави від

своїх боргових зобов'язань. Державний зовнішній борг — це фінансові

зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених грошових

коштів (основна сума боргу) і відсотків за ними та державних гарантій щодо

виконання резидентами грошових зобов'язань стосовно повернення ними

позичених у нерезидентів грошових коштів (основна сума боргу), отриманих за

умовами строковості, платності і зворотності.

Функції фінансів.

Финансы как экономическая категория проявляются в выполняемых ими функциях.

Распределительная функция тесно связана с воспроизводственной функцией, так

как выручка от реализации товаров, продукции, работ и услуг подлежит

распределению и перераспределению. Распределение денежных средств имеет

место в процессе предпринимательской деятельности, когда они направляются

непосредственно по целевому назначению на покрытие затрат и формирование

доходов (убытков). Перераспределение денежных средств — это вторичное

распределение через централизованные фонды (бюджет, внебюджетные фонды и

др. ), обеспечивающее направление ресурсов в непроизводственную сферу.

Перераспределение возможно благодаря изъятию части прибыли, созданной

производительным трудом. Распределительная функция заключается в том, что

за счет полученной выручки от реализации и внереализационных доходов (плата

за аренду, полученные штрафы, курсовые разницы и др. ) обеспечивается

выполнение денежных обязательств перед бюджетом, банками и контрагентами.

Контрольная функция финансов тесно связана с распределительной. Среди

огромного многообразия финансовых отношений нет ни одного, которое не было

бы связано с контролем за формированием и использованием денежных фондов. В

то же время нет и таких финансовых отношений, которым была бы присуща

только функция контроля. С помощью финансов государство осуществляет

распределение общественного продукта не только в натурально-вещественной

форме, но и по стоимости. В связи с этим становится возможным и необходимым

контроль за обеспечением стоимостных и натурально-вещественных пропорций в

процессе расширенного воспроизводства. Финансы осуществляют контроль на

всех стадиях создания, распределения и использования общественного продукта

и национального дохода. Их контрольная функция проявляется зо всем

многообразии хозяйственной деятельности предприятий. В зависимости от

субъектов, осуществляющих финансовый контроль, различают

общегосударственный, ведомственный, внутрихозяйственный, общественный и

независимый (аудиторский) финансовый контроль. Общегосударственный

(вневедомственный) финансовый контроль осуществляют органы государственной

власти и управления. Контролю подлежат объекты независимо от их

ведомственной подчиненности. Ведомственный финансовый контроль проводят

контрольно-ревизионные отделы министерств, ведомств. Эти органы

осуществляют проверки финансово-хозяйственной деятельности подведомственных

предприятий, учреждений. Внутрихозяйственный финансовый контроль проводится

финансовыми службами предприятий, учреждений (бухгалтериями, финансовыми

отделами). В их функции входит проверка производственной и финансовой

деятельности самого предприятия, а также его структурных подразделений.

Общественный финансовый контроль выполняют отдельные физические лица на

добровольных началах. Независимый финансовый контроль осуществляют

аудиторские фирмы и службы. Объектом данного контроля является деятельность

всех экономических субъектов. Проявление финансового контроля самое

разнообразное. Он действует при движении денег и капитала через системы и

формы расчетов, кредита, налогообложения, залога и т. п. Так, покупатель

осуществляет финансовый контроль над деятельностью продавца, оплачивая

покупаемые товары лишь при соответствии их условиям контракта. Продавец

контролирует деятельность покупателя через выставление векселя, через

различные формы расчетов. Кредитор осуществляет финансовый контроль над

заемщиком через залоговое право, через страхование, через систему

финансовых санкций и др. Государство и местные органы власти осуществляют

финансовый контроль над деятельностью предпринимателей через систему

налогов, пошлин, квот и др.

Види та завдання фінансової політики

Финансовая политика государства представляет собой совокупность методов и

направлений воздействия государства на функционирование финансовой системы.

Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного

воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического)

потенциала страны. Направлениями финансовой политики являются:

1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внутри государства

между регионами и отраслями народнохозяйственного комплекса; 2)оптимизация

структуры доходов и расходов Российской Федерации, субъектов Федерации и

муниципальных образований, находящихся на самоуправлении;

3)совершенствование федерального и республиканского (регионального)

финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется

путем выработки концепций развития финансовой системы государства,

составления целевых финансовых программ, определения более эффективных

направлений действия финансового механизма в экономической системе

государства. Финансовая политика государства как искусство управления

финансами государства включает в себя стратегию и тактику. Финансовая

стратегия определяет общее направление и способ использования средств для

достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7