Бюджетный дефицит

1917 р. — на 20 %, а кількість паперових грошей в обігу лише за три роки

зросла в 14 разів, то під час другої світової війни, значно більш руйнівної

для економіки Радянського Союзу, у 1942 р. дефіцит державного бюджету

становив 10 %, у 1943 р.— 7 %, а 1944 р. взагалі був бездефіцитним. Грошова

маса за цей період зросла лише у 2,4 разу.

Виконання державного бюджету 1997 р. характеризується параметрами,

наведеними в таблиці 2.

|Таблиця 2 |

|Виконання державного бюджету в 1997 р. |

|Показник|Виконання |Заплановано |

|и | |законом про |

| | |державний |

| | |бюджет 1997 р. |

| |млрд. |% ВВП |млрд. |% ВВП |

| |грн. | |грн. | |

|Доходи |15,7 |17 |21,7 |72,2 |

|Витрати |22 |23,8 |27,4 |80,3 |

|дефіцит |6,3 |6,8 |5,7 | |

Виконання зведеного державного бюджету (що має у своєму складі

місцеві) мало такі кінцеві результати:

доходи—27,1 млрд. грн. (29,3 % ВВП); витрати — 33,3 млрд. грн.

(36,1 % ВВП); дефіцит—6,2 млрд. грн. (6,7 % ВВП).

Отже, зведений державний бюджет 1997 р. цілком коректним буде назвати

невиконаним. На покриття його дефіциту протягом 1997 р. державою було

залучено 4,9 млрд. грн. внутрішніх та 1,5 млрд. грн. зовнішніх позик.

Ціна зовнішніх позик іноді перевищувала 16 % річних (сума даної позики

становила 750 млн. DМ). Для порівняння: уряд Німеччини отримує в разі

необхідності кредити під 4—5 % річних, що свідчить про високий рівень його

платоспроможності та найвищий ступінь довіри до нього інвесторів.

Такий високий рівень попиту України на іноземні кредити (практична

готовність залучати кошти за будь-яку ціну на будь-яких умовах) зумовив

присвоєння Україні міжнародним агентством МООDY’S досить низького

кредитного рейтингу В2. Літера «В» з цифрою від 1 до З характеризує той чи

інший ступінь спекулятивності інвестицій у країну. Іншими словами, це

означає, що до країни надходять незначні суми короткострокових, так званих

«ризикових», отже, саме спекулятивних інвестицій з високим рівнем

доходності в зв'язку з тим, що «великі» інвестори не довіряють урядові

даної країни й низько оцінюють її довгостроковий економічний потенціал.

Що ж до внутрішніх позик, то їх ціна у І півріччі 1998 р. була ще

більшою.

Використання внутрішніх і зовнішніх державних позик для покриття

дефіциту державного бюджету є більш «ринковим» інструментом, ніж додаткова

грошово-кредитна емісія, проте використання його протягом тривалого періоду

в разі збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи

(тобто без зростання ВВП, рівня податкових надходжень, інвестицій тощо)

призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного

платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на

відкладену. Ціна державних коштів в умовах незмінних параметрів бюджету

(основа доходної частини — ПДВ, який у своєму теперішньому вигляді робить

неконкурентоспроможними українські товари й обмежує попит на них) цілком

закономірно стабільно зростає, утворюючи певну фінансову піраміду на

державному рівні.

Таким чином, внутрішні й зовнішні позики не можна розглядати як

панацею у бюджетній та антиінфляційній політиці держави. Внутрішній і

зовнішній борг України швидко зростає, його обслуговування стає окремою

вагомою статтею бюджетних витрат. Закон «Про державний бюджет України на

1998 рік» визначає:

— доходи — 21,101 млрд. грн.;

— витрати — 24,482 млрд. грн., в тому числі обслуговування державного

боргу — 2,885 млрд. грн.

Для порівняння: бюджет 1998 р. передбачає витрати на:

— соціальний захист — 1,985 млрд. грн.;

— національну оборону — 1,678 млрд. грн.;

— правоохоронну діяльність— 1,652 млрд. грн.;

— освіту— 1,566 млрд. грн.;

— охорону здоров'я — 0,704 млрд. грн.;

— фундаментальні дослідження — 0,541 млрд. грн.;

— культуру й мистецтво — 0,159 млрд. грн.;

— фізкультуру й спорт — 0,067 млрд. грн.

Іншими словами, обслуговування зовнішнього і внутрішнього державного

боргу в 1998 р. згідно з оптимістичними прогнозами (тобто в разі виконання

бюджету) становитиме 11,8 % всіх витрат. Це більше, ніж витрати на освіту,

охорону здоров'я, науку й спорт разом узяті.

Цей же закон передбачає до кінця року такі параметри державного боргу:

зовнішній —5,85 млрд. грн., внутрішній — 16,96 млрд. грн. Це — 22,81 млрд.

грн., що більше, ніж державні доходи бюджету 1998 р.

Таким чином, до кінця поточного року Україна матиме борг, оформлений у

вигляді позик (без урахування поточної заборгованості по зарплатах, пенсіях

тощо), який перевищує річні доходи бюджету. Обслуговування й сплата цього

боргу в найближчі роки буде найвагомішою статтею витрат державного бюджету

і визначальним фактором інфляції.

Деформації на бюджетному рівні зумовили збереження на початку 1998 р.

значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних

виплат (див. табл., 3). З одного боку, несвоєчасні виплати заробітної

плати, штучно обмежуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому

періоді позитивно впливають на загальний рівень цін, стримуючи інфляцію

«попиту», проте з другого боку, в довгостроковому періоді, стримуючи збут

товарів, вони вкрай негативно впливають на виробництво, знижують ВВП та

зумовлюють інфляцію «витрат» за рахунок подорожчання одиниці продукції, що

її виробляють в умовах зниження обсягу виробництва (ефект масштабу

виробництва).

|Таблиця 3 |

|Заборгованість по зарплаті та інших соціальних виплатах |

|(млн. грн.) |

|Показники |На 1 січня 1998|На 1 лютого 1998|

| |р. |р. |

|Всього по Україні |4907,8 |5156,3 |

|в тому числі: | | |

|по бюджетних організаціях |716,8 |783,4 |

|по не бюджетних |4191,0 |4372,9 |

|організаціях | | |

|По всіх підприємствах | | |

|строком: | | |

|до 1місяця |416,1 |475,0 |

|1-2 місяці |429,7 |472,1 |

|2-3 місяці |507,4 |538,3 |

|більше 3 місяців |3554,6 |3670,9 |

Незважаючи на збереження значних обсягів заборгованості щодо

заробітної плати, її середній рівень по країні протягом 1997 р. і в І

кварталі 1998 р. повільно зростав, а сукупні доходи населення перевищували

витрати.

При цьому додатне сальдо між доходами і витратами населення за другу

половину 1997 р. (близько 1 млрд. грн.) направлялося переважно на купівлю

іноземної валюти (різниця між проданою й купленою валютою теж дорівнює

приблизно 1 млрд. грн.). Що ж до заощаджень та інвестицій у національну

економіку (купівля цінних паперів), то їх сума порівняно з вкладеннями в

іноземну валюту становить лише 12% (563 та 4690млн. грн., відповідно).

Традиційно високий попит на іноземну валюту як основний засіб

заощадження разом з іншими негативними факторами (напружений графік

зовнішніх платежів по державних позиках, відплив нерезидентів з ринку ОВДП)

зумовив зниження курсу гривні по відношенню до іноземних валют у І півріччі

1998 р. з 1,8990 гри. за долар США на 1 січня 1998 р. до 2,0662 гри. на 1

липня 1998 р., що становить 9 %.

Зниження валютного курсу гривні призводить до багатьох негативних

наслідків, головними серед яких, на мій погляд, є:

— зростання оптових і роздрібних цін товарів, що імпортуються;

— підвищення цін на послуги, що зафіксовані у так званих «умовних

одиницях» — квитки на міжнародні пасажирські рейси й тарифи на вантажні

перевезення, послуги зв'язку тощо;

— тенденція відпливу іноземних інвесторів з ринку цінних паперів

держави та юридичних осіб (ця тенденція є як наслідком, так і однією з

причин зниження валютного курсу гривні).

Наступним інфляційним фактором (фактором подвійної дії, що впливає на

інфляцію, як провокуючи, так і стримуючи) є регулювання дисконтної ставки

НБУ. Протягом перших семи місяців 1998 р. дисконтна ставка змінювалася

п'ять разів: 6 лютого — з 35 до 44 %; 18 березня — до 41 %; 21 травня — до

45 %; 29 травня — до 51%; 7 липня— до 82 %.

З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткостроковому

інтервалі дало змогу дещо стримати відплив спекулятивного іноземного

капіталу з ринку ОВДП, що спостерігалося наприкінці 1997 р. Це позитивно

(знову ж — в короткостроковому інтервалі) вплинуло на стан виконання

державного бюджету.

З іншого боку, таке підвищення зумовило зростання ставок по кредитах

юридичних осіб, що відшкодовуються підприємствами або через підвищення цін,

або затримками заробітної плати персоналу, або будь-яким іншим шляхом, але

завжди за рахунок суспільства.

Таким чином, тільки планування й виконання державного бюджету на

бездефіцитній основі може створити передумови для зниження темпів інфляції

у довгостроковій перспективі.

5. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

Як відзначалося, бюджетний процес в Україні характеризується стійким

дефіцитом бюджету. У цьому зв'язку важливо насамперед встановити основні

причини дефіциту бюджету в Україні і визначити конкретні напрямки його

подолання.

Варто підкреслити, що дефіцит бюджету в Україні має свої особливості,

викликані специфікою переходу до ринкових методів господарювання.

Однієї з найбільш істотних причин є розірвання господарсько-

економічних зв'язків країн, що входять у СНД. Як відомо, наслідком

розірвання економічного простору явилася структурна деформація економіки

України, стійке падіння обсягів виробництва у всіх галузях народного

господарства. Так, у 1994 р. економічний спад виробництва досяг високих

цифр: промислове виробництво скоротилося в порівнянні з 1990 р. більш, ніж

у 2 разу. За 1994 р. обсяг виробництва зменшився на 28%, у тому числі

виробництво непродовольчих споживчих товарів - на 40,4%.

Закономірним результатом структурної деформації, скорочення обсягів

виробництва послужило зниження національного доходу країни, що є

матеріальною основою формування дохідної частини бюджету. В Україні за 1991-

1993 р. національний доход, розрахований у незмінних цінах, знизився на

42%.

До однієї з причин дефіциту бюджету варто віднести зростання цін і

високі темпи інфляції. Оптові ціни на промислову продукцію зросли в 2,1

разу.

Найважливішою причиною дефіциту бюджету в Україні є також розлад

фінансово-кредитної системи, викликаний виходом із рублевої зони і

відсутність стійкої національної грошової одиниці. Сюди ж варто віднести

зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Дефіцит бюджету багато в чому пов'язаний із проведенням донедавна в

Україні податкової політики. Так, зокрема, жорсткість податкової політики і

збільшення податкових ставок у 1992-1994 р. не дало очікуваних результатів

і не призвело до збільшення податкових надходжень у бюджет (у розрахунку на

одиницю валового внутрішнього продукту). Суб'єкти оподатковування на

жорсткість податкових ставок відреагували переходом до бартерних операцій,

ухиленням від сплати податків, переливом одержуваних прибутків за межі

України.

Розглядаючи причини дефіциту бюджету, варто зазначити, що донедавна

була надмірно збільшена видаткова частина бюджету. Її збільшення

відбувалося за рахунок дотацій, наданих державою таким галузям, як

металургійна, енергетична, вугільна; шляхом поповнення за рахунок бюджету

ряду матеріальних резервів і запасів на покриття зростаючих цін на

енергоносії; за допомогою збільшення заробітної плати робітників

матеріального виробництва, не підкріпленого зростанням продуктивності праці

в цих галузях і ін.

У теоретичному аспекті можна виділити чотирьох основних напрямку

подолання дефіциту бюджету:

- збільшення дохідної частини бюджету;

- скорочення видаткової частини бюджету;

- здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

- проведення грошової і кредитної емісії.

Стосовно до економічної ситуації в Україні в даний час прийнятні всі

чотири відзначених напрямки.

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету може бути

пов'язане з проведенням оптимальної податкової політика, що стимулює

виробників до розвитку виробництва і збільшенню його обсягів, що послужить

передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести

проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини

населення, що щиро пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у

збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного

попиту населення, і, як слідство, збільшенням обсягів виробництва.

Другий напрямок - скорочення видатків державного бюджету. Сюди

насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство,

скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Виняток

повинні складати окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки в

структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища,

включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської

катастрофи.

Видатки ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики, із подальшим

розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі

підприємства, що на ці цілі можуть використовувати частину амортизаційних

відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від

операцій із цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі скорочення дохідної частини бюджету зв'язується зі

скороченням військових видатків на оборону за рахунок встановлення

оптимальної чисельності військових і скорочення закупівель військової

техніки, тимчасовим скороченням видатків на соціально-культурні заходи

(просвітництво, охорона здоров'я і т.д.).

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуто за рахунок

зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення

дотацій підприємствам-виробникам і передачі дотацій споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету - здійснення внутрішніх і

зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту.

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є

однієї з найбільше важливих і спірних фінансових проблем. При її

обговоренні нерідко розглядають досвід закордонних країн, економіка яких

функціонує нормально і при 5-, і при 10-процентному рівнях бюджетного

дефіциту стосовно валового внутрішнього продукту. Проте при цьому варто

брати до уваги, які джерела фінансування дефіциту бюджету в цих країнах,

оскільки саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його

розмір самий по собі має принципове значення для нормального функціонування

економіки.

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел:

внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії.

У випадку фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і

випуску урядових цінних паперів, кількість товарів і послуг у народному

господарстві залишається незмінним і наслідки такої заборгованості залежать

від економічної кон'юнктури і стану ринку праці і ринку капіталу. При

наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал із

боку приватного сектора, високому рівні схованого безробіття, збільшення

державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик є чинником,

що сприяє економічному розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має

можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в

розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що

збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого

споживання. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є

кращим і не подає небезпеки для економічного положення країни. Проте

результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні

зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а, отже,

існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при

бюджетному дефіциті. У 1995 р. для покриття дефіциту бюджету України

передбачається випустити урядові цінні папери на суму 17,5 трлн. крб.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає

поява можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження

поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного

сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися

за рахунок майбутнього виробництва, а це зажадає в майбутньому відповідного

збільшення імпортованих товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі,

що при кредитному фінансуванні державних видатків відбувається перерозподіл

у часі фінансових витрат, частина з яких прийдеться відшкодовувати

майбутнім поколінням. Це навантаження можна перекладати лише в тому

випадку, коли мова йде про видатки, ефект від який наступить через

визначений інтервал часу. «До таких видатків варто віднести, насамперед,

безпосередньо рентабельні інвестиції, а також інвестиції в області

інфраструктури, що у силу своєї народногосподарської продуктивності

дозволяють одержувати в майбутньому більш високі прибутки».

В Україні 90% дефіциту бюджету покривалося за рахунок емісії

Національного банку України. У 1995 р. кредити НБУ повинні скласти 182,4

трлн. крб., або 55% дефіциту бюджету.

Відомо, що збільшення бюджетного дефіциту в основному означає

(включаючи одержання кредитів Національного банку України) його емісійне

фінансування, і, як слідство цього, зростання інфляції. Оцінка темпів

інфляції може бути отримана, як показують дослідження вчених, із двох

математичних співвідношень.

Перше - описує зміна розмірів державного боргу і платежів по його

обслуговуванню, друге - зміна обсягу грошової маси в залежності від темпів

зростання валового внутрішнього продукту і темпів зростання інфляції.

?D=D0(r-q)+p-?H (1)

?H=(?+q)/V (2)

де D - розмір державного боргу до початку аналізованого періоду

стосовно валового внутрішнього продукту;

r - процентна ставка в реальному вираженні;

q - темп зростання валового внутрішнього продукту в реальному

вираженні;

р - базовий дефіцит бюджету в % (без урахування процентних платежів)

стосовно валового внутрішнього продукту;

?H - зміна обсягу грошової маси в % до валового внутрішнього продукту;

? - темп інфляції;

V - швидкість обертання грошової маси. Виходячи з тих умов, що 1) -

після досягнення верхньої межі державної заборгованості (Dmax), її приріст

дорівнює нулю (?D=0), і 2) - бюджетний дефіцит може фінансуватися тільки за

рахунок грошової емісії, співвідношення (1) можна перетворити в такий

спосіб:

Підставивши в ліву частину рівняння (3) ?H із рівняння (2), отримаємо

(?+q)/V =Dmax(r-q)+p; (3)

Отже

(?+q)=V[Dmax(r-q)+p] (4)

Перенесемо q в праву частину рівняння (4) і одержимо

?=V[Dmax(r-q)+p]-q (5)

Таким чином, на основі рівняння (5) можуть виконуватися різноманітні

розрахунки темпів інфляції (?), обумовлені емісійним фінансуванням

бюджетного дефіциту.

Важливо підкреслити, що ученими встановлена математична залежність між

дефіцитом бюджету і таких макроекономічних показників розвитку економіки

України, як обсяг грошової маси й ефективної ставки рефінансування

Національного банку України.

Ця залежність виражається в такий спосіб

М3(t)=0,09 - 0,41 –МЗ(t-1) + 0,52DB(t) - 0,02i(t)

М3(1) - темп зростання грошової маси в поточному періоді, %;

М3(t-1) - темп зростання грошової маси в попередньому періоді, %;

DB - зростання бюджетного дефіциту, вираженого у відсотках від

валового внутрішнього продукту, %;

i(t) - ставка рефінансування Національного банку України.

Як очевидно з приведеної залежності, серед таких чинників, як дефіцит

бюджету і ставка рефінансування НБУ, найбільший вплив на темпи зростання

грошової маси робить дефіцит бюджету, що має коефіцієнт регресії 0,52, і,

по розрахунках учених, найбільше значення t - статистики.

Страницы: 1, 2, 3