рефераты скачать

МЕНЮ


Бюджетный дефицит

Бюджетный дефицит

ВСТУП

Зміна інфляції на 1 відсоток змінює бюджет на декілька мільйонів

гривень, а від розміру податкового тягаря залежить робота, зарплата й

рівень життя громадян України. Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток

відповідно збільшує (повинно збільшувати) зменшення приватних інвестицій,

і, отже, це призводить до зниження темпів росту основних засобів економіки.

Не можна забувати, що гривня, інвестована державою приносить прибутку (а

значить і ефекту) у декілька разів менше, чим та ж гривня, інвестована

приватним сектором. З іншого боку, фіскальна політика, заснована на

кейнсіанській теорії, допомогла уряду США вийти з найжорстокішої депресії,

що вибухнула у тридцятих роках двадцятого сторіччя.

Отже, рівень державних витрат і податків, безсумнівно, грає головну

роль у визначенні обсягу випуску продукції й зайнятості в економіці.

Різниця ж між витратами й прибутками уряду, а зокрема засіб покриття цієї

різниці має не менш серйозні наслідки для макроекономіки країни.

1. СУТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, ЙОГО ФОРМИ ТА РОЛЬ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що

виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання

коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних

витрат виробництва. Такі засоби утворюються головним чином унаслідок

грошової і кредитної емісії, продажі облігацій державних позик,

сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних

зовнішніх позик. Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету,

обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в

межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел

покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення

платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування. Іншими словами дефіцит

бюджету — перевищення видатків над доходами, а профіцит бюджету, в свою

чергу, перевищення доходів над видатками.

По своїй природі бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна

категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку,

законами зростання вартості (капіталу), а з інший законами інфляції. Якщо

бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно

приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції - то пасивну.

Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-

грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною

формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції

росту граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток

продуктивних сил країни . Оволодіння цією політикою дозволяє товариству в

залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового

господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до

початку 90-х рр. бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції

складав 9,6%, США- 11,6%, ФРГ- 14%, Японії - 15,6%, Італії - 25,2%.

Важливо відзначити, що в закордонній літературі, розрізняють: реально

що спостерігається, структурний і циклічний дефіцит бюджету.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, обсяг якого

дорівнює загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних

податків за мінусом витрат на державні закупівлі і трансферні платежі.

(Наприклад, у США до кінця 80-х років дефіцит федерального бюджету склав

біля 50% валового національного продукту, що явилося максимальним розміром

за будь-який попередній період, не пов'язаний з економічним спадом).

Структурний дефіцит являє собою обчислену різницю між федеральними

прибутками і витратами, при визначеній фіскальній політиці (діючий рівень

оподатковування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли

економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується

понад базовий, реально що спостерігається дефіцит бюджету перевищує рівень

структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати

допомоги по безробіттю й іншим соціальним програмам, а також частково через

падіння прибутків населення. Різниця між реально що спостерігається

дефіцитом бюджету і структурного дефіциту прийнято називати циклічним

дефіцитом бюджету.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов'язане поняття «державний борг».

Він являє собою загальну накопичену суму всіх позитивних сальдо бюджетів

федерального уряду за відрахуванням усіх дефіцитів, що мали місце в країні.

При цьому розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший

виступає, як правило, у вигляді заборгованості по банківських кредитах, і

коштів, отриманих від розміщення облігацій державної позики, невиплачених

пенсій, соціальної допомоги і т.д.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості

бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для

фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова

незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером

виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у

домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Проте в даний час дефіцитність державних бюджетів і наявність

державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і

перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою

ринковою економікою. Це пов'язано з тим, що за останні два десятиліття в

цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політику. Циклічні

кризи, доповнені структурними, а також значних коштів, що йдуть на

забезпечення обороноздатності країн, викликають велику напругу всієї

системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного

бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит. Так, у США, Німеччини,

Великобританії і Франції, починаючи з 1974 р. не було жодного державного

бюджету, що не мав дефіциту.

Бюджетний дефіцит може бути пов'язаний також із свідомо проведеної в

цих країнах політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої

дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним

стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум

на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову

активність приватного капіталу.

Водночас слід зазначити, що дефіцит бюджету не настільки «необразливе»

явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових

капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають

зниженню високих процентних ставок. Резонанс від подібних дій урядів ряду

країн виходить за межі національної політики. Так, високий позичковий

відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відтік

капіталів із Західної Європи. По оцінках західних економістів, у даний час

США поглинає до 15% усіх накопичень капіталістичного світу.

Прагнучи перешкодити відтокові капіталу, західноєвропейські країни

також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення

фінансових можливостей національної промисловості у відношенні розширення

виробництва. Так, за даними Конференції Британської промисловості,

збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн.

фунтів стерлінгів у рік.

Високі процентні ставки викликають негативний ефект у валютній

області, призводять до подорожчання товарів за рубежем, отже, ведуть до

скорочення виробництва на експорт, збільшують пасивність торгового балансу,

викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських

економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до

втрати 52 тис. робочих місць. Економічна шкода в експортних галузях тяжко

відбивається на банківській системі, приводячи до банкрутства деяких

банків.

Таким чином, бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і

соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на

економічну ситуацію в інших країнах.

Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є

проблема раціонального фінансування бюджетних дефіцитів.

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати

питання дефіциту бюджету, не інфляційних джерел фінансування видатків,

фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист

населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики

відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового

внутрішнього продукту.

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування

бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності

витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та

удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення

навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних

джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі

чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення

підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх

реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської

продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з

бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого

режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх

рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, ТА ЇХ НАСЛІДКИ

4 Кейнсіанська теорія

Кейнсіанська теорія нестабільності прямо припускає необхідність

проведення державної економічної політики. З погляду кейнсіанства

недостатність валових витрат призводить до збільшення безробіття,

надмірність же валових витрат породжує інфляцію. У такий спосіб уряду

необхідно зменшувати сукупні витрати в економіці, коли вони занадто великі

і навпаки, збільшувати ці витрати, коли вони занадто низькі.

Отже, фіскальна політика базується на двох основних висновках

економічної науки.

- По-перше, ріст державних витрат збільшує сукупний попит і, отже, веде до

розширення обсягу випуску продукції і рівня зайнятості.

- По-друге, збільшення суми податків скорочує особистий прибуток домашніх

господарств і, отже, призводить до скорочення витрат, обсягу випуску

продукції і зайнятості.

Фіскальна політика може як благотворно, так і достатньо болісно

впливати на стабільність національної економіки. Якщо уряд використовує

міри фіскальної і/або грошової політики, намагаючись наблизити об’єм

випуску продукції до його потенційного рівня і підтримати стабільність цін,

це називається політикою стабілізації.

Політика стабілізації являє собою дії уряду по контролю над

економічною ситуацією з метою максимально наблизити об’єм ВВП до його

потенційного рівня і підтримати низькі і стабільні темпи інфляції. Ціллю

політики економічного росту є збільшення фактичних обсягів ВВП. Політика

обмеження ділової активності, навпроти, спрямована на зменшення реального

обсягу ВВП у порівнянні з його потенційним рівнем. Бюджет - це докладний

опис витрат, а також фінансових планів окремих людей, компаній або уряду.

Якій же вплив розміру і динаміки бюджетного дефіциту на розвиток всієї

економіки в цілому й окремих її показниках зокрема? Для початку відзначу,

що бюджетний дефіцит потребуває у фінансуванні, і, як правило, це

фінансування проводиться за допомогою запозичень, як на внутрішньому, так і

на зовнішньому ринках. Безсумнівно, іноді уряди удають і до інших методів

фінансування, серед котрих найбільше згубним для економіки в цілому є

інфляційне фінансування.

2.2 Чисті податки

Для початку коротко роздивимося теоретичний механізм функціонування

фіскальної політики, а конкретно - як податки, трансферти і державні

закупівлі впливають на економічну ситуацію в країні.

У якості моделі візьмемо класичну математичну модель, у якому ВВП (Y)

= витратам на споживання ( C ) + витратам на інвестиції (I) + державні

закупівлі (G) . Для простоти не будемо брати до уваги частку чистого

експорту.

Можна сказати, що державні витрати складаються з державних закупівель

(попит уряду на товари і послуги), а так само з трансфертів (платежів,

здійснюваних без відповідного надання їхніми одержувачами яких-небудь

товарів або послуг). У ідеальній ситуації розмір податків, що складає

прибутки бюджету, повинні рівнятися державним витратам, тобто розміру

державних закупівель + трансферти. Але оскільки трансферти являють собою

лише перерозподільні відношення, тобто в остаточному підсумку прибутки

приватного (на противагу державному) сектора в розмірі трансфертів

повертаються приватному ж сектору, варто використовувати таке поняття, як

чисті податки. Чисті податки - це сума, що приватний сектор сплачує уряду

після урахування розміру всіх трансфертів, одержуваних їм від уряду. У

даному випадку нас цікавить сукупний прибуток, а трансферти на його розмір

не впливають.

2.3 Наслідки зміни розмірів витрат і прибутків бюджету

Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення

урядових витрат? Очевидно, що ріст обсягу державних закупівель збільшує

рівноважний рівень випуску продукції, причому приріст цей дорівнює розміру

державних закупівель, помноженої на розмір мультиплікатора.

Оподатковування у свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і

відповідно витрат. Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1- Гранична схильність

до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на

розмір, рівний добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення

прибутку. У такий спосіб ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора

збалансованого бюджету. Мультиплікатор збалансованого бюджету встановлює,

що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним по розміру приростом

податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто

заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду

через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим

самим збільшують сукупний попит.

2.4 Стратегії фіскальної політики

Як уже було відзначено, розмір валових витрат в економіці повної

зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці повної

зайнятості продукції (товарів і послуг). Якщо валові витрати менше обсягу

випущеної в країні продукції, то виникає «рецесіонний розрив» (recessionary

gap) . Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до

заощадження» - визначену частину своїх прибутків люди витрачають на

заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення

державних витрат.

Отже, у держави є 2 варіанта - або терміново збільшувати об’єм випуску

продукції, або терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і

досягається за допомогою збільшення державних витрат. А тому якщо державні

закупівлі ефективніші державних трансфертів, саме перше і повинно

застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує

збиток розміру валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або

імпортом.

Може скластися й обернена ситуація - виникнення «інфляційного розриву»

(inflationary gap) - коли валові витрати економіки повної зайнятості

перевищують валовий об’єм випущеної продукції економіки повної зайнятості.

Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на

розмір цього інфляційного розриву. Це можна проробити декількома засобами.

Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і

послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Проте

треба пам'ятати, що збільшення податків на гривню призведе до зменшення

витрат менше, ніж на гривню.

Отже, складемо зведену таблицю усього вищесказаного стосовно

фіскальної політики.

| |Заощадження, податки, імпорт |

|Джерела зменшення валових| |

|витрат | |

|Джерела збільшення |Інвестиції, державні витрати, експорт |

|валових витрат | |

|Рівноважний рівень ВВП |Рівень випуску продукції, при якому бажаний рівень |

| |валових витрат рівняється рівню виробництва. У |

| |умовах рівноваги сума розмірів, що збільшують валові|

| |витрати, дорівнює сумі розмірів, що зменшують валові|

| |витрати. Таким чином, бажані інвестиції + державні |

| |витрати + експорт = бажаним заощадженням + податкам |

| |+ імпорту |

|ВВП повної зайнятості |Загальна вартість кінцевих товарів і послуг, що |

| |можна зробити у визначений період часу при повній |

| |зайнятості. Цей розмір називається потенційним ВВП. |

|Ціль фіскальної політики |Зрівняти рівноважний ВВП із ВВП повної зайнятості. |

|Стратегії фіскальної |Розмір бажаного збільшення валових витрат = розміру|

|політики |рецесіонного розриву; |

| |Розмір бажаного зменшення валових витрат = розміру |

| |інфляційного розриву. |

2.5 Автоматичні стабілізатори

Здавалося б, що може бути простіше - скоротити видаткову частину

бюджету, якщо дохідна недостатня, і справа з кінцем. Проте в реальному

житті видаткову частину скорочувати не тільки достатньо складно, але й

іноді не можливо. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати

витрати на страхування, капітальну амортизацію; із політичної точки зору -

на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету

залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина

необхідна для виконання затверджених раніше програм, як ось поміч

інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм. Крім того,

хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості

варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами

економічного положення в країні. Візьмемо, приміром, виплати по безробіттю.

Витрати по цій статті збільшуються саме тоді, коли сукупних витрат в

економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у

повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше

витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки. З іншого боку,

такі автоматичні стабілізатори є й у дохідній частині бюджету. Зокрема

прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше прибутків у

бюджет у залежності від розміру сукупних витрат і прибутків. Коли прибутки

і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст

Страницы: 1, 2, 3


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.