Принципи кримінального права

особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності і яким чином

повинна визначатися форма, межі і об’єм відповідальності за скоєне, тобто

такі принципи повинні виступати у якості засобів, за допомогою яких

досягається зв’язок між злочином і покаранням.

Але таке формулювання критерію відбору принципів кримінального права є

надто загальним і допускає широке його тлмачення у кримінально-правовій

літературі. Так, Бажанов М.І. в числі принципів кримінального права

виділяє відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечне

діяння, яке передбачене в законі як злочин, відповідальність лише за

наявності вини, особистий характер відповідальності, індивідуалізація

кримінальної відповідальності і покарання[8]. Російські фахівці Козаченко

І.Я. та Незнамова З.А. розширюють цей перелік такими принципами як принципи

рівності громадян перед законом, невідворотності кримінальної

відповідальності, справедливості, демократизму, законності та гуманізму[9].

Келіна С.Г. та Кудрявцев В.Н., вбачаючи необхідність закріплення

кримінально-правових принципів у вигляді статей кримінального кодексу,

виділяють саме ті з них, які можуть бути сформульовані у вигляді

законодавчого тексту, а саме:

1. законність;

2. рівність громадян перед законом;

3. принцип особистої відповідальності;

4. принцип вини;

5. невідворотність відповідальності;

6. справедливість відповідальності;

7. гуманізм;

8. принцип демократизму[10].

Ці принципи сформульовані в главі 2 теоретичної моделі кримінального

кодексу, що ув розроблений в Інституті держави і права АН СРСР[11].

Фефелов П.А. критикує запропоновану вище мдель, вказуючи на явні її

недоліки. Автори намагаються представити дані принципи як “певну систему

внутрішньо погоджених і взаємопов’язаних положень”, які базуються на

конституційних принципах законності і рівності громадян перед законом. З

цим, однак, важко погодитися. Так, чи можна наполягати на тому, що принципи

гуманізму, демократизму і справедливості базуються на принципі законності і

рівності громадян перед законом. Швидше навпаки: вимоги законності і

рівності громадян витікають з ідей гуманізму, демократизму і

справедливості. Спірні твердження авторів моделі про модифікацію

конституційних принципів у кримінальному праві. Фефелов П.А. наголошує,

що “принципи є засадами, що відображають найбільш стійкі зв’язки, їх не

можна модифікувати, зорієнтувати в тому чи іншому напрямку. Мова повинна

йти тільки про конкретизацію чи актуалізацію конституційних та

загальноправових принципів у специфічних принципах кримінального

права.”[12]

У зв’язку з цим Фефелов П.А. пропонує власну систему принципів

кримінального права. Так, невідворотність та індивідуалізацію покарання, на

його думку, необхідно розглядати в якості основних принципів, тому що саме

вони відображають зв’язок між основними поняттями кримінального права –

злочином і покаранням – і “характеризують предмет і метод регулювання

кримінального права, визначаючи специфіку даної галузі.” Принципи економії

примусових заходів і відповідності покарання тяжкості скоєного злочину

також відносить до специфічних принципів і характеризують всю галузь

кримінального права в цілому, але відрізняються від основних перш за все

своїм призначенням: виконують лише регулятивну функцію в процесі реалізації

основних принципів[13].

Але запропонована система принципів кримінального права також не

позбавлена суттєвих недоліків. По-перше, наврядчи є підстави роздіялти

кримінально-правові принципи на головні та другорядні. Кожний принцип має

самостійне значення, кримінальне право не може слідувати одному принципу,

яким би важливим він не був, адже кримінальне право виконує не одну, а

цілий ряд соціальних функцій. По-друге, спроби виділити специфічні принципи

кримінального права, як це було зроблено, результатів не дають. По-третє,

автор стверджує, що невідворотність та індивідуалізація покарання як

основні принципи кримінального права акумулюють і конкретизують в собі

законність, гуманізм, демократизм і справедливость. Однак це буде показано

далі, дія цих загальноправових принципів у сфері кримінального права не

обмежується лише конкретизацією у вигляді принципів невідворотності та

індивідуалізації покарання, а охоплює такі питання, як визначення поняття

злочину і проблеми джерел кримінального права, вимоги щодо забезпечення цих

принципів суб’єктам правотворчості та правозастосування тощо. Важко також

погодитися з тим, що принцип індивідуалізації покарання охоплює собою

принципи особистої відповідальності і принцип вини.

На особливу увагу заслуговує підхід Коржанського М.І. до виділення

кримінально-правових принципів. Він виділяє такі специфічні принципи

кримінального права, як принцип законодавчого визначення злочину, принцип

особистої винної відповідальності, суб’єктиної та повної осудності, принцип

переваги пом’якшуючих обставин, більшлї караності групового злочину,

відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину та принцип економії

“уголовної” репресії[14]. Отже, як бачимо, автор звертає увагу лише на ті

принципи, які мають пряму дію і пряму регулятивну функцію у кримінальному

праві. Безперечно, вказані принципи відображають специфічні предмет та

метод кримінального права, але відмова автора від таких загальноправових

принципів як законність, гуманізм, демократизм і справедливость виглядає

безпідставно. Той аргумент, що дані положення є широкими суспільно-

філософськими категоріями, що мають рівне відношення до права, економіки,

політики та інших сфер суспільного життя, далеко не означає, що вони не

можуть мати свого специфічного втілення в інститутах кримінального права, а

отже, не мають жоного практичного значення для правової дійсності.

Підводячи підсумок слід зазначити наступне. Принципами кримінального

права визначаються найбільш визначні, головні положення (ідеї, засади), які

встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають і характеризують

зміст цієї галузі права і об’єктивуються в законотворчій та

правозастосовчій діяльності державних органів. Принципи кримінального права

мають важливе значення для реалізації завдань кримінального законодавства у

суспільстві: ідеологічного характеру, регулятивної та охоронної функцій,

здійснюють вплив на законодавця у сфері нормотворчості на громадян і

підвишуючи їх загальний рівень правосвідомості та правової культури.

Щодо систематизації кримінально-правових принципів вітчизняні (у тому

числі радянські)кримінально-правова теорія не розробила єдиного підходу до

вирішення цього питання. Аналізуючи існуючі підходи, виділивши позитивні

риси кожного з них та наявні недоліки, можна сформулювати наступні

відправні методичні положення у вирішенні цього питання:

. відмовитися від поділу принципів на загальні, міжгалузеві та

галузеві, зважаючи на його черезмірну умовність;

. при виділенні принципів кримінального права слід виходити з того,

що вони повинні відображати роль цієї галузі права у суспільстві,

визначати специфіку її предмету та методу регулювання, здійснювати

зв’язок між двома її основними інститутами: злочином і покаранням;

. систематизація принципів повинна відбуватися на основі діялектичної

категорій “загального” та “особливого”, що передбачає можливість

виділяти загальноправовий принцип та на його основі сформулювати

власне кримінально-правові принцип, що конкретизують дію першого у

кримінальному праві;

. безпідставним є поділ принципів на основоположні та піпорядковані;

. кожен кримінально-правовий принцип має самостійне значення, але

разом з тим є частиною системи цієї основоположних ідей

кримінального права, що передбачає їх тісний зв’язок. Дія кожного

принципу, що є змістом цієї системи залежить від повноти і реальної

дійсності інших принципів.

Виходячи з вищеназваних положень пропонується розгялнути наступну

систему принципів кримінального права Уккраїни. Усю сукупність принципів

можна поділити на групи в основі кожної з яких лежить один або декілька

найбільш загальних положень, які є основою для формулювання наступних

принципів групи, а останні є, по суті, конкретизацією дію перших у

кримінальному праві. Прицьому слід ще раз наголоситит, що мова не може йти

про найважливіші та другоядні принципи, основоположність одних з них не

означає їх пріоритетність відносно інших. Тут, йдеться лише про виділення

загального і особливого у кримінально-правових принципах.

В окрему групу пропонується виділіти принцип законності, зміст якого

визначає суть не соціального призначеня гаулзі кримінального права і

витікає з норм кримінального та криінально-процесуального законодавства

України. Дія цього принципу у кримінальному праві (як і уінших галузях

права) має прямий характер, тому важко говорити про їх конкретизацію за

допомогою інших власне кримінально-правових принципів.

В основі другої групи лежить принцип справедливості, як загальна

ідея, що притамання не лише праву, а й суспільній свідомості взагалі, та

правосвідомості зоркема. Даний принцип у кримінальному праві реалізується

за допомогою принципів індивідуалізації покарання і відповідності покарання

тяжкості вчиненого злочину.

Конституційний принцип рівності громадян перед законом є невід’ємни

принципом кримінального права. З вказаного принципу органічно випливає

принцип невідворотності відповідальності за вчинений злочин, а також

основані на ньому принципи персональної відповідальності, принцип вини та

суб’єктивної осудності.

В останню групу входять принципи, що характеризують цілі та завдання

кримінальної відповідальності, а саме: принципи гуманізму, економії

кримінальної репресії.

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ

В загально правовій формі принцип законності отримав своє закріплення

у ст. 68 Конституції України: “Кожен зобо’язаний неухильно дотримуватись

Конституції України та законів України…”, а також в ряді інших статей

Основного закону ншої держави (ч. 2 ст. 6, ст. 8, ст. 19 та інші).

У кримінальному праві принцип законності отримав значний зміст. У

кримінальному праві діє формула nulum crimenenulla pona sine lege – “немає

покарання без вказівки на те у законі”. Дане формулювання є ядром принципу

законності у сфері кримінального права. На його основі вирішуються

найважливіші питання цієї галузі: про джерела кримінального права, підстави

притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї, про

визначення поняття злочину, а також про правозастосовчу діяльність

державних органів у сфері кримінальної політики та тлумачення ними норм

кримінального права.

У ст. 3 КК України законодавець визначає, що підставою притягнення до

кримінальної відповідальності особи є вчинення нею винного, суспільно

небезпечного діяння, що прямо передбачене кримінальним законом як злочин. З

даного положення випливає, що поняття злочину має визначатися виключно

законом. На це вказує і п. 22 ст. 92 Конституції України, в якому

говориться про те, що “виключно законами України визначаються…діяння, які є

злочинами…та відповідальність за них.” Згідно з вимогами Конституції

України загальне визначення злочину дає ст. 7 КК України.

До речі, Коржанський М.І. пропонує виділити самостійний принцип

законодавчого визначення злочину[15]. Але, як бачимо, це положення є лише

одним з аспектів дії принципу законності у кримінальному праві і може

розглядатися як один із способів його закріплення у кримінальному

законодавстві.

Зі змісту вище згаданого п. 22 ст. 92 КУ випливає суттєве положення

про те, що єдиним джерелом кримінального права України є закон – акт

єдиного законодавчого органу Верховної Ради України. Це викликане перш за

все тим, що кримінальне законодавство завжди пов’язане з застосуванням

найбільш суворих форм державного примусу, із значними обмеженнями прав і

свобод громадян, що визнані у законному порядку винними у вчиненні злочину.

Тому вирішення таких питань повинно відбуватись на рівні актів, що мають

вищу юридичну силу, що зумовить стабільність гарантій державно-правового

захисту основних прав та свобод людини та громадянина.

Доречним виглядає зауваження Келіної С.Г. та Кудрявцева В.Н. про те,

що поряд з закріпленням у основному законі вказівки на те, що покарання за

вчинений злочин повинно бути передбачене виключно кримінальним законом,

слід встановити аналогічну вимогу щодо закріплення інших наслідків вчинення

злочину[16]. До таких питань слід віднести звільнення від покарання чи від

кримінальної відповідальності. На рівні законодавчої техніки дане положення

можна було б сформулювати так: “Кримінальний кодекс визначає, які суспільно

небезпечні діяння є злочинами, встановлює покарання, що підлягає

застосуванню до осіб, які вчинили злочин та інші правові наслідки вчинення

особою злочину.”

До числа “інших правових наслідків” можна віднести судимість.

Розкриття правової природи не є предметом даної роботи, але щодо цього

інституту кримінального права треба зробити суттєве зауваження. На

судимість як кримінально-правовий інститут, безумовно, поширюється принцип

законності, але це далеко не означає, що зміст і обсяг правообмежень, що

пов’язані з судимістю, повинні визначатися тільки кримінальним законом, на

що наполягають Келіна С.Г. і Кудрявцев В.Н.[17] Більш того, вказані

обмеження у значно більшому обсязі закріплені іншими галузями права,

зокрема, адміністративним.

Принцип законності має пряме відношення і до питань тлумачення

кримінального закону у точній відповідності з його текстом. Це, зокрема,

означає, що пробіли в праві, а також поправки в діюче кримінальне

законодавство не можуть здійснюватись за допомогою обмежувального чи

розширювального тлумачення або шляхом аналогії. Такі випадки повинні

вирішуватись виключно виданням нового кримінального закону у встановленому

порядку. На перший погляд це положення є цілком зрозумілим і як це видно

таким, що витікає з норм КУ та КК України. Однак в судово-слідчій практиці

воно дотримується далеко не завжди. Так, наприклад, згідно з постановою ПВС

України від 28 червня 1991 року “Про практику застосування судами

законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно

небезпечних посягань” перевищення меж необхідної оборони може тягнути

кримінальну відповідальність за ст. 97 або ст. 104 КК України тільки при

наявності умислу; необережне перевищення меж необхідної оборони

кримінальної відповідальності не тягне[18]. Таке рішення не є

протизаконним, адже диспозиції вказаних статей КК взагалі не містять

вказівок щодо форми вини при скоєнні описаних в них злочинів. Однак, чітко

проглядається обмежувальне тлумачення норм кримінального законодавства

Пленумом ВС України. Виникає парадоксальна ситуація, коли, ПВСУ, по суті,

сформулював нову норму, яка в деякій мірі відрізняється від змісту ст. 97

та ст. 104 КК України. Прикладом розширювального тлумачення кримінального

закону може бути п. 10 постанови ПВСУ від 1 березня 1973 року “Про судову

практику у справах про обман покупців”[19], згідно з яким визнаються

відповідальними за ст. 155 КК України колгоспники, які за дорученням

колгоспу чи іншої організації продають колгоспну продукцію і при цьому

обмірюють, обважують чи обраховують покупців, не дивлячись на те, що ст.

155 КК України прямо не вказує на ті підприємства, робітники яких можуть

нести відповідальність за даною статтею. Маємо необґрунтовано розширювальне

тлумачення закону, оскільки колгосп не відноситься ані до торгових

підприємств, ані до підприємств громадського харчування.

Отже, конституційний принцип законності стосовно галузі кримінального

права перш за все означає, що всі положення, які лежать в основі

притягнення особи до кримінальної відповідальності за скоєне, призначення

покарання, звільнення від нього чи настання інших правових наслідків

скоєння злочину, повинні бути сформульовані виключно в законі, зміст якого

повинен тлумачитися у точній відповідності з його текстом. Закріплення і

послідовне здійснення цього принципу в кримінальному праві має також

важливе значення для громадян, посадових осіб, державних органів і

громадських організацій, підвищення рівня правової культури населення.

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

3.1. Дія принципу справедливості у кримінальному праві

В юридичній науці принцип справедливості розглядається в якості

властивості усієї системи національного права. Особливе значення набуває

даний принцип для кримінального права і кримінального правосуддя. Мабуть,

не випадково термін “justice” в англійській мові водночас означає і

справедливість і правосуддя.

Не дивлячись на виняткову важливість даного принципу для кримінального

права розробка його в юридичній науці є недостатньою. Основні точки зору,

що існують з даної проблематики можна звести до наступного:

1. Справедливість – це принцип кримінального права;

2. Справедливість – це принцип кримінальної відповідальності;

3. Справедливість – це принцип призначення покарань.

Такі положення є наявним свідченням звуженого розуміння даного

принципу у кримінальній науці. Не можна розглядати справедливість лише як

принцип відповідальності і тим більше призначення покарання, так як будь-

яка норма кримінального законодавства має бути справедливою.

Келіна С.Г. та Кудрявцев В.Н. виділяють 3 рівні прояву принципу

справедливості у кримінальному праві. Перший торкається справедливості

призначення покарання, другий передбачає для законодавця вимогу визначити

справедливу санкцію за злочинне діяння і третій торкається формування кола

злочинних діянь. Але водночас вони зазначають, що “навряд чи слід

враховувати всі ці аспекти при формуванні справедливості в якості

кримінально-правового принципу.” Таким чином, автори керувалися тим, що

оскільки кримінальне право регулює відносини між громадянами і державою і

не відноситься безпосередньо до законодавця, то в законодавчому визначення

цього принципу повинен бути відображений тільки прояв справедливості при

визначенні судом міри покарання. На основі цього у працях даний принцип

сформульовано таким чином: “покарання чи інший захід кримінально-правового

впливу, що застосовується до особи, яка скоїла злочин, повинна відповідати

тяжкості злочину, ступеню вини особи, що його вчинила і даними про його

особистість.”[20] До речі, до такого ж висновку прийшли і більшість

підручників з Загальної частини кримінального права, які виділяють

справедливість як самостійний принцип кримінального права.

Попов А.Н. у своїй статті “Принцип справедливості в уголовном

законодательстве” піддає критиці такий підхід у розумінні кримінально-

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5