Статистика фінансів

• завдяки знанням та досвіду, набутим у процесі такої роботи,

навчитися самостійно приймати рішення щодо операцій на фондовому ринку, а

також самостійно купувати акції і завдяки цьому уникнути необхідності

сплачувати комісійні фінансовому посереднику.

Але в останньому разі інвестор потребує інформації двох видів:

* узагальнюючої, яка характеризує кон'юнктуру конкретного сегменту

ринку (стан, тенденції розвитку та їх прогноз);

* конкретної, що характеризує кількох учасників ринку, з яких цей

клієнт має намір вибрати собі майбутнього партнера.

У країнах з розвиненою економікою, зі сталими ринковими відносинами

немає жодних перешкод для одержання такої інформації.

По-перше, існує закон, який зобов'язує кожного суб'єкта ринку

публікувати певну інформацію про свою діяльність або періодично (баланси,

звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани), або за певних обставин (емісія

цінних паперів, реорганізація, ліквідація).

По-друге, суб'єкти ринку зацікавлені надати про себе додаткову

інформацію будь-якому потенційному партнеру, причому обов'язково правдиву

інформацію, оскільки передбачено судову відповідальність за дефомацію.

По-третє, функціонує широке коло фінансових аналітиків, які публікують

чи надають на окреме прохання не тільки інформацію, а й кваліфіковану

оцінку певної ситуації чи суб'єкта ринку.

По-четверте, кожний суб'єкт ринку розуміє: без вивчення інформації про

партнера вступати в ділові стосунки з ним не можна, і коли самостійно

оцінити ситуацію не вдається, слід звернутися до фінансового посередника.

І останнє: кожен розуміє, що гроші не падають з неба і не ростуть на

деревах, а тому кожна обіцянка партнера має бути гарантована планом

відповідних дій, при порушенні яких партнер нестиме відповідальність.

Сьогодні, на жаль, маємо в Україні протилежну ситуацію. Справді, хоча

й існує закон про публікацію даних, що стосуються емітента при емісії

цінних паперів, проте правдивість цієї інформації не перевіряє ніхто, а

публікувати плани про використання залучених коштів закон і зовсім не

передбачає. Отже, цінність такої інформації як гарантії майбутнього

виконання зобов'язань з цінних паперів практично дорівнює нулю. Те саме

можна сказати і про звіти, що подаються на зібрання акціонерів та до

державних органів влади: недоліки наших законів дають змогу вести

«подвійну» бухгалтерію, використовуючи різні розрахунки для власного

користування і для стороннього ока. Що ж до перевірок, то вони проводяться

«власними» аудиторами з відповідними висновками, а тому на більшу довіру

заслуговують матеріали аналітиків, газет та інших періодичних видань, в

яких редакції подають свої прогнози про надійність суб'єктів фондового

ринку.

Виходитимемо все ж із того, що в Україні поступово сформується

цивілізований фондовий ринок, діяльність якого супроводжуватиметься появою

необхідної інформації, і тоді кожний матиме змогу самостійно зробити вибір

інвестора, який відповідатиме його вимогам або, як кажуть, буде для нього

привабливим.

У світовій практиці підприємства оцінюють з погляду надійності,

стійкості та дохідності, аналізуючи головні показники їх інвестиційної

привабливості. Оцінюючи підприємство, що приватизується, інвестори

намагаються встановити його теперішню і майбутню привабливість відносно

інших об'єктів. Інвестування в Україні — доволі складний процес, що

пояснюється масовим характером приватизації, тобто необхідністю пошуку

привабливого об'єкта серед великого їх розмаїття. І. О. Бланк запропонував

таку послідовність оцінювання інвестиційної привабливості об'єктів:

на 1-му етапі оцінюється інвестиційна привабливість регіонів;

на 2-му — галузей;

на 3-му — галузей у складі регіонів;

на 4-му — підприємств із галузей і регіонів, дібраних на попередніх

трьох етапах.

Щоб аналізувати й прогнозувати складні системи, до яких належить і

розглядуваний процес інвестування, доцільно систему поділяти на підсистеми.

Такі підсистеми об'єднують об'єкти, процеси та явища, що характеризуються

схожими тенденціями й формуються під впливом однакових факторів. Тому

параметри підсистем є стійкішими, ніж параметри системи в цілому, що дає

змогу діставати доведені висновки й складати обгрунтовані прогнози.

Систему оцінювання інвестиційної привабливості за методикою І. О.

Бланка ілюструє табл. 2.

Таблиця 2

|Об'єкт оцінювання |Блоки підсистем показників |

|Регіон |Загальноекономічний розвиток |

| |Розвиток виробничої інфраструктури |

| |Демографічний стан |

| |Розвиток ринкових відносин і комерційної |

| |інфраструктури |

| |Інвестиційні регіональні ризики |

|Галузь |Макроекономічна характеристика |

| |Технологічна характеристика |

| |Характеристика ринку продукції |

| |Економічні результати діяльності |

| |Інвестиційні галузеві ризики |

|Галузь у складі регіону |Комбінаційне групування з показників |

| |регіональної і галузевої оцінки |

|Підприємство |Ліквідність |

| |Платоспроможність |

| |Рентабельність |

| |Ділова активність |

Набори показників, що входять до складу кожного блоку, не є чимось

сталим, так само як і перелік блоків окремих етапів оцінки інвестиційної

привабливості. Відмінності за різними методиками стосуються, насамперед,

показників оцінки підприємств.

Зокрема, одна з таких методик розроблена згідно з вимогами АSС

(Іпtеrnаtіоnаl Ассоunting Stаndards Соmmіtteе), використовує показники,

об'єднані в такі групи:

• показники оцінки майнового стану об'єкта, що інвестується (частка

активної частини основних засобів, коефіцієнти зносу, оновлення і вибуття

основних засобів);

• показники оцінювання фінансової стійкості (платоспроможності)

об'єкта, що інвестується (надлишок або нестача власних довгострокових та

середньострокових позикових чи основних джерел формування запасів і витрат,

надлишок або нестача власних оборотних коштів, показник робочого капіталу,

коефіцієнти незалежності, фінансування, фінансової стійкості, показник

фінансового лівериджу);

• показники оцінювання ліквідності активів об'єкта, що інвестується

(поточний або загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнти співвідношення

кредиторської та дебіторської заборгованості, абсолютної ліквідності,

покриття періодичних виплат, показник норми грошових резервів);

• показники оцінки прибутковості інвестиційного проекту (коефіцієнти

прибутковості інвестицій, прибутковості власного капіталу, експлуатаційних

витрат, прибутковості активів, операційна рентабельність продажу);

• показники оцінки ділової активності об'єкта, що інвестується

(продуктивність праці, оборотність оборотних коштів, у тому числі у

розрахунках, оборотність виробничих запасів, власного та основного

капіталу);

• показники оцінки ринкової активності інвестиційного проекту

(дивіденд на одну акцію, коефіцієнт цінності акції, рентабельність акції).

Показникам, залежно від їх вагомості, присвоюють відповідні числові

значення. Вагомість може бути визначена опитуванням експертів і є похідною

від часу, конкретної політичної, соціальної ситуації, інших факторів.

Це дозволяє визначити рейтинг підприємств відповідно до їх

інвестиційної привабливості. Для визначення рейтингу підприємств на основі

інтегральних показників, розрахованих на базі системи показників фінансово-

економічного стану, застосовують статистичні методи, зокрема метод

багатовимірних середніх.

У деяких випадках пропонується розподіл підприємств за класами

інвестиційної привабливості. Далі наводиться один із прикладів такого

підходу, згідно з яким підприємства відносять до відповідних класів за

зменшенням рейтингу інвестиційної привабливості:

Клас 1-й. Підприємства найвищого класу. Мають доступ до альтернативних

фінансових джерел (ринків), що гарантується стабільним економічним станом.

Мають стабільний приплив готівки по відношенню до зобов'язань. Зведений

баланс забезпечує реальний захист активів.

Клас 2-й. Підприємства високого класу. Мають доступ до фінансових

ринків, але трохи менший, ніж підприємства 1-го класу. Грошовий потік

стабільний.

Клас 3-й. Підприємства, клас яких вищий за середній. Мають доступ до

альтернативних фінансових ринків, який може знижуватись у періоди

економічних невизначень та спадів.

Клас 4-й. Підприємства середнього класу. Доступ до фінансових ринків

обмежений, навіть у періоди сприятливої економічної ситуації. Грошовому

потоку притаманні значні коливання, що може обмежити платоспроможність.

Клас 5-й. Підприємства ризикового класу. Виконання зобов'язань значною

мірою залежить від активів. Обмежені грошовий потік та захист активів.

Можливості розвитку і поліпшення фінансово-економічного стану лишаються

невизначеними.

Зауважимо, що виконати такий докладний аналіз, який називають

традиційним фундаментальним, окремому інвесторові й навіть аналітикові

фінансового посередника не завжди під силу, та й часу така робота потребує

дужу багато. А реагувати на зміни, що відбуваються на фондовому ринку, слід

оперативно.

Для прийняття оперативних рішень користуються інформацією про операції

на фондовому ринку та про взаємостосунки суб'єктів ринку з приводу виплати

дивідендів. У цьому разі можна скористатися так званим традиційним

технічним (графічним) аналізом. Він базується на такому припущенні: будь-

які фактори, що впливають на ринок — стихійні лиха чи зміни економічної

політики — знаходять своє віддзеркалення в зміні цін фондового ринку.

Для характеристики відповідних змін використовують здебільшого біржові

індекси (середні індекси цін цінних паперів), серед яких найбільш відомий

індекс Доу-Джонса Нью-йоркської фондової біржі. Не торкаючись методики

розрахунків біржових індексів, зазначимо, що вони дають змогу:

• оцінити стан економіки країни;

• проаналізувати динаміку (тобто встановити тенденції зміни) цін на

фондовому ринку;

• базуючись на виявлених тенденціях, розробити прогноз зміни цін на

фондовому ринку.

Такий прогноз можливий, звісно, лише за умови, що різких змін в

економіці та політиці не буде.

Найпростіше скористатися традиційним технічним аналізом для прийняття

рішень, побудувавши та розглянувши просту діаграму, яка характеризує зміну

цін.

Ціни

Тренд,

який знижується

Час

Ціни

Тренд,

який зростає

Час

Рис.1. Динаміка цін цінних паперів певної групи

Наближення графіка до ліній тренду сигналізує про найсприятливіший

момент для продажу (якщо тренд знижується) або купівлі (якщо тренд зростає)

акцій. При цьому можна зіставити рівні цін з часом проведення операцій,

днями тижня чи сезонним фактором. Коли ускладнити графік, поповнивши його

інформацією про обсяги продажу, удається виконати й глибший аналіз

ситуації.

Графічний аналіз — засіб обгрунтувати момент проведення операції,

проте він не дає змоги встановити, щодо якої акції цю операцію слід

застосувати. Для вибору акції можна поряд з описаним традиційним

скористатися сучасним технічним аналізом, який передбачає порівняльний

аналіз динаміки та варіації показників ринку щодо певного набору цінних

паперів, з якого цей вибір потрібно зробити.

Уважається за доцільне купувати акції, щодо яких протягом попереднього

періоду спостерігалися такі закономірності:

1. Сталий рівень показників:

|Коефіцієнт доходів | |Виплачено дивідендів на одну |

|(процент доходів, | |акцію |

|які були розподілені |= |Чистий прибуток у розрахунку на|

|серед акціонерів) | |одну акцію |

|Дивідендна віддача акцій |= |Виплачено дивідендів |

| | |Ринкова ціна акції |

|Повний дохід | |Сплачено |+|(Ціна акції на|– |Ціна акції на |

|від капіталу |= |дивідендів| |кінець року | |початок року ) |

| | |Ціна акції на початок року |

2. Незначна варіація цін та інших показників ринку (для її оцінювання

застосовують середнє квадратичне відхилення та коефіцієнт варіації).

При купівлі кількох видів цінних паперів з метою комплектування

портфеля для зниження ризикованості вкладень, крім рівнів доходності та

ризикованості окремих видів акцій, до уваги слід брати рівень впливу на них

одних і тих самих факторів. Наприклад, курси акцій нафтодобувних,

нафтопереробних, металургійних та автомобільних фірм пов'язані прямою

залежністю. Або, як сказали б математики, коливаються в одній фазі.

Водночас курси акцій венчурних компаній, які виробляють сучасне

високотехнічне устаткування, а також електротехнічних та залізничних

компаній коливаються щодо названих раніше в різних фазах.

Купуючи акцію, необхідно вміти відрізнити ринкову ціну, за якою

продавець пропонує конкретну акцію, від її реальної ціни, що відповідає

розміру майбутніх дисконтованих грошових потоків (МДГП). Здебільшого ці

відмінності невеликі, але в разі проведення спекулятивних операцій на

фондовій біржі або під час періодів підйому чи спаду в економіці

відмінності можуть ставати значними, і їх слід уміти встановлювати.

Номінальна ціна акції зумовлена вартістю проекту, який має намір

профінансувати емітент. Ринкова ціна в момент емісії встановлюється на базі

МДГП із бізнес-плану. Надалі ціна акції змінюватиметься під впливом як

результатів фінансово-господарської діяльності фірм, так і факторів ринку.

Проте фактори ринку впливають на всі акції одного виду. А тому різниця в

рівнях цін саме й зумовлюватиметься досягнутими фірмою результатами, що

знайде відгук у таких показниках:

• рівень сплачуваних доходів;

• темпи приросту дивідендів;

• рівень дисконтної ставки (який береться до уваги інвестором для

компенсації ризику при вкладанні коштів у цю фірму і який емітент має

забезпечити).

Вплив кожного з цих факторів на ціну акції враховується так:

1. Рівень сплачуваних дивідендів:

|Ціна акції |= |Сума виплачених дивідендів на одну акцію |

| | |Дисконтна ставка |

2. Темпи приросту дивідендів:

| | |Сума виплачених |х |Темпи зростання |

|Ціна акції |= |дивідендів | |дивідендів |

| | |Дисконтна ставка |– |Темпи приросту |

| | | | |дивідендів |

Але найскладнішим є завдання встановлення рівня дисконтної ставки,

адекватної ризику операції. Емітент цей ризик уже оцінив, установивши

відповідну дисконтну ставку при оцінюванні ефективності проектів, про що

докладно йшлося раніше. Дисконтна ставка ризику купівлі певної акції

формується під впливом двох груп факторів:

1) ризику фінансового ринку в цілому;

2) ризику конкретного емітента.

Перший — диверсифікований — ризик ураховується усередненими

показниками дохідності ринку на підставі прямо пропорційної залежності між

дохідністю і ризиком: Другий — недивер-сифікований, притаманний емітенту —

ризик вимірюється відхиленням дохідності конкретної акції порівняно з

дохідністю ринку. Найпоширенішим методом, який ураховує ці два ризики, є

метод МОКА — модель оцінювання капітальних активів. Позначимо Rs. дисконтну

ставку для розрахунку ціни конкретної простої акції.

Тоді

[pic]

де Rf — безпечна ставка дохідності (звичайно це дохідність за

державними короткотерміновими зобов'язаннями); Кm — дохідність ринку

(установлюється за допомогою фондових індексів); ? — коефіцієнт, який

характеризує реакцію (чутливість) акцій на зміну ринкової ситуації;

|? |= |Дохідність акцій |

| | |Дохідність ринку |

Зауважимо проте, що Rs не є тією величиною, яку можна підставити у

формули для обчислення реальної ціни акції. Адже вона не являє собою

показник вартості капіталу, який, як уже зазначалося, і є тим рівнем

дохідності, на який погоджується інвестор, купуючи цінні папери, оскільки

стосується лише частини капіталу.

Пригадаємо, що капітал фірми включає:

|Позичений |позичені кошти (у тому числі під капітал |

| |облігації з фіксованим процентом); |

| |привілейовані акції; |

|Власний |3) залучені кошти (акціонерний капітал тал); |

| |4) нерозподілений прибуток за звітний період. |

Зрозуміло, що необхідний рівень дохідності для кожної частини капіталу

буде різний, а тому і вартість капіталу являтиме собою осереднений

показник.

Розглянемо розрахунок і зміну вартості капіталу докладніше на умовному

прикладі.

Для позиченого капіталу необхідний рівень дохідності відомий

позичальнику наперед і записаний на самому цінному папері. Для нашого

прикладу це 6% за облігаціями і 10,3% за привілейованими акціями. Для

простих акцій фірми це ставка R, яка в нашому прикладі, за розрахунками

методом МОКА, дорівнює 13,4%. Той самий рівень дохідності керівництво фірми

має гарантувати і щодо нерозподіленої частини прибутку. Адже інакше

акціонери вимагатимуть отримати його весь за дивідендами на акції, щоб уже

самим шукати шляхи використання цих грошей з не меншою віддачею, ніж за

акціями фірми.

372

Капітал фірми розподілений так:

• позичені кошти — 754 млн грн., або 45%;

• привілейовані акції — 40 млн грн., або 2%;

• власний капітал — 896 млн грн., або 53%. Виходячи з цього обчислюємо

таку середньозважену вартість капіталу:

[pic]

Це і є той рівень дисконтної ставки, який бажано використовувати при

розрахунках реальної ціни акцій.

Прийняти рішення про продаж акцій не менш складно, ніж розв'язати

проблему їх купівлі. Зміни — спільний знаменник усіх подій життя. Вони

можуть впливати і впливають на цінність інвестицій. Це — безперечний факт,

а отже, те, що варто було купити минулого року, можна ще краще продати в

цьому році. Звідси випливає важлива рекомендація кожному інвесторові:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6