Учебное пособие: Місцеві фінанси

·  на фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення й соціального захисту населення, які підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

·  на утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади та самоврядування;

·  на фінансування підприємств і господарських організацій, які входять до складу місцевого господарства, а також природоохоронних заходів;

·  на інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Якщо при виконанні місцевого бюджету рівень його дефіциту перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доходних джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради за пропозиціями відповідно Кабінету Міністрів України, уряду Кримської автономії та виконавчих органів місцевих рад приймають рішення про запровадження пропорційного скорочення затверджених бюджетних видатків. Пропорційне скорочення видатків здійснюється щомісячно до кінця бюджетного року за всіма статтями бюджету, крім захищених, перелік яких відповідно визначається радою.

Крім того, видатки місцевих бюджетів поділяються на:

·  видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад (їхній розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад);

·  видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних інтересів територіальних громад (визначаються відповідними обласними і районними бюджетами);

·  видатки, пов'язані з використанням власних повноважень місцевого самоврядування;

·  видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року. Вони включають:

·  вільний залишок коштів;

·  суми, додатково одержані в процесі виконання бюджету;

·  суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків або з інших джерел.

Вільні бюджетні кошти не може бути вилучено органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про використання їх приймають місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення затверджуються відповідними радами.

Вільні бюджетні кошти можуть бути використані на:

·  господарські заходи;

·  купівлю акцій або інших цінних паперів;

·  надання відсоткових чи безвідсоткових бюджетних позичок;

·  інші заходи.

3.5 Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів

Проблеми становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні не можна розв'язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів, які складають, наприклад, у Швеції та Швейцарії більш ніж 70, в Іспанії – 50, у Норвегії – 56 відсотків доходів місцевих бюджетів. Це також пов'язано з необхідністю запровадження в Україні поділу місцевих бюджетів на два самостійних розділи: поточний бюджет і бюджет інвестицій.

Розглянемо деякі аспекти вказаного зарубіжного досвіду функціонування системи самостійних місцевих бюджетів.

1. Види місцевих бюджетів у федеративних країнах визначаються на основі законодавства кожного суб'єкта федерації. В унітарних державах їхня система встановлюється на основі єдиного загальнодержавного законодавства. Як у федеративних, так і в унітарних зарубіжних країнах немає єдиної бюджетної системи та єдиної бюджетної класифікації. У цих країнах не формується єдиного зведеного загальнодержавного бюджету. Кожен рівень влади має власний, самостійний і відокремлений від інших бюджет. Цей бюджет він формує і виконує самостійно, відповідно до покладених на нього функцій. Бюджети адміністративних одиниць нижчого рівня зарубіжних країн не включаються до бюджетів адміністративних одиниць вищого рівня. Таким чином, тут не використовується таке поняття, як зведені бюджети адміністративно-територіальних утворень.

2. Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є поділ місцевих бюджетів на два самостійних функціональних види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні видатки і власні доходи.

Видатки місцевого поточного бюджету спрямовуються на:

·  поточні потреби;

·  забезпечення утримання соціально-культурної сфери;

·  адміністративні витрати;

·  соціальний захист;

·  виконання делегованих повноважень;

·  сплату видатків з боргу місцевої влади.

Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок:

·  місцевих податків і зборів;

·  платежів;

·  загальних субсидій, що надаються державною владою;

·  інших доходів.

Видатки бюджету розвитку, або бюджету інвестицій, спрямовуються на:

·  розвиток соціальної інфраструктури;

·  капітальні вкладення;

·  придбання устаткування і обладнання;

·  інші інвестиційні програми;

·  сплату основної частини боргу місцевих органів влади.

Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок:

·  банківських кредитів;

·  муніципальних (комунальних) позик;

·  інвестиційних субсидій, що надаються державною владою;

·  інших джерел.

Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.

3.  У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети.

У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою є уточнюючим основний бюджет. Прийняття додаткового бюджету дає можливість не вносити змін до основного бюджету. Додатковий бюджет забезпечує також зв'язок між основними бюджетами попереднього й поточного фінансового років. Він включає в поточному бюджетному році залишки та дефіцити бюджету попереднього фінансового року.

Приєднані бюджети відображають фінансові операції окремих місцевих громадських служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоустрій та ін. Складання приєднаного бюджету дозволяє спрямовувати доходи відповідної служби на її фінансування.

4.  Для зарубіжних країн характерна, як правило, три- або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів. Це бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) і бюджети комун. Трирівневу систему бюджетів сформовано в Норвегії, Фінляндії та інших країнах. Чотирирівнева система бюджетів, наприклад, функціонує у Франції. Це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів і бюджети комун. Чотири рівні – у системі бюджетів ФРН: бюджет федерації, бюджет землі, бюджет округу і бюджет общини. У США чотири основних рівні системи бюджетів: центральний, штатний, графський та муніципальний, а також ряд додаткових, пов'язаних із функціонуванням цільових адміністративних утворень, наприклад шкільних та інших округів. У країнах Східної Європи, наприклад у Польщі, три бюджетних рівні. Це бюджет центрального уряду, бюджети воєводств і бюджети гмін.

ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ, ВАЛЮТНИХ ТА ІНШИХ ЦІЛЬОВИХ ФОНДІВ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ

4.1 Позабюджетні фонди

Один Із інститутів у системі місцевих фінансів – це різноманітні позабюджетні фонди грошових ресурсів. Вони, як правило, акумулюються на окремих рахунках, використовуються за цільовим призначенням для фінансування конкретних програм чи заходів. Утворення та функціонування таких фондів здійснюється на основі законодавства й положень про ці інститути, що затверджуються представницькими органами місцевої влади.

Джерела формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду:

·  додаткові доходи та заощаджені кошти, одержані за рахунок організованих місцевими радами заходів із розв'язання економічних і соціальних проблем;

·  добровільні внески й пожертвування громадян, підприємств (об'єднань), організацій та установ;

·  доходи від місцевих позик та грошово-речових лотерей, аукціонів, а також від прибутків, одержаних від проведення суботників;

·  доходи від розпродажу майна ліквідованих підприємств місцевого господарства, що належать до комунальної власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

·  орендна плата за землю;

·  штрафи за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів й інші порушення природоохоронного законодавства, санітарних норм і правил, а також платежі, які компенсують завдану шкоду;

·  штрафи за адміністративні правопорушення, вчиненіна їхній території;

·  доходи від реалізації безгосподарного і конфіскованого майна;

·  доходи від продажу населенню квартир і будинків;

·  інші доходи.

Витрачаються вони на розсуд відповідної місцевої ради і перебувають на спеціальних рахунках, що відкриваються в установах банків, і вилученню не підлягають.

Місцеві ради отримали право в межах єдиного позабюджетного фонду створювати цільові фонди. Кожна рада затверджує статут (положення) фонду, яким визначаються сфера його діяльності, мета і завдання, структура та методи формування коштів.

Складовою позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування є цільові фонди. Ради можуть створювати в межах законодавства України цільові фонди для розв'язання будь-яких соціальних та економічних проблем на підвідомчій території. На місцевому рівні створюються також відділення загальнодержавних цільових фондів.

4.2 Валютні фонди

Законодавство колишнього СРСР забороняло місцевим органам влади мати власні валютні фонди і встановлювало державну валютну монополію. Після запровадження в Україні права на валютні фонди місцевих рад у 1990 р. порядок формування їх досить часто змінювався.

Джерелами, за рахунок яких місцеві ради формують свої валютні фонди, є:

·  доходи від зовнішньоекономічної діяльності самої місцевої ради;

·  добровільні внески й пожертвування юридичних осіб і громадян;

·  надходження від реалізації товарів, робіт (послуг) іноземним юридичним особам і громадянам тощо.

·  Валютні фонди зберігаються на спеціальних рахунках в установах банків і витрачаються за рішенням відповідної місцевої ради. Визначено також, що ці кошти не підлягають вилученню.

Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) і місцеві валютні фонди через купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

4.3 Резервні фонди

Формування резервних фондів місцевих рад передбачено в 1990 р. законом "Про бюджетну систему Української РСР". Згідно з ним резервні фонди формувались у складі місцевих бюджетів, зокрема їхніх видатків. Стаття 13 передбачала самостійне утворення місцевими радами резервних фондів за рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками бюджетів нижчого рівня. Ці кошти, згідно із законом, могли передаватися на договірних і компенсаційних засадах раді вищого рівня для фінансового збалансування бюджетів нижчого рівня шляхом дотацій і субвенцій.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і в районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, а також виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя і міст обласного підпорядкування) та районних рад. Ці фонди утворюються в розмірі до 1% видатків кожного з відповідних бюджетів. Резервні фонди використовуються для фінансування невідкладних заходів, не передбачених відповідними місцевими бюджетами. Ці фонди утворюються за рішеннями відповідних рад. Фінансування з них здійснюється на основі постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.

Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані подавати щоквартальні письмові звіти про видатки з резервних фондів з обґрунтуванням їхньої необхідності, економічності й ефективності. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні місцеві ради розглядають і приймають рішення щодо схвалення чи несхвалення цих видатків. Вони також можуть приймати рішення про відновлення резервних фондів.

4.4 Зарубіжний досвід створення місцевих позабюджетних фондів

Органи місцевого самоврядування багатьох зарубіжних країн мають право утворювати позабюджетні фінансові фонди. Ці фонди мають цільовий характер і створюються з метою вирішення конкретних економічних та соціальних проблем.

Місцеві колективи можуть утворювати резервні, страхові, гарантійні та амортизаційні фонди. Так, комунам у Франції за рахунок їхніх субсидій дозволено брати участь у створенні гарантійних фондів при кредитних установах, котрі надають гарантії з кредитів заново створеним підприємствам. Комуна укладає з кредитною установою угоду, в якій визначаються, зокрема, мета, сума коштів і функціонування гарантійного фонду, а також умови повернення внесених субсидій у разі зміни чи припинення діяльності цього фонду.

У багатьох країнах органи місцевого самоврядування створюють страхові фонди для забезпечення гарантованих умов повернення коштів, залучених від муніципальних позик. Особливо це стосується муніципальних позик під так звані моральні зобов'язання, які не забезпечено повними юридичними гарантіями емітента. Така практика спостерігається, наприклад, у США. Право на створення цільових позабюджетних фондів на умовах, визначених законодавством, мають представницькі органи місцевого самоврядування Російської Федерації. Законодавство про територіальне самоврядування Республіки Польща не передбачає права гмін на створення позабюджетних фондів. Разом з тим на рівні воєводств тут функціонують позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища.

Є ще один аспект створення спеціальних фондів, пов'язаний з проблемою конверсії та джерел фінансування господарства регіонів, які спеціалізувалися на видобутку сировини, після того, як її запаси вичерпуються. З цією метою створюються так звані регіональні цільові фонди.

Ряд зарубіжних країн запровадили механізм нагромадження фінансових ресурсів у цих регіонах для потреб перепрофілювання їхньої економіки, її розвитку після згортання виробництва в добувних галузях.

У країнах Близького Сходу в 70-х роках було створено спеціальні нафтові фонди (у Саудівській Аравії – Фонд індустріального розвитку, в Кувейті – Фонд майбутніх поколінь). У провінції Альберта (Канада) було засновано Фонд спадщини, на Алясці (США) – Фонд перспективного розвитку. Нафтовий фонд створено в Норвегії для фінансування заходів, пов'язаних із скороченням у майбутньому видобутку нафти. У Нідерландах організовано фонди розвитку для структурної перебудови та розв'язання проблем зайнятості. Відповідні фонди є і в інших країнах.

Кошти регіональних цільових фондів формуються за рахунок частини доходу від реалізації мінерально-сировинних ресурсів, від рентних доходів. Нагромаджені таким чином кошти дозволяють компенсувати втрати регіонів внаслідок вичерпання запасів їхньої ресурсної бази. Ці кошти є джерелом фінансових ресурсів для:

·  диверсифікації економіки добувних регіонів;

·  створення нових робочих місць;

·  розвитку соціальної сфери.

За своїм статусом регіональний фонд є, як правило, трастом, який, крім того, включає до свого складу інвестиційну корпорацію. Трасовий характер фондів дозволяє збільшувати сконцентрований у них капітал. Кошти фондів вкладаються в активи, облігації, в інші цінні папери, в нерухомість і земельні ділянки.

В окремих країнах з метою фінансування інвестицій створюються муніципальні амортизаційні фонди. Такі фонди формуються за рахунок амортизаційних відрахувань муніципальних підприємств і є організаційною формою концентрації фінансових ресурсів для оновлення обладнання в муніципальному секторі економіки.

ТЕМА 5. МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

5.1 Історичні аспекти формування місцевих податків і зборів

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним способом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.

Теорія місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст.

У кінці XIX – на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого оподаткування:

·  теорія поворотної послуги – визначає місцеві податки як плату за послуги, які надає орган місцевого само врядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;

·  теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.

Історія запровадження місцевих податків в Україні починається ще в часи Київської Русі та її міських самоврядних громад. Міські громади Київської Русі, як і інших середньовічних європейських держав, встановлювали збори з населення, котрі можна вважати прообразом місцевих податків і котрі спрямовувалися на розв'язання найважливіших громадських проблем у містах.

Важливим етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування – земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків – земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах.

Об'єктами оподаткування стали земля, житлові будинки, виробничі й торговельні приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва на промислову продукцію та патенти заводів з виробництва напоїв. До земських зборів належали акцизи на заклади з продажу напоїв і на трактири в міських поселеннях, судове мито, збори за користування переправами, шляхами та ін. Законом визначалися максимальні ставки, в межах яких земства самостійно встановлювали земські збори.

У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено.

Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах. Частина земських повинностей встановлювалася не земствами, а державою.

Земські збори й повинності було скасовано в 1917 – 1918 pp., після ліквідації російськими та українськими більшовиками земського місцевого самоврядування.

В Українській Народній Республіці доби Центральної Ради було здійснено спроби українізації земського місцевого оподаткування.

У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної Ради УРСР "Про самооподаткування сільського населення", відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об'єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.

Процес становлення місцевих податків і зборів як інституту місцевих фінансів розпочався після 1990 р. із здобуттям Україною незалежності.

5.2 Місцеві податки і збори в Україні

Місцеві податки і збори в Україні є складовою системи оподаткування (табл. 1.З.). Засади побудови системи місцевого оподаткування визначені Законом України "Про систему оподаткування" 1997 р.

Таблиця 1.3Місцеві податки

Місцеві ради (сільські, селищні, міські):

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7