Світогляд і філософія

Головні представники схол. Альберт Больштедський, Хома Аквінський, Дунс Худоба і Раймунд Луллій.

А.Б. - 13ст. Проводив досл. у науках про прир., захищ. ф. проти богослов'я. У питаннях про універс. - помірний реаліст (дист. п.1) Відношення між вірою і розумом – деякі догмати незбагненні для розуму, наприклад про 3 особах бога.

Ф.А. (1225-1274). Осн. ціль відпрацьовування основних догматів хр. віровчення у формах здорового глузду. Спираючи на пізнього Арист. канонізував хр. розум. співвідношення ідеального і матер. як співідн. споконвічного принципу форми з невстановл. принципом матерії. (слабішим видом буття). Злиття першопринципів форми і матер. народжує світ індист. явищ. Душу люд. к-сть формообраз принцип, однак своє повне індист. утілення вона одержує тільки при з’єдн. з тілом.

Так був дозволений один із самих гострих питань хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє віднош. до матерії тому що Ісус Христос був виявлений у виді людст., т. е об'єднав у собі бож. (ідеал) і люд. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому кваліф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених роздумів у якості "слабішого виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.

Важл значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Існування вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.

В ім. бога. Кожне явище має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.

10. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку

(НОВИЙ. ОРГАНОН) Першим ф., що свідомо поставили перед собою задачу розробки наукового методу на основі мат. розуміння природи, був Ф. Бекон (1561 - 1626). Природознавство - щира наука, а фізика, опир. на почуттів досвід - найважливіша частина природознавства. Почуття непогрішні і є джерело всякого знання. Наука є досвідчена наука і складається в застосуванні раціон. методу до почуттєвих даних. Індукція, аналіз, порівняння, спостереження, експеримент суть головні умови рац. методу. Головна праця - "Новий Органон". У цьому творі Б. свідомо протиставляє своє розуміння науки і її методу тому розумінню, на якому заснований "Органон" Аристотеля.

Б. розрізняє 2 види досвідів:

1. "плодоносні" - ціль - приношення безпосередн. користі людині 2. "світлоносні" - ціль не безпосередн. користь, а пізнання законів і властивостей речей. Передумова перетв. науки - критика всієї існ. схол. і сумнів в істинності усього, що дотепер здавалося істиною. Однак сумнів лише засіб перебування дороги до істини. Невірогідність відомого досі знання обумовлена ненадійністю умоглядного методу умовиводів і доказу. Першою умовою реф. науки явл. удосконалення методів узагальнення - індукції. Наступним кроком повинне бути очищення розуму від оман.Б. розрізняє 4 види таких забл. або ідолів - роду, печери, ринку, театру.

Ідоли роду - преп, обум. природою людини. Люд судить про прир по аналогії з власними властивостями. Звідси виникло телеологічне представлення про природу, помилки, що виникають з недосконалості люд почуттів, під впливом різних бажань, потягів.

Печери - помилки, вин. внаслідок суб'єкт переваг, симпатій, антипатій учених: одні більше бачать розходжень між предметами, ін. - їхньої подібності. Одні схильні вірити в непогріш. авторитет стародавності, ін, навпаки, віддають перевагу тільки новому.

Ринку - преп, виник внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. Але в багатьох сл. значення слів були встановлені не на основі пізнання сутності предмета, а на основі рад. випад. враження від цього предмета.

Театру - преп, породжувані некритично засвоєними помилковими думками. ідоли. т. не вроджені нашому розумові? вони виникають внаслідок підпорядкування розуму помил. думкам.

Знання видів перешкод дозволяє уникнути помилок. Однак це знання лише негативна сторона зад. створення наукового методу. необх. також полож. навчання про метод дослідження. В історії науки чітко виступають 2 шляхи або методу дослідж.: догматичний і емпіричний. Догм метод почин. із загальних умозр положень і прагне вивести з них усі окремі випадки. Догматик схожий на павука, кіт із самого себе тче павутину.

Уч, наступному емпір методові схожий на мураху, кіт безладно тягне усе, що ні потрапиться йому на шляху. Щирий метод складається в розумової переробці матеріалів, кіт доставляє досвід. (бджола) Дотепер відкриття робилися випадково. Їх було б більше, якби дослідж. були збройні правий методом. Метод - це шлях, головний засіб досл. До нього відносяться знаряддя, довершена здатність нашого сприйняття, і знаряддя, довершуючи саму люд. думку. Науку розширює не пасивне споглядання, а експеримент, т. е активний іспит природи.

Головна умова прогресу знання - удосконалювання здатності умовиводу, найважливішою формою якої є правильна індукція. До Б. філ, що писали про індукції звертали увагу на ті випадки, кіт підтверджують доказувані або узаг. ними положення. Б. підкреслив значення тих випадків, які спростовують узагальнення, суперечать йому. Це так назив. негативні інстанції.

11. Рене Декарт - основоположник раціоналізму (мисл. про метод)

Народився в 1596 м у Фр. у родині дворянина. Служив в армії. Багато подорожував. Довгі роки жив у Нідерландах, де займався науковою діяльністю. У 1649р. переселився в Стокгольм, де і вмер у 1650р.

Осн. риса ф. світогляду - дуалізм. Д. допускає 2 незалежних друг від ін. першооснови: мислячу субстанцію і матеріальну "протяжну субстанцію". У границях його фізики матерія являє собою єдин. субстанцію, єдину підставу буття і пізнання. У той же час у психології, теорії пізнання, у навчанні про буття Д. - ідеаліст. У теор пізн. Д. повідомляє самою достовірною істиною істину про ім. свідомість, мислення: "Я мислю отже Я існую". В уч. про буття він не тільки визнає існ. духовної субстанції, але і затверджує, що над ними обома як вищу субстанцію перебуває бог.

Декарт - видатний учений. Він творець аналіт. геометри, запровадив метод координат, володів поняттям про функції. Від Декіст. бере початок сист алгебраїчних позначень. У мех. Д. указав на відносність руху і спокою, сформулював з-н дії і протидії, а також з-н збереження повного кільк. рух. при ударі двох непружних тел.

Д. ототожнював матерію з протягом, або простором, вважаючи, що чувств. сприймані якості предметів самі по собі, т. е об'єктивно не існ. Висновки з цього: світова матерія (=простір) безмежна, однорідна, не має порожнеч і нескінченно ділена. Зводить уся якісна розмаїтість прир. явищ до:

1. матерії, тожд. із простором і 2. до її руху. Д ст. виникає в р-те поштовху. першон. поштовх дав бог.

Проблема методу. Д. шукає безумовно достовірна вихідна теза для всього знання і метод, за допомогою якого можна, спираючи на цю тезу, побудувати настільки ж достовірний будинок науки. За висх пункт він приймає сумнів у загальноприйнятому знанні (тому що такої тези він не знах у схоластику). Цей сумнів є тільки прийом. Можна сумніватися у всьому, однак сам сумнів у всякому разі існує. Сумнів є один з актів мислення. Я сумніваюся, оскільки я мислю. Якщо т. про сумніви - достов. факт, то воно ім. лише оскільки існ. мислення, лише поск я сам існ. у якості мислячих. (Я мислю значить я існ.) Це положення і є шукана достовірна опора знання. Цей висновок не тр. логічного док-ва, він є р-т інтуїції розуму.

Ясність і виразність мислення Д помилково повідомляє необх. і достатніми ознаками всякого достовірного знання. Критерій істинності знання т. про не в практиці, а в людст. свідомості.

Ідеалізм Д. збільшився релігійними передумови його системи. У силу цього для док. реального ім. світу необхідно док. ім. бога. У числі інших ідей у розумі існ. ідея бога. Як поняття про ім. усе зроблений, ідея бога має більшу реальність чим усі ін. ідеї. У причині повинне бути принаймні стільки ж реальності скільки неї нах. у наслідку. Т. як ми існ. і тому що ми суть наслідку першопричини, те існ. і сама першопричина тобто бог. Але якщо всесоверш. бог існ., те цим виключається можливість, щоб він нас обманював. Цим обумовлена сама можливість пізнання.

Можл. істини обумовлена ім. уроджених ідей або істин (нахилу розуму до відомих аксіом і положень) до якої він відносить насамперед мат. аксіоми.

У пізнанні головну роль грає розум - раціоналізм. Д. думав, що джерелом вірогідності знання може бути тільки сам розум.

У проц. пізнання виключ. місце відвів дедукції. Вихідні положення - аксіоми. У лог ланцюга дедукції, след. за аксіомами, кожне слід ланка достовірна. Однак для ясного і виразного представлення всього ланцюга потрібна сила пам'яті. Тому безпосередн. очевидні вихідні положення, або інтуїції, мають перевага порівняно з розсудж. дедукції.

Озбр. інтуїцією і дедукцією розум може досягти достовірного знання у випадку якщо буде збройний методом. Метод Д. складається з 4 вимог:

1. допускати в як. щирі тільки такі положення, яке є розумово ясним і чітким, не можуть викликати ніяких сумнівів в істинності;

2. розчленовувати кожну складну пробл. на складові її частки пробл;

3. методично переходити від відомого і доведеного до невід. і недодо.;

4. не допускати ніяких пропусків в ог. ланках дослідження.

12. Проблема субстанції в навчаннях Спінози і Лейбніца

Бенедикт Спіноза. (матеріаліст) - (1632 - 1677). Народився в Амстердамі в єврейській родині. Знайомство С. з ідеями Декіст. привело до розриву з іудаїзмом. С. був відлучений від громади і змушений був поживати в середовищі сектантів і добувати свій хліб шліфуванням лінз для телескопів. Умер від туберкульозу.

Основна мета філ. - завоювання панування над зовнішньою природою і соверш. людст. природи. Розвиваючи ці ідеї попередників він доповнив їхнім навчанням про волю.

С. учив, що існ. лише одна субстанція - природа, кіт є причиною самої себе. Прир. є з однієї сторони природою що діє, а з ін. - природою створеної. Як природа субстанція, що діє вона є, або, що теж саме - бог. Ототожнюючи прир і бога, С. заперечує ім. надприродного істоти, розчиняє бога в природі і тим самим обґрунтовує матеріаліст. розуміння природи.

Обґрунтовує важливе розходження між сутністю й існуванням. В одиничних, минущих речах існ. не совп. з істот., але у вічній і нескінченній субстанції із сутності з необхідністю випливає її існування. Тому буття бога (або субст) може бути доведено, т. е існування бога м. б. виведено з поняття про сутності бога (природи). Буття субст. одночасно і необхідно і вільно тому що не ім. ніякої причини, яка спонукувала б субст до дії, крім її власної сутності. Одинична річ не випливає із субст як зі своєї ближ. причини. Вона може випливати тільки з ін. кінцевої речі. Тому всяка єд. річ не має волю.

Від субст. варто відрізняти світ кон. речей, або совок. модусів. Модус це те, що ім. не саме по собі, а в іншому. Субст - єдина, її сутність виключає всяка безліч. Модусів же нескінченна безліч. Вони відносяться до субст як незліченні крапки, що лежать на прямій відносяться до самої прямої.

Прир. існ.. сама по собі, незалежно від розуму і поза розумом. Нескінченний розум міг би осягати беск субст. у всіх її видах і аспектах. Але наш розум не нескінченний. Тому він осягає ім. субстанції як нескінченну лише в 2 аспектах: як протяг і як мислення. (атрибути субстанції).

Люд як предмет пізнання, не составл ніякого виключення. Люд. є істота, яка модусові протяжіння - тілу, відп. модус мислення - душу. У будь-якому випадку людини - частина природи.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646 - 1716) Закінчив Лейпцігський університет як юрист. Працював придворним історіографом і дипломатом.

Намагався з'єднати теорію з практикою. Відкрив незалежно від Ньютона диффер. і інтегр. обчислення, винайшов рахункову машину (могла навіть корені обчислювати). Винаходив і будував млина Насоси. Питання техніки і технології він ставив у зв'язок із принцип питаннями науки.

Розвиває навчання про буття у формі навчання про субстанцію. Декарт звів матеріальність до протягу. Л. думав, що з протягу можуть бути виведені лише геометр, але не фіз властивості тіл: їхній рух, дія, опір... Тому необхідно припускати в субст такі властивості, з кіт могли б бути виведені основні фіз хар-ки тел.

Те, що речі володіють власн. дією приводить Л. до висновку, що речі в сутності сили. Будь-яка річ - субстанція, следов. число субст. нескінченно. Кожна субст. або сила є одиниця буття або монад. Монад - духовна одиниця буття, духовний атом.

Число є зовнішнім вираженням духовної сутності монади, вир її пасивності, обмеженості. Однак пасивність - похідний момент монади. Первинні якості кіт - самостійність, самодіяльність. Дякуючи мон. матерія обл. здатністю вічного саморуху.

Кожна мон одночасно - форма і матерія, тому що кожне мат тіло володіє опед формою. Форма - нематеріальна і представляє доцільно діючу силу, а тіло - це механ. сила. Тому прир. не можна пояснювати тільки з-нами механіки, необхідно ввести поняття про меті. Монад є відразу і підстава усіх своїх дій і їх ціль.

Як субстанції монади незалежний друг від друга. Між ними немає фіз взаємодії. Однак, будучи незалежні, мон. не ізольовані: у кожної монади відбиває весь світовий лад, уся совок. монад. Тому Л. назив м. "живим дзеркалом" всесвіту.

Т. к. дії м. - це тілесні акти, то вони підкоряються природі тіла і вимагають мех. пояснення, тобто поясн. через "діючі причини". А тому що дії ці є дії що розвивається монади, те вони підкоряються природі душі, вимагають поясн. за допомогою доцільності, т. е "кінцеві" (цільові) причини.

Поняття розвитку в Л. дуже широко. У природі усі нах. у розвитку. Розвиток є лише зміна першонач. форм шляхом нескінченно малих змін (немає ні походження ні знищення). Заперечує возм стрибків або розривів безперервності в розвитку.

Рушійна сила розвитку. У мон. відбувається безперервн. зміна, що випливає з неї внутр. принципу. Безкін розмаїтість моментів, що розкриваються в розвитку монади, таїться в ній не матеріально, а лише ідеально, тобто як представлення.

Тобто сила, леж. в основі розвитку всіх монад є сила представлення - перцепції. Представлення не ототожнюється зі свідомістю. Свідомість властива лише істоті, наділеному спос. самосвідомості - аперцепци - людині.

Т. к. здатність представл. властива всім мон, Л. робить висновок про те, що прир. одушевлена. Мон. Л. не тільки подоба атома, але і подоба мікроорганізму - це "стиснутий всесвіт".

У теор розвитку Л дає схему переходу неорг. світу в органічний. Мон представляють різн. ступіні розвитку, обумовлені різн. у здатності представлення. На нижчій ступіні коштують мон, що володіють темним представленням (не відрізняє представляється ні від себе, ні від всього інші). Потім мон з неясним представленням (відрізняють від всього іншого, але не від себе). Вищ. ступінь - виразне представлення.

Центр поняття теорії Л. - поняття про "малі пецепції", тобто про безкін малих різностях між ступінями розвивши свідомості. Звідси Л. виводить, що всяке сьогодення сост мон. завжди:

1. чревате майбутнє і 2. обтяжено всім її минулим. Буд. мон. укладено тільки в ній самої, і розвиток може складатися тільки в последост. розгортанні неї нач. стану.

13. Філософські погляди Дж. Беркли и Д. Юма

Англія, кінець 17 нач 18 ст. Йде процес становлення бурж суспільства в зап Європі. Поширюються ідеї просвященія. У центрі пит. філ. просвященія стояло питання про віднош. знання до віри, про віднош. нового природничонаукового світогляду до надприрод. подій, про кіт говорило свящ писання. Історія англійського просвященія виявилася в знач. мірі історією розвитку релігійного вільнодумства, а ідейною формою цього вільнодумства став деїзм.

Деїзмом назив погляд на релігію як на віру, кіт обмежується лише визнанням бога як першопричину, первотолчка, відмовляючись від усіх ост релігії, КІТ. РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ЯК СУПЕРЕЧНОМУ РОЗУМОВІ.

В філ. відношенні деїсти коливалися між непослідов. матеріалізмом і ідеалізмом.

Джон Толанд. Відкидає нерухомість Спінозівської субстанції. Світ як ціле вічне, але постійно змінюється. Життя і рух характеризують не тільки окремі речі, але і субстанцію. "рух є істотне властивість матерії, настільки ж невіддільне від її природи, як невіддільні від неї непроникність і протяг." Матерія лежить в основі мислення.

Деїзм і релігійне вільнодумство представляли серйозну небезпеку для ідеології феод. суспільства. Саме в цей час починає працювати ідейний борець проти просвященія Дж. Беркли. Джорж Беркли (1684 - 1753) - суб'єктивний ідеалізм. Народився в Ірландії, дворянин. Закінчив Дублінський університет. З 1734 по 1752 м Б. був єпископом.

Б. відкидає матеріаліст. вихідний пункт ф. Локка і повідомляє відчуття єдиної сприйманої люд. реальністю. Локк прагнув з'ясувати метод, за допомогою якого ми приходимо до ідей про матерію і простір. Цей метод є по Л. - абстракція. Б. намагається всіма доступний довес способами, що розум люд. не здатний до утворення опис. Л абстракції. Загальна абстр ідея протягу, або простору неможлива. Вона абсурдна і внутрішньо суперечлива. Те ж саме і з абстр. матерії. Доказу цього Б присвятив "Трактат про початки люд. знання", "Три розмови між Гіласом і Філонусом", де він не ховає, що його головна мета - боротьба проти матеріалізму і всіх його проявів у науці.

По Б., в основі поняття про мат. (і про простір) лежить допущення, начебто ми можемо відволікаючи від часток властивостей речей, сприйманих за допомогою відчуттів, утворювати відвернену ідею про загальний для них вещ. субстраті. Але це неможливо. У нас немає чувст. сприйняття матерії як такий. Ми сприймаємо лише окремі речі і кожне з цих сприйнять є сума окремих відчуттів або "ідей". "ми бачимо окремі кольори, а не окрашену матерію"...

Не може бути і загальної ідеї про матерію і простір. Слово стає загальним не тому, що воно є знак загальної ідеї, а тому, що воно здатне бути знаком багатьох приватних ідей. Розум люд. може утворювати загальну ідею про речі, але не загальну відстор. ідею. Відстор. ідея мат не може додати до властивостім речей жодного властивості понад тих, які відкриваються в них у відчутті.

Навчання це – суб’єкт. ідеалізм. Визнається ім. лише людст. свідомості, у як. Б. розрізняє ідеї і душі. Ідеї - це сприймані нами суб'єкт якості. Душі - сприймаючі, діяльні нематеріальні суб'єкти дух. діяльності.

Ідеї - пасивні; це лише стану. Душі ж активні. Б. намагається довести, що речі виникають завдяки сприйняттю і зникають, коли припиняється сприйняття.

Б. плутається уникнути соліпсизму, тобто висновку про те, що ім. лише один сприймаючий суб'єкт. Він затверджує, що суб'єкт ім. у світі не один. Річ, що перестала сприймати один суб'єкт може бути сприйнята іншими. Але навіть якби всі суб'єкти зникли, речі не перетворилися б у ніщо. Вони продовжили б ім. як сума ідей у розумі Бога. Бог не може зникнути. Тому не мож зникнути і весь створ. їм світ. Бог вкладає у свідомість окремих суб'єктів зміст відчуттів. - Це вже крок по напр. до об'єкт ідеалізмові.

Давид Юм (1711 - 1776) Син небагатого Шотландського поміщика. Юм - скептик, агностик. Закінчив Единбургський університет. Після поїздки у Фр. видав "Трактат про люд. природу", "Досвіди моральні і політичні". У 1963 Юм знову у Фр. Він був знаком із Фр. просвітителями (Деламбер, Гельвецій, Дідро. .) Задача знання бути керівництвом для практ. орієнтації. При цьому єдин. предметом достов знання вважає об'єкти математики. Усі ін. об'єкти досліджень стосуються тільки фактів, кіт не можуть бути доведені логічно, а виводяться виключ. з досвіду.

Досвід однак розуміється ідеалістично. Дійсність - потік вражень. Причини, породж. ці враження - непізнавані. Ми не можемо навіть знати ім. чи весняний світ. Існ. враження наших почуттів (ощущ) і впечатл. внутрішніх діяльностей душі (рефлексії) Від цих 2 видів першон. ощущ залежать ідеї пам'яті і уяв. Жодна ідея не може бути утворена без її враження.

Відношення між причиною і дією не може бути виведено ні інтуїтивно ні шляхом док-ва. Можливо причинний зв'язок і існ.. Можливо, що з 2 подій, след. одне за ін., попередн. подія дійсна причина, а послід. - наслідок. Але так це або не так - установити неможливо. Прич. зв'язок якщо і існ. - непізнавана. Однак люди схильні робити висновку від спостер. у минулому дій до подібних же дій цих об'єктів у буд. (за весною випливає літо) Вони діють виходячи з упевненості, що та ж посл буде і майбутньому.

Чому люди дійств подібним чином? це р-т звички. Однак дія звички ніколи не може перетворити наше чекання відомого порядку у вірогідність щирого знання. - скептицизм.

Потік наших вражень усе-таки не хаотичний. Враження не рівноцінні і цього цілком достатньо для орієнтації у світі.

В онтології (уч про буття) Юм заперечує існ. категорії субстанції і зводить ідею субст. до ідеї сукупності окремих якостей.

У ф. релігії він обмежується єдиним допущенням, начебто причини порядку у Вселеної мають певну аналогію з люд. розумом. Заперечує богослов'я. Релігія не може бути основою моралі.

14. Французький матеріалізм про природу, суспільство, людину

Фр. матеріалісти 18 ст. - Ламетрі, Гельвецій, Дідро, Гольбах - несуть свої ідеї в широкі кола гор. суспільства. Великий вплив на становлення мат. у фр. зробило розв. філ в Англії в 17ст. (Толанд, Тиндаль, Шефтсбери). Також величезний вплив мав ф. Локка, особливо про досвідчене походження знання. Ін. важливим джерелом матеріал. ідей були для них механістичний матер. фізики Декарта, навчання Спінози про природу, субстанції... Відкриття Ньютона, Ейлера, Лапласа, Лаувазьє, Бюффона й ін. утворять природничо-наукову основу філ. узагальнень фр. матеріалістів 18ст.