Філософські поняття

міфу.М. цікаво як перша спроба- на моделі релігії - проаналізувати

суспільну свідомість у якості соціальної структури (ідеалогії). У центрі

їх уваги опинилось питання про те, як виникають і отримують примусову

силу невірні уявлення про суспільство. М. виявило обмеженість чисто

іманентного аналізу суспільної свідомості і вказало на необхідність

дослідження матеріальних суспільних відносин, виведення з них духовного

життя суспільства.

62. Старогегельянство - консервативне крило школи Гегеля у Германії 30-40-х

рр. 19 ст.; намагались інтепритинувати його вчення у дусі церковно-

християнської ортодоксії. На початку С. (Гешель, Гінріхс, Габлер),

користуючись протирічним і непослідовним розмежуванням філософії і

релігії у гегелевській системі, відстоювали принципи синтезу розуму і

віри. Пізніше С. (Вейсе, І. Фіхте - молодший) будували своє вчення у

противагу радикальним молодогегельянцам. Вони наголошували на

необхідності "виправити" Гегеля у дусі шелінговської філософії тотожності

і теодицеї Лейбніца. Займали консервативну політичну позицію.

63. КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ, центр. поняття етики І. Канта, безумовне

загальнообов'яз. формальне правило поведінки всіх людей. Вимагає діяти

завжди в відповідності з принципом, який в будь-який час міг б стати

загальним моральним законом, і відноситись до всякої людини як до мети, а

не як до засобу.

64. Антропологічний матеріалізм - характерна риса домарксовського

матеріалізму, розуміння людини як висшого продукту природи, пояснення

всіх особливостей і рис людини тільки їх природним походженням.

Підкреслення єдності людини і природи було направлено проти

ідеалістичного розуміння людини і проти дуалістичного розриву душі і

тіла. А. м. 17-18 ст. слугував ідейним поясненням буржуазної революції,

проголошуючи несумісність феодального ладу і релігії з подлінною природою

людини. А. м. розглядає усі істинно людські риси і якості як "абстракт,

присущий….. індивіду" (Маркс), тобто відірване від суспільства,

суспільної практики.У сучас. буржаз. філософії

А. м. виступає як пояснення різних форм ідеалізму, що розглядають

об'єктивний світ як щось похідне від людської сутності. Він притаманний

багатьом направленням філософії (екзистенціаналізм, прагматизм, філософія

життя, філософська антропологія ), соціології, психології.

65. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ, в широкому сенсі - вчення про природу

(суттєвість) людини; в вузькому - ідеалістич. течія в зах.-європ.

філософії 20 ст., більш німецької, засн. в 1920-х рр. М. Шелером і Х.

Плеснером. виходило в знач. мірі з ідей філософії життя (В. Дильтей) і

феноменології Е. Гуссерля, в подальшому отримали розповсюдження ідеї

прагматизма (А. Гелен), "культурантропології" (Е. Ротхаккер і ін.),

екзистенціалізма, структуралізма і ін. Є також спроби еклектич. поєднання

антропологіч. підходу з принципами марксизму (Ж. П. Сартр і ін.).

66. УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОЦЕНТРИЗМ - підстава української духовності. За цим

поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні

сили,а їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. У.к.

- екзестенція, щовиступає основою самого буття або й частиною природи

укр. народу. Основою К. є живе і чутливе серце людини.

67. УКРАЇНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ - поч. XIX ст. Протест проти утисків укр. народу

рос. царатом, проти зневажливого ставлення рос. інтелегенції до укр.

культури. Протест проти русифікації. Носієм руху укр. націанального

відродження було дворянство. В Україні виникають різні політичні

товариства, з Росії і Польщі поширюється масонство, рух декабристів.

Романтизм був направлений на пробудження народу, його нац. свідомості.

Великий вплив мав нім. романтизм Шеллінга. Романтизм стає світоглядною

основою нового українського письменства. Його ідеї під кутом зору потреб

української національної свідомості стають вихідними в творчості І.

Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненко та інш.

Найяскравіше в українському романтизмі себе виявила "філософія серця".

68. ДІАЛЕКТИЧИЙ МАТЕРІАЛІЗМ, філос. вчення марксизму. Осн. принципи Д. м.

сформульовані в 40-х рр. 19 ст. К. Марксом і Ф. Енгельсом, а в 20 ст.

розроблялися В. І. Леніним. В період існування СРСР догматизований Д. м.

був проголошений єдин. теоретич. основою науки, культури і соціального

життя в цілому, поставлений на службу ідеології і політики компартії.

Матерія, згідно Д. м. - єдин. основа світу, свідомість - властивість

матерії, рух і розвиток світу - результат його внутр. протиріч. Осн.

закони Д. м.: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості. змін

в якісні, закон заперечення заперечення.

68. ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ (матеріалістичне розуміння історії), складник

марксизму; теорія розвитку і пізнання сусп-ва. Осн. ідеї висунуті К.

Марксом, Ф. Енгельсом і В. І. Леніним. І. м. виходить з визнання

первинності матеріального життя сусп-ва - суспіл. буття по відношенню до

суспіл. свідомості; з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а

спонук. мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами

суспіл. вир-ва; виділяє вироб. відношення як екон. структуру, базис сусп-

ва, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир.-іст.

процес розвитку і зміни суспіл.-іст. формацій, в результаті якого

затверджується комунізм. З 20-30-х рр. 20 ст. І. м. був догматизован і

схематизован, поставлений на службу політиці компартій.

69. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від пізднєлат. exsistentia - існування), або філософія

існування, направлення сучас. філософії, що виникло на поч. 20 ст. в

Росії, після 1-ої світ. війни в Германії, в період 2-ої світ. війни у

Франції, а після війни в ін. країнах. Ідейні витоки - вчення Кьєркегора,

філософія життя, феноменологія. Розрізняють реліг. Е. (К. Ясперс, Г.

Марсель, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер) і атеістич. (М. Хайдеггер,

Ж. П. Сартр, А. Камю). Центр. поняття - екзистенція (людське існування);

осн. модуси (прояви) людського існування - турбота, страх, рішучість,

совість; людина розглядає екзистенцію як корень своєї суті в прикордонних

ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи себе як екзистенцію,

людина набуває свободи, яка є вибір самої себе, своєї суттєвості, що

накладає на неї відповідальність за все що відбувається в світі. Виявив

знач. вплив на літ. імистецтво Заходу.

70. ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus - позитивний),

філос. направлення, виходить з того, що все справжнє (позитивне) знання -

сукупний результат спец. наук; наука, згідно П., не потребує будь-якій

стоячій над ній філософії. Засн. в 30-х рр. 19 ст. О. Контом (ввів самий

термін). Розрізняють "классич." П. - Е. Літтре, І. Тен, Е. Ренан

(Франція), Дж. С. Милль, Г. Спенсер (Великобританія), В. В. Лесевич, М.

М. Троцкій (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучас. форма П. -

неопозитивіз. Виявив вплив на методологію прир. і суспіл. наук (особливо

2-пол. 19 ст.).

71. ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз), засіб психотерапії і психол.

вчення, розвинене З. Фрейдом в кін. 19 - поч. 20 ст., що ставить в центр

уваги несвід. психіч. процеси і мотивації. Витиснення з свідомості

неприйнятних для нього потягів (особливо сексуальних) і турбувань, що

травмують розглядається в П. як гол. джерело невротич. симптомів і різн.

патол. явищ (забувань, помилкових дій і т. п.). В основі психотерапії -

аналіз комплексів ,що витіснять з допомогою вільних асоціацій, тлумачення

снів і т. п. Психіч. структура особистості в П.: несвід. "Воно" (область

потягів); свід. "Я", що стримує імпульси "Воно" шляхом різн. захисних

механізмів; 'Понад-Я" (область соціальних норм і нравств. настанов). Став

вхідною основою багатообразних течій глибинної психології; виявив вплив

на літ. і на літ-ведення, мистец.-ведення і ін.гуманітарні науки.

72. ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermeneutikos -, тлумачущий), мистецтво ,що

роз'яснює тлумачення текстів (класич. Стародавності, Біблії і т. п.),

вчення про принципи їхньої інтерпретації; екзегетика. В тих, що ідуть від

В. Дильтея філос. течіях кін. 19-20 ст. - вчення про "розуміння" (цілісне

душевно-духовне переживання) як методол. основу гуманітарних наук (в

протилеж. від "пояснення" в прир. науках).

73. БУТТЯ, філос. категорія, що значить реальність, існуючу об'єктивно.

Незводиме лише до матеріально-предметного світу, Б. володіє різн.

рівнями: органіч. і неорганіч. природа, біосфера суспіл. Б., об'єктивно-

ідеальне Б. (цінності культури, загальнозначимі принципи і категорії

наук. знання і ін.), Б. особистості.

74. МАТЕРІЯ (лат. materia), речовина; субстрат, субстанція; зміст. В лат.

філос. мову термін введений Цицероном як переклад грец. hyle. Поняття М.

як субстрата речовинного світу було вироблене в грец. філософії в вченнях

Платона і Аристотеля, при цьому М. розумілася як неоформлене небуття

(meon), чиста потенція. Сформулюване Декартом поняття М. як тілесної

субстанції (в протилежність "мислячій" субстанції), що володіє простір.

довжиною і подільністю, покладено в основу матеріалізму 17-18 ст. М. -

центр. категорія діалектич. матеріалізму.

75. СВІДОМІСТЬ, одне з осн. понять філософії, соціології і психології, що

значить людську спроможність ідеального відтворення дійсності в мисленні.

С. - вищ. форма психіч. відбивання, властива суспільно розвиненій людині

і зв'язана з промовою, ідеальна сторона цілепоглинаючої діяльності.

Виступає в двох формах: індивідуальній (особистій) і суспільній.

76. МИСЛЕННЯ, вищ. сходинка людського пізнання. Дозволяє одержувати знання

про такі об'єкти, властивості і відношення реального світу, які не

можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання. Форми і

закони М. вивчаються логікою, механізми його протікання психологією і

нєйрофізіологією. Кібернетика аналізує М. в зв'язку з задачами

моделювання деяких мисл. функцій.

77. РУХ (філос.), засіб існування матерії, в самому загальному вигляді -

зміна взагалі, всяка взаємодія об'єктів. Р. виступає як єдність

мінливості і тривалості, перервності і безперервності, абсолютного і

відносного.

78. РОЗВИТОК, направлена, закономірна зміна; в результаті Р. виникають нові

якості стану об'єкту - його складу або структури. Розрізняють дві форми

Р.: еволюційну, зв'язану з поступовими кількіс. змінами об'єкту;

революційну, що характеризується якіс. змінами в структурі об'єкту.

Виділяють висхідну лінію Р. (Прогрес) і нисхідну ( Регрес). В сучас.

науці розробляються спеціально-наук. теорії Р., в яких, напротивагу від

класич. природознавства, що розглядало гол. обр. зворотні процеси,

описуються нелінійні, скачкообразні перетворення.

79. ПІЗНАННЯ, процес відбивання і відтворення дійсності в мисленні

суб'єкту, результатом якого є нове знання про світ.

80. ІСТИНА, відповідність знання дійсності; об'єктивний зміст емпірич.

досвіду і теоретич. пізнання. В історії філософії І. розумілася як

відповідність знання речам (Аристотель), як вічне і незмінне абс.

властивість ідеальних об'єктів (Платон, Августин), як відповідність

мислення відчуттям суб'єкту (Д. Юм), як згода мислення з самим собою, з

його апріорними формами (І. Кант). В сучас. логіці і методології науки

класич. тлумачення І. як відповідності знання дійсності доповнюється

поняттям правдоподібності - міри істинності і відповідно ложності гіпотез

і теорій.

81. ЗАКОН, необхідне, істотне, тривке, відношення ,що повторюється між

явищами в природі ісусп-ві. Поняття З. споріднено поняттю суттєвість.

Існують три осн. групи З.: специфічні, або приватні (напр., З. додавання

швидкостей в механіці); загальні для більших груп явищ (напр., З.

збереження і перетворення енергії, З. прир. відбору); загальні, або

універсальні, З. пізнання. З. складає задачу науки.

82. ПЕРЕХІД КІЛЬКІСНИХ ЗМІН В ЯКІСНІ, один з законів діалектики,

викриваючий найбільш загальний механізм розвитку. Досягнувши певн.

порогової величини (т. зв. кордони міри), кількості. Зміни об'єкту

призводять до перебудови його структури, в результаті чого утвориться

якіс. нова система. Сформульований Гегелем і розвинутий в марксизмі.

83. ЄДНІСТЬ І БОРОТЬБА ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ, один з осн.законів діалектики, що

розкриває джерело саморуху і розвитку об'єктивного світу і пізнання.

Виходить з положення, що основу всякого розвитку складає протиріччя -

боротьба (взаємодія) протилежних сторін і тенденцій, що знаходяться разом

з тим в внутр. єдності і взаємопроникненні.

84. ЗАКОН ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ - один з основних законів діалектики.

Вперше сформульований в ідеалістичній системі Гегеля. З З. З. виражає

зв'язок нового зі старим, півторюваність ні вищій стадії розвитку деяких

якостей нижчої стадії, пояснює прогресивний характер розвитку. У

діалектиці категорія заперечення має на увазі перетворення одного

предмету на інш. при одночасній "ліквідації" першого. Але це така

"ліквідація", яка відкриває простір для подальшого розвитку і виступає як

момент зв'язку з утриманням всього позитивного змісту сходинок, що

пройдені. Діалектичне заперечення породжується внутрішніми закономірними

явищами, виступає як самозаперечення. Із сутності діалектичного

заперечення витікає і особливость розвитку, що виражається подвійним

запереченням або запереченням заперечення.

85. ОДИНИЧНЕ І ЗАГАЛЬНЕ - філософські категорії, що виражають різноманітні

об'єктивні зв'язки світу, а також сиупені пізнання цих зв'язків. Об'єкти

дійсності своєрідні, от чому вони відрізняються одне від одного. Тому

кожний об'єкт сприймається як щось О. О. виявляється таким, що має і

спільні риси. Коли спільні риси притаманні тільки вузькій групі об'єтів,

то вони виступають як О. Коли ж усім предметам і явищам, то як З. О. і З.

знаходяться у нерозривному зв'язку, єдності, різиця між ними відносна,

вони взаємно переходять одне в одне.

86. ЗМІСТ І ФОРМА, філос. категорії; зміст - визначальна сторона цілого,

сукупність його частин; форма - засіб існування і вирази змісту.

Відтворювані свідомістю загальні зв'язки і відношення дійсності при певн.

умовах набувають специфіч. логіч. функцій, виступають в якості форм

мислення (поняття, судження, умовиводи). В похід. мистецтва зміст

(художньо відбиті явища життя в їхньому оціночному осмисленні; синоніми:

ідейно-тематич. основа, худ. сенс, ідея) і форма (комплекс

вислов. засобів) складають нероз'єднану єдність.

87. СУТНІСТЬ І ЯВИЩЕ, філос.категорії. Сутність - це внутр. зміст предмету,

що висловлюється в єдності всіх його різноманітних властивостей і

відношень; явище - те або інше відкриття предмету, зовніш. форми його

існування.

88. МОЖЛИВІСТЬ І ДІЙСНІСТЬ, філос. категорії, що висловлюють осн. східці

розвитку предметів і явищ; можливість - тенденція розвитку предмету;

дійсність - об'єктивно існуючий предмет як результат реалізації деякої

можливості. Розрізняють абстрактну, або формальну (для здійснення якої

немає всіх необхідних умов), і реальну (що володіє для своєї реалізації

всіма необхідними умовами) можливості.

89.ЛЮДИНА, суспільна суть, що володіє свідомістю, розумом, суб'єкт сусп.-

іст. діяльності і культури. Л. виникла на Землі в ході тривалого і

нерівномірного еволюц. процесу - антропогенезу, мн. етапи якого до кінця

не ясні. Вважають, що 8-5 млн років назад афр. мавпи поділилися на 2

гілки: одна призвела до людиноподібних мавп (шимпанзе і ін.), інша - до

першимх гоминид (австралопітекі, що володіли двуногою ходою). Певно, біля

2 млн років назад австралопітекі дали початок роду "людина" (Homo),

першим представником якого мн. учені вважають Л. вмілу" (Homo habilis) -

його копалини залишки знаходять разом з найдавнішими кам'яними знаряддями

(т. зв. Олдувайська культура). Біля 1.6-1.5 млн років назад цей вигляд

змінився в Схід. Африці "Л. прямоходяча" (Homo erectus). Різноманітніза

особливостям морфології і міри розвитку представники цього вигляду

(архантропи, палеоантропи) почали разселятися з Тропіч. Африки по всьому

континенту, а також в Європі і Азії. З приводу часу, місця виникнення і

прямих предків Л. сучас. вигляду - Л. розумна (Homo sapiens) - наука

немає єдиної думки. Згідно одній гіпотезі, він виник в Африці біля 200

тис. років назад і після цього повсюди витіснив більш давніх людей;

згідно другої - формування "Л. розумної" (т. зв. Сапієнтація) відбувалося

поступово в різних частинах планети. Біля 40 тис. років назад, на рубежі

верх. палеолиту, "Л. розумна" стає єдин. представником сімейства гоминид

і заселяє практично всю Землю.

Як біол. вид Л. має безліч загальних признаків з ссавцями, передусім

приматами. Специфіч. особливості Л., що різко виділяють її зі світу

тварин: прямоходіння, високий розвиток головного мозку, мислення і

членороздільна промова. Л. пізнає і змінює світ і саму себе, творить

культуру і влас. історію. Сутність Л., її походження і призначення, місце

Л. в світі були і залишаються центр. проблемами філософії, релігії, науки

і мистецтва.

90. СУСПІЛЬСТВО, в широкому сенсі - сукупність історичних форм ,що склалися

під впливом сучас. діяльності людей; в вузькому сенсі - історично

конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин

(напр., С., протиставлене державі, у Гегеля).

91. ЦИВІЛІЗАЦІЯ (від лат. civilis - громадянський, державний),

1) синонім культури.

2) Рівень, сходинка суспіл. розвитку, матеріальної і духовної культури

(антич. Ц., сучас. Ц.).

3) Сходинка суспіл. розвитку, наступна за варварством (Л. Морган, Ф.

Енгельс).

4) В деяких ідеалістич. теоріях епоха деградації і занепаду в противагу

цілісності, органічності культури.

92. КУЛЬТУРА (від лат. cultura - виховання, утворення, розвиток,

почитання), історично визнач. рівень розвитку сусп-ва, творч. сил і хисту

людини, висловлений в типах і формах орг-ції життя і діяльності людей, в

їхніх взаємовідносинах, а також в створюваних ними матеріальних і

духовних цінностях. Поняття "К." вживається для характеристики певних

іст. епох (антич. К.), конкретних сусп-в, народностей і націй (К. майя),

а також специфіч. сфер діяльності або життя (К. праці, політій. К., худ.

К.); в більш вузькому сенсі - сфера духовного життя людей. Включає в себе

предметні результати діяльності людей (машини, споруди, результати

пізнання, вир-ва, мистецтва, норми моралі і права і т. д.), а також

людські сили і хист, що реалізується в діяльності (знання, вміння,

навики, рівень інтеллекта, нравств. і естетич. розвитку, світогляд,

засоби і форми спілкування людей).

93. ПРОГРЕС (від лат. progressus - рух вперед), направлення розвитку, для

якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до

більш досконалого. О П. можна говорити стосовно системи в цілому, окр.

її елементах, структурі об'єкту ,що розвивається. Поняття П. протилежно

поняттю регрес.

93. РЕГРЕС (від лат. regressus - зворотний рух), тип розвитку, для якого

характерний перехід від вищого до нижчого, процеси деградації, пониження

рівня орг-ції, втрати спроможності до виконання тих або інших функцій;

включає також моменти застоя, повернення до виживших себе форм і

структур. Протилежний прогресу.

94. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ - форма суспільної свідомості, яка відображає

політичні відносини, політичну діяльність, що відбуваються у суспільстві.

Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи

інших політичних методів, з допомогою яких обгрунтовуються і втілюються в

життя

політичні інтереси суб'єктів політичних процесів.Політична свідомість

включає в себе ідеологічний та психологічний аспекти.Перший аспект пов'

язаний з політичною ідеологією як системою поглядів, ідей, що

відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей - верств,

груп, страт тощо. Другий аспект безпосередньо пов'язаний з політичною

психологією, що грунтується на несистематизованих поглядах, почуттях,

настроях певних суб'єктів політичних відносин.

95. ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ тісно взаємопов'язана з правовими нормами та

законами у відповідності з пануючим у суспільстві уявленням про

законність, порядок, справедливість. Право як юридичне оформлення

соціально-економічних відносин виражає насамперед їхнє відношення до

засобів виробництва, а також до інтелектуальної власності. Взаємодіючи з

політикою, право справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основою

розвитку правосвідомості. Таким чином, свій зміст правова свідомість

реалізує насамперед в основних сферах життєдіяльності суспільства -

соціально - економічний та політичний, там, де і відбувається процес

формування правосвідомості, правової культури членів суспільства.

96. МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ - ця форма свідомості тісно пов'язана з

правосвідомістю.Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил

поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі

не закріплені юридично , а регулюються в суспільстві силою громадської

думки. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її

активній життєвій позиції, бо справжня мораль - це мораль активної

діяльності.

97. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ, в основі естетичної свідомості лежить художня

культура, головним у якій є художнє виробництво та споживання. Художня

культура включає в себе естетичну активність особистості, її естетичне

виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки, які реалізуються в

художній творчій діяльності людей. В основі естетичного ставлення людини

до світу, її естетичної активності лежить соціально культуротворча

діяльність, котра не обмежується лише сферою художньої творчості, а має

поширюватися на все суспільне життя.

98. РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ, релігія як форма суспільної свідомості охоплює

релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє

собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ.

Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами.

Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно , безпосередньо

в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає в себе

несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані

головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій

релігійній свідомості відіграє процес поклоніння, або культ, що являє

собою найбільш консервативний елемент будь- якої релігії.

99. ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ - це позитивні якості людини, які направлені на

пригнічення негативних і аморальних думок і прагнень по відношенню до

оточуючого середовища і природи. Наприклад, егоїстичного, утилітарного,

споживацького, неекономного підходів до використання природних ресурсів.

Вона спрямоване і проти безгосподарності, марнотратства, що завдають

відчутної шкоди навколишньому середовищу.

100. Критерії суспільного пргресу, критерієм слугує передусім ступень

розвитку виробничих сил, економічного ладу,а також визначаємих ним

надбудованих інститутів, розвитку і розповсюдження культури, розвитку

особистості, супень зростання суспільної свободи. В окремі періоди

історії в окремих країнах суттєве значення для характеристики розвитку

суспільства з точки зору його прогресу або регресу можуть набувати в силу

своєї відносної самостійності такі суспільні явища як форми політичного

життя, культура,освіта і т. д., хоча вони вторинні, похідні і

визначаються економічним ладом суспільства.

Страницы: 1, 2, 3