Філософські поняття

безперервне*, незмінне, присутнє в* будь-якому найдрібнішому елементі

дійсності, що виключає безліч речей і* їхній рух.

29. ПІФАГОРІЙЦІ - послідовники древньогрецького філософа Піфагора з о.

Самсона (біля 580-500 до н. е.). П. абсолютизували абстракцію кількості і

відірвали її від матеріальних речей, тим самим прийшовши до ідеалістичної

філософії, згідно з якою кількісні відносини є сутністю речей. Так,

відкривши, що кількісно певний інтервал полягає у основі музикальних

тонів і гармонії, П. абсолютизували це відкриття у своєму вченні про

космічну "гармонію сфер".На цій основі виросли піфагорійський

математичний символізм і повна марновірства містика чисел, яка

поєднувалась з вірою Піфагора у переселення душ.

30.СОФІСТИ від грец. Sophistes (іскуснік, мудрець, лжемудрець), в Ін.

Греції люди, що мають знання в якій-небудь області:

1) професійні вчителі філософії і красномовства 4 ст. до н. е.

(Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Антифонт, Критій та ін.). Для

софістів характерно переміщення інтересів від пошуків абсолютної істини

про космос і буття до вироблення прагматичних рецептів поведінки людини

«без забобонів» в суспільстві (критика традиційної моралі, скептична

теорія пізнання, риторична, логічна і лінгвістична теорія «переконливої

промови»). З критикою софістів виступили Сократ і Платон.

2) Професійні оратори 2-5 ст. н. е., класичні зразки давньогрецької

риторики, що культивували.

31. АТОМІСТИ (атомізм, атомне вчення, атомістика), вчення про перервну,

дискретну будівлю матерії. До кін. 19 ст. А. затверджував, що матерія

складається з окр. неподільних часток - атомів. З точки зору сучас. А.

електрони - "атоми" електрики, фотони - "атоми" світла і т. д. В більш

широкому сенсі А. значить дискретність об'єкту, процесу, властивості

(соціальний А., логіч. А. і ін.).

32. ПЛАТОНІКИ (платонізм) в широкому сенсі - ідеалістич. течії в філософії,

що знаходяться під впливом Платона (передусім його вчення про ідеї). В

більш вузькому сенсі - направлення в ін.-грец. філософії з 4 ст. до н. е.

(див. Академія платоновська, Середній платонізм). З 3 ст. н. е. гол.

формою П. став неоплатонізм.

33. ПЕРИПАТЕТИКИ (перипатетична школа), (від грец. reripatos - крита

галерея), або Лікей (по назв. Гімназії на окраїні Афін), філос. школа,

основана Аристотелем. Після Аристотеля близько 34 років очолювалася

Теофрастом. Предст. П. ш. займалися також конкретними науками (теоретик

музики Аристоксен, історик і теоретик гос-ва Дикеарх, фізик Стратон з

Лампсака, географ і астроном Аристарх Самоський і ін.).

34. ЕПІКУРЕЇЗМ, вчення, що виходить з ідей Епікура. Школа в Афінах - "Сад"

Епікура; найбільший предст. Е. в Римі - Лукрецій. В новий час розвивався

в епоху Відродження, після цього - в течіях 17-18 ст. (П. Гассенді), як

етич. принцип рідний евдемонізму; згодом вульгарно тлумачився в дусі

гедонізма.

35. СТОЇЦИЗМ [від грец. stoa - портик (галерея з колоннами в Афінах, де

навчав філософ Зенон; засновник С.)], направлення антич. філософії. Давня

Стоя (3-2 ст. до н. е.) - Зенон з Кітіона, Клеанф, Хрисіпп; Середня Стоя

(2-1 ст. до н. е.) - Панецій і Посидоній (стоіч. Платонізм); Пізня Стоя

(1-2 ст.); рим. С. - Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. С. відродив вчення

Геракліта про вогонь- логосє; світ - живий організм, пронизаний творч.

першовогнем, пневмой, що створює косміч. "симпатію" всіх речей; все

існуюче тілесно розрізняється ступенем грубості або тонкості матерії;

речі і події повторюються після кожного периодич. запалення і очищення

космосу. В етиці С. близький киникам, не поділяючи їх презир. відношення

до культури; мудрець повинен слідувати безстрастю природи (апатія) і

любить свій "рок". Всі люди - громадяни космосу як світового гос-ва;

стоіч. космополітизм урівнював (в теорії) перед особою світового закону

всіх людей - вільних і рабів, греків і варварів, чоловіків і жінок. Етика

С. користувалася більшим впливом в сер. Сторіччя і епоху Відродження.

36. ГНОСТИЦИЗМ (від грец. gnostikos - що знає), реліг. дуалістич. вчення

пізньої античності (1-5 ст.), сприймаюче деякі моменти христ. віровчення

(т. з. Іудеохрист. Г.), популярної грец. філософії і схід. релігій. Г.

строго езотеричен; притязал на "істинне" знання про бога і кінцеві

таємниці всесвіту. З Г. зв'язане виникнення манихейства (3 ст.). Виявив

вплив на сер. сторіччя, єресі і неортодоксальную містику нового часу.

37. ПАТРИСТИКА (від грец. pater, лат. pater - батько), термін, що значить

сукупність теологіч., філос. і політико-соціол. доктрин христ. мислителей

2-8 ст. - т. зв. батьків церкви. Періоди: 2-3 ст. - полемічеське

фрагментарне філософствування т. зв. Апологетів (Тертулліан, Клімент

Александрійський і особливо Ориген); 4-5 ст. - систематизація церк.

доктрини (каппадокийський гурток: Василій Великий, Григорій Назианзин,

Григорій Нисський; на Заході - Августин); 6 ст. - початок стабілізації

догми і кодифікації наук під егідой теології (Леонтій Візантійський,

Боецій), що завершуються в працях Іоанна Дамаскіна.

38. КОСМОЦЕНТРИЗМ - зародився в VI - IV ст. в Греції. Неміф. світогляд,

КАРТИНА СВІТУ центральним елементом якої є вчення про космос. Космос

охоплює Землю, людину, небесні світила і саме небесне зведення. Він

замкнутий, має сферичну форму і в ньому відбувається постійний кругообіг

- все виникає, тече і змінюється. З чого виникає, та чому вертається

ніхто не знає.

39. ТЕОЦЕНТРИЗМ (від грец. theos - бог, лат. сentrum - центр) - теологіч.

концепція згідно якої бог виступає джерелом будь якого буття і блага, що

розуміється як абсолютне, досконале буття і найвище благо. Основою

порядності є слугування богу і преклоніння перд ним. Найвищим змістом

людськ. існування визнається уподібнення богу. Т. органічно пов'язаний з

теїзмом і такими його фундаментальними принципами, як крейционізм,

прозиденціолізм і т. д.

40. НОМІНАЛІЗМ, направлення схоластич. філософії сер. сторіччя, яке в

протилежність реалізму, заперечувало реальне існування загальних понять

(універсалій), вважаючи їх лише іменами (лат. nomen - ім'я, nominalis -

іменний, звідси назв.), словесними позначками, що відносяться до безлічі

подібних одиничних речей (крайній, або точний, Н. - І. Росцелін та ін.),

або чисто мисліт. утворень, існуючих в розумі людини (концепти, звідси

назв. цього "помірного Н." - концептуалізм; засн. П. Абеляром). Виник в

11-12 ст., отримав особливий розвиток в 14-15 ст. (У. Оккам і його

школа).

40. РЕАЛІЗМ (від сер. сторіччя. лат. realis - речовинний, дійсний), в

філософії - направлення, що визнає реальність, що лежить поза свідомістю,

яка тлумачиться або як буття ідеальних об'єктів (Платон, сер. сторіччя.

схоластика), або як об'єкт пізнання, незалежний від суб'єкту, пізнав.

процесу і досвіду (філос. Р. 20 ст.). Сер. сторіччя. Р. затверджував, що

універсалії (загальні поняття) існують реально і незалежно від

свідомості. Р. науковий - направлення в сучас. зах. філософії науки, що

визнає існування об'єктивної реальності і можливість її істинного

пізнання в ході іст. еволюції наук. теорій. Осн. предст. - Х. Патнем, У.

Селларс, М. Хессе, А. Масгрейв, Г. Харре.

41. ТЕОЛОГІЯ (від грец. theos - бог і... Логія) (богослов'я), сукупність

реліг. доктрин і вчень про суттєвість і чинність Бога. Припускає

концепцію абс. Бога, що повідомляє людині знання про себе у відкриттях. В

точному сенсі про Т. прийнято говорити стосовно іудаїзму до христ-ва і

ісламу.

42. ТОМІЗМ, вчення Фоми Аквінського, засноване ним направлення католіч.

філософії і теології, що з'єднало христ. догмати з засобом Аристотеля. В

13 ст. зайняв волод. положення в схоластиці, відтіснивши августиновський

платонізм і протистоячи аверроїзму.

42. НЕОТОМІЗМ, найбільш вплив. філос. школа в католіцизмі, виходить з

вчення Фоми Аквінського, проголошеного в 1879 р енцикліке папи Льва XIII

един. істинною філософією; сучас. етап. в розвитку томізма.

Розповсюджений в Італії, Іспанії, Франції, Бельгії, Германії, США,

країнах Лат. Америки. Предст. - Е. Жильсон, Ж. Маритен, М. Грабман (M.

Grabmann) і ін. Гол. центр - Висш. ін-т філософії при ун-ті в Лувенє

(засн. Д. Мерсьє в 1888).

43. АВЕРРОЇЗМ, направлення в зах.-європ. філософії 13-16 ст., що розвивало

ідеї Ібн Рушда (Аверроеса) про вічність і нествореність світу, про

єдиний, загальний для всіх людей світовий розум як субстанциальну основу

індивідуальних душ (звідси слідувало заперечення їх безсмертя), а також

вчення про подвійну істину. Виник в Паризькому ун-ті, протистоял як

августіанству, так і томізму. Був засуджений католіч. церквою. Гол.

представник - Сигер Брабантський.

44. Ренесанс, (відродження) період в культурному і ідейному розвитку країн

Зах. і Центр. Європи (в Італії 14-16 ст., в ін. країнах кін. 15-16 ст.),

перехідний від культури сер. сторіччя. до культури нового часу.

Відрізняючі риси культури В.: світський, антиклерік. характер,

гуманістич. світогляд (гуманізм), звернення до культурної спадщини

античності, немов би "відродження". В. виникло і найскравіше всього

виявилося в Італії, де вже на рубіжі 13-14 ст. ( Проторенесанс) його

провозвістниками виступили поет Данте, митець Джотто і ін. Творчість

діячів В. проникнута вірою в необмежені можливості людини, її волі і

розуму, запереченням схоластики і аскетизма (гуманістич. етика італійнців

Лоренцо Валлі, Піко делла Мірандоли і ін.). Пафос затвердження ідеалу

гармоніч., розкріпаченої творч. особистості, краси і гармонії дійсності,

звернення до людини як до вищ. початку буття, відчуття цільної і стрункої

закономірності світобудови придають мистецтву В. більшу ідейну

значимість, велич. героіч. масштаб. В архітектурі ведучу роль стали грати

світські споруди - суспіл. будинки, палаци. Використовуючи ордерне

членування муру, арочні галереї, колоннади, зведення, бані, архітектори

(Брунеллескі, Альберті, Браманте, Палладіо в Італії, Леско, Делорм в

Франції) придали своїм будівлям величеств. ясність, гармонійність і

відповідність людині. Митці (Донателло, Мазаччо, Пьєро делла Франческа,

Мантенья, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тіциан, Веронезе,

Тінторетто в Італії; Ян ван Ейк, Рогір ван дер Вейден, Брейгель в

Нідерландах; Дюрер, Нітхардт, Хольбейн в Германії; Фуке, Гужон, Клуе в

Франції) послідовно оволодівали худ. відбиванням всього багатства

дійсності - передачею обсягу, просторості, світла, зображенням людської

фігури і реальної середи - інтер'єру, пейзажу. Літ. В. створила такі пам.

непреходящі цінності, як "Гаргантюа і Пантагрюель" (1533-52) Рабле, драми

Шекспіра, ром. "Дон Кіхот" (1605-15) Сервантеса і ін., органічні що

з'єднали в собі інтерес до античності з зверненням до нар. культури,

пафос комічного з трагізмом буття..

В епоху В. розповсюдились філос. ідеї неоплатонізма (Фічіно) і пантеізма

(Патриці, Бруно і ін.), були зроблені видатні наук. відкриття в області

географії (Великі географічні відкриття), астрономії (розробка Коперніком

геліоцентрич. Системи світу), анатомії (Везалій).

45. РЕФОРМАЦІЯ (від лат. reformatio - перетворення), суспіл. рух в зах.і

центр. Європі в 16 ст., направлений проти католіч. церкви. Початок Р.

поклав виступ М. Лютера в 1517 р. в Германії. Ідеологі Р. висунули тези,

якими фактично заперечувалась необхідність католіч. церкви з її ієрархією

і духівництва взагалі, відкидалось католіч. Священне Віддання,

заперечувалися права церкви на зем. багатства і ін. Осн. напрямки Р.:

бюргерська (Лютер, Ж. Кальвін, У. Цвинглі); народна, вимога ,що

з'єднувала упразднення католіч. церкви з боротьбою за встановлення

рівності (Т. Мюнцер, анабаптисти); королевсько-княжеське, що відбивало

інтереси світської влади, що прагнула зміцнити владу, захопити зем.

володіння церкви. Під ідейним стягом Р. минали христ. війна 1524-26 в

Германії, Нидерл. і Англ. Р. поклала початок протестантизму (в вузькому

сенсі Р. - проведення реліг. перетворень в його дусі).

46. АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від антропо... і центр), переконання, згідно якому

людина є центр і вищ. мета світостворення.

47. ГЕОЦЕНТРИЗМ, те ж саме, що геоцентрична система світу. Погляди, що

існували у давнину, згідно яким Земля є нерухомим центром всесвіту біля

якого обертаються Сонце і усі інші небесні светіла; з розвитком науки

замінена на геліоцентричну систему світу Копєрніка.

47. Геліоцентризм, геліоцентрична система світу - вчення про центральне

положення Сонца у планетній системі, що кінцево затвердилось після праць

Копєрніка (1473- 1543) і прийшло на зміну геоцентричній системі світу.

48. ЕМПІРИЗМ (від грец. empeiria - досвід), направлення в теорії пізнання,

що визнає чуттєв. досвід єдин. джерелом вірогідного знання. Протистоїт

раціоналізму. Для Е. характерна абсолютизація досвіду, почуттів.

Пізнання, приниження ролі раціон. пізнання (понять, теорії). Як цілісна

гносеологіч. концепція Е. сформувався в 17-18 ст. (Ф. Бэкон, Т. Гоббос,

Дж. Локк, Дж.Берклі, Д. Юм); елементи Е. притаманні позитивізму,

неопозитивізму (логіч. Е.).

49. РАЦІОНАЛІЗМ (від лат. rationalis - розумний, ratio - розум), філос.

направлення, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Протистоїть як ірраціоналізму, так і сенсуалізму. Виступивши проти

схоластики і реліг. догматизму сер. сторіччя, класичний Р. 17-18 ст. (Р.

Декарт, Б. Спіноза, Н. Мальбранш, Г. Лейбніц) виходив з ідеї прир.

порядку - нескінченного причиного ланцюга, що пронизує весь світ. Наук.

(тобто об'єктивне, загальне, необхідне) знання, згідно Р., досяжно тільки

шляхом розуму - водночас джерела знання і критерії його істинності. Р. -

один з філос. джерел ідеології освіти.

50. СЕНСУАЛІЗМ (від лат. sensus - сприймання, почуття), направлення в

теорії пізнання, згідно якому відчуття, сприймання - основа і гол. форма

вірогідного пізнання. Протистоїть раціоналізму. Осн. принцип С. - "немає

нічого в розумі, чого не було б в почуттях" - поділяли П. Гассенді, Т.

Гоббс, Дж. Локк, К. Гельвецій, Д. Дідро, П. Гольбах, а також Дж. Берклі,

Д. Юм.

51. ГІЛОЗОЇЗМ (від грец. hyle - матерія і zoe - життя), філос. вчення про

загальну одухотвореність матерії; термін введений в 17 ст. Р. Кедвортом.

Г. характерний для ранньої ін.-грец. філософії (іонійська школа,

Емпедокл), відносно стоїцизму, для натурфілософії епохи Відродження (Б.

Телезіо, Дж. Бруно, Т. Парацельс), ряду франц. матеріалістів 18 ст., в т.

ч. Д. Дідро, натурфілос. школи Ф. Шеллінга і ін.

52. ПАНТЕЇЗМ (від пан... і грец. theos - бог), реліг. і філос. вчення, що

ототожнює Бога і світове ціле. Пантеістич. тенденції виявляються в

еретич. Містиці сер. сторіччя. Характерний для натурфілософії Відродження

і матеріалістич. системи Б. Спінози, поняття ,що ототожнює "Бога" і

"природу", спиралося на П. в полеміці І. Г. Гердера, І. В. Гете і

классич. нім. ідеалізм як з ортодоксальним теїзмом, так і з механіцизмом

франц. матеріалістів.

53. МЕХАНІЦИЗМ, світогляд. принцип, висунутий в 17-18 ст., що пояснює

розвиток природи і сусп-ва законами механіч. форми руху матерії. Джерело

М. - абсолютизація законів механіки. В широкому сенсі - зведення

складної, якісно своєрідної форми руху до більш простої (напр.,

соціальної - до біологічної).

54. КАРТЕЗІАНСТВО, направлення в філософії і природознавстві 17-18 ст.,

теоретич. джерелом якого були ідеї Р. Декарта (латинізов. ім'я сartesius

- Картезій, звідси назв.). Основа К. - послідов. дуалізм, тобто розподіл

світу на дві самост. і незалежні субстанції - протягнену і мислячу;

вхідні принципи картезіанської гносеології - самодостовірність свідомості

(декартовське "мыслю, отже існую") і теорія природжених ідей. В розвитку

К. виявилися монізм (Х. Де Руа, Б. Спіноза) і окказионалізм (А. Гейлінкс,

Н. Мальбранш).

55. МОНАДОЛОГІЯ (від монада і... Логия), вчення про монадах, розвинене Г.

В. Лейбніцем в одноім. сурядності (1714) і його послідовниками.

56. СТИХІЙНА ДІАЛЕКТИКА відбиває світ як ціле, що беззупинно змінюється, в

якому незмінний і самототожний першопочаток предстає в різноманітних

формах, зазнаючи всілякі перетворення.

57. ОБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА це діалектика природи і матеріальних суспільних

відносин. Об'єктивна діалектитка природи виявляється у її безмежності і

вражаючій здібності до створення оригінальних форм матеріального буття.

О.д.- "діалектика речей" (Геракліт). О.д.включає в себе усе цінне, що

напрацьоване метафізикою у якості важливого, але обмеженого і в

битійному, і, відповідно, у теоретичному просторі момента. Коротко це

такі моменти: статистична модель світу, напрацьована метафізикою, і

динамічна модель світу, що належить діалектиці, в цілому правомірно

протиставляються одне одному.

58. CУБ'ЄКТИВНА ДІАЛЕКТИКА ("негативна" діалектика), у якій потрібно

виділити два моменти: 1). У людському житті суб'єктом заперечуваності є

людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що іяк заперечувати,

вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п. ; 2). В

природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини,

суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку

всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке

уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є

по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.

59. ДІАЛЕКТИКА ГЕГЕЛЯ. Вершиною у розвитку домарксистської Д. була

ідеалістична Д. Гегеля. Гегель"вперше представив весь природний,

історичний і духовний світ і вигляді процесу, тобто у безперервному русі,

зміні, розвитці, і зробив спробу розкрити нутрішній зв'язок цього руху і

розвитку ". На відміну від абстрактних визначень розсудку Д., за Гегелем

є такий перехід одного визначення у інше, в якому виявляється, що ці

визначення містять заперечення самих себе.

60. ДІАЛЕКТИКА МАРКСА. Істинне наукове розуміння Д. було створено Марксом і

Енгельсом. Відкинув ідеалістичний зміст філософії Гегеля, вони побудували

Д. на основі матеріалістичного розуміння історичного процесу ірозвитку

пізнання, узагальнення реальних процесів, що діють у природі, суспільстві

імисленні. Теорія пізнання розглядається матеріалістичною діалектикою як

узагальнена історія пізнання і кожне поняття, кожна категорія, не

дивлячись на свій предельно загальний характер, відмічені печаткою

історичності. Гол. категорією матеріалістичної діалектики є протиріччя.

61. Молодогегельянство - радикальне крило гегелевської філософської школи.

Їх інтерпритація філософії Гегеля і критика християнства виявились

специфічною для тогочасних нім. умов формою пробудження буржуазно-

демократичного мислення і політичного інтересу взагалі. Оформленню лівого

крила гегельянства сприяла книга Д. Штрауса "Життя Іісуса " (1835), де

були критично проаналізовані євангельські догмати. Штраус розглядав

Христа як буденну історичну особистість, надприродність якої є продуктом

Страницы: 1, 2, 3