Малый бизнес

|Виробництво деревини та виробів |27,5 |7,6 |

|Целюлозно-паперова промисловість |41,8 |11,5 |

|та видавнича справа | | |

|Виробництво коксу та продуктів |0,6 |0,2 |

|нафтопереробки | | |

|Хімічна та нафтохімічна |19,9 |5,5 |

|промисловість, у тому числі: | | |

|Хімічне виробництво |9,4 |2,6 |

|Виробництво гумових та |10,5 |2,9 |

|пластмасових виробів | | |

|Виробництво інших неметалевих |22,7 |6,3 |

|виробів | | |

|Металургія та оброблення металу |21,7 |6,0 |

|Машинобудування, в тому числі: |72,7 |20,0 |

|Виробництво машин та устаткування|35,1 |9,7 |

|Виробництво електричного та |29,4 |8,1 |

|електронного устаткування | | |

|Виробництво транспортного |8,2 |2,3 |

|устаткування | | |

|Виробництво та розподілення |12 |3,3 |

|електроенергії, газу, тепла та | | |

|води | | |

Співставлення темпів зростання кількості МП та чисельності зайнятих на

них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до

зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, за 9

місяців 2001 року кількість МП зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на

них – зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації,

на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід МП в режим

підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих

підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по

регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих

підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2000 році в середньому по Україні

середньомісячна заробітна плата одного працівника МП складала 154,84 грн.

проти 130,16 грн. у 1999 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної

плати в 2000 році був зафіксований серед працівників водного транспорту

(392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному

управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівень заробітної плати був у

працівників МП, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.),

та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах

діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному

розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання

працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька

(176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3

грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з

середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша

ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській

(115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно

невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації”

діяльності МП, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка

дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств

від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і

підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших

держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені,

відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на

колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна

плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності

міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2000

році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної

заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які

перебували в приватній власності.

2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні

Отже, загалом з 1991 по 2001 рр. кількість діючих малих підприємств

збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у

розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від

колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець

2001 року складав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що,

звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих

підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного

середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі

трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150

одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн

МП, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним

чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72

млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в

галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний

показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є

другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих

на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття,

некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до

діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні

майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки,

створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку

населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на МП у 2001 році дає

підстави стверджувати, що МП як організаційна форма в нинішньому економіко-

правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних

функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання

кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої

інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається

із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів,

формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати

в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс

доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати

зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МП до надання

спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес

“кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати

держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від

використання МП як важеля структурного регулювання та модернізації

економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначити її традиційно

низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням

рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення

розширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про

деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з

результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою

корпорацією (МФК), в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше

підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”.

Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів,

зменшилась.

У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства

помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього

були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального

контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення”

прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування,

яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На

підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання

рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а

значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали

статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є

збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту,

промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного

у 2000 році, припадає на МП торгівлі.

Таблиця 9

Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному

господарству України

|Показник |1997 |1998 |1999 |2000 |

|Прибуток по народному господарству, |13868,0 |3419,0 |7427,0 |13933 |

|млн гривень | | | | |

|Балансовий прибуток МП, млн гривень |1659,0 |143,5 |131,2 |1037,2|

|Питома вага МП в прибутку по народному|12,0 |4,2 |1,8 |7,4 |

|господарству, % | | | | |

|Питома вага МП до зайнятих, % |7,0 |8,0 |8,9 |9,5 |

Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди був утруднений

значним рівнем “тінізації” діяльності МП в Україні. “Тіньова” діяльність,

на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому

пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а

точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за

дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови

для приховування частини доходів МП.

Вже створення МП припускало можливість використання їх як ланки

механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою

нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це

дозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схеми

тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств.

Фіктивний характер значної частки МП - явище загальне для всіх

трансформаційних економік. Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови

Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є

приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної

плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного

МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12 містах України, 85 %

підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50

%. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 %

опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від

реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2001 році в

Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з

попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче, “тінізація” МП в

Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на

підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для

ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно

пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку МП. Підсумовуючи,

зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МП в Україні у 2000-2001 рр.

дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкість тенденцій

економічного зростання, які мали місце у ці роки.

2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є,

безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка

нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій

сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України

“Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого

підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено

сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався

замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України.

Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та

звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування:

єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ,

якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких

регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20

до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5

%).

Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на

сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від

загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за

спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис.

суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних

осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис.

платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб –

225,8 тис.).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не

лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний

інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від

застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення

надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу

запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого

оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також

досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально

виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність

платників фіксованого податку.

Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не

враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від

реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни

продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно,

збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства

зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді

сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та

торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку

потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є

значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів

значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто,

система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних

торговельних підприємств.

Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні

спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість

відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб,

рівень оподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). За

підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи

оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається

тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових

надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців,

які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми

реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно

великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності

та оборотів підприємств, а про “висвітлення” раніше “тіньової” діяльності.

Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого

податку має бути значно скромнішим.

Ще одним недоліком спрощеної системи оподаткування є недоотримання

надходжень державним бюджетом та позабюджетними цільовими фондами

фінансування. Адже, згідно з Указом, більша частина надходжень від єдиного

податку спрямовується до місцевих бюджетів. Це й обумовило пропозицію ДПА

вилучити зі складу єдиного податку ПДВ та збори до державних цільових

фондів, яка знайшла відображення у проекті Податкового кодексу. Зрозуміло,

що така пропозиція зустріла різко негативну реакцію суб’єктів

підприємництва.

Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для

фінансового оздоровлення та розширення діяльності МП має фінансово-кредитна

підтримка цього сектора економіки. За 1998-2000 рр. Українським фондом

підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн

гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. Згідно

з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2001 р., у 2002 році

на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн

гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо

збитковою. Так, за 1998-2000 рр. Українським фондом підтримки

підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та

профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий

період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1

млн гривень.

Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів

фінансово-кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих

кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження

державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито

декілька ліній мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва,

національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з

Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по

цих лініях часто перетворювалося для суб’єктів малого підприємництва у

важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при

отриманні кредитів, у зв’язку з відсутністю надійної кредитної історії та

матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів,

невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі

техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес-плану тощо. Практично не

вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом

Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів

підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних

коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на

проблеми наповнення бюджету.

Важливим інструментом державної політики підтримки малого

підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які

передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5