Вексельный рынок и перспективы его развития на Украине
Авалювання векселiв (Мал.2.4).
Мал.2.4. Авалювання векселів.
o 8/1.Выдача векселя с отметкой о поручительстве (или с гарантией об
оплате)
o 1/2. Предоставление документов для выдачи вексельного
поручительства (аваля)
o 2/3. Выдача расписки в получении векселя
o 3/4.Юридическая и экономическая экспертиза документов
o 4/5.Возврат векселя в случае принятия решения об отказе в
поручительстве
o 5/6.Заключение договора о предоставлении аваля
7.Оформление индоссамента на векселей
8. Подписание Акта приема-передачи векселя
9.Оплата стоимости векселя
o 7/10.Оформления поручительства по векселю
o 6/11. Оплата комиссионного вознаграждения
o 9/12. Аналитический учет выданного поручительства по векселю
13.Передача векселя в кассу на хранение
o 10/14.Предъявление векселя к платежу
o 11/15.Подписание Акта предъявления векселя к платежу
16. Оплата векселедателем(плательщиком) вексельных сумм (и
процентов,если они предусмотрены)
o 12/17. Неплатеж по векселю
o 14/18. Оплата вексельного обязательства в порядке поручительства
19. Перечислкние платежа по векселю
20.Возврат векселя с отметкой о погашении
o 13/21 Осуществление протеста в неплатеже по векселю
o 15/22. Предъявление требования в порядке регресса о платеже по
векселю
o 16/ 23. Погашение суммы,связанной собязательствами по просроченному
векселю
24. Выдача кредита
25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему
26. Обращения взыскания на заложенные векселя (через судебные органы)
Гарантiйна операцiя, що здiйснюється у банках з векселями, полягає в
прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням будь-якої
зобов’язаної за векселем особи - акцептанта, векселедавця, iндосанта
шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги банку, не
зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого контрагента, а
саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе оплату даних
зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi гарантії
платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання
сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за
страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе
таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання
забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо.
Таким чином, у разi не оплати платником пред’явленого йому
векселя, векселедержатель звертається з пропозицiєю про оплату до банку -
авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя банк - авалiст набуває право
регреснoї вимоги проти особи, за яку вiн надав аваль, а також проти усiх
зобов’язаних за векселем осiб.
При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що
виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями :
- недомiцiльованими;
- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для
пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення;
- юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк;
платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені
зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi
санкції.
Вищенаведений перелік різновидів банкiвських операцiй з векселями
носить доволi теоретичний характер i має лише спільне визначення iз
сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi форми набувають разючі
багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє вексельному обiгу
зайняти значуще мiсце при здiйсненi у господарської дiяльностi ,а також у
сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.
Аналізуючи структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що
більшу половину операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в
банках переважають комісійно-кредитні операції.
Здійснивши факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм
операцій з векселями від появи нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо,
що склалась стійка тенденція до росту операцій з векселями від появи нових
емітентів. Це обумовлено тим, що ринок цінних паперів тільки формується і
поява нових емітентів різко розширяє поле діяльності.
Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго
визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:
по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави
векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв (
якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi
чекають їх місцями, то це велике благо);
по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу
постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту,
відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує
отримання чистого доходу у виглядi прибутку.
До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку,
оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, а
вiдповiдно з’являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового
прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного
обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи,
можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод
набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має
грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у
данному напрямку вже зробленi.
2.4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні.
Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового
забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого
його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.
Правовою основою вексельного обігу в Україні є:
1)національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;
2)положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською
вексельною конвенцією у 1930 році.
Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було
прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні
папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і
обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує
реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для
правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне –
створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо
визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.
Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності
Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в
дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок
випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству
фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в
один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де
висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про
переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР
від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]
Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від
17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті
України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого
і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при
цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити
всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в
господарському обізі.
Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. №
22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і
простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про
переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937
року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному
взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного
вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної
послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої
шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне
законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним
банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з
векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму
використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25].
Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості
правового регулювання вексельного обігу.
Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг,
були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією
метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про
операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].
Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995
року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах"[27].
Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і
реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34
Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана
стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в
нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону
викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт
або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно
до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація
вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок
здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом
Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє
Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” №
932\98 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані
нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).
Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення
нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не
вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного
характеру.
Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш
погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530
"Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів
підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення
взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений
звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний
банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і
оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири
блоки цієї процедури, а саме:
1) оформлення і облік платіжних документів;
2) проведення заліку взаємної заборгованості;
3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;
4) подальші операції з векселями.
Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і
Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640
"Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості
суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].
Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав
рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з
векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з
кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним
обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5
грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом
прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.
З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення
простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни
внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну
міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з
упорядкування розрахунків і платежів"[33].
У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані
"Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі"[34]
телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.
Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне
використання векселів для оформлення простроченої заборгованості.
Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів
України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної за-
боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення
простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено проведення у
червні 1995 року другого взаємо-заліку.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. №
960 "Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів
підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості
векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови
Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної
заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений
Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-
322[37]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну
сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання
при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.
У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю
Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від
12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових
зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ,
поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої
оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.
З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані
“податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення
векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересилці) товарів на митну територію України[39], податковий вексель - це
звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового
зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію
України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем
реєстрації векселедавця як платника ПДВ.
Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного
обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996
року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного
казна-чейства”[40]. Казначейські векселі можуть використовуватися для:
- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів
(розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);
- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства
України;
- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до
законодавств про заставу;
- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням
векселедержателя.
Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного
права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного
обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.
Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",
ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в
Україні"[41] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств
використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992
року “Про заставу”[42], регламентувала порядок укладення договору застави
цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону
застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю
індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних
паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20
березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”[43], де зазначено, що
Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і
цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод
виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.
Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле
застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17
Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого
Указом Президента України від 19 лютого 1994 року[44], забороняє
інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині
переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила
виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою
Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня
1992 року[45], передбачали запов-нення вексельного бланка тільки
друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів
України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил
виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою
Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня
1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським,
так і недрукарським способами.
З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий
Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що
передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним
векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.
Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993
р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося
відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий
у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. №
22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних
векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і
банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і
доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне
мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного
мінімуму прибутків громадян.
Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні
закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
|