Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
економічний ефект від використання товарів, що закуповуються за рахунок
кредиту , джерела фінансування в національній валюті та джерела погашення
кредита в іноземній валюті. Серед різних варіанті здійснення експортно-
імпортних операцій , пов’язаних з кредитом , зустрічаються , в переважній
більшості , наступні :
1. Кредит в гривнях для закупки товара в Україні та продажу за
кордоном
2. Кредит в гривнях , конверсія його в валюту, для закупки товара за
кордоном та продажу в Україні за гривні
3. Кредит в валюті, для закупки товара за кордоном та продажу в
Україні за гривні
4 . Кредит в гривнях для закупки товара в Україні , бартер з
інофірмою , продаж в Україні за гривні.
Для забезпечення кредитів використовуються в основному такі форми :
1. Застава валютних цінностей ( вразі неповернення кредиту банк
частково відшкодовує збитки за рахунок застави )
2. Товарно - матеріальні цінності , які закупає позичальник ( банки не
заинтересовані , як правило , в цій формі , бо вних можуть виникнути
проблеми з реалізацією застави)
3. Гарантія ( найбільш приваблива для банків форма , бо вразі несплати
кредита, повністю або частково, банк має право на відшкодування збитків за
рахунок гаранта .
Ставки по валютних кредитах можуть бути фіксованими та плаваючими.
Плаваючі ставки складаються з двох частин : базової ставки та надбавки (
маржи ) банка , яка і є безпосередньо предметом договору між кредитором та
позичальником . Роль базової ставки можуть відігравати ставка по
незабезпеченим кредитам першокласним позичальникам , облікова ставка
центрального банку та ин.
Кредитні ризики пов’язані не лише з погіршенням фінансового положення
позичальника , а також з погіршенням економічної коньюнктури , змінами
законодавства , політичними подіями. Тому держава заохочує
зовнішньоекономічну експансію за допомогою податкових та митних пільг ,
субсидій , кредитів , боніфікації ( субсідуванні процентних ставок , тобто
відшкодування банкам а рахунок держбюджета різниці між ринковими та
пільговими ставками по експортним кредитам ) . Державні гарантії по
короткостроковим експортним кредитам перетворюють тратті експортерів в
першокласні цінні папери.
Для кредитування та страхування зовніщньоекономічних операцій в
багатьох країнах створені напівдержавні страхові компанії , експортно-
імпортні банки.
3. Фірмові ( комерційні ) кредити
Видаються експортерами та імпортерами , що тісно пов’язані товарними
угодами та розрахунками по них. Фірмовий кредит оформляється векселем або
надаються за відкритим рахунком.
При кредитуванні у формі відкритого рахунку експортер виставляє
рахунки після відвантаження товару на покупця , а сплата по ціх рахунках
відбувається через обумовлений стронами термін. За умови регулярних
поставок сторони домовляються , що розрахунки між ними будуть здійснюватися
не за кожну окрему партію , а в певні терміни - звичайно наприкінці місяця
або кварталу. При використанні векселів ( інкассова форма розрахунку )
кредитування засновується на траттах.
Як вже зазначалося при цій формі кредитування продавець виписує тратту на
отримувача і дає вказівку банку-інкасатору передавати документи , що
додаються до тратти , тільки за умови акцепту останнім тратти. Тратта
частіше всього використовується при короткостроковому кредитуванні . В
деяких країнах встановлюється максимальний строк тратти від 120 до 180
днів. Схема здійснення такого кредиту зводиться до наступного :
Експортер поставляє товар
Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1
Експортер в визначений по тратті термін прад’являє вексель до оплати в
банк 1
Експортер отримує платіж від банка 1
Оплата товара відбувається пізніше поставки товара тому експортер
кредитує імпортера.
Але акцепт імпортера може бути замінений на банковський акцепт.
Експортер вимогає банківського акцепту у випадках коли він не впевнений у
платіжоспрроможності імпортера або заинтересований в найскорішому отриманні
коштів і планує продати ( врахувати ) тратту до строка її платежа . В цьму
випадку механізм кредитування має такий вигляд :
Експортер поставляє товар
Імпортер розраховується векселем , акцептувавши його в своєму банку 1
Експортер регеструє вексель в своєму банку 2
Банк 2 в визначений по тратті термін прад’являє вексель до оплати в банк 1
Банк 2 отримує платіж від банка 1
Покупаючи достроково вексель , банк виплачує клієнту не повну
сумму векселя , а за мінусом суми , що залежить від відсотка , який
застосовуєть для данного виду цінних паперів та терміну, що лишився до
оплати тратти. При купівлі тратти банк надає тим самим кредит , але вже не
імпортеру , а експортеру ( до того моменту поки тратта не буде оплачена
імпортером ) .
Щоб уникнути недостатньо забезпечених кредитних ризиків банки
приймають на облік векселя як найменьш з двома підписами і на термін не
більше 6 місяців . В деяких випадках банк може відмовитися від акцепту
тратти і запропонувати експортеру аванс під вексельне забезпечення. Після
того як імпортер оплачує тратту банк проводить розрахунки з імпортером :
віднімає комісію , що належить йому за послуги , процент за кредит та суму
авансу , а різницю повертає експортеру.
Для продавця аванс проти тратти може бути навіть вигідніше ніж продаж
тратти з відповідною скидкою при умові , що він не потребує поповнення
оборотного капіталу негайно на вю сумму проданого товару. Експортер та
імпортер можуть передбачити , що акцепт буде здійснено не банком імпортера
, а більш надійним з точки зору експортера банком. Таким банком може бути
банк третьої країни . Треба також зазначити , що акцептований першокласним
банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.
Розвитком акцептного кредитування є акцептно-рамбурсний кредит , засновагий
на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни та переводі
( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.
Новими специфічними формами кредитування зовнішньої тогівлі стали
операції лізінга , факторінга та форфейтерування.
Відмінність лізінгових операцій від звичайної аренди полягає в
наступному :
об’єкт угоди вибирається арендатором а не арендодавцем , який купує
обладнання за свій рахунок ;
строк лізінга меньше строку фізичного зносу обладнання і наближений до
строку податкової амортизації ;
по закінченні дії контракту клієнт може продовжити його на піьгових умовах
або викупити обладнання на пільгових умовах ;
в ролі арендодавця виступає фінансова установа - частіше всьго лізінгова
компанія.
Лізінгові операції дозволяють фірмам набувати обладнання не роблячи
капіталовкладеньь і не змінюючи баланс. Фінансовий лізінг в цілому схожий
зі звичайним лізінгом , але має свої відмінності. При цьому різновиді
лізінгу арендатор відповідно угоди має опцион на покупку в кінці строку
аренди по номінальній заздалегідь встановленій ціні . Звичайно це ціна в
1 доллар або інша символічна ціна . Строк фінансового лізінгу співпадає зі
строком амортизації обладнання 10 - 15 років , тому фінансовий лізінг
являє собою альтернативне ( отриманню кредитів ) джерело фінансування ,
бо при ноьму відбувається фактичний продаж майна аредарю у розстрочку . В
світовій практиці використовуються такі види фінансового лізінгу :
Лізінг “ стандарт “ . Прицьому виді виробник продукції передає
обладнання лізінговій компанії , а та , в свою чергу , здає його в
аренду споживачу. Між споживвачем обладнання та виробником не існує ніяких
правових відносин , однак за окремою угодою виробник може здійснювати
обслуговування обладнання. Лізінгові компанії в питання про технічне
обсуговування не втручаються.
Лізінг “ ліз - бек “ . Суть цієї операції полягає в тому , що власник
обладнання продає його лізінговій компанії і одночасно бере його в аренду .
Цей вид лізінгу використовується в тому випадку коло власник зіштовхнувся
з нестатком в коштах і тим самим розраховує виправити своє фінансове
становище.
Лізінг “ постачальнику “ . В данному випадку продавець обладнання , як і
при лізингу “ ліз - бек “ стає орендарем , однак арендоване обладнання
використовується не ним, а іншими орендарями , яких він повинен знайти і
здати їм обладнання у субаренду .
Факторингові операції полягають у закупівлі спеціальною компанією
грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації . Авансуючи
кошти експортеру до настання строку вимоги , факторінгова компанія кредитує
його. Величина авансу коливається від 70 до 90 % від суми фактури. Інші
10 - 30 % після вичету процента за кредит та коміссії за послуги
зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти з цього рахунку
відіграють роль покриття комерційного ризику . Після сплати боргу покупцем
кошти з блокованого рахунку зараховуються клієнту , а рахунок закривається
. Факторинговий кредит дорожче звичайного , бо він супроводжується
інкасовими , юридичними , обліково-контрольними , консультаційними та
іншими послугами . За допомогою факторингу рефінансуються вимоги строк
сплати яких не перевищує 360 діб. Факторинг має найбільшу вигоду для
крупних експортерів , що мають значні відстрочки у платежах та недостатню
наявність коштів . Вони отримують наступні вигоди :
вивільнення від ризику неплатежу ;
дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;
спрощення структури балансу ;
скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;
економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах ;
Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування.
Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та
платіжних документів за готівковий розрахунок . Покупець ціх вимог бере
на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера ,
без права регреса ціх докуменів на попереднього власника . Форфейтер
фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за
правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товара умовам угоди .
Форфейтування дає експортеру наступні переваги :
страхування кредитного ризику ;
страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;
вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по
інкасацій платежів ;
В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується
як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця
, а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не
можуть бути проданими форфейтеру.
Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та
форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що
надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті
акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні
імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від
реалізації продукції на внутрішньому ринку .
1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування
зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :
самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-
поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним
правилам.
Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів
у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так
і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.
Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні
рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності ,
користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів
України .
Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності здійснюється на теріторії України банком для
зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та
кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками ,
зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України
Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії
України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей
та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у
кредитних угодах , договорах .
Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам
зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим )
рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що
тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними
цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними
документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном ,
що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.
Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та
гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в
Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності
України та інші уповноважені банки .
Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних
кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для
зовнішньоекономічної діяльності України.
Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком
зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного
кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії
України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки
техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності
кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен
повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну
гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної
заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта
кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні
комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав
недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної
гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії
України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту
зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних
річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.
1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій
Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у
звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці
все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними
діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає
через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ
страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням
комерційного кредиту .
Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни
загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.
Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель (
тратту)
Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним
векселем
Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання
сплатити за
наданим перевідним векселем
Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком ,
який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в
зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант
зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом
у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що
купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта
. Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно
на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою
страхування капіталу.
Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта -
ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід
зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі
проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк
в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує
його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість
мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .
Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя
банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .
Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що
акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так
званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що
видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре
знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх
кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі
може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування ,
наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта
векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком
) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.
Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо
буде реалізувати на ринку банківських акцептів.
В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження
між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам
торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих
угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час
транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити
питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо
запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування
використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих
організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого
ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові
компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого
кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65
до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що
береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його
терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера
та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 %
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|