Принципы гражданско-процессуального права Украины

Принципы гражданско-процессуального права Украины

Курсова робота на тему:

Принципи цивільного процесуального права.

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Поняття принципів і їх значення.

3. Система принципів і їх класифікація.

4. Принципи, закріплені в Конституції України.

5. Принципи, закріплені в цивільному законодавстві.

6. Система принципів цивільного процесу іноземних держав.

7. Висновок.

1.Вступ.

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне

судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium —

основа, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди

народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді

виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які

найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у

визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах,

процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу.

Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені

в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на

засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і

колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів ї підкорення

їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою.

Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх

реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній

заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і

на судовий захист, надане Конституцією України.

2. Поняття принципів і їх значення

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права

розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-

економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту

суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також

підвищення ефективності судової Діяльності в забезпеченні законності і

справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і

законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів

цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення

законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і

демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому,

що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна

спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони

дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у

цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в

прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм

матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх

змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі

права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них

відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм

цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої

практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом

правових норм і їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11

ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони

розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності

суду', основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку

і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних

процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя^; як основні

ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних

справах, закріплені в нормах права^; як правові погляди народу на завдання

і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню ..цивільних справ"; як

обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного

процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи

(засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і

виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і

відображають перспективи його розвитку^ В наведених й інших визначеннях

принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони

повністю не розкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень.

Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-

політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади,

положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання

функціонування принципів цивільного процесуального права за межами

законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які

виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання

суспільних відносин.

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила

відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через

політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у

соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних

поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі

права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть

закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і

мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства),

організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-

правових повноважень та процесуально-правового становища учасників процесу

— громадян, підприємств, установ, організацій .

3. Система принципів і їх класифікація.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані між собою

і в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле. складене з

частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує

'галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між

ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань

цивільного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з

принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у

взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням

змісту інших принципів галузі права.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права в

нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу

визначається по-різному^ Це викликало зауваження, за яким кількісний склад

системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи

іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи

процесуального інституту. Але такі міркування не відповідають правовим

реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-

правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі

принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному

регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого

і сімейного життя громадянина, неможливості процесуального сумісництва.

Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі

принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні

цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи

розвитку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі

принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, неможливість

процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила,

які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління,

інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві

права інших осіб, державні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей

принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне правове

становище суду (статті 15, 30, 143, 179).

Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове

регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і

порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й

ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального

сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі

може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на

групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні,

міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення — закріплені

Конституцією України і в законодавстві про судочинство; в) за роллю в

регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин — на

принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу

судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність

осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом

регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства)

і функціональні — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на

принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність,

об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму

виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д)

за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність,

рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і

на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Класифікацію принципів

можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і

за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання,

але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного

закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією

України, належать такі принципи: здійснення правосуддя виключно судами (ст.

124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів

загальної юрисдикції

(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів

і присяжних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128);

здійснення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом

присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та

підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення

правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними

засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність

усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність

сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед

судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його

повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова

судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження

рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення

судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій

території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і

гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3

ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь

громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2

ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29);

недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов,

телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і

сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством

про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна

рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість

процесуального сумісництва, усність, безпосередність (відповідно статті 99,

103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).

4. Принципи, закріплені Конституцією України.

Здійснення правосуддя виключно судами.

Правосуддя в цивільних справах виступає однією з форм державної

діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і

вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція

України (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно

судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими

органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів

поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної

юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створення надзвичайних та

особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції).

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу

державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу,

виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей

принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів

законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення і перевирішення

судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному і

громадському порядку (ст. 6 Цивільного кодексу). Вирішення цивільних справ

адміністративними органами, третейськими і товариськими судами, іншими

органами не є здійсненням правосуддя. Спільність мети по захисту прав і

виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою

ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і

методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд

загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних

прав, посідає окреме місце і має пріоритет.

Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає

завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у

попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору

перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд

перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді

питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18

Положення про третейський суд); суд перевіряє законність і обгрунтованість

рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з

державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі

управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); при об'єднанні кількох зв'язаних

між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному

судові, всі вимоги підлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); тільки

органові судового виконання надано право вживати заходів державного

примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконання

обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії

по трудових спорах адміністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК).

Юрисдикційні функції по розгляду цивільних справ, що здійснюються

несудовими органами, становлять самостійну адміністративну і громадську

процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим

положенням, процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових,

адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального

права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і

перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у

галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених

повноваженнями вирішувати такі спори, потребують певних відмінностей у

правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту

прав, у самостійній галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню

діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а

всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих

передумов функціонування демократичної правової держави.

Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів

загальної юрисдикції.

Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами

загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій»

виступають: Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки

Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд,

міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів,

Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Спеціалізованими судами будуть арбітражні суди, які здійснюють

правосуддя в господарських відносинах (ст. І Закону України «Про

арбітражний суд»). В Україні діють Вищий арбітражний суд України,

арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст

Києва і Севастополя (ст. 5).

Ознаки спеціалізованих судів мають міжобласні суди, які розглядають справи,

підвідомчі цивільному судочинству, на особливо режимних об'єктах,

розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів,

регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи,

пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян,

прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (статті

ЗІ', 38', 38^ Закону України «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК). Вони ще не

становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів,

які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі

суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно

можна віднести до спеціалізованих.

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через

народних засідателів і присяжних.

Закріплений ст. 124 Конституції України, в цивільному процесуальному

праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного

судочинства провадиться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як

залучення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові

України народного характеру, свідчило б про його демократизм, було б

надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного

вирішення справ, забезпечувало б законність, переконливість,

обгрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є одним з

інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним

ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка

не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від

їх кваліфікації і ступеню освідомленої відповідальності.

Принципи виборності і призначуваності.

Суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на

посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом

Страницы: 1, 2, 3, 4