Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

України. В другому та четвертому варіантах звужується коло безпосередніх

виконавців злочину: всі інші особи, крім посадових, визнаються суб'єктами,

якщо вони діють за дорученням посадових осіб, а у першому та третьому

варіантах наявність такого доручення не вимагається, тобто у цьому разі

злочином, зокрема, буде визнаватись відкриття громадянином України, що

постійно проживає на її території, валютного рахунку за межами України для

будь-якого підприємства, установи та організації, незалежно від їх виду та

місцезнаходження (наприклад, відкриття валютного рахунку за межами України

для підприємства, створеного в іншій країні громадянином України, що

постійно проживає на її території). Крім того, в першому та другому

варіантах можливе звуження кола суб'єктів злочину — посадових осіб, а саме:

обмеження кола суб'єктів лише посадовими особами підприємств, установ та

організацій, для яких відкриваються валютні рахунки, а в третьому та

четвертому варіантах, навпаки, розширення кола суб'єктів — посадових осіб

за рахунок віднесення до них і посадових осіб інших підприємств, установ та

організацій.

П'ятий варіант. Предметом злочину є: а) валютні рахунки підприємств,

установ та організацій, що діють на території України, які відкриваються чи

використовуються за межами України їх посадовими особами чи будь-якими

іншими особами за дорученням посадових осіб цих підприємств, установ.

Організацій; б) валютні рахунки осіб, що займаються підприємницькою

діяльністю, незалежно від форм власності, які ними відкриваються чи

використовуються за межами України; в) валютні рахунки будь-якої особи, яка

є громадянином України, постійно проживає на Її території і відкриває чи

використовує валютний рахунок за межами України.

Напрошується висновок, що правильним треба вважати, враховуючи,

зокрема, послідовність визначення законодавцем ознак складу злочину, перший

із запропонованих варіантів.

Виходячи, перш за все, з «духу» закону, практика схилилась до визнання

більш правильним п'ятого із запропонованих нами можливих основних

варіантів. Як додаткові аргументи на користь цього варіанту, на наш погляд,

можна навести таке:

По-перше, законодавець стосовно суб'єкта відкриття чи використання за

межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить

про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи

використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.

По-друге, поняттям «інші особи» в такому контексті охоплюються будь-які

особи, в тому числі і суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від

форм власності, і будь-які інші фізичні особи — громадяни України, що

постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття

«інші особи», в тому числі і шляхом повторного вживання слів «інша особа»,

є алогічною і непотрібною.

По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом «Про систему

валютного регулювання і валютного контролю» для відкриття за межами України

валютних рахунків як юридичними, так і фізичними особами — резидентами

України, необхідне одержання індивідуальної ліцензії Національного банку

України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством

одержання такої ліцензії не вимагається.

По-п'яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб'єктом

незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України,

необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального кодексу ст.

801 посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно

чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в

установах чи в організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-

розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які виконували

такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з

якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а

будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми

власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях

постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-

розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують

такі обов'язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р.,

тобто через рік після доповнення КК ст. 801. Очевидно, що законодавче

визначення поняття посадової (на той час — службової) особи, яке давалось в

ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 801 враховувалось при

формулюванні диспозиції цієї статті.

І нарешті, стає взагалі незрозумілим, чому законодавець спочатку

визначає предмет злочину як валютні рахунки підприємств, установ та

організацій, не конкретизуючи їх види, тобто визнає такими підприємства,

установи і організації будь-якої форми власності, і відразу ж обмежує їх

види лише державними та громадськими підприємствами, установами та

організаціями. Звичайно, можна було б навести контраргумент, що в січні

1993 року приватизація ще не набула масового характеру, що більшість

підприємств, установ, організацій знаходились у державній власності, і

метою законодавця було попередження незаконного вивезення за межі України

саме державного майна і коштів, а не коштів підприємницьких структур

недержавної форми власності. Але такий контраргумент не є переконливим.

Наведене, на наш погляд, підтверджує, що ознаки складу злочину,

передбаченого ст. 801 КК, в диспозиції статті визначені нечітко, можливе їх

різне тлумачення.

Аналогічний висновок можна зробити і стосовно ряду інших статей

Кримінального кодексу, зокрема, більшості статей, що передбачають

відповідальність за порушення порядку здійснення підприємницької

діяльності. Здається, що законодавець інколи приймає окремі закони лише з

єдиною метою — їх прийняти, тобто метою їх прийняття є саме прийняття, при

цьому начебто навмисне в законі так описуються ознаки окремих злочинів, щоб

це давало можливість різного їх тлумачення в залежності від конкретних

намірів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — притягувати чи не

притягувати конкретну особу до кримінальної відповідальності. Проте цс

свідчить зовсім про інше — недосконалість законотворчої діяльності,

недостатню підготовку проектів нормативних актів без проведення їх правової

експертизи і поспішність в їх прийнятті та про недостатній професійний

рівень (рівень правових знань) фахівців, які готують проекти законів, про

прийняття конкретних кримінально-правових (як і інших) норм без узгодження

їх з іншими кримінально-правовими нормами чи з нормами інших галузей права

тощо. А все це створює сприятливий грунт для різного роду зловживань при

застосуванні окремих кримінально-правових норм, фактично зумовлює

неможливість їх застосування.

II.2 Адміністративна відповідальність.

Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення

валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив

статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за

порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді

фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на

практиці, НБУ видав у 1993 році «Інструкцію про порядок використання ст. 16

Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему

валютного регулювання та валютного контролю»(54). Цією інструкцією НБУ

встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.

Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими

установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної

ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в

сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту

України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне

здійснення таких операцій тягне за собою штраф в сумі, котра вираховується

у порядку, зазначеному вище, а також виключення банку з Республіканської

книги реєстрації банків, або припинення діяльності кредитно-фінансової

установи.

Здійснення резидентами та нерезидентами разової валютної операції без

отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, котрий

перераховується у валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення

операції.

Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими

установами без одержання ліцензій НБУ з порушенням порядку та умов продажу

валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України, тягне штраф,

котрий перераховується у порядку, зазначеному вище, або виключення з

Республіканської книги реєстрації банків та припинення діяльності такої

установи.

Невиконання уповноваженими банками обов’язків продажу надходжень в

іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України на користь

резидентів, порушення термінів продажу іноземної валюти або термінів

видрахування коштів в валюті України, отриманих уповноваженими банками від

виконання вказаних операцій на рахунок резидента, або відмова придбати та

продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за

дорученням і за рахунок резидентів, або ухилення від здійснення функцій

валютного контролю, тягне за собою штраф у вигляді суми, еквівалентній сумі

15 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ

на день викриття порушення.

Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між

резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного

оборота іноземної валюти як засобу платні без участі уповноважених банків

та отримання індивідуальної ліцензії тягне штраф, котрий перераховується в

порядку, вказаному вище.

Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про

валютні операції тягнуть за собою штраф в розмірі суми еквівалентній сумі

1,5 тисяч доларів США, перерахованій в валюту України по обмінному курсу

НБУ на день викриття порушення. Повторне приховування, перекручення або

несвоєчасне подання звітності про валютні операції, тягне еквівалентний

штраф.

Ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних

цінностей, котрі знаходяться за межами України, тягне штраф в сумі

еквівалентній сумі 20 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по

обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.

Треба зазначити, що суми штрафів можуть зменшуватися за рішенням

Голови правління НБУ та його заступників.

Штраф повинен бути сплаченим порушником не пізніше п’яти днів з

моменту вручення йому постанови про притягнення до відповідальності. Сума

штрафу перераховується в Державний бюджет України. В разі невиплати суми

штрафу у зазначений термін, вона списується з його рахунку у безспірному

порядку.

Таким чином можна зазначити, що Національний банк України, як і

уповноваження на те органи, має право застосовувати адміністративні засоби

впливу на порушників валютного законодавства у вигляді фінансових санкцій,

тобто штрафу. Але слід вказати, що по-перше, ці санкції у значній мірі

спрямовані на протизаконну діяльність банків, як уповноважених, так і ні та

інших кредитно-фінансових установ, а не на протиправну діяльність

пересічних громадян в валютній сфері, по-друге, разом із штрафними

санкціями НБУ застосовуються інші санкції адміністративного характеру, як-

то виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків, а також

припинення діяльності кредитно-фінансової установи. Можна зробити висновок,

що НБУ щодо адміністративної відповідальності має більш різноманітний

спектр засобів впливу на порушників валютного законодавства.

II.3 Спеціальні санкції.

Крім кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері

валютного законодавства існує також відповідальність, яка застосовується до

порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності, тобто

спеціальні санкції. Оскільки ЗЕД теж регулюється окремими актами валютного

законодавства України, то автор вважає, що було б умісно освітити цей

різновид відповідальності в цій роботі.

За порушення встановленого законодавчими актами України порядку

здійснення ЗЕД передбачена відповідна відповідальність. Так статтею 37

Закону «Про ЗЕД»(55) встановлено два різновиди спеціальних санкцій:

індивідуальний режим ліцензування (далі – ІРЛ), та тимчасове припинення

ЗЕД. Підставою для застосування ІРЛ та тимчасового припинення ЗЕД є

порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, виходячи з частини

1 статті 37 Закону «Про ЗЕД»(56). Згідно частини 1 статті 32 Закону «Про

ЗЕД»(57) усі суб’єкти ЗЕД та іноземні суб’єкти господарської діяльності

несуть відповідальність за порушення Закону «Про ЗЕД» та пов’язаних з ним

законів України тільки на умовах та в порядку зазначених законами України.

Таким чином ІРЛ та тимчасове припинення ЗЕД а також інші спеціальні санкції

передбачені ст. 37 Закону «Про ЗЕД» можуть застосовуватись тільки за

порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, застосування цих

санкцій за порушення положень указів Президента, постанов Кабінету

Міністрів та інших підзаконних актів, якщо ці положення не передбачені у

вказаних вище законах, не відповідає Закону «Про ЗЕД», отже є

неправомірним. Цей висновок має важливе практичне значення в тих випадках,

коли до суб’єкту ЗЕД застосовують спеціальні санкції, наприклад за

порушення якогось указу Президента або постанови Кабінету Міністрів.

*** если эти положения не предусмотрены законами о ВЭД. В этих случаях

соответствующий субъект ВЭД может обращаться в судебные органы для

признания незаконным применения таких санкций, их отмены и возмещения

причиненных этими санкциями убытков.

Итак, перейдем к более конкретному анализу применения каждой из

рассматриваемых специальных санкций — индивидуального режима лицензирования

и временной остановки ВЭД. Во исполнение положений Закона) «О ВЭД» МВЭСторг

своим приказом от 05.06.95 г. №103 (с последующими изменениями) утвердил

положение о порядке применения к субъектам внешнеэкономической деятельности

специальных санкций — временной остановки ВЭД и применения индивидуального

режима лицензирования за нарушения действующего законодательства Украины в

сфере внешнеэкономических отношений и валютного регулирования (далее —

Положение 1), которым введен порядок применения указанных специальных

санкций, контроль за их исполнением.

Временная остановка ВЭД является более суровой санкцией по сравнению с

индивидуальным режимом лицензирования, а поэтому и должна применяться за

более грубые нарушения законов о ВЭД. В абзаце пятом части первой ст. 37

Закона «О ВЭД» говорится, что временная остановка ВЭД применяется в случаях

нарушения Закона «О ВЭД» или связанных с ним законов Украины, проведения

действий, которые могут навредить интересам национальной экономической

безопасности (понятие «национальная экономическая безопасность», при

желании, может быть истолковано довольно широко для применения

рассматриваемой санкции).

В п.2.1 Положения 1 более конкретизированы случаи, при которых может

применяться санкция — временная остановка ВЭД. Согласно части второй этого

пункта данная санкция применяется в случаях:

— нарушения субъектом ВЭД и иностранным субъектом хозяйственной

деятельности налогового, валютного, таможенного и другого законодательства

относительно деятельности в сфере ВЭД (в Положении 1 употреблен термин

«законодательство», который трактуется более широко, чем понятие «закон»,

однако необходимо помнить, что Законом «О ВЭД» предусмотрено применение

рассматриваемой санкции за нарушение только законов о ВЭД, а поэтому

попытки применения этой санкции за нарушения других нормативных актов, чем

законы Украины, противоречат Закону «О ВЭД»);

— в случае выявления валютных ценностей, размещенных с нарушением

установленного порядка на счетах и вкладах за пределами Украины;

— других нарушений Закона «О ВЭД» или связанных с ним законодательных

актов Украины, проведения действий, которые могут навредить интересам

национальной экономической безопасности.

Специальная санкция — временная остановка ВЭД — предусматривает лишение

права наниматься ВЭД субъектов всех форм собственности и иностранных

субъектов хозяйственной деятельности при проведении экспортных/импортных

операций с товарами (услугами). Эта санкция применяется как к субъектам ВЭД

Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной деятельности.

Индивидуальный режим лицензирования согласно абзацу четвертому части

первой ст.37 Закона «О ВЭД». п.3.2 Положения 1 применяется в случаях

нарушения положений Закона «О ВЭД», устанавливающих определенные запреты,

ограничения или режимы осуществления внешнеэкономических операций по

разрешению государства. В п.З.З Положения 1 говорится, что индивидуальный

режим лицензирования в отношении украинских субъектов ВЭД в соответствии со

ст.37 Закона «О ВЭД» применяется в случаях нарушений действующего

законодательства в сфере ВЭД, когда эти нарушения непосредственно не могут

навредить интересам национальной экономической безопасности государства (в

этом случае в Положении 1 снова употреблен термин «законодательство», когда

исходя из Закона «О ВЭД» необходимо употреблять термин «законы», к тому же

просматривается попытка расширить основания применения данных санкций,

применяя ее за нарушения законодательства в сфере ВЭД, хотя в ст.37 Закона

«О ВЭД» недвусмысленно сказано, что эта санкция применяется только за

нарушение положений этого Закона).

Индивидуальный режим лицензирования может применяться как к конкретным

субъектам ВЭД Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной

деятельности.

В п.3.2 Положения 1 говорится, что в случае применения индивидуального

режима лицензирования субъекту хозяйственной деятельности необходимо

получить индивидуальное письменное разрешение МВЭСторга на осуществление

экспортной/импортной операции. В П.6.1 этого же Положения более четко

указана суть индивидуального режима лицензирования как санкции. Согласно

этому пункту индивидуальному лицензированию подлежат все без исключения

виды внешнеэкономических операций, предусмотренных ст.4 Закона «О ВЭД»,

осуществляемые субъектами хозяйствования, к которым применен режим

индивидуального лицензирования.

Указанные санкции действуют до момента применения практических мер,

гарантирующих выполнение Закона. Это положение появилось в Законе «О ВЭД»

согласно изменениям, внесенным в него Законом Украины «О внесении изменений

в Закон Украинской ССР «О внешнеэкономической деятельности» от 22.12.98 г.

№ 335-ХIV, До этого действовала норма, согласно которой данные санкции

могли применяться на срок не более шести месяцев с даты вынесения

соответствующего решения МВЭСторгом. Таким образом, внесенное изменение в

Закон «О ВЭД» определенным образом ужесточает характер специальных санкций,

так как не ограничивает срока их действия (теперь они могут действовать

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6