Проект кримінального кодекса України

організації.

Стаття 29. Відповідальність співучасників

(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності за статтею

Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.

(2) Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за

відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої

частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

(3) Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину,

ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують

відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як

ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в

вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

(4) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники

підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

(5) Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння,

вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Стаття 30. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи

і злочинної організації

(1) Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає

відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною

організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

(2) Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають

відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали

участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

(1) У разі добровільної відмови виконавець (співвиконавець) не підлягає

кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17

цього Кодексу У цьому випадку інші співучасники підлягають відповідальності

за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого

добровільно відмовився виконавець.

(2) Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові

організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину

або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що

готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника визнається також

ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину, або неусунення перешкод

вчиненню злочину.

(3) У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець

підлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин,

залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Розділ VII. ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 32. Повторність злочинів

(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,

передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього

Кодексу.

(2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при

вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше

тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

(3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього

Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливій

частині цього Кодексу.

(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було

звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими

законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Стаття 33. Сукупність злочинів

(1) Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше

злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті

Особливої частини цього Кодексу, за жоден яких її не було засуджено. При

цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної

відповідальності за підставами, встановленими законом.

(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за

відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Стаття 34. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка

має судимість за умисний злочин.

Стаття 35. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації

злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості

звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках,

передбачених цим Кодексом.

Розділ VIII. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Стаття 36. Необхідна оборона

(1) Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту

охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої

особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади чи

інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння

тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для

негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було

допущено перевищення меж необхідної оборони.

(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості

уникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою до

інших осіб чи органів влади.

(3) Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому,

хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання

або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне

кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у

статтях 118 та 124 цього Кодексу.

(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне

душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не

могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи

обстановці захисту.

(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком

кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших

засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу

групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення

у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно

тому, хто посягає.

Стаття 37. Уявна оборона

(1) Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких

обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа,

неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність

такого посягання.

(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду

лише у випадках, коли обставини, що склалися, давали особі з урахуванням її

вікових, розумових, освітніх, психологічних та інших особистих

характеристик достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і

вона не усвідомлювала не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого

припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах

відповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як за

перевищення меж необхідної оборони.

(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла

усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона

підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо

після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила

злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було

допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

(2) Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається

умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не

відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком

відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та

124 цього Кодексу.

Стаття 39. Крайня необхідність

(1) Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані

крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо

загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а

також суспільним інтересам, інтересам територіальної громади чи держави,

якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами

і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

(2) Перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння

шкоди правоохоронюванним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж

відвернена шкода.

(3) Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж

крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання,

викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність

заподіяної шкоди цій небезпеці.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду

правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного

примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

(2) Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди

правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,

внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також

психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього

Кодексу.

Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження

(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним

інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання

законного наказу або розпорядження.

(2) Наказ або розпорядження визнається законним, якщо воно віддано

відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за

змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням

конституційних прав та свобод людини і громадянина.

(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася

виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння,

вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає

кримінальній відповідальності на загальних підставах.

(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного

характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання

такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що

віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком

(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду

правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах

виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

(2) Ризик визнається виправданим, якщо мета, що була поставлена, не можна

було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з

ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що

здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним

інтересам.

(3) Ризик не визнається виправданим, якщо він заздалегідь створював загрозу

для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших

надзвичайних подій.

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття

злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

(1) Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам

особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання,

беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою

попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

(2) Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній

відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної

організації особливо тяжкого злочину вчиненого умисно і пов'язаного з

насильством над потерпілим або тяжкого злочину, вчиненого умисно і

пов'язаного з причиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або

настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

(3) Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного

позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути

призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку

позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Розділ IX. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної

відповідальності

(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної

відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі

закону України про амністію чи акта помилування.

(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється

законом.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим

каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від

кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро

покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала

завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з

примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від

кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та

відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з

передачею особи на поруки

(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та

щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з

передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за

їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на

поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного

характеру та не порушуватиме громадського порядку.

(2) У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до

кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною

обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може

бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на

час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки

вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала

бути суспільно небезпечною.

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із

закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

(1) Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня

вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі

строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом

передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом

передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;

3) сім років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) п'ятнадцять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) двадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася

від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня

з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа

звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення

злочину минуло двадцять років.

(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у

частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин

середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності

в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки

давності обчислюються окремо за кожний злочин.

(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий

злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення

волі вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність,

довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням

волі на певний строк.

(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та

безпеки людства, передбачених у статтях 449 - 451, 454 цього Кодексу.

Розділ X. ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за

вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в

передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.

(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а

також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими

особами.

(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити

людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути

застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або

кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

(1) Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові

обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в

дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний

строк, довічне позбавлення волі.

(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання,

рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

(4) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,

передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного

покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках

та порядку, передбачених цим Кодексом.

(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком

відповідальність, передбачену статтями 403 та 405 цього Кодексу.

Стаття 53. Штраф

(1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах,

встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину

та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої

частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його

прямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

(4) У випадку ухилення особи від сплати штрафу суд може замінити несплачену

суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт із розрахунку один місяць

виправних робіт за чотири встановлених законодавством України

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох

років.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20