Необережність як форма вини

загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.

Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно

небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак,

яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної

самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і

можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості

суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону,

службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють

певну діяльність, з правил суспільного співжиття.

Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні

наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання

особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична

можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-

перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань

у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими

конкретними умовами, в яких діяла така особа.[42]

Так, слід зазначити, що суди не завжди уважно ставляться до з’ясування

можливостей усвідомлення суспільно шкідливого характеру протиправних дій та

передбачення наслідків неповнолітнім, а тому припускаються помилок.[43]

Отже питання про те, чи могла особа усвідомлювати факт порушення нею

певних правил і передбачити суспільно небезпечний наслідок від цього,

вирішується з урахуванням конкретних обставин і індивідуальних особливостей

особи, тобто на підставі об’єктивних і суб’єктивних критеріїв.

Обов’язок передбачити шкідливі наслідки – об’єктивний критерій, а

можливість їх передбачення – суб’єктивний критерій злочинної

недбалості.[44]

Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли

встановлено, що особа за даних конкретних обставин не тільки повинна була,

а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння (чи

бездіяльності), тобто є обидва критерії. Закон покладає обов’язок

передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто

може їх передбачити.

Так, громадянин Грицюк повертався з полювання в санях разом з

Юхименком. У Грицюка була заряджена двостволка. Сани на повороті

перевернулися, при цьому Грицюк рукавицею зачепив курок гвинтівки, стався

постріл, котрим Юхименко був поранений. Дії Грицюка треба кваліфікувати як

необережне тілесне ушкодження Юхименкові, хоча Грицюк не передбачив

наслідків своїх дій, але повинен був і міг їх передбачити, якби був більш

обачним.[45]

25 вересня 1998 року о 22 годині в м. Хотин Б. в кафе “Міраж” на грунті

неприязних особистих стосунків, в ході сварки, вдарив М. кулаком у груди і

ногою по лівій нозі потерпілого, внаслідок чого він впав на землю. Від

падіння стався перелом лівої голені, вивих ступні назад. М. отримав

ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров’я.

Вироком Хотинського районного суду Чернівецької області Б. був засуджений

до 1 року позбавлення волі. Чернівецький обласний суд, в порядку

касаційного провадження, касаційну скаргу Б. про закриття справи за

відсутністю складу злочину відхилив, вказавши, що Б., в даному випадку

повинен був і реально здатен передбачити суспільно небезпечні наслідки

своєї поведінки. Вирок в касаційній інстанції було залишено без змін.[46]

Обов’язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер

діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об’єктивного

і суб’єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у

всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в

законі (“повинна” і “могла”).[47] Як правило в літературі ці критерії

розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора,

занадто обмежено.

У формальних складах ці критерії виражаються в обов’язку і можливості

особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при

самовпевненості – в обов’язку і можливості передбачити недостатність тих

обставин, на які розраховував суб’єкт для відвернення суспільно небезпечних

наслідків; при злочинній недбалості – в обов’язку і можливості

усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в

обов’язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного

рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на противагу думці М.Д. Шаргородського, боротьба зі

злочинною необережністю в умовах науково-технічної революції зовсім не

потребує відмови від суб’єктивного критерію необережності.[48]

Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку (казусу), який

виключає кримінальну відповідальність за скоєне особою діяння. Про казус

може йтися мова тоді, коли діяння особи призвело до шкідливих наслідків,

але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не

повинна була чи не могла передбачити, що вони настануть. А коли особа не

мала реальної можливості передбачити насталі наслідки, то вони є невинно

завданими, казусом. Як відомо кримінальна відповідальність за невинно

завдану шкоду виключається. Наприклад людина йшла по

тротуару,

підсковзнулася і, падаючи, збила з ніг іншу людину, яка в результаті

падіння була тяжко травмована. Той, хто збив з ніг потерпілу, не підлягає

кримінальній відповідальності через те, що він не передбачав і в момент

падіння не міг передбачити, що від цього постраждає інша особа.[49]

Випадок – явище не рідкісне у слідчий і судовій практиці. Найчастіше

про випадкові пригоди йдеться при розслідуванні кримінальних справ про

виробничий та транспортний травматизм. І дуже важливим, на думку автора, є

правильне розмежування між злочинною недбалістю та казусом, його правильне

встановлення та неприпустимість кримінальної відповідальності особи

внаслідок юридичної помилки при розмежування цих двох понять.

Так, суд Сімферопольського району Республіки Крим засудив І. за

вбивство з необережності. Матеріалами справи було встановлено, що І. та Я.,

зустрівшись на току, жартували між собою, а потім, за ініціативою Я.,

почали боротися. Під час боротьби Я. уперся головою у груди І. та спробував

ривками перекинути його через себе, але І. не піддавався. Під час

останнього ривка Я. різко нагнув голову. Від сильної напруги у Я., як це

вбачається з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної

частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верховного Суду

України не знайшла в діях І. складу злочину і провадження у справі закрила

на тій підставі, що І., вступивши в дружній поєдинок з Я., не передбачав і

не міг передбачити, що Я. спробує з надзвичайною напругою перекинути його

через себе. У цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер.

Вона настала внаслідок необережності самого Я.[50]

IV. Класифікація необережних злочинів. Особливості їх криміналізації.

Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має

класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в

якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів,

специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому

потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.

За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи:

побутову і професійну.[51]

Побутова необережна злочинність, в свою чергу, поділяється на два види:

1) злочини, скоєні поза сферою дії і без використання технічних засобів

та інших джерел підвищеної небезпеки;

2) злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів

або інших джерел підвищеної небезпеки.

Професійна необережна злочинність розподіляється на три види:

1) злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів

або інших джерел підвищеної небезпеки;[52]

2) злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності;

3) злочини, скоєні в процесі виконання службових[53] (керівних)

функцій.

Таким чином, можна виділити чотири основних види необережних злочинів:

1) побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії технічних

засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це, мабуть, самий малочисельний вид необережних злочинів. До нього

відносяться вбивство з необережності (ст. 98 КК), необережне тяжке або

середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 105 КК), необережне знищення або

пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК).[54] Слід

відмітити, що за вказаними статтями можуть кваліфікуватися і злочини, що

відносяться і до інших груп, наприклад, у випадку коли вбивство з

необережності або знищення майна скоєно в результаті недбалого поводження з

технічними засобами. Процент цієї групи у загальній масі необережних

злочинів невеликий.[55]

Вказаний вид необережності характеризується різноманітністю можливих

негативних наслідків (для особи та для майна), і, що особливо важливо,

різноманітністю способів їх спричинення, які навряд піддаються вичерпному

визначенню. Вірогідність настання тяжких наслідків в побутовій сфері не

стільки вже й велика – більшість актів необережної поведінки тут

завершується сприятливо. В побуті, як правило, відсутні нормативно

закріплені правила безпеки, до небагатьох виключень відносяться правила

протипожежної безпеки. Слід також відмітити значну поширеність

необережності в побуті, особливо не призвевшої до тяжких наслідків, і

важкість її встановлення та доказування. Взагалі сфера побуту в меншому

ступені, ніж будь-яка інша сфера, піддається соціальному контролю.

В силу таких особливостей склади побутової необережності конструюються

як склади необережного спричинення шкоди без вказівки на

способи її скоєння, і шкоди істотної. Так, необережне знищення

або

пошкодження майна карається лише в тому випадку, якщо воно спричинило

людські жертви або інші тяжкі наслідки, а саме заподіяння тяжких тілесних

ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень

двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди[56] (ст.

90 КК). В діючому КК України склад необережного легкого тілесного

ушкодження не передбачений.

Цікаві також випадки, коли злочини з необережності в побуті скоюються у

сукупності з умисними злочинами. Так, в ніч на 21 вересня 1998 року Я.В.М.

у стані сп’яніння затіяв сварку зі своїми батьками Я.М.Г та Я.М.Д. в ході

якої наносив їм удари. Батьки втекли з дому, а засуджений Я.В.М. самовільно

взяв мисливську рушницю і почав стріляти по закритій двері з метою збити

замок. В ході стрільби він поранив свою бабку громадянку Б., внаслідок чого

їй були спричинені тілесні ушкодження, що призвели до втрати зору. Після

цього Я.В.М. пішов гуляти по селу грубо і особливо зухвало порушуючи

громадський порядок та суспільний спокій, час від часу здійснюючи постріли.

Дії Я.В.М. були кваліфіковані Хотинським районним судом Чернівецької

області за ч. 3 ст. 206 та ст.105.[57]

Специфіка вбивства з необережності полягає саме в його суб’єктивній

стороні: воно має місце лише при необережній формі вини у вигляді злочинної

самовпевненості або злочинної недбалості.

Так, Верховний суд УРСР[58] визнав наявність злочинної самовпевненості

в діях Т. що підключив огорожу складу – паркан з колючого дроту – до

розетки електромережі з напругою 220 вольт. Громадянка К. під час пошуків

своєї корови доторкнулась до паркану руками і була вбита. Т. передбачав

можливість настання смерті від скоєних ним дій, так як вивісив спеціальне

попередження. Однак розрахунок його, що люди можуть підійти до складу лише

зі сторони дороги, де було вивішено попередження, був легковажним.[59]

Верховний Суд УРСР визнав наявність злочинної недбалості в діях П.,

який під час сварки вдарив кулаком в живіт С., в результаті чого той впав

і, вдарившись головою об асфальт, вмер від отриманої травми. Суд мотивував

це тим, що винний повинен був і міг передбачити можливість падіння

потерпілого, який був п’яним, і настання від цього суспільно небезпечних

наслідків у вигляді смерті.[60]

Необережне вбивство в результаті злочинної недбалості слід відрізняти

від випадкового спричинення смерті в результаті казусу.

Так, Пленум Верховного Суду УРСР не знайшов наявності вбивства з

необережності в діях Ж., визнаного винним в том, що намагаючись утримати

рушницю, яку виривав в нього А., він випадково нажав на спусковий гачок,

внаслідок чого виник постріл, яким А. був смертельно поранений. Пленум

визнав, що смертельне поранення А. виникло випадково, при обставинах, коли

Ж. не мав змоги передбачити і уникнути тяжких наслідків, тобто при

відсутності вини з його сторони.[61]

2) необережні злочини, скоєні в сфері дії технічних засобів або інших

джерел підвищеної небезпеки.

Це найбільш багаточисленна група необережних злочинів, вони частіше

усього можуть скоюватися в процесі професійної діяльності. Однак в силу

постійного наповнення технічними засобами побуту людини, ці злочини можуть

скоюватися і в побуті. Крім того, громадяни, не пов’язані професійно з

використанням технічних засобів, все частіше потрапляють в сферу їх дії, в

силу чого їх необережна поведінка може призводити до порушення безпечної

діяльності цих засобів і в результаті – до тяжких наслідків (наприклад,

склад злочину передбачений ст. 217 КК, - порушення діючих на транспорті

правил). Тому злочини даної групи можуть скоювати як особи, що самостійно

використовують технічні засоби, так і особи, що знаходяться в сфері їхньої

дії і зобов’язані співрозмірювати свою поведінку з правилами, що регулюють

використання технічних засобів. Злочини цієї групи можуть бути передбачені

як загальними складами необережних злочинів (ст. ст. 90, 98, 105 КК), так

і спеціальними складами злочинів скоєних в сфері дії технічних засобів чи

інших джерел підвищеної небезпеки (технічних злочинів). До останніх

відносяться склади, передбачені, наприклад статтями 215, 2154, 217 і

деякими іншими статтями КК. Загальною рисою цієї групи злочинів є те, що

вони скоюються в сфері взаємодії “людина-техніка” і призводять до виходу

технічних засобів з під контролю керуючого ним суб’єкта, що і призводить до

небезпечних для суспільства наслідків;[62]

3) необережні злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності,

однак без використання як технічних засобів, так і службових[63]

(управлінських) функцій.

До них відносяться злочини, в результаті скоєння яких шкода суспільству

заподіюється неналежним виконанням або невиконанням суб’єктом своїх

професійних обов’язків. Сюди відносяться: злочинно-недбале ставлення до

охорони державного або колективного майна (ст.91 КК), порушення

ветеринарних правил та правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин

(ст. ст. 157, 158 КК). порушення правил охорони ліній зв’язку (ст. 2051

КК).[64] Якщо суспільно небезпечні діяння, що відносяться до даної групи,

не передбачені спеціальними складами, то можуть застосовуватись загальні

склади необережних злочинів в залежності від характеру наставших

наслідків. Наприклад, спричинення смерті хворому в результаті неналежного

надання медичної допомоги лікарем кваліфікується за ст. 98 КК;

4) необережні злочини, скоєнні в процесі виконання службових

(управлінських).

До них відносяться такі злочини, як випуск або реалізація

недоброякісної продукції (ст. 147 КК), хоча суб’єктом цього злочину може

бути як службова, так і не службова особа[65], халатність (ст. 167 КК).

Останній склад може розглядатись як загальний для даної групи злочинів.

А.Я. Светлов взагалі наголошує на тому, що халатність - це єдиний службовий

злочин, який скоюється не умисно, а з необережності.[66] Тому автор даної

роботи приділяє увагу саме цьому складу злочину. Небезпека вказаної групи

злочинів за останній час істотно підвищилась. Це пояснюється ускладненням

і підвищенням ролі сфери управління і життя сучасного суспільства, різким

збільшенням об’єктів управління в умовах ринкової економіки, ускладненням

зв’язків між ними. Тому боротьба з такими злочинами, як халатність

необхідна для підвищення відповідальності службових осіб та рівня роботи

усієї системи управління в країні.

Диспозиція ст.167 КК вказує, що невиконання, або неналежне виконання

службовою особою своїх службових обов’язків відбувається внаслідок його

недбалого або несумлінного до них ставлення.

Ця недбалість та несумлінність, характеризуючи об’єктивну сторону

злочину, в певній мірі говорить і про суб’єктивну сторону злочину.

Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок

несумлінності.

Але головне – психічне відношення винної особи до наслідків своєї

діяльності характеризується необережністю.

Слід відмітити, що хоча прихильники змішаної вини і розрізняють при

халатності психічне відношення винної особи до бездіяльності (або неналежно

здійсненій дії) і наставшим злочинним наслідкам, але розглядають усе діяння

в цілому, як скоєне з необережності.

“Суб’єктивна сторона халатності характеризується змішаною виною, -

зазначає В.Ф. Кириченко… - Вина особи при халатності як службовому злочині

у відношенні вказаних в законі наслідків завжди виражається у формі

необережності. Халатність як кримінально каране діяння повинна бути

охарактеризована, як необережний злочин”.[67]

Особливий різновид необережності, що виходить, однак, за рамки

необережної злочинності, складають умисні злочини, ускладненні необережно

спричиненими тяжкими наслідками: умисне тяжке тілесне ушкодження, що

потягнуло смерть (ч. 3 ст. 101 КК), незаконне

проведення аборту, що потягнуло смерть потерпілої (ч.3 ст. 109 КК), і т.д.

В цих випадках має місце складний злочин – відповідне умисне діяння і

необережне спричинення смерті.[68]

Висновки

Отже завершуючи написання даної роботи, автор вважає за потрібне

вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.

Отже, необережна злочинність – це частина більш широкого поняття –

злочинності, самостійний елемент її структури.

Нажаль, внаслідок нерозробленості проблеми необережності в

філософському і соціологічному планах правові науки позбавлені можливості

позичати в них основні ознаки необережності. Скоріше навпаки, філософам і

соціологам слід звернутись в цьому питанні до положень і висновків правових

наук, передусім науки кримінального і цивільного права.

Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої

суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з

необережності[69], хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність

особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених

законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з

необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і

Страницы: 1, 2, 3, 4