Вся трагедія подальшої історії
України була в тому , що цей зфальсифікований документ 1659 року
став єдиним офіційним текстом так званих “Статтей Богдана
Хмельницького” і на ньому згодом підписувались усі гетьмани.
Московький уряд не рахувався з Юрієм
Хмельницьким , той свої функції вже виконав . Воєводи втручалися в
управління крвїною , роздавали на свій розсуд землі , уряд через
голову гетьмана вів переговори з старшиною . Поступово гетьманська
влада Ю. Хмельниццького стає номінальною . Зростає невдоволення простого
люду .
В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна
за панування над Україною . Московські війська разом з гетьманським
військом виступають на Правобережжя . Та незабаром під Чудновом що на
Волині вони потапляють в польське оточення . Після розгрому Ю.
Хмельницький згоджується до повернення України до складу Польщі ,
підписуючи договір , так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський)
трактат , що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого
Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року
та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію .
Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя ,
лівий беріг знаходився під владою московського царя . Ю. Хмельницький
ще не втрачав надії об’єднати Україну , але розуміючи власну
неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року він
зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом його поляки
заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці . Вийшовши
на волю , тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань .
Таким чином , окупована російськими та
польськими військами , розірвана на шматки соціальними конфліктами та
політичним протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини
. Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .
4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська
політика.
Петро Дорошенко та турецька
альтернатива . Третє
гетьманування Юрія
Хмельницького .
Наступником Ю. Хмельницького на
Правобережжі стає Павло Тетеря - Моржковський (рік народ. невід. – 1670)
, вихідець з київської шляхти . Навчався в Київській академії ,
належав до Львівського братства . До 1648 року – писар міського суду
в Володимирі – Волинському . Під час повстання 1648 року він переходить
до Б. Хмельницького , одружується з його дочкою , стає однією з
найближеніших до гетьмана людиною . З 1649 року – полковий писар
Переяславського полку , з 1653 – полковник того ж таки полку . В
складі української делегації брав участь в підготовці Березневих
статей 1654 року . У 1657 –1659 роках – генеральний писар , вів підготовку
Гадяцької угоди та Слободищенського трактату .
В своїй діяльності П. Тетеря повністю
спирається на підтримку польського короля Яна Казиміра . Радячи
королеві об’єднати всю Україну , він разом з
польсько – козацьким військом та союзниками – татарами захолює майже
все Лівобережжя . Знищуючи все на своєму шляху , це військо дійшло
до Глухова , та здобути це місто так і не вдається . В цей час
поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних
заворушень . Саме на придушення цих повстань й повернув свої війска
П. Тетеря , втративши на той час своїх останніх козацьких прибічників
. Але розбитий одним з ватажків – повстанців Дрозденком , зрікається
булави та 1665 році тікає до Польщі , де приймає католицьку віру та
отримує посаду брацлавського , ніжинського та чигиринського старости .
Після Тетері в гетьманська белава на
короткий час опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід.
– 1665) , який в червні 1665 року з допомогою загонів кримських
татар захоплює гетьманську столицю Чигирин .
Через два місяці під тиском оточення та
ширших козацьких мас втікає до Криму . Тогож таки року в Чигирині
Генеральна Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука
гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з козацької
родини в Чигирині , з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б.
Хмельницького . Брав участь в бойовмх діях , учасник різних посольств
, де виявив себе блискучим дипломатом . З 1657 року – прилуцький
полковник , активно підтримував політику Виговського . З 1660 року –
чигиринський полковник , з 1663 року - генеральний осавула , а з 1665
року – черкаський полковник . Постійно треба було боротися з
претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник Василь
Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим напруженням Дорошенко
здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя цілий ряд реформ , за якими
стояв митрополит Йосип Тукальський . Всіма своїми діями Дорошенко
тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право- та
Лівобережжя в одну сильну Україну . Часто скликає Генеральні наради ,
та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу
народну популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для
обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20
тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась лише йому .
На початку свого гетьманування
Дорошенко мусив визнавати польську зверхність , бо в більшості
українських міст розмістились польські залоги . Та для реалізації своїх
планів об’єднання України він , не вбачаючи в
польській короні чесного союзника звертається до Оттоманської Порти .
Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська . В 1666 році
, використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти короля
Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську під проводом
Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30 січня 1667 року
відбулось підписання між Росією та Польщею так званої Андрусівської
угоди , відомої ще як Андрусівський мир . Підписаний в селі Андрусові
біля Смоленська – це був мирний договір про припинення російсько –
польської війни 1654 – 1667 року за білоруські та українські землі ..
Згідно з угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю
і визнає право Москви на Лівобережжя . Київ з околицями до 1669
року мав перейти до Російської імперії . Польщі залишалось
Правобережжя (крім Києва) та Білорусь . Землі Війська Запорозького
оголошувались під спільним управлінням та слугували буферною зоною
проти нападу татар . Розділ України було документально оформлено .
Восени 1667 року українсько військо кількістю в 24 тисячі чоловік
та з кількома десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує
польську армію біля Підгайців на Галичині
. Та в той час запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп
і Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир .
Закріпившись на Правобережжі , Дорошенко з військом переходить на
Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу - гетьмана Івана
Брюховецького , таким чинои підпорядкувавши собі право- та лівобережну Україну
. Сам Дорошенко проголошує себе гетьманом усієї України . Тогож таки
1668 року він скликає Раду , де складає умови турецького протектоорату
: звільнення України від Вісли до Путивля .
Спостерігоючи за успіхами Дорошенка
певні зовнішні політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України
активно беруться за підрив гетьманської влади . Досить тяжкого удару
завдали Дорошенкові запорожці , висунувши проти нього претендента на
гетьманську булаву - Петра Суховія , якого до тогож визнали татари .
Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік . Ще гірше стало , коли
поляки проголосили гетьманом України Уманського полковника Михайла
Ханенка , з яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя .
В 1669 році пробував домовитись з Польщею , використавши коронування
нового польського короля , Михайла Вишневецького . В своїй домовленості
Дорошенко вимагав автономії в межах Київського , Брацлавського та
Чернігівського воєводств та повне скасування унії . Його ж противник
Ханенко просив лише автономії для козаків , і саме його затвердив
польський сейм . Боротьба проти нього була дуже тяжка .
Починається запекла війна з Польщею .
Виступючи на Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом
Лівобережжя Дем’яна Многогрішного . Проти нього відразу
виступає московське військо . В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12
тисячне українське війська звільняють Поділля від польської присутності
. Результатом цієї війни став мирний договір , підписаний в місті
Бучачі (нині Тернопільська область) . Згідно з договором , Польща
відмовлялась від прав на : Поділля , Брацлавщину та частину Київщини ,
що стають турецькими провінціями . Землі Війська Запорозького
залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана .
Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині
контрибуцію – 22 тисячі злотих . Бучацьку угоду польські історики
вважають як найганебнішу в історії поьської корони . Однак польський
сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею , Туреччиною та
Україною тривала далі . У 1673 році польський гетьман Ян Собєський
дає реванш , розбивши турків під Хотином , та це не рятує турецькі
провінції України від розорення турками , під владою яких опнилось
Поділля і частина Галичини з Чортковим . Вони обертають храми в
мечеті , забирають в полон людей , грабують міста . Населення тікає
на Запоріжжя , Слободжанщину , Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в
тому , що закликав турків . Улюбленець народу , він втратив його
любов та довіру й лишився всієї народної підтримки . Тим часом
лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд
скористатися ситуацією , а саме : війною поляків з турками , смерть
короля М. Вишневецького та підготовку в Польщі до елекції нового
монарха - та розпочати війну з Дорошенком . Коли московсько – козацькі
війська перейшли Дніпро до них приєднались Канівський та Черкасьський
полки . Цією силою було завойовано майже всю Україну . В березні 1674
року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду , на якій його
обрано гетьманом усієї України . Намагаючись позбутись Дорошенка , він
обложує його столицю Чигирин , та на допомогу Дорошенкові приходять
турки та татари . Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя .
Турецько – татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі
всіх , хто піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано
.
Тим часом новий король Ян Собєський
вирушає військом проти турків і зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей
гинуть та потрапляють в полон , масово залишають рідні домівки ,
тікаючи хто куди . Україна в руїнах .
На той час Петро Дорошенко ,
втративши 1675 року свого найближчого друга та радника митрополита
Йосифа Нелюбовича – Тукальського , розчаровується в своїй політиці . Він
вирішує зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в
Чигирині , а клейноди надсилає до Москви , здавши таким чином
гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського , як того хотів
російський уряд . Сам він милостливо був відправлений в почесне
заслання : спочатку як воєвода у Вятку (1679 – 1682), а потім до самої
смерті (1698 року) жив в селі Ярполчі , що під Москвою . Там його
і поховано .
Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу на Правобурежжі турки
ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького , якого вони витягають з
Едичкульської в’язниці , та дають помпезнай та гучний
титул “Князя Сарматського , Малої Росії – України і володаря Війська
Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким військом
загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими втратами в кілька
спроб здобуває Чигирин , від якого на той час залишились самі руїни
. Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові що на Поділлі .
Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом .
Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу .
Неврівноважений , підозрілий , позбавлкний реальної влади , він
відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго
турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в Кам’янець
– Подільському .
Турки передають владу в країні
Молдовському воєводі Іванові Дуці , який почав активне заселення
спустошених війною районів , закликаючи людей повертатися приваблював
їх різними обіцянками . Та ці спроби припинились з підписанням в
1686 році між Москвою та Польщею так званого “вічного миру” -
договору , який визначав права та території володінь на Україні . На
підставі договору Правобережжя , не захоплене турками визнавалось
польським , а Київ відходив до Лівобережжя . Земля між Дніпром та
Бугом залишалась нейтральною .
13 серпня 1681 року в Бахчисараї
було підписано мирний договір , який закінчив війну між Московською
державою , Кримським ханством та Туречччиною . Згідно з договором ,
кордон між цими державами проходив по річці Дніпро . Туреччина
вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною , а також
на контроль земель Війська Запорозького . Південна Київщина ,
Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь .
Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною .
Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його
затоках , добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря
. Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на
обох берегах Дніпра .
Таким чином , ці дві угоди повністю
утвердили територіальний поділ України . До 1686 року вся
багатостраждальна , розорена війнами Україна була повністю розділена
між сусідніми державами .
5 .Лівобережжя
. Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний
.
Проросійська орієнтація
Івана Самойловича .
На Лівобережжі після скінчення другого
гетьманування Юрія Хмельницького почалась запекла боротьба за владу .
Тут господарювали промосковські погляди , особливо серед старшини , яка
вирішила зосередити владу в своїх руках . Накзним гетьманом стає Яків
Сомко , вихідець з багатого міщанського роду , представник заможної
старшини , брат першої дружини Б. Хмельницького . В своїй боротьбі він
об’єднується з представником рядового козацтва
Ніжинським полковником Василем Золотаренком , братом третьої дружини Б.
Хмельницького . Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким
чином забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив
запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з нижніх
верств козацтва . В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана
“Чорна Рада” - галасливі виборчі збори , в яких крім козаків взяли
участь міщани та селяни . Посланці російської корони , підозрюючи
старшину в пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на
підтримку Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби
Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .
Гетьманом Лівобережної України
обирають Івана Брюховецького (рік. народ. невід. – 1668) . Певний час
перебував на Січі , у 1661 – 1663 роках був кошовим отаманом . Це
був яскравий представник доби Руїни . Типовий демагог , він був
чудовим промовцем і вмів добре впливати на юрбу . В своїй політиці
був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя та був
палким прихильником Москви . В 1665 році Брюховецький на запрошення
царя відвідав Москву , де йому присвоєно боярсь кий титул і де він
одружився з княжною Долгорукою . Підписані тоді ж так звані
Московські статті не тільки підтверджували Переяславські статті 1659
року , та ще більше обмежували права українського народу . Згідно з
цим договором в усіх полкових містах України вводились московські
залоги , вся податкова система перейшла до московського управління ,
гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичні стосунки ,
митрополит Київський призначався московським патріархатом . Московські
чиновники активно взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки незадоволення , які поступово зростали . Та
переповнив чашу народного терпіння складений 1667 року між Москвою та
Польщею Андрусівський договір , на підписання якого українську сторону
навіть не запросили . В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні
прокотилась хвиля повстань проти московських залог , і Брюховецький ,
побоюючись загального повстання і розуміючи неминучість зміни
політичного курсу 1668 року скликає Генеральну Раду , де перед
старшинами заявляє , що єдиний шлях порятунку для України – вигнати
московських воєвод та просити протекції турецького султана . До
Царгорода відправляють послів , і султан згоджується на прийняття
підданства України на умовах васальної залежності . Одночасно
Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком
, який також веде переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На
обох боках Дніпра починається повстання проти московської присутності
на Україні . Весною 1668 року Дорошенко переходить Дніпро ,
тріумфіально крокуючи по Україні . Народ вітав його і переходив на
його бік . Це був час найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він
наблизився до с. Будищі поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького
, козаки збунтувались проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка
проголошують гетьманом обох сторін Дніпра .
В тому ж таки 1668 році Дорошенко ,
змушений повернутися на Правобережжя для боротьби з почавшими наступ
поляками прозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського
полковника Дем’яна Многогрішного (рік народ. та смерті
невідомі) . Вихідець з селянської родини на Чернігівщині , військову
службу почав у Б. Хмельницького . З 1663 року - чернігівський
полковник . Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року .
Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року . Людина
проста , не маюча освіти , пряма та нетакактовна , він мав репутацію
ватажка , здатного змусити своїх підлеглих якщо не віддано служити ,
то хоч підкорятися своїй волі . З падіння па Правобережжі Дорошенка
і тиском , в тому числі й військовим , з боку Москви Многогрішний
клянется на вірність цареві та дістає його визнання як гетьмана
Лівобережної України . Укладена ним 3 березня 1669 року в місті
Глухові угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської
держави . Складалась з 27 основних та 12 додаткових пунктів , що
стосувались лише київських та ніжинських міщан . Глухівські статті
підтверджували чинність “Березневих статей” 1659 року . Гетьман України
позбавлявся права дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в
козаки і навпаки . Організовувався компанійський полк , який виконував
поліційні функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану
політику царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в
чотирьох містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших
виводились . До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання
. Всі податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська
встановлено в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана
. Міщани Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі
поступки були продиктовані висновками , зробленими московським урядом
враховуючи досвід відносин з українським народом за часів
гетьманування І. Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого
поляками Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра
виглядав більш привабливо , особливо для біженців . Під владу
Многогрішного вступили два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам
Многогрішний взявся за встановлення правопорядку та спокою на
Лівобережжі , використовуючи для цього загони компанійців . Активно
бореться з старшинською олігархією . Сам призначає та змінює
полковників , сотників , без суду їх карає , накладає податкина
старшину та духовенство . Але його нетактовність та самовласність ,
абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною стають основними
причинами змови проти нього . Від козацької верхівки до Москви пішли
доносии , в яких Многогрішного обвинувачено в зв’язку
з Дорошенком та в намірах перейти під зверхність Туреччини . 1672
року Дям’яна Многогрішного скинуто з гетьманування
, арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці
. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696
року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в
документах 1701 року .
Протягом трьох місяців в Україні
правила старшинська олігархія , намагаючись обмежити владу наступного
гетьмана . І це дуже подобалось офіційній Москві . На Генеральній
Раді в Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою
та обрано нового гетьмана - генерального суддю Івана Самойловича (рік
народ. невід. – 1690) . Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в Київському колегіумі . Служив писарем в
козацькому війську , був сотником , а у 1668-1669 роках -
чернігівським полковником . У 1669 – 1672 роках - генеральний суддя .
Людина освічена , з широким світоглядом , талановитий політик та патріот
, він прагнув об’єднати українські землі та дати їм
незалежність . Беручи в свої руки булаву , Самойлович прийняв ряд умов
, які обмежували владу гетьмана , також проводячи лінію старшинської
верстви , надаючи державі аристократичного характеру . Перед усім він
не мав права судити та карати представників старшини . Компанійський
полк , який підкорявся безпосередньо гетьманові примусили розпустити .
Самойлович не скликав Загальної Ради , а обмірковував всі справи з
Радою Старшин . Створив інститут бунчуових товаришів , до якого
входили переважно сини старшин , що перебували в близькому оточені
гетьмана й виконували спеціальні доручення , готуючись зайняти посади
, звільненні їхніми батьками . Поява такого інституту сприяла
створенню старшинських династій на Лівобережжі . Та й взагалі , за
15 років правління І. Самойловича зформувалась гетьманська держава з
монархічним характером .
В своїй зовнішній політиці Самойлович
намагався підкорити всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя
вести окрему політику . Він притягує під свою владу правобережних
полковників , у 1674 році йому передає булаву Михайло Ханенко , а в
1676 на його користь зрікається гетьманства Петро Дорошенко . Це був
піковий період в гетьмануванні Самойловича , коли його проголосили
гетьманом усієї України . Правда через два роки турки з Ю.
Хмельницьким витіснили його з Лівобережжя . Відступаючи , він
організовує масове переселення людей з Правобережжя на Лівий беріг ,
інколи й використовуючи примусово – силові методи . Це бу так званий
“великий згін” . Довгий час свого гетьманування підтримував добрі
відносини з Москвою . Там виховувались його сини , свою дочку він
одружив з боярином Ф. Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України ,
Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну Україну ,
Волинь , Підлящща , Поділля , Підгір’я ,
Червону Русь , які завжди були частиною України . Також він намаговся
приєднати до України Слободжанщину , яка була заселена українцями . Та
ці обдва домагання не мали успіху .
На початку 1680-их років Австрія ,
Венеція , Польща , Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку , а
разом з тим й антикримську коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до
якої було запрошено й Україну . Та Самойлович відмовився від участі
в коаліції , розуміючи , що знищення татарського ханства може
пошкодити втіленню його планів щодо створення незалежної держави , яка
буде оточена московськими володіннями . Також Самойлович був проти
зближення Москви з Польщею . Та з підписанням в 1686 році “вічного
миру” між Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів
стала досить примарною . В 1687 році починається війна проти
мусульманського світу . Австрія , Польща та Венеція мали вдарити по
Туреччині , Росія - на Крим . Та перспектива війни з Кримом була
дуже непопулярна серед козацької старшини , серед якої було багато
колишніх “дорошенківців” . Не розкриваючи справжніх причин свого
небажання починати війну , Самойлович марно пробує переконати царський
уряд , що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде
зв’язаний з великою небезпекою . Але все марно ,
і в квітні 1687 року похід почався . 100 тисячне московське військо
йшло під командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії ,
майже 50 тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не доходячи до
Січі , коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано накозав військам
повернути назад . Тільки 40 тисяч московського та українського війська
під командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія
Самойловича пішла на Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини
відступу Голіцина залишаються неясними . Офіційну версію – брак
фуражу для коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо .
Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та гетьмана
брати участь в цій компанії просто побоявся заходити далеко в степи
. Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за невдачу ,
і для цього було використано один з останніх доносів старшини на
гетьмана . Взагалі , за час правління Самойловича старшина скаржилась
на те , що він не скликав Ради , брав хабарі , роздавав родичам
землю . Були нарікання на його некозацьке походження . Та головною
причиною незадоволення козацької верхівки було намагання перетворити
Гетьманську Україну на спадкову монархію , створивши власну династію
правителів . В доносі , поданому Голіцину гетьмана Самойловича звинувачено
у зв’язках з татарами. Донос підписала стара ,
заслужена дружина , серед неї – Кочубей , Лизогуб , Дунін - Борковський
, Забіла , Гамалій та інші . Військо знаходилось коло річки Коломак ,
коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та його родини .
Івана Самойловича та його сім’ю заслано до Тобольська , а його сина
Григорія , після тортур страчено в Сєвську .
На першу звістку про арешт
Самойловича козаки відповіли заворушеннями: в Гадяцькому та
Прилуцькому полках побили старшину , а в інших - пограбували .
Таким чином , за часів гетьманування
спочатку Многогрішного , а потім Самойловича на Лівобережній Україні
скінчується доба Руїни і починається новий період - Гетьманщина
.
Заключення .
В заключенні цієї роботи хотілося
підвести деякі загальні підсумки і відповісти на питання , як могутня
, сповнена рішучості відстоювати свою незалежність , свою тяжко здобуту
волю , країна , маючи чималу міжнародну вагу та одну з найсильніших
армій , країна , яка одна з перших в Східній Європі реалізувала та
прийняла основні норми та принципи демократичного правління , керуючись
якими існує сучасне людство , а саме такою була Україна за часів
Богдана Хмельницького, втратила всі свої здобутки і через менш ніж
30 років після його смерті перестала існувати як цілісна
територіальна одиниця , щезнувши з мапи Європи ? Як горда козацька
нація , яка перед усе цінувала і відстоювала власну свободу ,
допустила прийняття зверхності хижаків - сусідів та дозволила знову
загнати себе в кайдани , змарнувавши таким чином всі здобутки
Визвольної війни 1648 – 1656 року ?
Однією з найголовніших причих
виникнення доби Руїни в історії України треба вважати внутрішні
протиріччя між елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку
козацького суспільства . На протязі всього розглянутого періоду
інтереси правлячої верхівки - козацької старшини та знаті завжди
ставали поперек дороги інтересів та бажань простого народу : рядового
козацтва , міщан , селян . Ще за часів створення Української держави
Богданові Хмельницькому треба було кардинально оновити всі гілки влади
, не допустити до керування країною людей , які були типовими
уламками старого ладу , з своїми усталеними поглядами та абсолютним
неприйняттям суспільства рівноправних людей . Після Хмельницького не
було більше людини , яка б мала таку владу та вагу в суспільстві ,
і могла реалізувати хоча б схожу ідею . З іншого боку простий народ
, звільнившись від кріпацького ярма , нав’язаного
польською шляхтою отримав нарешті , те чого завжди хотів - волю . І
цей свій головний здобуток , омитий кров’ю
тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до останнього .
Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці
завовання , мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами .
Іншою , але не менш важливою
причиною невдачі українського народу в період 1657 – 1686 роки можна
назвати повну відсутність у правлячої верхівки чітко окреслених
політичних цілей , а також відповідних методів та інструментів
управління всіма верствами українського суспільства . Якщо оглянути
загальні риси осіб , які тримали владу в своїх руках в цей період
(гетьмани , старшина , духовенство) , то ми бачимо , що ці люди ,
більшість з яких мала чималий досвід керування , як державного так і
військового , і розпочинавші свої перші політичні кроки біля
Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра та процвітання . На жаль
, шляхи та методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали
не завжди такі , які б були бажані для простого люду й країни вцілому
. І що найголовніше , це відсутність одностайності та взаємозгоди
серед правлячого елементу в прийнятті важливих державних рішень ,
неспроможність знайти спільну мову та об’єднатися
перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми переслідують Україну на
протязі усієї її історії , навіть у наш час .
І нарешті не треба забувати про
зовнішнє втручання деяких зацікавлених країн в внутрішні справи України
. Таких зацікавлених країн було три - Польща , Туреччина та Росія й
кожна з них мала на Україні свої певні інтереси . Польща після
повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших районів Східної
Європи , і тому зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад
будь – якою ціною . Інколи йдучи на такі поступки , про які до
Хмельниччини й мови йти не могло (наприклад , Гадяцька угода та
інш.) . Для Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між
татарами та турками . Для Туреччини Україна - це постачальник
основного джерела доходів турецької казни - работорговлі . Але
найбільші інтереси тут мала Російська імперія . На той час Україна
знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного зростання ніж
Росія . Для Москви козацька держава була таким собі взірцем і союз
з якою був дуже важливий як з військово – політичних , так і з
культурних питань . Таке собі “вікно” в південно – західну Європу . І
для підкорення багатостраждальної України ці “сусіди” використовували
любі матеріали та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат землі
в центрі Східної Європи .
За всю свою історію Україна пережила
багато горя та негараздів , але доба Руїни є одним з найсташніших
періодів , передусім за те , що найкращі сини українського народу
гинули не від чужої зброї загарбника , а від руки свого ж брата -
українця . І гадаю , це стало гарним уроком для наступних поколінь .
Може стане й для нас …
Література .
1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993
рік вид - во “Либідь”
м . Київ
2 . Історія України . Н . Полонська –
Василенко 1995 рік вид – во “Либідь”
м . Київ
3 . Літописна оповідь про Малу Росію та
її народ і козаків узагалі .
О .І . Рігельман 1994 рік вид - во
“Либідь” м . Київ
4. Ілюстрована енциклопедія історії
України . О . Кучерук 1998 рік
“Спалах ЛТД” м . Київ
5. Ілюстрована історія України . М .
Грушевський 1992 рік