рефераты скачать

МЕНЮ


Реферат: Руїна

   Вся  трагедія  подальшої  історії  України  була  в  тому ,  що  цей  зфальсифікований  документ  1659  року  став  єдиним  офіційним  текстом  так  званих  “Статтей  Богдана  Хмельницького”  і  на  ньому  згодом  підписувались усі  гетьмани.

    Московький  уряд  не  рахувався  з  Юрієм  Хмельницьким ,  той  свої  функції  вже  виконав .  Воєводи  втручалися  в  управління  крвїною ,  роздавали  на  свій  розсуд  землі ,  уряд  через  голову  гетьмана  вів  переговори  з  старшиною . Поступово  гетьманська  влада  Ю. Хмельниццького  стає  номінальною .  Зростає  невдоволення  простого  люду . 

     В  1660  році  між  Росією  та  Польщею  знову  виникає  війна  за  панування  над  Україною .  Московські  війська  разом  з  гетьманським  військом  виступають  на  Правобережжя .  Та  незабаром  під  Чудновом що  на  Волині  вони  потапляють  в  польське  оточення .  Після  розгрому  Ю. Хмельницький   згоджується  до  повернення  України  до  складу  Польщі ,  підписуючи  договір , так званий  Слободищенський  (інша  назва – Чуднівський)  трактат , що  був  повторенням  Гадяцького  договору  ,  але  без  “Великого  Князівства  Руського  та  з  скасуванням  Переяславської  угоди  1654  року  та  розривом  союзу  з  Москвою  -  фактично  Україна  діставала  автономію .  Але  на  той   час  влада  гетьмана  поширювалась  лише  на  Правобережя ,  лівий  беріг  знаходився  під  владою  московського  царя .  Ю. Хмельницький  ще  не  втрачав  надії  об’єднати  Україну ,  але  розуміючи  власну  неспроможність  виправити  важке  становище  країни  в  січні  1667  року  він  зрікається  гетьманської  булави  та  йде  в  монастир .  Згодом  його  поляки  заарештували  і  ув’язнили  в  Марієнбурзькі  фортеці .  Вийшовши  на  волю ,  тривалий  час  жив  в  одному  з  монастирів  в  місті  Умань .

   Таким  чином ,  окупована  російськими  та  польськими  військами ,  розірвана  на  шматки  соціальними  конфліктами  та  політичним  протистоянням  різних  сил  Україна  розділилась  па  дві  частини .  Історичний  період ,  відомий  як  Руїна  досягає  свого  апогею .

     

 4 . Правобережжя .  Павло  Тетеря  та  його  пропольська  політика.

           Петро  Дорошенко  та  турецька  альтернатива .  Третє   

                          гетьманування  Юрія  Хмельницького .

    Наступником  Ю. Хмельницького  на  Правобережжі  стає  Павло  Тетеря - Моржковський  (рік  народ.  невід. – 1670) ,  вихідець  з  київської  шляхти .  Навчався  в  Київській  академії ,  належав  до  Львівського  братства .  До  1648  року – писар  міського  суду  в  Володимирі – Волинському . Під  час  повстання  1648  року  він  переходить  до  Б. Хмельницького , одружується  з  його  дочкою ,  стає  однією  з  найближеніших  до гетьмана  людиною .  З  1649  року – полковий  писар  Переяславського  полку ,  з  1653 – полковник  того  ж  таки  полку .  В  складі  української  делегації  брав  участь  в  підготовці  Березневих  статей  1654  року . У  1657 –1659  роках – генеральний  писар ,  вів  підготовку  Гадяцької  угоди  та  Слободищенського  трактату . 

    В  своїй  діяльності  П. Тетеря  повністю  спирається  на  підтримку  польського  короля  Яна  Казиміра .  Радячи  королеві  об’єднати  всю  Україну ,  він  разом  з  польсько – козацьким   військом   та  союзниками – татарами  захолює  майже  все  Лівобережжя .  Знищуючи  все  на  своєму  шляху ,   це  військо  дійшло  до  Глухова ,  та  здобути  це  місто  так  і  не  вдається .  В  цей  час  поведінка  поляків  на  українських  землях  викликає  цілу  низку  народних  заворушень .  Саме  на  придушення  цих  повстань  й  повернув  свої  війска  П. Тетеря ,  втративши  на  той  час  своїх  останніх  козацьких  прибічників .  Але  розбитий  одним  з  ватажків – повстанців  Дрозденком ,  зрікається  булави  та  1665  році  тікає  до  Польщі ,  де  приймає  католицьку  віру  та  отримує  посаду  брацлавського ,  ніжинського та  чигиринського  старости . 

    Після  Тетері  в  гетьманська  белава  на  короткий  час  опинилвсь  в  руках  гетьмана  Степана  Опари  (рік. нар. невід. – 1665) ,  який  в  червні  1665  року  з  допомогою  загонів  кримських  татар  захоплює  гетьманську  столицю  Чигирин .

Через  два  місяці  під  тиском  оточення  та  ширших  козацьких  мас  втікає  до  Криму .  Тогож  таки  року  в  Чигирині  Генеральна  Рада  вибирає  гетьманом  Петра  Дорошенка (1627 – 1698) ,  внука  гетьмана  реєстрових  козаків  Михайла  Дорошенка .  Сам  родом  з   козацької  родини   в  Чигирині  ,  з  1648   року  –  в  складі  гетьманської  сотні  Б. Хмельницького .   Брав  участь  в  бойовмх  діях ,  учасник  різних  посольств ,  де  виявив  себе  блискучим  дипломатом .  З 1657  року – прилуцький  полковник ,  активно  підтримував  політику  Виговського .  З  1660  року – чигиринський  полковник ,  з  1663 року -  генеральний  осавула ,  а  з  1665  року – черкаський  полковник . Постійно  треба  було  боротися  з  претендентами  на  гетьманську  булаву :  Брацлавський  полковник  Василь  Дрозденко  оголосив  себе  гетьманом .  З  великим  напруженням  Дорошенко  здобуває  Брацлав .  Впроваджуються  в  життя  цілий  ряд  реформ ,  за  якими  стояв  митрополит  Йосип  Тукальський .  Всіма  своїми  діями  Дорошенко  тільки  підкреслює  свої  наміри – об’єднати  Право-  та   Лівобережжя  в  одну  сильну  Україну .  Часто  скликає  Генеральні  наради ,  та  вислуховуючи  думку  рядового  козацтва  він  здобуває  все  більшу  народну  популярність .  Враховуючи  досвід  своїх  попередників ,  для  обмеження  впливу  козацької  старшини  на  військо  Дорошенко  створює  20 тисячну  армію  сердюків – найманців ,  яка  підкорялась  лише  йому .

   На  початку   свого  гетьманування  Дорошенко  мусив  визнавати  польську  зверхність ,  бо  в  більшості  українських  міст  розмістились  польські  залоги . Та  для  реалізації  своїх  планів  об’єднання  України  він ,  не  вбачаючи  в  польській  короні  чесного  союзника  звертається  до  Оттоманської  Порти .  Султан  обіцяє  визнати  Україну  від  Перемишля  до  Сєвська .  В  1666  році ,  використавши  ослаблення  Польщі  внаслідок  повстання  проти  короля  Дорошенко  з  допомогою  татар  завдає  польському  війську  під  проводом  Маховського  нищівної  поразки  під  Брацлавом . 30  січня  1667  року відбулось  підписання  між  Росією  та  Польщею  так  званої  Андрусівської  угоди ,  відомої  ще  як  Андрусівський  мир .  Підписаний  в  селі  Андрусові  біля  Смоленська – це  був  мирний  договір   про  припинення  російсько – польської  війни  1654 – 1667  року  за  білоруські  та  українські  землі ..  Згідно  з  угодою  Польща  віддає  Московії  Смоленськ  та  Сіверську  землю  і  визнає  право  Москви  на  Лівобережжя .  Київ  з  околицями  до  1669  року  мав  перейти  до  Російської  імперії .  Польщі  залишалось  Правобережжя  (крім  Києва)  та  Білорусь .  Землі  Війська  Запорозького  оголошувались  під спільним  управлінням  та  слугували  буферною  зоною  проти  нападу  татар .  Розділ  України  було  документально  оформлено .  Восени  1667  року   українсько  військо  кількістю  в  24  тисячі  чоловік  та  з  кількома  десятками  тисяч  татар  під проводом  Дорошенка  оточує

польську  армію  біля  Підгайців  на  Галичині .  Та в  той  час  запорожці  на  чолі  з  Іваном  Сірком  напали  на  Перекоп  і  Дорошенкові  союзники  укладають  з  поляками  сепаратний  мир .  Закріпившись  на  Правобережжі  ,  Дорошенко  з  військом  переходить  на  Лівобережжя  і  скидає  свого  лівобережного  колегу  -  гетьмана  Івана Брюховецького ,  таким  чинои  підпорядкувавши  собі  право-  та  лівобережну  Україну .  Сам  Дорошенко  проголошує  себе   гетьманом  усієї  України .  Тогож  таки  1668  року  він  скликає  Раду ,  де  складає  умови  турецького  протектоорату :  звільнення  України  від  Вісли  до  Путивля .    

      Спостерігоючи  за  успіхами  Дорошенка  певні  зовнішні  політичні  сили  розуміючи  небезпечність  зміцнення  України  активно  беруться  за  підрив  гетьманської  влади .  Досить  тяжкого  удару  завдали  Дорошенкові  запорожці ,  висунувши  проти  нього  претендента  на  гетьманську  булаву  -  Петра  Суховія ,  якого  до  тогож  визнали  татари .   Боротьба  з  Суховієм  продовжувалась  цілий  рік .  Ще  гірше  стало ,  коли  поляки  проголосили  гетьманом  України  Уманського  полковника  Михайла  Ханенка ,  з  яким  вони  захопили  на  той  час  майже  все    Правоберіжжя .  В  1669  році  пробував  домовитись  з  Польщею ,  використавши  коронування  нового  польського  короля ,  Михайла  Вишневецького .  В  своїй  домовленості  Дорошенко  вимагав  автономії  в  межах  Київського ,  Брацлавського  та  Чернігівського  воєводств  та  повне  скасування  унії . Його  ж  противник  Ханенко  просив   лише  автономії  для  козаків ,  і  саме  його  затвердив  польський  сейм .  Боротьба  проти  нього  була  дуже  тяжка .

    Починається  запекла  війна  з  Польщею .  Виступючи  на Правобережжя  Дорошенко  призначає  наказним  гетьманом   Лівобережжя  Дем’яна  Многогрішного .  Проти  нього  відразу  виступає  московське  військо .  В  1672  році  100  тисячне  турецьке  та  12  тисячне  українське  війська  звільняють  Поділля  від  польської  присутності .  Результатом  цієї  війни  став  мирний  договір ,  підписаний  в  місті  Бучачі (нині  Тернопільська  область) .   Згідно  з  договором ,  Польща  відмовлялась  від  прав  на :  Поділля ,  Брацлавщину  та  частину  Київщини ,  що  стають  турецькими  провінціями .  Землі  Війська  Запорозького  залишаються  володінням  козаків  під  протекторатом  турецького  султана .  Польща  зобов’язалась  щороку  виплачувати  Туреччині  контрибуцію – 22  тисячі  злотих .  Бучацьку  угоду  польські  історики  вважають  як  найганебнішу  в  історії  поьської  корони .  Однак  польський  сейм  не  затвердив  цей  договір  і  війна  між  Полшьщею ,  Туреччиною  та  Україною  тривала  далі .  У  1673  році  польський  гетьман  Ян  Собєський  дає  реванш ,  розбивши  турків  під  Хотином ,  та  це  не  рятує  турецькі  провінції  України  від  розорення  турками ,  під  владою  яких  опнилось  Поділля  і  частина  Галичини  з  Чортковим .  Вони  обертають  храми  в  мечеті ,  забирають  в  полон  людей ,  грабують  міста .  Населення  тікає  на  Запоріжжя ,  Слободжанщину ,  Гетьманщину ,  обвинувачуючи  Дорошенка  в  тому ,  що  закликав  турків .  Улюбленець  народу ,  він  втратив  його  любов  та  довіру  й  лишився  всієї  народної  підтримки . Тим  часом  лівобережний  гетьман  Іван  Самойлович  підбиває  московський  уряд  скористатися  ситуацією ,  а  саме :  війною  поляків  з  турками ,   смерть  короля  М. Вишневецького  та  підготовку  в  Польщі  до  елекції  нового  монарха  -  та  розпочати  війну  з  Дорошенком .  Коли  московсько – козацькі  війська  перейшли  Дніпро  до  них  приєднались  Канівський  та  Черкасьський  полки .  Цією  силою  було  завойовано  майже  всю  Україну .  В  березні  1674  року  Самойлович  скликає  в  Переяславі  Генеральну  Раду ,  на  якій  його  обрано  гетьманом  усієї  України .  Намагаючись  позбутись  Дорошенка ,  він  обложує  його  столицю  Чигирин ,  та  на  допомогу  Дорошенкові  приходять  турки  та  татари .  Самойлович  вимушений  повернутись  на  Лівобережжя .  Турецько – татарські  та  дорошенківські  загони  знищують  на  Правобережжі  всіх ,  хто  піддався  Самойловичу .  Умань  спалено,  все  населення  вирізано . 

    Тим  часом  новий  король  Ян  Собєський  вирушає  військом  проти  турків  і  зруйновує  Брацлавщину .  Тисячі  людей  гинуть  та  потрапляють  в  полон ,  масово  залишають  рідні  домівки ,  тікаючи  хто  куди .  Україна  в  руїнах .

   На  той  час  Петро  Дорошенко ,  втративши  1675 року  свого  найближчого  друга  та  радника  митрополита  Йосифа  Нелюбовича – Тукальського ,  розчаровується  в  своїй  політиці .  Він  вирішує  зректися  гетьманства  і  передає  булаву  Генеральній  Раді  в  Чигирині ,  а  клейноди  надсилає  до  Москви ,  здавши  таким  чином  гетьманство  на  користь  Самойловича  та  Ромодановського ,  як  того  хотів  російський  уряд .  Сам  він  милостливо  був  відправлений  в  почесне  заслання :  спочатку  як  воєвода  у  Вятку  (1679 – 1682),  а  потім  до  самої  смерті  (1698  року)  жив  в  селі  Ярполчі ,  що  під  Москвою .  Там  його  і  поховано .

   Намагаючись  не  допустити  об’єднання  України  і  втрату  власного  впливу  на  Правобурежжі  турки  ставлять  гетьманом  знову  Юрія  Хмельницького ,  якого  вони  витягають  з  Едичкульської  в’язниці ,  та  дають  помпезнай  та  гучний  титул  “Князя  Сарматського ,  Малої  Росії – України  і  володаря  Війська  Запорозького” .  В  1677 – 1678  роках  він  разом  з  турецьким  військом  загальною  кількістю  в  200  тисяч  вояків  з  великими  втратами  в  кілька  спроб  здобуває  Чигирин ,  від  якого  на  той  час  залишились  самі  руїни .  Тому  свою  столицю  Юрій  влаштовує  в  Немирові  що  на  Поділлі .  Організований  ним  похід  на  Лівобережжя  закінчився  повним  провалом .  Він  так  і  не  спромігся  створити  міцну  гетьманську  владу .  Неврівноважений ,  підозрілий ,  позбавлкний  реальної  влади ,  він  відштовхував  від  себе  людей  жорстокими  карами  та  тортурами .  Довго  турки  терпіти  його  не  могли  і  в  1681  році  його  стратили  в  Кам’янець – Подільському .

   Турки  передають  владу  в  країні  Молдовському  воєводі  Іванові  Дуці ,  який  почав  активне  заселення  спустошених  війною  районів ,  закликаючи  людей  повертатися  приваблював  їх  різними  обіцянками .  Та  ці  спроби  припинились  з  підписанням  в  1686  році  між  Москвою  та  Польщею  так  званого  “вічного  миру”  -  договору ,  який  визначав  права  та  території  володінь  на  Україні .  На  підставі  договору  Правобережжя ,  не  захоплене  турками  визнавалось  польським ,  а  Київ  відходив  до  Лівобережжя .  Земля  між  Дніпром  та  Бугом   залишалась  нейтральною .

   13   серпня  1681  року  в  Бахчисараї  було  підписано  мирний  договір ,  який  закінчив  війну  між  Московською  державою ,  Кримським  ханством  та  Туречччиною .  Згідно  з  договором ,  кордон  між  цими  державами  проходив  по  річці  Дніпро .  Туреччина  вивзнавала  права  Москви  на  володіння  Лівобережною  Україною ,  а  також  на  контроль  земель  Війська  Запорозького .  Південна  Київщина ,  Брацлавщина  та  Поділля  залишались  в  складі  турецьких  володінь .  Територія  між  Південним  Бугом  і  Дністром  оголошувалась  нейтральною .   Українське  населення  зберігало  право  ловити  рибу  в  Дніпрі  та  його  затоках ,  добувати  сіль  та  вільно  плавати  по  Дніпру  до  Чорного  моря .  Татари  могли  вільно  кочувати  в українських  степах  та  полювати  на  обох  берегах  Дніпра .

   Таким  чином ,  ці  дві  угоди  повністю  утвердили  територіальний  поділ  України .  До  1686  року  вся  багатостраждальна ,  розорена  війнами  Україна  була  повністю  розділена  між  сусідніми  державами .   

  5 . Лівобережжя .  Іван  Брюховецький  та  Демян  Многогрішний .        

                Проросійська  орієнтація  Івана  Самойловича .

 На  Лівобережжі  після  скінчення  другого  гетьманування  Юрія  Хмельницького  почалась  запекла  боротьба  за  владу .  Тут  господарювали  промосковські  погляди ,  особливо  серед  старшини ,  яка  вирішила  зосередити  владу  в  своїх  руках .  Накзним  гетьманом  стає  Яків  Сомко ,  вихідець  з  багатого  міщанського  роду ,  представник  заможної  старшини ,  брат  першої  дружини  Б. Хмельницького .  В  своїй  боротьбі  він  об’єднується  з  представником  рядового  козацтва  Ніжинським  полковником  Василем  Золотаренком ,  братом  третьої  дружини  Б. Хмельницького .  Останнього  старшина  й  хотіла  вибрати  гетьманом ,  таким  чином  забезпечивши  собі  панівне  становище .   Проти  них  виступив  запорізький  кошовий  отаман  Іван  Брюховецький  ,  вихідець  з  нижніх  верств  козацтва .  В  червні  1663  року  в  Ніжині  зібралась  так  звана  “Чорна  Рада” -  галасливі  виборчі  збори  ,  в  яких  крім  козаків  взяли  участь  міщани  та  селяни .  Посланці  російської  корони ,  підозрюючи  старшину  в  пропольських  симпатіях  підбурює  постих  козаків  та  селян  на  підтримку  Брюховецького  ,  одночасно  шляхом  арешту  усуває  від  боротьби  Золотаренка  та  Сомка .  Згодом  їх  було  страчено .     

    Гетьманом  Лівобережної  України  обирають  Івана  Брюховецького (рік.  народ. невід. – 1668) .  Певний  час  перебував  на  Січі ,  у  1661 – 1663  роках  був  кошовим  отаманом .  Це  був  яскравий  представник  доби  Руїни .  Типовий  демагог ,  він  був  чудовим  промовцем  і  вмів  добре  впливати  на  юрбу .  В  своїй  політиці  був  антиподом  Тетері – він  повністю  визнавав  зверхність  царя  та  був  палким  прихильником  Москви .  В  1665 році  Брюховецький  на  запрошення  царя  відвідав  Москву ,  де  йому  присвоєно  боярсь кий  титул  і  де  він  одружився  з  княжною  Долгорукою .  Підписані  тоді  ж  так  звані  Московські  статті  не  тільки  підтверджували  Переяславські  статті  1659  року ,  та  ще  більше  обмежували  права  українського  народу .  Згідно  з  цим  договором  в  усіх  полкових  містах  України  вводились  московські  залоги ,  вся  податкова  система  перейшла  до  московського  управління ,  гетьман  не  мав  права  вести  які  небуть  зовнішньополітичні  стосунки ,  митрополит  Київський  призначався  московським  патріархатом .  Московські  чиновники  активно  взялись  за  свою  справу ,  і  серед  народу  почали  з’являтись  ознаки  незадоволення ,  які  поступово  зростали .  Та  переповнив  чашу  народного  терпіння  складений  1667  року  між  Москвою  та  Польщею  Андрусівський  договір ,  на  підписання  якого  українську  сторону  навіть  не  запросили .  В  1667 -  1668  роках  по  Лівобережній  Україні  прокотилась  хвиля  повстань  проти  московських  залог ,  і  Брюховецький ,  побоюючись  загального  повстання  і  розуміючи  неминучість  зміни  політичного  курсу  1668  року  скликає  Генеральну  Раду ,  де  перед  старшинами  заявляє ,  що  єдиний  шлях  порятунку  для  України – вигнати  московських  воєвод  та  просити  протекції  турецького  султана .  До  Царгорода  відправляють  послів ,  і  султан  згоджується  на  прийняття  підданства  України  на  умовах  васальної  залежності .  Одночасно  Брюховецький  веде  таємніф  переговори  з  гетьманом  Правобережжя  Дорошенком ,  який  також  веде  переговори  з  Туреччиною  та  Кримським  ханом .  На  обох  боках  Дніпра  починається  повстання  проти  московської присутності  на  Україні .  Весною  1668  року  Дорошенко  переходить  Дніпро ,  тріумфіально  крокуючи  по  Україні .  Народ  вітав  його  і  переходив  на  його  бік .  Це  був  час  найвижчого  тріумфу  Дорошенка .  Коли   він  наблизився  до  с. Будищі  поблизу  Опішні ,  де  стояв  табір  Брюховецького ,  козаки  збунтувались  проти  Брюховецького  і  вбили  його .  Дорошенка  проголошують  гетьманом  обох  сторін  Дніпра .

   В  тому ж  таки  1668 році  Дорошенко ,  змушений  повернутися  на  Правобережжя  для  боротьби  з  почавшими  наступ  поляками  прозначає  наказним  гетьманом  Лівобережжя  чернігівського  полковника  Дем’яна  Многогрішного  (рік народ. та смерті невідомі) .  Вихідець  з  селянської  родини  на  Чернігівщині ,  військову  службу  почав  у  Б. Хмельницького .  З  1663  року  -  чернігівський  полковник .  Противник  укладання  Андрусівської  угоди  1667  року .  Підтримував  антимосковський  виступ  І. Брюховецького  1668  року .  Людина  проста ,  не  маюча  освіти  ,  пряма  та  нетакактовна ,  він  мав  репутацію  ватажка ,  здатного  змусити  своїх  підлеглих  якщо  не  віддано  служити ,  то  хоч  підкорятися  своїй  волі .  З  падіння  па  Правобережжі  Дорошенка  і  тиском ,  в  тому  числі  й  військовим ,  з  боку  Москви  Многогрішний  клянется  на  вірність  цареві  та  дістає  його  визнання  як  гетьмана  Лівобережної  України .  Укладена  ним  3  березня  1669  року  в  місті  Глухові  угода  чіткіше  визначала  автономію  України  в  складі  Московської  держави .  Складалась  з  27  основних  та  12  додаткових  пунктів ,  що  стосувались  лише  київських  та  ніжинських  міщан .  Глухівські  статті  підтверджували  чинність  “Березневих  статей”  1659  року .  Гетьман  України  позбавлявся  права  дипломатичних  відносин ,  обмежувався  перехід  селян  в  козаки  і  навпаки .  Організовувався  компанійський  полк ,  який  виконував  поліційні  функції .  Глухівські  статті  дещо  послаблювали  централізовану  політику  царизму  на  Україні . Російські  залоги  залишались  лише  в  чотирьох  містах  (Київ ,  Чернігів,  Ніжин,  Переяслав) ,  а  з  інших  виводились .  До  тогож  воєводи  могли  вирішувати  лише  військові  питання .  Всі  податки  впливали  до  гетьманської  скарбниці .  Число  війська  встановлено  в 30  тисяч .  Київ  та  округи  залишались  під  владою  гетьмана .  Міщани  Києва  та  Ніжина  звільнялись  від  податків .  Очевидно ,  такі  поступки  були  продиктовані  висновками , зробленими  московським  урядом  враховуючи  досвід  відносин  з  українським  народом  за  часів  гетьманування  І. Брюховецького .  На  тлі  спустошеного  та  затероризованого  поляками  Правобережжя  контрольований  Москвою  Лівий  беріг  Дніпра  виглядав  більш  привабливо  ,  особливо  для  біженців .  Під  владу  Многогрішного  вступили  два  полки  -  Прилуцький  та  Переяславський . Сам  Многогрішний взявся  за  встановлення  правопорядку  та  спокою  на  Лівобережжі ,  використовуючи  для  цього  загони  компанійців .  Активно  бореться  з  старшинською  олігархією .  Сам  призначає  та  змінює  полковників ,  сотників ,  без  суду  їх  карає ,  накладає  податкина  старшину  та  духовенство .  Але  його  нетактовність та самовласність ,  абсолютизм  та  невміння  порозумітися  з  старшиною  стають  основними  причинами  змови  проти  нього .  Від  козацької  верхівки  до  Москви  пішли  доносии , в  яких  Многогрішного  обвинувачено  в  зв’язку  з  Дорошенком  та  в  намірах  перейти  під  зверхність  Туреччини .  1672  року  Дям’яна  Многогрішного  скинуто  з  гетьманування ,  арештовано  та  ув’язнено  іркутській  в’язниці .  По  звільненню  1688  перебував  на  військовій  службі  в  Сибіру ,  1696  року  залишив  службу  і  постригся  в  ченці .  Востаннє  згадується  в  документах  1701  року . 

   Протягом  трьох  місяців  в  Україні  правила  старшинська  олігархія ,  намагаючись  обмежити  владу  наступного  гетьмана .  І  це  дуже  подобалось  офіційній  Москві .  На  Генеральній  Раді  в  Козачій  Діброві  біля  Путивля  було  поновлено  договір  з  Москвою  та  обрано  нового  гетьмана  -  генерального  суддю  Івана  Самойловича  (рік народ. невід. – 1690) .  Народився  в  Ходоркові  на  Житомирщині  в  сім’їсвященика .  Навчався  в  Київському  колегіумі .  Служив  писарем  в  козацькому  війську ,  був  сотником ,  а  у  1668-1669  роках  -  чернігівським  полковником  .  У  1669 – 1672  роках  -  генеральний  суддя .  Людина  освічена , з  широким  світоглядом ,  талановитий  політик  та  патріот ,  він  прагнув  об’єднати  українські  землі  та  дати  їм  незалежність .  Беручи  в  свої  руки  булаву ,  Самойлович  прийняв  ряд  умов ,  які  обмежували   владу  гетьмана ,  також  проводячи  лінію  старшинської  верстви ,  надаючи  державі  аристократичного  характеру .  Перед  усім  він  не  мав  права  судити  та  карати  представників  старшини .  Компанійський  полк ,  який  підкорявся  безпосередньо  гетьманові  примусили  розпустити . Самойлович  не  скликав  Загальної  Ради ,  а  обмірковував  всі  справи  з  Радою  Старшин .  Створив  інститут  бунчуових  товаришів ,  до  якого  входили  переважно сини  старшин ,  що  перебували  в  близькому  оточені  гетьмана  й  виконували  спеціальні  доручення ,   готуючись  зайняти  посади ,  звільненні  їхніми  батьками .  Поява  такого  інституту  сприяла  створенню  старшинських  династій  на  Лівобережжі .  Та  й  взагалі ,  за   15  років  правління  І. Самойловича  зформувалась  гетьманська  держава  з  монархічним  характером .

    В  своїй  зовнішній  політиці  Самойлович  намагався  підкорити  всю  Україну  і  боровся  проти   тенденцій  Запоріжжя  вести  окрему  політику .  Він  притягує  під  свою  владу  правобережних  полковників ,  у  1674  році  йому  передає  булаву  Михайло  Ханенко ,  а  в  1676   на  його  користь  зрікається  гетьманства  Петро  Дорошенко .  Це  був  піковий  період  в  гетьмануванні Самойловича ,  коли  його  проголосили  гетьманом  усієї  України .  Правда  через  два  роки  турки  з  Ю. Хмельницьким  витіснили  його  з  Лівобережжя .  Відступаючи ,  він  організовує  масове  переселення  людей  з  Правобережжя на  Лівий  беріг ,  інколи  й  використовуючи  примусово – силові  методи .  Це  бу  так  званий  “великий  згін” .  Довгий  час  свого  гетьманування  підтримував  добрі  відносини  з  Москвою .  Там  виховувались  його  сини , свою  дочку  він  одружив  з  боярином  Ф. Шереметьєвим .  Щоб  поширити  кордони  України ,  Самойлович  радив  цареві  заявити  Польщі  претензії  не  Західну  Україну ,  Волинь ,  Підлящща ,  Поділля ,  Підгір’я ,  Червону  Русь ,  які  завжди  були  частиною  України .  Також  він  намаговся  приєднати  до  України  Слободжанщину ,  яка  була  заселена  українцями .  Та  ці  обдва  домагання  не  мали  успіху . 

   На  початку  1680-их  років  Австрія ,  Венеція ,  Польща ,  Ватикан  та  Москва  почали  укладати  антитурецьку ,  а  разом  з  тим  й  антикримську  коаліцію ,  так  звану  “Священу  Лігу” ,  до  якої  було  запрошено  й  Україну .  Та  Самойлович  відмовився  від  участі  в  коаліції  ,  розуміючи ,  що  знищення  татарського  ханства  може  пошкодити  втіленню  його  планів  щодо  створення  незалежної  держави ,  яка  буде  оточена  московськими  володіннями .  Також  Самойлович  був  проти  зближення  Москви  з  Польщею .  Та  з  підписанням  в  1686  році  “вічного  миру”  між  Польщею  та  Москвою  імовірність  реалізації  його  намірів  стала  досить  примарною .   В  1687  році  починається  війна  проти  мусульманського  світу .  Австрія ,  Польща  та  Венеція  мали  вдарити  по  Туреччині ,  Росія  -  на  Крим .  Та  перспектива  війни  з  Кримом  була  дуже  непопулярна  серед  козацької  старшини ,  серед  якої  було  багато  колишніх  “дорошенківців” .  Не  розкриваючи  справжніх  причин  свого  небажання  починати  війну ,  Самойлович  марно  пробує  переконати  царський  уряд ,  що  похід  величезної  армії  серез   випалені  сонцем  степи   буде  зв’язаний  з   великою  небезпекою .  Але  все  марно ,  і в квітні  1687 року   похід  почався .  100  тисячне  московське  військо  йшло  під  командуванням  князя  В. Голіцина ,  фаворита  царівни  Софії ,  майже  50  тисячне  козацьке  військо  вів  сам   гетьман .  Не  доходячи  до  Січі ,  коло  річки  Карачокрак ,  Голіцин  несподівано  накозав  військам  повернути  назад .  Тільки  40  тисяч  московського  та  українського  війська  під  командуванням  Неплюєва   та  середнього  сина  гетьмана  Григорія  Самойловича  пішла  на  Запоріжжя ,  де  й  потерпіли  невдачу .  Причини  відступу  Голіцина  залишаються  неясними .   Офіційну  версію  –  брак  фуражу  для  коней  -  сучасники  спростовують ,  бо  паші  було  достатньо .  Можливо ,  що  Голіцин ,  знаючи  про  небажання  старшини  та  гетьмана  брати  участь  в  цій  компанії  просто  побоявся   заходити  далеко  в  степи .  Та  потрібно  було  перекласти  на  когось  відповідальність  за  невдачу ,  і  для  цього  було  використано  один  з  останніх  доносів  старшини  на  гетьмана .  Взагалі ,  за  час  правління  Самойловича   старшина  скаржилась  на  те ,  що  він  не  скликав  Ради ,  брав  хабарі ,  роздавав  родичам  землю .  Були  нарікання  на  його  некозацьке  походження .  Та  головною  причиною  незадоволення  козацької  верхівки  було  намагання  перетворити  Гетьманську  Україну  на  спадкову  монархію ,  створивши  власну   династію  правителів .  В  доносі ,  поданому  Голіцину  гетьмана Самойловича  звинувачено  у  зв’язках  з  татарами.    Донос  підписала  стара ,  заслужена  дружина ,  серед  неї  –  Кочубей ,  Лизогуб ,  Дунін  - Борковський ,  Забіла ,  Гамалій  та  інші .  Військо  знаходилось  коло  річки  Коломак ,  коли  з  Москви  прийшов  наказ  про  арешт  гетьмана  та  його  родини .  Івана  Самойловича  та  його  сім’ю  заслано  до  Тобольська ,  а  його  сина  Григорія ,  після  тортур  страчено  в  Сєвську . 

   На  першу  звістку  про  арешт  Самойловича  козаки  відповіли   заворушеннями:  в  Гадяцькому  та  Прилуцькому  полках  побили  старшину ,  а  в  інших  -  пограбували .

     Таким  чином ,  за  часів  гетьманування  спочатку  Многогрішного ,  а  потім  Самойловича  на  Лівобережній  Україні  скінчується   доба  Руїни  і  починається  новий  період  -  Гетьманщина .                

 

                                                  Заключення . 

    В  заключенні  цієї  роботи  хотілося  підвести  деякі  загальні  підсумки  і  відповісти  на  питання ,  як  могутня ,  сповнена  рішучості  відстоювати  свою  незалежність , свою  тяжко  здобуту  волю ,  країна ,   маючи  чималу  міжнародну  вагу  та  одну  з  найсильніших  армій  ,  країна ,  яка  одна  з  перших  в  Східній  Європі  реалізувала  та  прийняла  основні  норми  та  принципи  демократичного  правління ,  керуючись  якими  існує  сучасне  людство ,  а  саме  такою  була  Україна  за  часів  Богдана  Хмельницького,  втратила  всі  свої  здобутки  і  через  менш  ніж  30  років  після  його  смерті   перестала  існувати  як  цілісна  територіальна  одиниця ,  щезнувши  з  мапи  Європи ? Як  горда  козацька  нація ,  яка  перед  усе  цінувала  і  відстоювала  власну  свободу ,  допустила  прийняття  зверхності  хижаків  -  сусідів  та дозволила  знову  загнати  себе  в  кайдани ,  змарнувавши  таким  чином  всі  здобутки  Визвольної  війни  1648 – 1656  року ? 

   Однією  з  найголовніших  причих  виникнення  доби  Руїни  в  історії  України  треба  вважати  внутрішні  протиріччя  між  елітарними  та  егалітарними  тенденціями  в  розвитку  козацького  суспільства .  На  протязі  всього  розглянутого  періоду  інтереси  правлячої  верхівки  -  козацької  старшини  та  знаті  завжди  ставали  поперек  дороги  інтересів  та  бажань  простого  народу :  рядового  козацтва ,  міщан ,  селян .  Ще  за   часів  створення  Української  держави  Богданові  Хмельницькому  треба  було  кардинально  оновити  всі  гілки  влади ,  не  допустити  до  керування  країною  людей ,  які  були  типовими  уламками  старого  ладу ,  з  своїми  усталеними  поглядами  та  абсолютним  неприйняттям  суспільства  рівноправних  людей .  Після  Хмельницького  не  було  більше  людини ,  яка  б  мала  таку  владу  та  вагу  в  суспільстві ,  і  могла  реалізувати  хоча  б  схожу  ідею .  З  іншого  боку  простий  народ ,  звільнившись  від  кріпацького  ярма ,  нав’язаного  польською  шляхтою  отримав  нарешті ,  те  чого  завжди  хотів  -  волю .  І  цей  свій  головний  здобуток ,  омитий  кров’ю  тисячів  загиблих  повстанців  простий  люд  відстоював  до  останнього .   Якщо  з’являлась  найменші  ознаки  зазіхань  на  ці  завовання ,   мирні  народні  маси  вибухали  повстаннями  та  заколотами .  

    Іншою ,  але  не  менш  важливою  причиною  невдачі  українського  народу  в  період  1657 – 1686  роки  можна  назвати  повну  відсутність у  правлячої  верхівки  чітко  окреслених  політичних  цілей ,  а  також   відповідних  методів  та  інструментів  управління  всіма  верствами  українського  суспільства .  Якщо  оглянути  загальні  риси  осіб ,  які  тримали  владу  в  своїх  руках  в  цей  період (гетьмани ,  старшина , духовенство) ,  то  ми  бачимо ,  що ці  люди ,  більшість  з  яких  мала  чималий  досвід  керування ,  як  державного  так  і  військового ,  і  розпочинавші  свої  перші  політичні  кроки  біля  Б.Хмельницького  прагнули  Україні  тільки   добра  та  процвітання .  На  жаль ,  шляхи  та  методи  досягнення  своїх  благородних  цілей  вони  вибирали  не  завжди  такі ,  які б  були  бажані  для  простого  люду   й  країни  вцілому .  І  що  найголовніше ,  це  відсутність  одностайності  та  взаємозгоди  серед  правлячого  елементу  в  прийнятті  важливих  державних  рішень ,  неспроможність  знайти  спільну  мову  та  об’єднатися  перед  лицем  загальної  загрози .  Схожі  проблеми  переслідують  Україну  на  протязі  усієї  її  історії ,  навіть  у  наш  час .

   І  нарешті  не  треба  забувати  про  зовнішнє  втручання  деяких  зацікавлених  країн  в  внутрішні  справи  України .  Таких  зацікавлених  країн  було  три  -  Польща ,  Туреччина  та  Росія  й  кожна  з  них  мала  на  Україні  свої  певні  інтереси .  Польща  після  повстання  1648  року  втратила  один  з  найприбутковіших  районів  Східної  Європи ,  і  тому  зрозуміле  її  бажання  повернути  Україну  в  свій  склад  будь – якою  ціною .  Інколи  йдучи  на  такі  поступки ,  про  які  до  Хмельниччини  й  мови  йти  не  могло   (наприклад ,  Гадяцька  угода  та  інш.) .  Для  Польщі  Україна  була  ще  захисною  буферною  зоною  між  татарами  та  турками .  Для  Туреччини  Україна  -  це  постачальник  основного  джерела  доходів  турецької  казни  -  работорговлі .  Але  найбільші  інтереси  тут  мала  Російська  імперія .  На  той  час  Україна  знаходилась  на  вищому  щаблі  культурного  та  економічного  зростання  ніж  Росія .  Для  Москви  козацька  держава  була  таким  собі  взірцем  і  союз  з  якою  був  дуже  важливий  як  з  військово – політичних ,  так  і  з  культурних  питань .  Таке  собі  “вікно”  в  південно – західну  Європу . І  для  підкорення  багатостраждальної  України  ці  “сусіди”  використовували  любі  матеріали  та  методи .  Занадто  вже  “смачним”  був  цей  шмат  землі  в  центрі  Східної  Європи .

   За  всю  свою  історію  Україна  пережила  багато  горя  та  негараздів ,  але  доба  Руїни  є  одним  з  найсташніших  періодів ,  передусім  за  те , що  найкращі  сини  українського  народу  гинули  не  від  чужої  зброї  загарбника ,  а  від  руки  свого  ж  брата  -  українця .  І  гадаю ,  це  стало  гарним  уроком  для  наступних  поколінь .  Може   стане  й  для  нас …         

          

           

   

                                           Література .

1 .  Україна . Історія .  О . Субтельний  1993 рік  вид - во  “Либідь”

      м .  Київ

2 .  Історія  України .  Н . Полонська – Василенко  1995 рік  вид – во  “Либідь”        

      м .  Київ 

3 .  Літописна  оповідь  про  Малу  Росію  та  її  народ  і  козаків  узагалі .

      О .І . Рігельман  1994 рік  вид - во  “Либідь”   м . Київ

4.   Ілюстрована  енциклопедія  історії  України .  О . Кучерук   1998 рік

      “Спалах  ЛТД”   м . Київ

5.   Ілюстрована  історія  України .  М . Грушевський    1992 рік    

      М.П.  “ Райдуга “   КООП   “ Золоті  ворота “   м .  Київ

     

      

                      

       

                      

   


Страницы: 1, 2


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.