Курсовая работа: Практичний внесок К.І.Рубинського в розвиток бібліотечної справи на Україні

Разом зпрацівником бібліотеки ім.В.Короленка О.Прозоровською; Рубинський створює у 1917 р. перше професійне об"єднання бібліотечних працівників міста Харкова. Розробляв статут, порушує питання про його реєстрацію. На жаль, через брак коштів об'єднання бібліотечних працівників Харкова проіснувало недовго (28).

На думку Рубинського, персонал бібліотеки також вивчається бібліотекознавством. Замість колишнього виконавця запитів незначного кола читачів, які зверталися до бібліотеки, тепер потрібен у ній керівник для тієї маси читачів, які ідуть до бібліотеки за самоосвітою, в більшості випадків без певного плану, без конкретної системи. Тому бібліотека повинна зусрічати усіх, хто звертається до неї так само, як школа, у всеозброєнні знань.

Бібліотека може спрямувати читача саме у ту галузь знань, яка найбільше відповідає його нахилам. Допомагати вченому розібратися у тих книжкових скарбах, які може надати йому бібліотека, це може бути поштовхом для його творчої думки. Але для цього бібліотечний персонал повинен мати значні знання, значний досвід, повинен мати не тільки загальну освіту, не тільки педагогічну підготовку, але й повні знання тієї науки, яка займається його вивченням.

Педагогу, який працює в бібліотеці, необхідно ознайомитися і з минулим книги й бібліотеки, і з їх значенням, йому необхідно ознайомитися й з подробицями бібліотечної справи, так як йому місце в бібліотеці. Бібліотеці потрібен педагог-енциклопедист, який вірить у велике майбутня науки, який служить справі освіти. Виховати такого працівника може тільки університет, внушити йому переконання у високому призначенні бібліотеки. Потяг до безперервного набуття знань у своїй спеціальності може надати тільки вивчення науки бібліотекознавства в університеті, тільки розуміння важливого значення бібліотеки, як у минулому людини, так і для майбутнього його прогресу.

У доповіді "Положение вопроса о библиотечном персонале..." /1905 р./ Костянтин Іванович Рубинський зробив порівняння бібліотек Західної Європи з академічними бібліотеками Росії, з досвідом сторічного розвитку бібліотеки Харківського університету який він назвав не інакше як "скорбним листом". Це переконало Костянтина Івановича Рубинського у вірності поставленого ним "діагнозу" "Правильное функционирование каждой библиотеки, представляющей из себя сложний механизм, возможно лишь при том условии, если каждое отдельное колесо этой машины прекрасно выполняют свою работу, если каждый из служащих в библиотеке специально подготовлен к своему делу... и отлично исполняет его. Для подготовки необходимых библиотекам опытных и знающих работников до сих пор ничего не сделано в России, и мы проглядели все то, что сделано для этого в Западной Европе" (6,с.14).

Проблема необхідності спеціальної підготовки бібліотекарів, створення системи бібліотечної освіти стає основною в публікаціях та наукових доповідях Костянтина Івановича Рубинського. Товариство бібліотекознавства в Петербурзі запросило Костянтина Івановича виступити з доповіддю "Про становище персоналу академічних бібліотек" /22 листопада 1908 р./. На думку Рубинського, розвиток усіх академічних бібліотек гальмує те, що в них працюють непідготовлені до такої діяльності особи. Саме йому належить вислів, неодноразово цитований у спеціальній літературі: "Помилки, які неминуче вносять вони в свою роботу, призвели до того, що наші академічні бібліотеки зробилися складами книг, малодоступними для користування, і нагадують книжкові цвинтарі" (7). Він наполягав на необхідності підготовки бібліотекарів-фахівців. У неопублікованій статті під умовною назвою "О методах библиографического ознакомления с книгой" (24) Костянтин Рубинський обґрунтовує свої вимоги до бібліотекаря наукової бібліотеки.

Рубинський піднімав питання про стан бібліотечної справи, про створення системи бібліотечної освіти, а саме кафедр бібліотекознавства в Петербурзькому й Харківському університетах, підвищення заробітної плати бібліотекарів.

У ті роки фахівців для наукових бібліотек практично не готували. Цю проблему великі книгозбірні розв'язували самотужки, тобто за допомогою бібліотечних шкіл і семінарів, одним з яких і був семінар Рубинського.

З 1926 р. в бібліотеці Харківського державного університету діє семінар з бібліотекознавства, його незмінний керівник по 1930 р. - Костянтин Рубинський. На заняттях вивчалися завдання галузі, історія книги в Росії, - специфіка бібліотечної справи в Німеччині, питання раціоналізації роботи в наукових бібліотеках, консерватизму бібліотечних працівників тощо.

На курсах бібліотекарів червоноармійських бібліотек Костянтин Рубинський сам викладав історію бібліотечної справи та основи бібліотекознавства (29).

На жаль, досі не зацікавила дослідників незавершена монографія "История русской библиотеки в дореволюционное время /очерки/". Як і в попередніх працях Костянтина Рубинського, тут знову фігурує головне, на його погляд, питання - про значення бібліотекаря, повагу та піклування про нього, створення системи підготовки бібліотечних фахівців. "А скільки їх було - самовідданих і невідомих трударів в академічних, народних бібліотеках, які всю душу свою вклали в улюблену справу. Імена їхні коли-небудь стануть набутком історії, коли з'являться солідніші дослідження в галузі історії бібліотек, - пише Рубинський . Мабуть час, про який мріяв Костянтин Іванович, настав. Пора називати ці імена, серед них й ім"я автора вищепода

РОЗДІЛ III. ТЕОРЕТИЧНИЙ ВНЕСОК КОСТЯНТИНА ІВАНОВИЧА РУБИНСЬКОГО В РОЗВИТОК БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ

3.1 К.І. Рубинський - основоположник Харківської бібліотечної школи

Харківська бібліотечна школа як один з напрямів в бібліотекознавства, пов'язане єдністю поглядів, спільністю і наступністю принципів і методів, до теперішнього часу ні хронологічно, ні персоніфіковано достатньою мірою не позначено. Бібліотекознавцям, історикам бібліотечної справи ще належить об'єктивно досліджувати її роль і місце в розвитку українського і російського бібліотекознавства, в розробку як загальних, так і окремих його проблем. Але вже сьогодні цей внесок незаперечний.

В умовах здобуття Україною незалежності нам, бібліотекарям та бібліотекознавців кінця ХХ і початку ХХІ ст., поступово який відчуває себе наступником харківської бібліотечної школи, засновник - Костянтина Івановича Рубинського (1860-1930)

Ім'я ж К. І. Рубинського, бібліотекаря Харківського імператорського університету, добре відоме фахівцям на початку ХХ ст., згодом на довгі десятиліття було забуте. Перший нарис про К. І. Рубинський, подали його діяльність до 1917 р., написаний фахівцями бібліотеки університету В. К. Мазманьянц і М. Г. Швалб в 1974 р. (1). У 1988 р. видано перший бібліографічний покажчик, що включив в себе хронологічно закінчену біографію К. І. Рубинського, бібліографію його праць та літератури про нього (2).

Творча спадщина К. І. Рубинського збереглося в «Записках Харківського імператорського університету», через що вона не стала надбанням широкого кола фахівців бібліотечної справи.

Тільки на початку 1980 р. в журналі «Бібліотекар» опублікована частина його лекції «Культурна роль бібліотеки і завдання бібліотекознавства», яка привернула до себе увагу фахівців. У 1980 р., акцентуючи увагу на дефініції українська бібліотечна школа (українська бібліотечна школа), відомий бібліотекознавців Ю. Н. Столяров писав: «Заслуги українських фахівців настільки значні, що можна говорити про створення і успішному розвитку української школи бібліотекознавства. Передісторія її пов'язана з іменами Х. Д. Алчевської, Л. Б. Хавкіної, К. І. Рубинського »[3. С. 93]. Пізніше, в розвиток думки Ю. Н. Столярова, харківський бібліотекознавців Н. Н. Кушнаренко написала: «З ім'ям К. І. Рубинського пов'язане становлення харківської наукової школи, її основного ядра» (4. С. 21-23).

Кінець ХХ ст. став часом повернення до історії бібліотекознавства імені К. І. Рубинського - автора більше 30 робіт з бібліотекознавства та бібліографії, який присвятив бібліотеці Харківського університету все своє життя. Діапазон його інтересів у значній мірі визначався досвідом практичної роботи в одній з найстаріших академічних бібліотек. Надана університетом у 1902 р. можливість вивчити досвід найбільших вітчизняних бібліотек, а в 1905 р. - і бібліотек Західної Європи дозволила йому зробити порівняльний аналіз цих бібліотек. Його висновки значною мірою стали базою для подальших досліджень.

Прагнучи звернути увагу наукової і бібліотечної громадськості на проблеми вітчизняного бібліотекознавства, 22 листопада 1909 К. І. Рубинський виступив у Харківському університеті з публічною лекцією «Культурна роль бібліотеки і завдання бібліотекознавства». Він був одним з перших бібліотекознавців, що звернулися до розгляду складних питань бібліотекознавства, яке, на його думку, не завжди визнавалося наукою; вперше розглянув бібліотечна справа як феномен культури, як значне суспільне явище, а бібліотеку - «... як організм, що підкоряється загальним законам життя »(5. С. 26). Об'єктом науки бібліотекознавства, за Рубінський, є бібліотечна справа, а предметом - закони його розвитку.

На думку В. А. Мільман, дослідника творчості К. І. Рубинського, «... якщо б Рубинський більше нічого не написав, його, безумовно, слід вважати фундатором бібліотековедческой думки в Україні» (6. С. 26).

З 1908 р. К. І. Рубинський - активний член Товариства бібліотекознавства (Санкт-Петербург). Глибина і актуальність питань, поставлених у його публічної лекції, доповідях на засіданнях Товариства і статтях, отримали високу оцінку бібліотечної громадськості. За дорученням Товариства він брав участь у підготовці Першого Всеросійського з'їзду з бібліотечної справи, у розробці його документів.

І ще про ставлення двох бібліотекознавців до найважливішого питання бібліотекознавства - підготовці фахівців бібліотечної справи. Головним імпульсом для осмислення вітчизняними бібліотекознавців власної професії, її статусу в суспільстві було те, що наприкінці ХІХ ст. багато хто з бібліотекарів отримали можливість ознайомитися з постановкою бібліотечної справи в Західній Європі, де ще в першій половині ХІХ ст. були створені професійні об'єднання бібліотекарів, виходили сотні спеціальних бібліотечних журналів, а бажаючі служити в бібліотеці могли отримати спеціальну освіту.

К. І. Рубінський, що відвідав в 1905 р. найбільші бібліотеки Парижа, Відня, Берліна, Женеви, Лозанни, Берна, знайомий з іноземних джерел з роботою бібліотек Англії, США, узагальнив їх досвід в доповіді «Положення питання про бібліотечну персоналі в Західній Європі і в нас », з яким виступив на засіданні бібліотечної комісії в Харківському університеті 19 березня 1906« Швидке поширення освіти у всіх культурних країнах, - говорив він, - зажадало пред'являти до осіб, які бажають служити в бібліотеці, такі вимоги, яким можуть задовольняти тільки люди, енциклопедично освічені й дійсно знають все те, що відноситься до книжкового справі ... У нас не звертають ніякої уваги на склад бібліотечного персоналу, на його підготовку та придатність до бібліотечної справи, на його матеріальне становище »[10. С. 24]. Питання про бібліотечну персоналі з тих пір червоною ниткою проходив у всіх статтях і доповідях Рубинського.

Доводячи необхідність визнання бібліотечної справи справою державного значення, Рубинський підняв в доповіді важливе питання про необхідність організації професійної підготовки бібліотечних кадрів. Розроблена ним і Е. Н. Добржинського «Записка з питання про заходи, необхідні для поліпшення постановки бібліотечної справи в академічних бібліотеках» передбачала створення кафедр бібліотекознавства та бібліографії при двох університетах - Санкт-Петербурзькому і Харківському, введення бібліографії до курсу університетського навчання. Далекоглядні вітчизняні бібліотекознавців - А. І. Калишевський, О. Р. Войнич-Сяноженцкій, М. С. Сафронеев та інші - бачили в цій формі навчання майбутнє вищої бібліотечної освіти.

З'їзд розробив резолюцію, сформульовану освітні та кваліфікаційні вимоги до фахівців академічних бібліотек. І хоча більшістю голосів перевага була віддана курсової системі навчання, значення прийнятих з'їздом рішень важко переоцінити.

Розробкою і реєстрацією Статуту Харківської філії займався К. І. Рубинський разом з бібліотекарем Харківської громадської бібліотеки О. І. Прозоровського.

К. І. Рубинський неодноразово звертав увагу наукової громадськості і професіоналів на значення зведених каталогів найбільших бібліотек. У доповіді «Положення питання про бібліотечну персоналі в Західній Європі і у нас» він докладно описав досвід створення зведеного каталогу німецьких бібліотек, визначаючи його «... як факт, який мав видатне національне значення в Німеччині» (9, С. 23).

У 1911 р. на Першому Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи він виступив із проектом створення спільними зусиллями академічних бібліотек і вчених товариств зведеного каталогу російських бібліографічних покажчиків (27. С. 101, 197]. Спеціальною резолюцією з'їзд підтримав цю пропозицію.

У 1928-1929 рр.., Повертаючись до ідеї зведеного каталогу, К. І. Рубинський склав «Зведені каталоги періодичної закордонної наукової літератури по бібліотеках м. Харкова». Каталог 1929 об'єднав відомості про наявність в 39 бібліотеках міста 1 375 назв періодичних видань. Це дозволило координувати їх придбання і використання.

На жаль, далеко не всім планам харківських бібліотекознавців судилося збутися. Насувалися історичні події, що відбилися на долі Батьківщини, вітчизняної культури і долі людей.

К. І. Рубинського, що стояв в стороні від ідеологічної боротьби, мовчазно протидіяла вимогам офіційної влади до наукових бібліотек, вже не запрошували до участі в спеціальних нарадах, конференціях, з'їздах. У 1922 р. він відсторонений від керівництва бібліотекою Харківського університету. Перекладений на принизливу для нього посаду помічника бібліотекаря, він виживав завдяки перекладам романів Е. Золя з французької на українську мову. У 1930 р. К. І. Рубинський трагічно загинув (потрапив під колеса приміського поїзда). Доля вберегла його від подальших принижень, зачеркнувшіх наукове майбутнє багатьох його сучасників.

3.1.1 Костянтин Іванович Рубинський про процес розвитку бібліотекознавства як науки

На початок XX століття припадають перші спроби визначення структури бібліотекознавства як необхідної дисципліни. Це зробив Костянтин Іванович Рубинський.

22 листопада 1909 р. в актовому залі університету Костянтин Рубинський виступив з публічною лекцією "Культурна роль бібліотеки й завдання бібліотекознавства". Вперше за столітню історію в його стінах прозвучали палкі слова на захист книгозбірні. Доповідач підкреслив жалюгідне становище бібліотек в країні, особливо народних і сільських, мізерну оплату праці бібліотекарів. Розглядаючи бібліотеку як "фактор людської культури... як капітал, і при тому найцінніший капітал кожної країни, в який вкладене все знання людства", Рубинський вважає: необхідна наука, "яка б займалася вивченням оборотів капіталу; що являє собою найвищу цінність для культури людини. Така наука існує. Вона називається бібліотекознавство" (8, с.2І).

Рубинський вважав, що бібліотека як фактор людської культури завойовує все більше й більше значення та заслуговує стати предметом серйозного вивчення. Бібліотеки є цінним капіталом кожної країни, в який вкладено усі знання людства. Обертання наукового капіталу, який міститься в бібліотеках, заслуговує на саме серйозне вивчення. При цьому необхідне існування науки, яка б займалася вивченням причин, що сприяють розвиткові такого "капіталу" Така наука існує. Вона називається бібліотекознавство.

Виникла вона у XIX ст. Базисом цієї науки є вироблення найкращих засобів розповсюдження знань шляхом надання у користування книг, що збираються з цією метою, вивчення механізму бібліотек, дослідження значення бібліотек як фактора культури, вивчення роботи цього фактора у його взаємодії зі школою та його самостійної роботи, зв’язок із суспільними умовами життя у різні часи та у різних народів, дослідження значення, яке мала бібліотека не тільки для розповсюдження знань, але й для розвитку науки.

Поряд з цими завданнями вивчення діяльності народних бібліотек, умов, при яких вони найкраще досягають своєї мети, має значний інтерес, їх устрій, організація, склад, доступність, вплив на народні маси -всі ці питання важливі, так само як питання про організацію громадських бібліотек, що набувають все більшого інтересу в очах громадськості. Тому у бібліотекознавстві народним та громадським бібліотекам має відводитись важливе місце.

Але ще більшу важливість в цій науці мав питання про академічні бібліотеки, які служать завданням викладання та завданням науки. Історичне вивчення питання про взаємодію між бібліотекою та наукою, між бібліотекою та вищою школою проллє світло й на історію бібліотекознавства, й на історію викладання, й на історію самої науки.

Історія бібліотечної справи покаже поступовий розвиток діяльності бібліотеки, як фактора культури; але вивчення історії бібліотек важливе ще в іншому відношенні. В бібліотеці як у люстерку відображається культурне життя суспільства в певну епоху. Інвентар великої бібліотеки покаже вам до найменших дрібниць все, чим цікавилося сучасне йому суспільство: і ступінь розвитку науки, і стан мистецтва, і релігійно-моральні, й педагогічні та правові погляди суспільства. Будь-яка бібліотека є відображенням своєї епохи, й вивчення її є разом з тим всебічним ознайомленням з невідомою епохою /8/.

Надзвичайно цінний матеріал надав для історії культури не тільки інвентар бібліотеки, який дав можливість судити про ступінь розвитку культурних прошарків суспільства, про його духовні та матеріальні потреби, але й ті відомості, які свідчать про діяльність бібліотек.

Статистика діяльності бібліотек надає можливість виміряти ступінь розвитку освіти в країні, ступінь розвитку потреб у книзі та потяг суспільства до освіти: вона може показати, якими питаннями переважно цікавилося воно; вона може розказати та висвітлити такі сторони у духовному житті суспільства, які залишаться недостатньо висвітленими при залишених у невідомості матеріалів, що зберігаються в архівах бібліотек. Вивчаючи цей матеріал, історія бібліотекознавства відновлює прогалину, яка існує в науці, й тому є необхідною її частиною.

З допомогою та при вивченні історії бібліотекознавства й тих умов, при яких здійснювалася робота бібліотек, повинні бути відкриті закони, які зумовлюють правильну і прогресивну дію важливого фактора культури.

Так як не тільки популяризація знань, але й рух науки ускладнюється недоліками в діяльності бібліотек, то й вивчення законів цієї діяльності становить предмет вивчення про бібліотеку, яке визнав бібліотеку організатором, що підкоряється законам життя.

Вивчення складових частин бібліотеки як своєрідного механізму, його функцій, розподілення книг в ньому, реєстрування, їх опис, системи каталогізації, збереження каталогів складав головний предмет бібліотекознавства (15, 25).

Вивчення науки бібліотекознавства відновить прогалину в історії культури. Університетська наука, яка постійно залежить від бібліотеки та книги, повинна відвести відповідне місце вивченню минулого бібліотеки та книги, до слідженню значення бібліотеки як фактора культури, фактора людського прогресу.

Наука бібліотекознавства разом з допоміжною наукою бібліографією повинна представляти не вузькоспеціальний характер, повинна мати своїм завданням не одну тільки підготовку бібліотечного персоналу, - хоча й це завдання тісно пов’язане із іншими завданнями бібліотекознавства, виправдала б існування кафедри бібліотекознавства в університеті. Розробка цієї науки в університеті повинна мати за мету детальне вивчення усіх питань бібліотечної справи з допомогою висвітлення розвитку кожного окремого питання, а також загальне дослідження історичного минулого бібліотечної справи з вивченням того, як вплинув на нього розвиток науки і як відображався його стан на стані науки, зокрема на викладанні та розповсюдженні освіти. Бібліотекознавство повинно поступово виробити кращі системи постановки бібліотечної справи для кожного окремого виду бібліотек шляхом історичного вивчення тих спроб, які були зроблені у кожній окремій галузі. При цьому бібліотекознавству потрібно мати на увазі, що механізм бібліотеки, як важливий фактор прогресу, повинен бути доведений до такої досконалості, щоб вона могла розвивати щонайширшу діяльність.

Необхідно звертати увагу на бібліотеку як на важіль, який швидко зрушує прогрес людства. Через бібліотеку книга набуде широкого розповсюдження серед різних прошарків населення країни. Книга потрібна як ключ до знань. Вона повинна зробитися доступною в усіх книгосховищах, тому що народ створив ці книжкові скарби, а користування ними є його правом.

Удосконалення механізму бібліотек є громадським обов"язком. Представники науки повинні зробити свій внесок у вирішенні загального культурного завдання - розробляючи науку бібліотекознавства зробити книжкові скарби, зібрані у бібліотеках, загальним надбанням.

Таким чином, Костянтин Рубинський переконаний: університетська наука, що безпосередньо залежить від книги та бібліотеки, мав прийти на допомогу бібліотекознавству; бібліотека є соціальний інститут, який мав сприяти просвіті народу, а організація бібліотечної справи - це державна турбота (35).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5