Курсовая работа: Місце Київської Русі в історії українського народу

Дуже важливу реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах . він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили до Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв’язок з Києвом.

Найголовнішим досягненням Володимира було впровадження на Руських землях християнства[20]. Як свідчить хрещення Ольги, християнство було започатковане в Києві.Прийняття християнства й саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християнство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, суспільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до зближення, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. У 988 р. Прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ , Володимир наказав загнати киян у притоку Дніпра р. Почайну і там всіх разом охрестити.

Прийняття християнства[21] мало позитивні наслідки для внутрішнього життя країни. В суспільстві Київської Русі з’явилась активно діюча установа, що не лише забезпечувала духовне і культурне єднання, а й справляла великий вплив на культурне і господарську життя. Завдяки епохальному вибору Володимира, Русь стала пов’язаною з християнським заходом. Цей зв’язок зумовив її історичний , суспільний і культурний розвиток. Володимир Великий прилучив Русь до європейського політичного й культурного життя, зробивши її невід’ємною складовою процесу формування європейської цивілізації.

Ярослав Мудрий[22] (1034- 1054 ). Дуже рано Ярослав розпочав політичну кар’єру. Період князювання Ярослава позначився піднесенням Давньоруської держави. Ярослав продовжував розширювати кордони. Завдяки його підтримці швидко зростала церква, заснувалися монастирі. Ярослав докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він почав будувати міста по Русі й остаточно здолав печенігів. За часів Ярослава Мудрого на Русі було засновано перші монастирі- Свю Юрія, Св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами. Одним із провідних напрямків політикі Ярослава було поширення книжності й освіти.

За його розпорядженням було створено школу і бібліотеку при Софіївському соборі, яка славилась на всю Європу. При бібліотеці було зібрано перекладачів, які переклали давньоруською мовою багато книг. У Сіфії Київській діяли бібліотека і школа , а також було створено приміщення для перекладання творів з іноземних мов. Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Також було засновано митрополію.

Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051 р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона

За часів Ярослава була розпочата кодифікація давньоруського права так званої «Правди Ярослава», що становить найдавнішу частину кодексу «Руська Правда»[23].

Також розвинутою була зовнішня політика. Він уникав війн, загалом підтримуючи з європейськими країнами добрі відносини. У зовнішній політиці Ярослав використовував усі можливі дипломатичні ходи, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби.

Важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільскогосподарського й ремісничого виробництва. Активно розвивалася торгівля в межах усієї країни. За Володимира та Ярослава Русь карбувала власну монету- срібник і золотники.

Державний лад Русі в цей період характеризувався типовими рисами феодалізму. Влада на Русі зосереджувалася в руках феодалів. Окремим класом було духівництво, яке поділялось на біле і чорне. Руські селяни поділялися на два підкласи: вільних та рабів. На Русі існував спеціальний інститут –віче, загальне зібрання міської маси вільних городян. Розвиток феодальних відносин супроводжувався соціальною диференціацію поселень.

Міста Київської Русі поділялись на дитинець і посад. Основний контингент городян становили князі, великі землевласники, дружинники, ремісники, торговці, челядники, служителі культу. За часів правління Ярослава Мудрого його княжіння пройшло без внутрішніх конфліктів.

Володимир Мономах[24] ( 1113-1125 ). До того як зійти на престол , він відіграв визначну роль у відновленні порядку в країні. Мономах став одним із організаторів. Гучну славу завоювали Володимирові Мономаху його переможні походи на половців. Особливо вдалими були походи 1103, 1107, 1111 рр. Вони стали найвизначнішими сторінками у тривалій боротьбі Києва зі степовими кочовиками. Після смерті Всеволода кияни повстали вимагаючи , щоб Мономах зайняв престол, хоч він і не був спадкоємцем. Володимир Мономах став великим князем київським у похилому віці, 1113 р., йому виповнилось шістдесят. Головною метою князювання Володимира Мономаха полягала у зміцненні великокнязівської влади та посилення державної єдності Русі. У його володіннях був не тільки Київ, Переяслав і Новгород, а й Турово-Пінська земля, якою він заволодів пізніше. Для налагодження мирних відносин між руськими князями він використовував шлюбні відносини.

Діяльність Мономаха сприяла стабілізації внутрішньополітичного становища. За його правління практично всі правителі повністю залежали від великого князя. В умовах політичного затишшя почали зміцнювати економічні зв’язки між різними давньоруськими землями.

Наприкінці свого князювання Володимир[25] подумав про долю суспільства . Він бажав передати величезний досвід нащадкам, прагнучи , щоб вони взяли з нього найкраще й не повторювали помилок. Так було створено Мономахом „ Повчання дітям”. У „Повчанні” він описує походи війни, не приховує поганих вчинків , яких припустився у своєму житті.

Невдовзі по написанні «Повчанні дітям» Володимир Мономах помер. Роки його правління вважаються в історичній літературі часом найвищого піднесення об’єднувальних тенденцій у Київській Русі. Однак високий рівень економічного розвитку і відповідних йому суспільних відносин одну з найбільших держав Європи до епохи феодальної роздробленості.

Розділ 3. Соціально-економічна історія Київської Русі

київська русь князь

Давньоруська держава із центром у Києві[26] відкрила новий феодальний період в історії східних слов’ян. Головну особливість цього раннього етапу становила данина форма робочого населення. Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці.

Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві.

У господарстві східних слов’ян періоду Київської Русі[27] X - початку XII ст. Провідною галуззю було землеробство і скотарство. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві.

В часи Київської Русі інтенсивно розвивалось ремесло[28]. Ремесло в державному житті давньоруського суспільства відводилось важливе місце. У давньоруських містах були головні центри ремісничого виробництва. Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економічного розвитку країни.

Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. З металу ковалі виробляли різноманітні господарські знаряддя, зброю, предмети побуту та ін. Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським емалям. Ця техніка запозичена Руссю в Х-ХІ ст. Центрами виробництва емалей були Київ, Новгород, Галич. Майстерні цих міст виготовляли вироби з срібла й золота: браслети, персні, поясні бляшки, князівські діадеми, хрести.

Гончарне виробництво виробництво поставляло на ринок великий асортимент продукції. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти поливяні вироби. Значне місце на Русі, серед матеріалів була кістка. З неї виготовляли ручки дзеркал, гребінці, наконечники стріл, писала, ґудзики.

Високого рівня розвитку досягла будівельна справа[29]. Для будівництва виготовляли цеглу,а також використовували дерево, граніт, мрамур, шифер.

Дуже важливу роль в економіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Торгівля значною мірою визначала господарське обличчя давньоруських міст. Торгівля[30] міст IX-XIII ст. розгорталася в умовах панування натурального господарства і слабкої потреби в товарах, що привезли. Тому торгівля з країнами іноземців була долею в основному великих міст, дрібні міські пункти були пов'язані лише з найближчою сільськогосподарською округою, будучи для неї центрами ремесла і торгівлі. У місто поступали і деякі продукти сільського ремесла. У інших великих давньоруських містах торговіще також було основним місцем торгівлі.

Внутрішня торгівля була повсякденним явищем.

Поряд із внутрішньою торгівлею широкого розвитку набула міжнародна торгівля. Зовнішня торгівля в цілому обслуговувала потреби феодалів і церкви; лише у голодні роки хліб становився товаром, що доставляється заморськими купцями.

Зовнішня торгівля[31] зосереджувалася в містах, і притому найбільш значних, але товари, що привезли, хоч і в обмежених розмірах, доходили і до села. У великій мірі село було постачальником експортних товарів: мед, віск, хутра, льон, доставлялися в місто з села, яке таким чином втягувалося в торгівельний зворот, хоча ці предмети і поступали на ринок не шляхом безпосереднього продажу, а у складі оброку або дані. Основними торговельними контрагентами Київської Русі виступали Візантія, Волзько-Камська Болгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центрально- й західноєвропейські держави. Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми. За часів Володимира (978-1015) почали карбуватися руські монети з срібла і золота. Активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, римські, з'явилися в II-III ст. З часом східні слов'яни запровадили власну специфічно місцеву грошову одиницю – куну (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця -- гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті -- гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160--196 г. Лише наприкінці XIII ст. з'являється карбованець -- срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники -- перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематичне, масове карбування монет.

За доби Київської русі в соціально-економчній[32] сфері розпочався процес становлення феодальних відносин –формується система приватного землеволодіння, інтенсивно відбувається диференціація феодально залежного населення. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.За доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин -- формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно відбувається диференціація феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку

У Київській державі сформувалась і досягла високого рівня культура[33]. Вона представлена фолькльорними , писемними та речовими пам ятниками , що збереглися до нашого часу. Культура Давньої Русі розвивалась в епоху ранньофеодального суспільства. Одній з передумов для розвитку культури було поширення письменності і освіти. . Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим письмом -- IX ст. Так, раннє ознайомлення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але справлений у Києві, а договір Ігоря – тодішньою праукраїнською мовою. У давніх слов’ян у IX ст. після прийняття християнства з’явилося дві азбуки[34] : глаголицька і кирилицька. Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Князь Ярослав запровадив обов’язкове навчання для молоді станів. Шкільною справою займалась церква, що надало освіті певної однобічності. Наприкінці X та XI ст. київські князі сприяли сприяли поширенню писемності і освіти серед князів, бояр, духовенства. Ярославом Мудрим було засновано бібліотеку при Софіївському соборі в києві, а Володимир Мономах написав повчальні твори. Писемність поширювалась і серед простих людей.. Крім Софіївської бібліотекіи в інших містах існували монастирські і приватні бібліотеки. Багату бібліотеку мав Києво-Печерський монастир.

У період Київської Русі розвивалась оригінальна література[35]. Оскільки Київська Русь прийняла християнство то й за греко-візантійським зразком перші церковні книги були візантійського походженням.

В першу чергу переписувалась і перекладалась біблійна література. Біблійні книги були обов’язковою церковною літературою. До Київської Русі потрапила незначна частина біблійних книг із Моравії та Болгарії перекладених на слов’янську мову. Особливу увагу приділяли Псалтирю, який використовувався як підручник для навчання письма. Набув поширенню також Паралійник, Євангеліє які були основним джерелом утвердження церковної ідеології. Найдавнішими євангеліями, переписані на Русі була кирилична частина Реєітського євангелія Анни Ярославни (перша половина XI ст.), Остромирове євангеліє (1092р.).

Широкою популярністю на Русі користувалися твори Кирила Туровського. Його "Притча про людську душу і тіло" засвідчує опозицію автора до діянь Андрія Боголюбського. У "Слові про царя" автор закидає сильним світу, що вони піклуються лише про своє тіло, але не про душу.

Прикладом високого книжного письма є "Ізборники"[36] (1073, 1076 рр.), створені для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. В них, крім фрагментів Св.Письма і писань отців Церкви, теж знаходяться деякі історичні відомості і показник "ложних" і "праведних" книг. Книга відкривається розворотом, на лівому аркуші якого зображений князь Святослав з сім'єю, на правому -- Спас на престолі. На третьому аркуші -- зображення орнаментованого триглавого храму, далі -- чотири портретні мініатюри. На берегах книги -- знаки зодіаку. Крім історичних творів, до нас дійшли також твори інших жанрів. Вершино літературної творчості було „Слово о полку Ігоревім”, яке було написане 1185 році в Києві. В „Слові” широко представлено народну символіку, міфологію та звичаї. Народ відтворював історичні події також у казках, билинах, піснях.

Значного розвитку Київської Русі набула архітектура[37]. Разом з християнством на Русь прийшла монумельтальна культова архітектура. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев'яними спорудами. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст -- кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Перша кам’яна будівля з’явилася наприкінці X ст. Десятинна церква в Києві, споруджена за приказом князя Володимира Великого. Довгий час вважалося, що першою кам'яною спорудою була Десятинна церква (989-996 рр.).

Новий етап розвитку архітектури на Русі репрезентують будівлі „міста Ярослава”. У 1037 р. Був побудований Софіївський собор. За прикладом Софії Київської зводились одноіменні собори. У другій половині XI ст. будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час засновуються монастирі і в них зводяться нові кам’яні храми.

У другій половині XI ст. культове будівництво[38] набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час засновуються монастирі й саме в них зводяться нові кам'яні храми. У Києві -- це собори Дмитрівського, Михайлівського, Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Першим взірцем монастирського храму був Успенський храм Печерського монастиря (1078), будували його грецькі майстри. Володимир Мономах побудував схожий храм у Ростові. У Києві близький до Успенського був Михайлівський Золотоверхий храм (1108р.).

Наприкінці XII-XIII ст. монументальна архітектура Київської Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього періоду мають висотні композиції й нагадують башти. У цей час на Київщині появляються церкви : Трисвятительська 1187, Св. Василія 1190

Починаючи в 30-х років XII ст. культова архітектура[39] Київської Русі набуває нових рис. У зв'язку з посиленням політичної ролі удільних князівств зростали їхні столиці. У кожній розгортається монументальне будівництво, що диктувалося як престижними міркуваннями, так і практичними. Кількість культових монументальних споруд помітно зростала, але їхні розміри зменшились, а опорядження стало менш вишуканим. Шестистовпні храми поступаються місцем чотиристовпним. Зникають башти, а замість них сходи вбудовують в товщу стін. Розміри хорів стають також невеликими, вони розміщуються тільки над нартексом. Іншою стала й техніка кладки стін. Відтепер набула поширення тільки порядкова система кладки, видозмінюється і формат та товщина плінфи.

Окремо розглянемо Борисоглібський собор у Чернігові. Шестистовпний, одноглавий храм, прикрашений пілястрами з наггівколонами і аркатурними поясами та розписаний фресками. Виділяють його серед інших, насамперед, капітелі та кутові камені порталу, виготовлені із вапняку. Вони мають оригінальну різьбу, в якій поєднано зображення фантастичних звірів із плетивом рослинного орнаменту. За характером малюнка чернігівські капітелі перегукуються з білокамінною різьбою Володимиро-Суздальської Русі і Галичини, різьбою по дереву Новгорода.

З культовою архітектурою тісно пов’язано такі види давньоруського мистецтва[40], як живопис, художнє різьблення, майоліка.На ранньому етапі розвитку монументальної споруди поєднували мозаїку та фрески, пізніше запанувала тільки фрескове опорядження. У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живопис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку школу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фресок залишилися лише уламки.

Мозаїки і фрески[41] Софіївського собору в Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового мистецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мозаїк і близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нараховує 177 відтінків. Фрески мали як релігійний сюжет, так і цілком світський зміст.

З середини XII ст. в самостійних князівствах - Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському -- створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку.

Поряд з монументальним живописом на Русі розвивається іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" -- одна із найдавніших, присвячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загрозою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих -- Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Розвиток живопису[42] підтверджують і портретні мініатюри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псалтир" (1078--1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. На них зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також мати Ярополка, Гертруда. Високою майстерністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Розп'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

Великою славою користувалися київські ювеліри[43] за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю, вироби художнього ремесла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших містах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

київський русь державний політичний

Висновки

Важко переоцінити історичне значення Київської Русі. В цей період склалася давньоруська народність, обєднавша всі східнослов'янські племена в нове, більш високорозвинену етнічну освіту.

Це говорить про те наскільки велике значення Давньоруської держави в історії Східної Європи. Але цим не закінчується значення Древньої Русі у вітчизняній і світовій історії.

Спадщиною київської пори, що дійшла до наших днів і внесла свій вклад до скарбницю культур всіх сучасних східнослов’янских народів, являються безцінні, багаті перші російські літописи, що є не лише літературними пам'ятками, але і справжніми історичними працями. Дивовижно яскравий фольклор, великі архітектурні пам'ятники, досконалі художні витвори.

Ця спадщина витримала всі випробування часу розповсюджувавши вшир і охоплюючи з часом усе більш широкі верстви населення.

Давньоруська культура зробила величезний вплив на культуру не слов'янських племен і народностей Східної Європи, що як входили, так і не входили до складу Київської Русі. Разом із давньоруською культурою широко розповсюджувалась давньоруська мова.

В період Київської Русі у східних слов'ян склалися феодальні стосунки, затвердився феодальний спосіб виробництва, що було кроком вперед по шляху історичного розвитку в порівнянні з первіснообщинним ладом.

Феодальному суспільному устрою відповідає феодальна держава. На тому етапі історії східних слов'ян була ранньофеодальна Староруська держава.

Староруська держава на Сході зіграла ту ж роль, яку на Заході Європи зіграла імперія Карла Великого. Воно поклало початок державності не лише слов'янських, але і неслов'янських народів Східної Еропи, що вперше почали своє політичне життя в державних формах у межах Київської Русі.

Київська Русь стала стіною на дорозі просування орд степових кочівників, ослабивши їх натиск на Візантію і країни Центральної Європи.

Русь зіграла велику роль в стосунках між Заходом і Сходом, виступаючи східним форпостом європейського феодального християнського світу. Яскравою і різноманітній культурою, багатством своїх земель, могутністю і доблестю своїх наполегливих сил Русь проклала дорогу в ряди могутніх і впливових країн Заходу і Сходу.

Київська Русь - обширна, багата і могутня держава східного слов'янства, країна на території якою склалася давньоруська народність, залишила після себе безцінний спадок і зіграла величезну роль в російській всесвітній історії.

Список літератури

Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників.-Київ: Абрис, 1997.

Ричка В. М Формирование территории Киевской земли /ІХ - первая треть ХІІ вв./ - Киев, 1988.

Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – Киев: Лыбидь, 1991.

Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси. Москва: Наука, 1968

Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів. Київ: Генеза, 1997

Котляр М. Історія України в особах .–Київ: Україна, 1993

Ричка В. Формирование территории Киевской земли /ІХ - первая треть ХІІ вв./ - Київ:, 1988.

П.П. Толочко Давня Історія України –книга 2.Київ: Либідь, 1995р.

Рыбаков Б.А Давняя Русь: сказания, былины, летописи. Москва: АНСССР, 1963.

Рыбаков Б.А Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. Москва: Наука, 1982

Котляр М. Історія України в особах IX-XVIII ст.Київ: Україна 1993р.

Тихономиров М.Н. Дреанерусские города. Москва: Госполитиздат 1956р.

Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. Київ: Наукова думка 1989р.

Греков Б.Д. Киевска Русь. Москва 1953р.

Грушевський М. Історія України-Руси XI-XIII-Т2 Київ: Наукова думка, 1992р.

Романов Б.А. Люди и нравы Древнеу Руси. Львів: ЛГУ, 1947.

Насонов А.Н. Русская Земляи образование территории древнерусского государства- 1951р.

Попович М.В. Нариси історії культури україни Київ: Артис, 1999р.

Толочко П.П Древний Киев. Київ: наукова думка, 1996р.

Мицик Ю.А. Історія України: Навчальний посібник для старшокласників 2005р.

Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. - Київ, 1969.

Ричка В. М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації. Історичний журнал. 2002.

Каргер. М. К. Києво-Печерський Патерик. Київ:1991.

Махновець Л. Є. Літопис Руський. Київ:1989.

Толочко П. П. Історичні портрети. Київ:1990

Довжук І. В. Історія культури України . Луганськ: СНУ ім. Далія, 2009.

Моця О. П. Київська Русь від язичниства до християнства. Київ: Глобус, 1996.

Мавродин В. В. Образование Древнерусского государства и формирование Древнерусской народности. Москва, 1971

Літопис Руський. Київ: Дніпро, 1989

Повість временних літ. 1989

Гріненко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. Москва: Юрайт, 1998

Історія світової культури. Либідь, 1994

Асеев Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. Київ: Мистецтво, 1979

Історія української культури /За загал. ред. I.Крип'якевича. - Київ: Лібiдь, 1994.

Русские писатели и поэты. Краткий биографический словарь. Москва, 2000. с Лебедев Е.Н. Ломоносов. Москва, 1990

Додаток

Карта Київської Русі у X ст

[1] .Греков Б.Д. Киевска Русь. Москва 1953р. с. 15

[2] П.П. Толочко Давня Історія України –книга 2.Київ: Либідь, 1995р. с. 83

[3] .Рыбаков Б.А  Давняя Русь: сказания, былины, летописи. Москва: АНСССР, 1963. с. 5

[4] Романов Б.А. Люди и нравы Древнеу Руси. Львів: ЛГУ, 1947. с. 55

1 Толочко П. П. Давня історія України:, кн 2 с 84

2 Там же 86

[5]. Русские писатели и поэты. Краткий биографический словарь. Москва, 2000. с. 55

[6] Лебедев Е.Н. Ломоносов. М., 1990. с.56

[7] Толочко П. П. Давня історія України: У 2кн., кн 2 с 80

[8] Бойко О. Д Історія України. Київ. 1999. с 25

[9] Романов Б. А. Люди и нравы Древней Руси с 155.

[10] Ричка В. Формирование территории Киевской земли /ІХ - первая треть ХІІ вв./ - Київ:, 1988. с. 82

[11] Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. для старшокласників.-Київ: Абрис, 1997. с. 92

[12] 1.Котляр М. Історія України в особах IX-XIII вв.21с.

[13] Попович М. В. Нарис історії культури України. 1999-там же с 38

[14] Давня Історія України –книга 2-П.П. Толочко -1995р с 103

[15] Котляр М. Історія України в особах IX-XIII вв.1993-там же с 32

[16] Грушевський М. С. Історія України – Руси6 В 11 т., 12 кн, Т 1 с 446.

[17] Котляр М. Історія України в особах IX-XIII вв.1993-там же с 42

[18] Попович М. В. Нарис історії культури України. 1999-там же с 40

[19] Мицик Ю. А. Історія України 6 Навчальний посібник для старшокласників. Там же.

[20]  Моця О. П. Київська Русь від язичниства до християнства. Київ: Глобус, 1996. с. 90

[21] Толочко П. П. Давня історія України: У 2кн., кн 2 с 108

[22] Котляр М. Історія України в особах IX-XIII вв.1993-там же с

[23] Мицик Ю. А. Історія України 6 Навчальний посібник для старшокласників. Там же.с 37.

[24] Котляр М. Історія України в особах IX-XVIII с 80

[25] Котляр М. Історія України в особах IX-XVIII там же с 83.

[26] Ричка В. М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації. Історичний журна

[27]  Рыбаков Б.А Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. с. 474

[28] Тихономиров М.Н. Дреанерусские города. с. 71

[29] . Довжук І. В. Історія культури України . Луганськ: СНУ ім. Далія, 2009. с. 45

[30] Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. с. 155

[31] Тихономиров М.Н. Дреанерусские города. с. 99

[32] Тихономиров М.Н. Дреанерусские города. с. 102

[33] Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. - Київ, 1969. с. 52

[34] Ричка В. М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації. Історичний журнал. 2002.

[35]  Попович М.В. Нариси історії культури україни Київ: Артис, 1999р. с. 110

[36] . П.П. Толочко Давня Історія України –книга 2.Київ: Либідь, с.

[37] . Довжук І. В. Історія культури України . Луганськ: СНУ ім. Далія, с. 47

[38] Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. - Київ, 1969. с. 64

[39] Попович М.В. Нариси історії культури україни Київ: Артис, 1999р. с. 120

[40] . Асеев Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. Київ: Мистецтво, 1979. с. 216

[41] Історія світової культури. Либідь, 1994. с. 320

[42] Гріненко Г. В. Хрестоматія по історії світової культури. Москва: Юрайт, 1998

[43] . Попович М.В. Нариси історії культури україни Київ: Артис, 1999р. с.