Однією з основних проблем
української економіки є висока енергоємність ВВП, що за даними Міжнародного
енергетичного агентства складає 0,5 кг нафтового еквіваленту на 1 дол. США. Цей
показник в 2,6 рази перевищує рівень енергоємності розвинених країн світу (0,21
кг на 1 дол. США).
Тема
енергозбереження та енергоефективності є однією з основних тем, що
обговорюються в даний час в світовій енергетичній спільноті. Вона знайшла своє
віддзеркалення у рішеннях "Великої вісімки" (Генуя, 2001 р., Евіан,
2003 р., Сіайленд, 2004 р., Гленіглс, 2005 р), включаючи саміт в
Санкт-Петербурзі, і є однією з ініціатив Німецького головування в G8 в 2007 р.
Основним
споживачем паливно-енергетичних ресурсів є підприємства чорної металургії,
загальне споживання якими паливно-енергетичних ресурсів складає 50 млн. т умовного
палива. Крім того, значна кількість доменних та сталеплавильних цехів є
найбільш відсталими з точки зору енергоємності виробництва. Наприклад, при
виробленні чавуна вона майже на 33% вища, ніж на провідних підприємствах світу.
Такий стан склався
завдяки недостатньому використанню нових технологій, зокрема пиловугільного
палива (ПВП) у доменних печах. У середньому витрати ПВП в Україні складають
16,9, в ЄС - 104, у Китаї - 120 кг/т.
Також Україна
відстає у використанні сучасного устаткування у сталеплавильному виробництві. Майже
45,2% сталі виплавляється у мартенівських печах, які збереглися ще тільки в
Росії (23% виплавки сталі).
Дуже велика частка
енергоресурсів, що споживаються у виробництві чавуну в Україні, припадає на
природний газ (20%, або 20,0 млрд. м3), проте як у провідних країнах
світу природний газ при його плавленні практично не використовується. .
У прокатному
виробництві енергоємність продукції перевищує світові показники більш, ніж на
35%.
Основою проведення
енергозберігаючої політики в нашій державі є Комплексна державна програма
енергозбереження України (КДПЕ). Виходячи з існуючого стану енергозабезпечення
та рівня ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в Українi у
квiтнi 1995 р. Президент та Кабiнет Мiнiстрiв України прийняли рiшення про
заходи щодо розробки Комплексної державної програми енергозбереження України. Постановою
Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 листопада № 911 Держкоменергозбереження
України разом з Мiнекономiки України було доручено розробити таку програму. КДПЕ
була схвалена Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України №148 вiд 5 лютого 1997 р. Програма
розроблена на перiод до 2010 р.
Головними
завданнями КДПЕ є визначення загального iснуючого та перспективного потенцiалу
енергозбереження, розробка основних напрямкiв його реалiзацiї у матерiальному
виробництвi та сферi послуг, створення програми першочергових та перспективних
заходiв i завдань з пiдвищення енергоефективностi та освоєння практичного
потенцiалу енергозбереження. Програма призначена для практичного використання
на пiдприємствах та в органiзацiях, на мiсцевому, галузевому та державному рiвнях;
вона мiстить конкретнi, найважливiшi енергозберiгаючi заходи, якi при їх
реалiзацiї даватимуть значний енергозберiгаючий та економiчний ефект.
Програмою
передбачено впровадження 227 енергозберігаючих заходів у гірничо-металургійному
комплексі, у тому числі у металургії - 66, по гірничорудних підприємствах - 58,
по трубних підприємствах - 25, по коксохімічних підприємствах - 15, по
підприємствах кольорової металургії та феросплавних заводах - 12, по
вогнетривких підприємствах - 47.
Підприємства, що
утворюють гірничо-металургійний комплекс України, є найбільшими споживачами
сировини, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсів, і відповідно
виробниками промислової продукції.
Основними видами
продукції, що складають структуру товарного виробництва ГМК, є залізорудний
концентрат; агломерат та обкотиші; кокс; вогнетриви; чавун; прокат чорних
металів; труби; феросплави. [2]
Підприємства ГМК
зосереджені, насамперед, у Донбасі та Придніпров’ї, де сконцентровані всі
металургійні підприємства, переважна більшість гірничо-збагачуючих комбінатів,
коксохімічних та вогнетривких підприємств, феросплавних заводів і підприємства
кольорової металургії. На Донбас припадає більш ніж 56% виробництва
металургійної продукції, а решта - на Придніпров’я.
З інших регіонів,
де розташовані достатньо великі підприємства ГМК, слід відзначити Київську
область, АР Крим, Одеську, Миколаївку, Полтавську та Харківську області.
У табл.1.1 і 1.2
наведені загальні відомості про підприємства ГМК України за станом на 01.01.2008
р. [3]
Таблиця
1.1. Суб’єкти господарювання ГМК України станом на 01.01.2008 р.
№
п/п
Суб’єкти господарювання
Кількість суб’єктів господарювання, одиниць
Споживання ПЕР,
тис. т у. п.
Форма власності
Форма власності
Державна
Приватна
Комунальна
Всього
Державна
Приватна
Комунальна
Всього
1.
ГМК України
1
88
-
89
23
48577
-
48600
Таблиця 1.2. Загальні
відомості про галузь станом на 01.01.2008 р.
№
п/п
Галузь
Валовий галузевий продукт, млн. грн.
Кількість підприємств з річним обсягом споживання
умовного палива,
тис. т
Кількість населених
пунктів, одиниць
Кількість працюючих, тис. осіб
менше 1
від 1 до10
більше 10
1.
ГМК України
125980
5
19
65
39
558
У табл.1.3
наведено дані про обсяг галузевого продукту підприємств ГМК України.
Таблиця
1.3. Валовий галузевий продукт за видами економічної діяльності у 2007 р.
№
п/п
Вид економічної діяльності
Валовий галузевий
продукт млн. грн.
(згідно статистичних
даних)
Обсяг споживання
паливно-енергетичних
ресурсів, тис. т у. п.
(згідно статистичних
даних)
Енергоємність
валового
галузевого продукту,
кг у. п. /грн.
1.
ГМК України
125980
48600
0,39
Головною
проблемою, що має системне значення для розвитку гірничо-металургійному
комплексі України, є високий ступінь зношення основних фондів і відставання
технічного рівня металургійної галузі від кращих світових досягнень.
На цей часнаднормативно
експлуатується 54% коксових батарей, 89% доменних печей, 87% мартенівських
печей, 26% конвертерів, майже 90% прокатних станів, що призводить до надмірновисокої енергоємності продукції. Така технічно нераціональна експлуатація
основних фундацій стала однією з основних причин, що привела до надмірно
високої енергоємності продукції.
У свою чергу,
надвисокі витрати енергоносіїв можуть і вже привели до зниження
конкурентноздатності української металопродукції та втрати суттєвої частини
зовнішнього та внутрішнього ринків. Особливо ця проблема загострилася після приєднання
України до СОТ та шляхів з поступової інтеграції в ЄС.
Чорна металургія в
Україні завжди була, залишається і буде залишатися однією з найбільш
енергоємних галузей економіки країни. Однак слід відзначити, що останнім часом
відбулися суттєві зміни у галузевому споживанні паливно-енергетичних ресурсів у
напрямку скорочення питомих витрат ПЕР за окремими видами (табл.1.4).
Таблиця
1.4. Споживання паливно-енергетичних ресурсів на металургійних підприємствах
ГМК України у 2000-2007 рр.
Споживання
енергоресурсів на виробництво продукції українськими металургійними
підприємствами суттєво перевищує енерговитрати закордонних. Так, енергоємність
виробництва чавуну на українських металургійних підприємствах майже на 33%
вища, ніж на провідних підприємствах світу (табл.2.1). [1]
Таблиця 2.1. Питомі
витрати енергоресурсів на виробництво чавуну
Показники
ЄС
Китай
Україна
1. Витрати енергоресурсів, кг у. п. /т
483,4
477,4
637,8
2. Витрати коксу, кг/т
383
398
503,8
3. Витрати природного газу, м3/т
-
-
82,2
4. Витрати кисню, м3/т
62,3
63,9
81,5
Таке становище
склалося завдяки тому, що в Україні недостатньо застосовується поширена у світі
технологія використання пиловугільного палива ПВП у доменних печах. Як замінник
коксу та природного газу, ПВП використовувалося лише кількома металургійними
підприємства, а саме: ВАТ "Макіївський МЗ", ВАТ "Алчевський МК",
ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", ВАТ "ДМК ім. Дзержинського",
ВАТ "Запоріжсталь" та ЗАТ "Донецьксталь-МЗ", - причому у
значному обсязі тільки на останньому підприємстві.
В середньому в
Україні витрати ПВП складають 16,9 кг/т, в ЄС - 104 кг/т, у Китаї - 120 кг/т, у
Японії - майже 130 кг/т.
На рис.2.1
наведено витрати відновників у виробництві чавуна за країнами.
Рисунок 2.1 -
Витрата відновників у виробництві чавуну, кг у. п. /т
Також Україна
відстає у використанні сучасних технологій у сталеплавильному виробництві. Майже
45,2% сталі виплавляється у мартенівських печах, у конвертерах - 51%, в
електросталеплавильних печах - тільки 3,8%. У світі мартенівське виробництво
залишилося тільки у Росії (23%). У Німеччині у конвертерах виплавляється більше
ніж 70% сталі, а решта - у електросталеплавильних печах. Використання
безперервного лиття заготовок в Україні складає близько 33%, у той час, як у
Росії - майже дві третини, у Німеччині - 98%.
Споживання ПЕР у
мартенівському виробництві сталі в Україні майже у 5 разів більше, ніж при
конвертерному виробництві. При цьому споживання природного газу більше майже в
15 разів (табл.2.2).
Таблиця 2.2. Витрата
енергоресурсів на виробництво сталі
Країна - виробник
Споживання ПЕР,
кг у. п. /т
Ефективність,
%
Україна
Мартенівське виробництво
104,5
152,8
Конвертерне виробництво
22,4
32,7
Середнє по країні
68,4
100,0
Країни ЄС
17,4
25,4
Китай
17,7
25,9
Приведені дані
свідчать, що середня енергоємність виробництва сталі в Україні майже в 4 рази
більше, ніж провідних країнах світу. При цьому навіть конвертерне виробництво в
Україні на 28% більш енергоємне у порівнянні з конкурентами.
Разом з тим
необхідно відзначити, що в конвертерному виробництві провідних українських
металургійних підприємствах (ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", ВАТ
"Єнакіївській МЗ") досягнута енергоємність більш низька в порівнянні
з країнами ЄС.
Використовування безперервного
литва заготівок в Україні складає тільки 33% об'єму виробництва прокату, в той
же час в Росії - майже дві третини, у ФРН - 98%. Це означає, що і у виробництві
прокату українські металургійні підприємства по показниках енергоємності значно
поступаються конкурентам (табл.2.3).
Таблиця 2.3. Витрата
енергоресурсів на виробництво прокату
Країна-виробник
Споживання ПЕР,
кг у. п. /т
Ефективність,
%
1. Україна
120,6
100,0
2. Країни ЄС
68,8
57,0
3. Китай
70,1
58,1
Внаслідок високого
рівня зносу технологічного та енергетичного обладнання, застосування застарілих
схем металургійних процесів, низького рівня використання вторинних
енергоресурсів і великих втрат енергоносіїв українська металургія має значно
більші питомі витрати енергоресурсів на виробництво основних видів продукції
(рис.2.2).
Рисунок 2.2 -
Споживання енергоресурсів при виробництві основних видів продукції (1 -
агломерат; 2 - кокс; 3 - чавун; 4 - прокат)
Рядки: 1 - Україна;
2 - Китай; 3 - ЄС
Найбільш суттєва
різниця в енергоємності основних видів продукції чорної металургії має місце
при виробництві прокату (78%), чавуну (34%) та агломерату (27%).
Внаслідок
вищезазначеного наскрізна енергоємність прокату, яка враховує витрати
енергоресурсів на видобуток і збагачення залізної руди, виробництво коксу,
агломерату та обкотишів, виплавку чавуну та сталі, виробництво прокату з
урахуванням витратних коефіцієнтів по підгалузям на всіх ступенях
металургійного процесу у країнах Євросоюзу складає 825 кг у. п. /т, у Китаї -
853 кг у. п. /т, в Україні - 1110 кг у. п. /т. Таким чином, енергоємність
вітчизняного прокату на 34% вища, ніж у розвинутих країнах світу.
Основним
споживачем паливно-енергетичних ресурсів у ГМК України є металургійні
підприємства, які споживають майже 80% загальної кількості паливно-енергетичних
ресурсів (рис.2.3).
Рисунок 2.3 -
Структура споживання ПЕР за галузями ГМК України
На коксохімічних
підприємствах України використовується майже 14% витрат ПЕР, у кольоровій
металургії та при виробництві феросплавів - менше ніж 3%, в інших галузях - від
0,6 до 1,6%.
Основними видами
палива, що використовуються на підприємствах ГМК України, є кокс та природний
газ, внесок яких у загальне використання ПЕР складає 37 і 20% відповідно. Слід
відзначити, що зараз на підприємствах ГМК використовується дуже значна
кількість природного газу - понад 8,5 млрд. м3.
Доменний та
коксовий гази, які відносяться до вторинних енергоресурсів (ВЕР), загалом
забезпечують більше ніж чверть спожитих паливно-енергетичних ресурсів, а
електроенергія - більше ніж 10%. Слід зазначити, що у чорній і кольоровій
металургії та виробництві феросплавів використовуються усі види палива, у той
час, як на коксохімічних підприємствах основним видом палива є коксовий газ, а
у гірничорудному, трубному та вогнетривкому виробництвах в основному
використовується природний газ.