Повноваження місцевих органів самоврядування

Республіки Крим і обласних рад, 10% — до Державного позабюджетного фонду

охорони навколишнього природного середовища. Є цілий ряд інших

територіальних позабюджетних фондів.

На місцевому рівні також функціонують регіональні відділення

Державного інноваційного фонду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду.

Фонду соціального страхування, інших державних цільових позабюджетних

фондів.

Досвід формування позабюджетних фондів та цільових фондів місцевих

органів влади в Україні показує наявність багатьох нерозв'язаних проблем як

у законодавстві, так і у сфері його реалізації. Численними стали факти,

коли органи місцевого самоврядування спрямовують до позабюджетних фондів

кошти, що мають надходити до бюджету або не передбачені законодавством.

Дуже слабким поки що є контроль за законністю використання цих коштів. На

загальнодержавному рівні слід розробити типове положення про ці фонди.

Водночас не можна погодитися з пропозиціями щодо ліквідації їх, бо це

суттєво обмежило б фінансові можливості органів місцевого самоврядування.

Правова база, що регламентує діяльність численних позабюджетних

цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко

визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у

сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних

фондів та місцевими позабюджетними фондами.

Ухвалення у 1995 році нової редакції Закону "Про бюджетну систему

України" і встановлення ним порядку, згідно з яким позабюджетні фонди

можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов'язкових платежів,

зумовлює необхідність нового визначення джерел формування їх у

законодавстві про місцеве самоврядування.

Через напруженість у використанні доходної частини бюджетів та

необхідності першочергового фінансування захищених статей починаючи з 1999

року Законом України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” утворення

позабюджетних фондів місцевих рад призупинене.

Право на формування валютних фондів місцевих рад було встановлено

Законом "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве

самоврядування" у 1990 р. Стаття 16 цього Закону визначила джерела, за

рахунок яких місцеві ради формують свої валютні фонди, а саме:

- відрахування за стабільними довгостроковими нормативами від валютної

виручки підприємств (об'єднань), організацій та установ, розміщених на

території ради, що встановлюються законодавством України;

- доходи від зовнішньоекономічної діяльності самої місцевої ради;

- добровільні внески й пожертвування юридичних осіб та громадян;

- надходження від реалізації товарів, робіт (послуг) іноземним юридичним

особам і громадянам

- тощо.

За цим Законом валютні фонди зберігаються на спеціальних рахунках в

установах банків і витрачаються за рішенням відповідної місцевої ради.

Визначено також, що ці кошти не підлягають вилученню.

Ухвалений у 1992 р. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів

та місцеве і регіональне самоврядування" у ст. 14 підтвердив повноваження

органів місцевого самоврядування у справі формування валютних фондів.

Джерела формування їх залишилися незмінними.

Спеціальним законодавством України визначено порядок формування

валютних фондів органів місцевого самоврядування. Закон УРСР "Про

зовнішньоекономічну діяльність", прийнятий у квітні 1991 р., у ст. 12

проголосив, що на території України запроваджується обов'язковий розподіл

виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між

валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом

України і валютними фондами місцевих рад. Установлено обов'язковий розподіл

виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх її

суб'єктів, які мають постійне місце перебування або місце проживання на

території України. Запроваджено порядок розподілу валюти на основі

стабільних п'ятирічних нормативів, що встановлювалися Верховною Радою УРСР

за поданням тодішньої Ради Міністрів УРСР.

Визначено також, що в разі підпорядкування кільком місцевим радам

території постійного місцеперебування або проживання суб'єкта

зовнішньоекономічної діяльності він передає 2/3 суми, призначеної для

валютного фонду, місцевій раді базового рівня і 1/3 — раді вищого рівня.

Базовими, згідно із законодавством, вважалися міські, сільські й селищні

ради. За кошти, що передаються до Державного валютного фонду і валютних

фондів місцевих рад, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності одержують з

відповідного бюджету компенсацію в прийнятій на території України валюті за

спеціальним курсом, встановленим Національним банком. В Україні було

заборонено створення без відповідного дозволу, крім Державного та валютних

фондів місцевих рад, інших валютних фондів, до яких суб'єкти

зовнішньоекономічної діяльності передають частину своєї виручки. Функції

обов'язкового розподілу валюти покладалися на відповідні банківські

установи, в яких розміщено валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності.

Актами, що визначили новий порядок формування валютних фондів місцевих

рад, стали постанови Верховної Ради України "Про формування валютних фондів

України у 1992 р." від 5 лютого 1992 р. та "Про внесення змін до Постанови

Верховної Ради України від 5 лютого 1992 р. "Про формування валютних фондів

України у 1992 р." від 12 травня 1992 р. Встановлювалося, що суб'єкти

зовнішньоекономічної діяльності сплачують податок на валютну виручку як до

Державного валютного фонду, так і до валютних фондів місцевих рад. Ставка

цього податку для рад становила 5% від валютної виручки. Розподіл його між

різними рівнями рад здійснювався за ст. 12 Закону України "Про

зовнішньоекономічну діяльність". Тобто 2/3 цієї суми надходило до валютних

фондів базового рівня, а решта — до валютних фондів обласних і районних

рад.

Черговий раз новий порядок формування валютних фондів місцевих рад

передбачено Декретом Кабінету Міністрів № 15-93 "Про систему валютного

регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Було скасовано

порядок, за яким валютні фонди місцевих рад формувалися на основі валютного

податку. Також зупинено дію ст. 14 Закону України "Про місцеві Ради

народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" в частині

формування валютних фондів місцевих рад за рахунок відрахувань за

стабільними довгостроковими нормативами від валютної виручки підприємств

(об'єднань), організацій і установ, розміщених на відповідній території.

Замість цього ст. 14 зазначеного декрету запроваджує порядок, згідно з яким

уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі

комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної

Республіки Крим) і місцеві валютні фонди через купівлю іноземної валюти на

міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних

бюджетів у межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим

та місцевими радами. Збережено й інші джерела формування валютних фондів

місцевих рад, передбачені законодавством України.

Згідно з декретом зупинялася дія статей Закону України "Про

зовнішньоекономічну діяльність", які передбачали затвердження нормативів

обов'язкового розподілу валютної виручки між державою та місцевими радами.

Формування резервних фондів місцевих рад передбачено в 1990 р. Законом

"Про бюджетну систему Української РСР". Згідно з ним резервні фонди

формувались у складі місцевих бюджетів, зокрема їхніх видатків. Стаття 13

передбачала самостійне утворення місцевими радами резервних фондів за

рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками

бюджетів нижчого рівня. Ці кошти, згідно із законом, могли передаватися на

договірних і компенсаційних засадах раді вищого рівня для фінансового

збалансування бюджетів нижчого рівня шляхом дотацій і субвенцій. Обсяги

резервних фондів тоді законодавче не встановлювались і визначалися

місцевими радами при затвердженні бюджету. Більш детально створення

резервних фондів регламентує нова редакція Закону "Про бюджетну систему

України", прийнятого в 1995 р. Стаття 20 цього Закону встановлює, що в

республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських

(міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і в районних

бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, а

також виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя і

міст обласного підпорядкування) та районних рад. Ці фонди утворюються в

розмірі до 1% видатків кожного з відповідних бюджетів. Резервні фонди

використовуються для фінансування невідкладних заходів, не передбачених

відповідними місцевими бюджетами. Згідно із Законом, ці фонди утворюються

за рішеннями відповідних рад. Фінансування з них здійснюється на основі

постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.

Згідно із Законом уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи

відповідних місцевих рад зобов'язані подавати щоквартальні письмові звіти

про видатки з резервних фондів з обгрунтуванням їхньої необхідності,

економічності й ефективності. Верховна Рада Автономної

Республіки Крим та відповідні місцеві ради розглядають і приймають

рішення щодо схвалення чи несхвалення цих видатків. Вони також можуть

приймати рішення про відновлення резервних фондів. Причому Верховна Рада

Автономної Республіки Крим може це зробити під час найближчого розгляду

питання про внесення змін і доповнень до закону про республіканський бюджет

автономії. Місцеві ж ради уповноважені вирішувати подібне питання на

найближчій сесії.

Проблема взаємодії представницьких і виконавчих органів влади на

місцях при формуванні й використанні резервних фондів може призводити і до

певних суперечностей між ними. З метою уникнення їх доцільно розробити

типове положення про резервні фонди місцевих органів виконавчої влади.

3.Специфіка виконання функцій органами місцевого самоврядування.

Практика запровадження місцевих податків протягом 1991—1993 рр.

пов'язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого

самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього питання в

спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не відповідала

новим реаліям.

Питання місцевого оподаткування розв'язано в Декреті Кабінету

Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р., за

яким встановлено 17 місцевих податків і зборів.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо

встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також

максимальні ставки місцевих податків і зборів.

17 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про

доповнення декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і

збори", яким додатково запроваджується місцевий податок з продажу імпортних

товарів.

Крім щойно названих актів, місцеве оподаткування в Україні

регламентується також Законом "Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР

"Про систему оподаткування", ухваленим 2 лютого 1994 р. Ним передбачено 16

місцевих податків і зборів (вилученню підлягали збір з власників собак та

податок з продажу імпортних товарів), що виявило певну суперечність між

прийнятими законодавчими актами.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що

використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцій не

виконують.

Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому бюджеті становить

лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній

рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої

фінансової автономії.

Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати

наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в

структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення,

реформування системи оплати праці.

Доцільно прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і

збори, в основу якого покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з

урахуванням існуючого світового досвіду, проект якого знаходиться на

розгляді у Верховній Раді України. В даний час законодавство про місцеві

податки і збори регламентується Указом Предидента України “Про місцеві

податки і збори”. В Указі врахувано і ті зміни, які в останні роки вже

сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах населення

України.

Як засвідчують факти, вже майже половина основних фондів в Україні

перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення

з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює

об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи

місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого

самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків

та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх.

Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно

запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне

нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам

влади слід отримувати законодавче зафіксовану частку прибуткового податку з

громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити право органів місцевого самоврядування встановлювати

місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та

ін.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків.

Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на

прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання

кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших

домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних

країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні

податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові

операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють

двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній

частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих

податків. Робити це необхідно в контексті реформи всієї податкової системи,

під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від

загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки

других.

У новому законі про місцеві податки і збори доцільно передбачити дві

групи місцевих податків і зборів.

Перша група — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються

центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення

пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися

місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох

елементів:

обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України

та встановлення верхніх меж податкових ставок.

У 1996—1997 рр. в Україні зроблено спроби переглянути ідеологію

місцевого оподаткування. У червні 1996 р. відбулися парламентські слухання

про вдосконалення законодавства про місцеві податки і збори. За їхніми

підсумками прийнято рекомендації. У рекомендаціях запропоновано розширити

повноваження органів місцевого самоврядування у сфері місцевого

оподаткування та перелік місцевих податків і зборів. Цю проблему відзначено

також і в бюджетній резолюції на 1997 р. У постанові Верховної Ради України

від 3 липня 1996 р. "Про основні напрямки бюджетної політики на 1997 рік"

(Бюджетна резолюція) Кабінету Міністрів було доручено до 1 вересня 1996 р.

внести пропозиції про розширення переліку місцевих податків і зборів, а

також про розширення повноважень у цій сфері органів місцевого

самоврядування. Поданий у зв'язку з цим дорученням Кабінетом Міністрів

України проект Закону "Про місцеві податки і збори" було відхилено

Верховною Радою.

Проблема місцевих податків і зборів знайшла своє відображення і в

постанові Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. "Про основні

положення податкової політики в Україні". Цією постановою передбачено в

процесі реформування податкової системи України запровадити 19 місцевих

податків і зборів. Але такий перелік місцевих податків не дозволить

кардинально підвищити їхню роль у податковій системі. Лише за умови, що

місцевими податками буде визнано податок на нерухоме майно юридичних осіб,

податок на нерухоме майно фізичних осіб, прибутковий податок з громадян,

плату за землю, місцеві акцизи та деякі інші, вони почнуть відігравати

суттєву роль у формуванні доходів органів місцевого самоврядування.

Невід'ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна

форма власності, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив. У

зарубіжних країнах її названо муніципальною формою власності. Крім

муніципальної, публічними формами власності є власність держави, суб'єктів

федерації (у федеративних країнах), адміністративно-територіальних

утворень.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні

одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад

народних депутатів.

Об'єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує

діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих

бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального

господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я,

торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні

системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, враховуючи

націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам,

організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й

соціального розвитку відповідної території.

В комунальній власності також перебуває майно, передане у власність

області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими

суб'єктами права власності. Держава та її адміністративно-територіальні

одиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації

права державної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має

свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих

країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його

безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В

зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване,

як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності

територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6