Фінансовий аналіз діяльності підприємства

значенню, навіть в кілька разів перевищує його.

Різке зниження коефіцієнту обумовлено підвищенням обсягу позикових

коштів майже в 2,5 рази.

Але більш чітко ступінь залежності підприємства від залучених коштів

виражається у коефіцієнті співвідношення залучених та власних коштів. Він

показує, яких коштів у підприємства більше - залучених чи власних. Чим

більше коефіцієнт, тим більше залежність підприємства від залучених

коштів. Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного

підприємства і, в першу чергу, швидкістю обігу обігових коштів.

Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів є часткою від

ділення всієї суми зобов'язань по залучених позичених коштах на суму

власних коштів. Він показує, скільки позичених коштів залучило підприємство

на 1 грн. вкладених у активи власних коштів.

Таблиця 8

Аналіз динаміки і темпів росту показника співвідношення

позичених і власних коштів.

|Показники |На початок |На кінець |

| |року |року |

|Позичені кошти, тис. грн. |134,2 |331,5 |

|Власні кошти, тис. грн. |4143,2 |4056,8 |

|Коефіцієнт співвідношення позичених і власних|0,03 |0,08 |

|коштів | | |

|Темпи росту, % |- |166,6 |

Згідно даних таблиці на кожну гривню вкладених в активи підприємства

власних коштів на початок року припадало 3 коп. позикових коштів, на кінець

року – 8 коп. Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства

від позикових коштів.

Стан обігових коштів відображається в показниках забезпеченості

матеріальних запасів власними оборотними коштами та маневреності власних

коштів.

Коефіцієнт маневреності власних коштів визначається співвідношенням

власних оборотних коштів підприємства та власного капіталу.

Коефіцієнт маневреності = Власні оборотні кошти / Власний капітал

(7.6)

Коефіцієнт маневреності показує, яка частина власних коштів

підприємства знаходиться в мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно

маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів власним

капіталом є гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій кредитній

політиці. Високі значення коефіцієнту маневрування позитивно характеризує

фінансовий стан.

Деякі автори вважають оптимальним значення цього показника рівним 0,5,

а для показника забезпеченості власними оборотними коштами матеріальних

запасів пропонується критерій на рівні не нижче 0,6. Але ці критерії, що

пропонуються, може бути взяти під сумнів.

Таблиця 9

Аналіз динаміки і темпів росту маневреності власних коштів

|Показники |На початок року |На кінець року |

|Власні оборотні кошти, тис. грн. |581 |668,1 |

|Джерела власних коштів, тис. грн. |4143,2 |4056,8 |

|Коефіцієнт маневреності власних коштів |0,14 |0,165 |

|Темпи росту, % |--- |17,86 |

В 2003 році гнучкість використання власних коштів підприємства досить

висока.

Забезпеченість матеріальних запасів власними оборотними коштами – це

співвідношення власних оборотних коштів та матеріальних запасів, тобто

показник того, в якій мірі матеріальні запаси покриті власними джерелами та

не потребують залучення позикових.

Рівень показника забезпеченості матеріальних запасів власними

оборотними коштами оцінюється насамперед в залежності від стану

матеріальних запасів. Якщо їх величина значно перевищує обумовлену потребу,

то власні оборотні кошти можуть покривати лише частину матеріальних

запасів, тобто показник буде менше одиниці. Навпаки, при недостатності у

підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності,

показник може бути вище одиниці, але це не буде свідчити про гарний

фінансовий стан підприємства.

Рівень коефіцієнту маневрування залежить від характеру діяльності

підприємства : в фондомістких виробництвах його нормальний рівень повинен

бути нижче, ніж в матеріаломістких (оскільки в фондомістких значна частина

власних коштів є джерелом покриття основних виробничих фондів). З

фінансової точки зору чим вище коефіцієнт маневрування, тим кращий

фінансовий стан.

В чисельнику обох показників – власні оборотні кошти, тому в цілому

покращення стану оборотних коштів залежить від попереджувального зростання

суми власних оборотних коштів у порівняння із зростанням матеріальних

запасів та власних джерел коштів.

Таблиця 10

Аналіз динаміки і темпів росту маневреності матеріальних запасів

|Показники |На початок року |На кінець року |

|Власні оборотні кошти, тис. грн. |581 |668,1 |

|Матеріальні запаси, тис. грн. |659,5 |832,05 |

|Коефіцієнт маневреності матеріальних |0,88 |0,71 |

|запасів | | |

|Темп росту, % |--- |- 19,32 |

Тобто, як бачимо з таблиці, матеріальні запаси на початок та кінець

року покривалися власними оборотними коштами відповідно на 88% та 71%.

Індекс постійного активу – коефіцієнт, що характеризує долю основних

засобів та необоротних активів в джерелах власних коштів.

Індекс постійного активу = Нерухомість / Джерела власних коштів

(7.7)

Таблиця 11

Аналіз динаміки і темпів росту індексу постійного активу

|Показники |На початок року |На кінець року |

|Нерухомість |3562,2 |3388,7 |

|Джерела власних коштів |4143,2 |4056,8 |

|Індекс постійного активу |0,86 |0,84 |

|Темп росту, % |--- |- 2,33 |

В нашому прикладі значення індексу постійного активу досить високе : на

протязі звітного періоду воно майже не змінилось та складало на початок та

кінець звітного періоду відповідно 86% та 84%.

Дуже важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної

вартості основних засобів у майні підприємства. Він визначає, яку долю в

вартості майна складають основні засоби виробництва. Коефіцієнт

розраховується як відношення сумарної величини основних засобів (по

залишковій вартості) до вартості майна підприємства за підсумком балансу

(валюти балансу).

Коефіцієнт РВОЗ = Основні засоби / Майно підприємства (7.8)

Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства,

забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він є дуже

важливим, якщо дане підприємство бажає встановити договірні відносини з

новими партнерами – постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної

вартості майна у таких постачальників або покупців допоможе підприємству

скласти уяву про їх виробничий потенціал та доцільність укладання договорів

з ними з цієї точки зору.

Нормальним вважається обмеження, коли реальна вартість майна складає

більш 0,5 від загальної вартості активів.

Таблиця 12

Аналіз динаміки і темпів росту коефіцієнту реальної вартості майна

|Показники |На початок року |На кінець року |

|Реальні активи |3520 |3346,5 |

|Загальна сума капіталу |4277,4 |4388,3 |

|Коефіцієнт реальної вартості |0,83 |0,76 |

|майна | | |

|Темп росту, % |--- |- 8,4 |

Згідно даних таблиці 12 рівень виробничого потенціалу підприємства дуже

високий, хоча на кінець періоду він декілька зменшився.

8. Напрямки удосконалення фінансового стану ВАТ “Альфа”

Підприємство, що аналізується, виготовляє слюсарно – монтажні,

металорізальні інструменти, торцеві ключі для машинобудівних підприємств,

підприємств різноманітних галузей народного господарства, майстерень

ремонтного профілю, сільськогосподарських підприємств, транспорту, а також

власників легкових автомобілів. На думку фахівців підприємства вироби

користуються попитом, відрізняються досить високою якістю. Проблема в дуже

високій собівартості. Це пов’язано з великим рівнем фондомісткості

продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва

даних виробів. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження

собівартості.

Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що

споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в

структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача

зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання

продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці

можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та

автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних,

високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого

обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке

можна продати без будь – якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити

простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання,

яке підвищить фондовіддачу.

Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю

сировини, яка надходить від постачальників та матеріалів, комплектуючих

виробів та напівфабрикатів.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна

досягнути шляхом кращого використання цих фондів, збільшення їх

навантаження.

Можна порекомендувати виробництво продукції значною кількістю маленьких

серій, тоді витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними.

Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Доцільно

продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є

нестача грошових коштів, проблеми із збутом (велика сума готової продукції

на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

1. Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

2. Отримання дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного

фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення

валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом

реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для

підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони

приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового

використання.

Але щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться в межах

норми. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити

увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова

політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових

ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції).

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності з

тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис. грн. в

готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму

короткострокової заборгованості 2,5 тис. грн., що є нереальним шляхом,

оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної

діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та

розширення збутової мережі, щоб реалізувати товари на цю суму хоча б із

знижкою.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних

активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по

управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із

неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для

цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми

розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по

факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу

споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто

прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе

виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських

кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість

його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел

формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його

формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела –

прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

1. Прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи

постачання;

2. Знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання,

блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення

світла та інших заходів;

3. Зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та

нові технології.

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових

покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж

зі знижками в ціні.

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки , а також прибутку на

необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою,

треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність

розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є

залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в

мінімально можливі строки.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх

джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної

кваліфікації виконавців.

Поряд з власним капіталом підприємство певну частину своїх фінансових

ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у складі

залучених джерел фінансування значне місце займають банківські кредити та

кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити.

Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства

визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Але ж як

джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

1. Відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це

вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

2. Виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує

розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості

позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

3. Вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв’язку з

рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще

кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість

залученого позикового капіталу;

4. Залучення позикового капіталу пов’язано із зворотним грошовим потоком

по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов’язань по основній сумі

боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні

вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне

фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не

можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти

затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може

стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці

приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан .

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі

коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками

за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу

вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих

та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу

– це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому

забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного

капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової

вартості підприємства.

Хоча залучення кредитів можливо, коли вже забезпечена висока

рентабельність капіталу іншим способом. Це дозволить зрівняти суми

дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що

політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі

власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів.

Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то

теоретично найкращий варіант – залучення позик. Але є обмеження по

коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий

капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних

активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти

платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума

і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона

підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними

будуть такі шляхи:

1. Визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і

порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками

конкурентів і даними минулих років;

2. Періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального

фінансового становища клієнтів;

3. Якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати

заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

4. Використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук

чи гарантій;

5. Продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає

факторингові послуги, якщо це вигідно;

6. При продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

7. Використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності

операцій;

8. Відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання

терміну платежу;

9. Пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5