Курсовая работа: Керування дебіторською заборгованістю

Курсовая работа: Керування дебіторською заборгованістю

Вступ

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним управлінням платіжного обігу, що спричиняє збільшення дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість - сума боргів, що належить підприємству, організації, установі від дебіторів (фізичних і юридичних осіб, являючихся боржниками даного об'єкта) у результаті господарських взаємин з ними. Розрізняють нормальну дебіторську заборгованість, обумовлену нормальним процесом господарської діяльності, і прострочену дебіторську заборгованість, викликану порушенням фінансової, розрахункової або платіжної дисципліни. Дебіторська заборгованість характеризує відволікання коштів з обороту даного підприємства й використання їхніми дебіторами. Тим самим вона негативно впливає на фінансовий стан підприємства, тому необхідно скорочувати строки її стягнення. Якщо в стягненні відмовлено судовими інстанціями або минув строк позовної давності, сума дебіторської заборгованості списується в збиток.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Найбільш питому вагу займає дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (більше 80% загальної суми). Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості по розрахункам за реалізовану продукцію.

Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи: на першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів. Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.

Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.

Другий показник - це середній період інкасації дебіторської заборгованості. Середній період інкасації дебіторської заборгованості розраховується за декілька періодів і порівнюється між собою. Якщо в динаміці цей показник скорочується, то це є позитивним, а якщо навпаки негативним в роботі підприємства.

Третій показник – це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період. Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення – негативним.

Результати проведеного аналізу використовуються в наступному етапі. Наступний етап передбачає визначення оптимальної дебіторської заборгованості в майбутньому періоді.

В залежності від строку оборота дебіторської заборгованості може встановлюватися плата за комерційний кредит. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяє використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування або прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг. Факторинг являє собою фінансову операцію, при якій підприємство-продавець передає право отримання грошей по платіжним документам за відвантажену продукцію банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця визначену комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків. Крім того, банк в термін до 3-х днів здійснює кредитування підприємство-покупця у формі попередньої сплати боргових зобов’язань щодо платіжних документів.

Факторінгова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважно частину дебіторської заборгованості щодо наданого покупцю кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового і операційного циклів циклів. До недоліків факторингової операції слід віднести лише додаткової витрати продавця, пов’язані з продажею продукції, а також втрати прямих зв’язків з покупцем в процесі здійснення ним платежів.

Облік векселів, які надаються покупцями продукції, являють собою фінансову операцію по продажу їх банку або другому фінансовому інституту, другому суб’єкту господарювання по визначеній (дисконтній) ціні, яка встановлюється в залежності від їх номіналу, строку погашень та облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка включає: середню депозитну ставку, ставку комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик в разі сумнівної платоспроможності векселедателя. Зазначена операція може бути здійснена тільки щодо переказаного векселя.

Форфейтинг являє собою фінансову оперативність по експертному товарному кредиту шляхом передачі (індосамента) переказного векселя на користь банка зі сплатою банку комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експертної операції шляхом сплати по обліковому векселю, який гарантується наданням авалю банка держави імпортера.

1.1 Поняття дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість - сума боргів, що належать підприємству, організації або установі від юридичних або фізичних осіб у підсумку господарських взаємин з ними. Джерелом покриття дебіторської заборгованості є відвернені з обороту власні кошти.

Кредиторська заборгованість - це найбільше "вагома" частина зобов'язань підприємства, у які тепер включаються довгострокові й поточні зобов'язання, забезпечення й непередбачені зобов'язання, що раніше враховують не.

Боржник, дебітор (від латинського слова debitum-борг, обов'язок) одна зі сторін цивільно-правового зобов'язання майнового зв'язку між двома або більше особами.

Дебіторська заборгованість - це сума боргу, що належить підприємству від інших юридичних осіб або громадян. Виникнення дебіторської заборгованості при системі безготівкових розрахунків являє собою об'єктивний процес господарської діяльності підприємства.

По характері утворення дебіторська заборгованість ділиться на нормальну й невиправдану. До нормальної заборгованості підприємства ставиться та, котра обумовлена ходом виконання виробничої програми підприємства, а також діючими формами розрахунків (заборгованість по пред'явлених претензіях, заборгованість за підзвітними особами, за товари відвантажені, строк оплати яких не наступив). Невиправданою дебіторською заборгованістю вважається та, котра виникла в результаті порушення розрахункової й фінансової дисципліни, наявних недоліків у веденні обліку, ослаблення контролю за відпусткою матеріальних цінностей, виникнення недостач і розкрадань (товари відвантажені, але неоплачені в строк, заборгованість по недостачах і розкраданням і ін.).

Дебіторська заборгованість - важливий компонент оборотного капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому підприємству, зовсім не виходить, що вартість проданого товару буде оплачена негайно.

У цей час, у зв'язку з переходом на новий план рахунків і нову систему обліку дебіторської заборгованості, виділяють наступні види: дебіторська заборгованість покупців і замовників, дочірніх, залежних товариств, спільно контрольованих юридичних осіб, іншої дебіторської заборгованості, витрати майбутніх періодів, дебіторська заборгованість по виданих авансах.

Дебіторською заборгованістю називаються кошти, що належать фірмі, але ще не отримані нею. У складі оборотних коштів відображається дебіторська заборгованість, строк погашення якої не перевищує одного року.

Дебіторська заборгованість може бути представлена наступними статтями: дебіторська заборгованість по основній діяльності й дебіторській заборгованості по прочим операціях.

Дебіторська заборгованість по основній діяльності відображається в статтях «Рахунку до одержання» і «Векселя отримані». Рахунку до одержання виникають тоді, коли угода оформляється шляхом простого запису вартості проданих у кредит товарів і послуг по так називаному «відкритому рахунку» без письмового зобов'язання сплати позичальником. Вексель отриманий - це письмове зобов'язання сплати грошей на певну дату, що складається з номіналу й відсотка.

До дебіторської заборгованості по прочим операціях ставляться такі статті, як аванси що служить, аванси філіям, депозити як гарантія довга, дебіторська заборгованість по фінансових операціях (дебіторська заборгованість по дивідендах і відсоткам) і ін.

У країнах з розвитий ринковою економікою дебіторська заборгованість ураховується в балансі по чистій вартості реалізації, тобто виходить із тієї суми коштів, що приблизно повинна бути отримана при погашенні цієї заборгованості.

Чиста вартість реалізації означає, що при реєстрації дебіторської заборгованості враховуються безнадійні надходження й різний рід знижки.

Безнадійні надходження по дебіторській заборгованості - це збитки або витрати, обумовлені тим, що частина дебіторської заборгованості виявляється не оплаченої покупцями. На момент реалізації продукції підприємство не має інформації про те, яка частина рахунків не буде оплачена. Тому при оцінці дебіторської заборгованості нараховується певна знижка для цих надходжень. У фінансовій звітності вона відображається в додатковій статті «Знижка для безнадійних надходжень».

Знижка для безнадійних надходжень розраховується виходячи із суми неоплаченої дебіторської заборгованості за попередні роки з урахуванням змін в економічній кон'юнктурі. Для оцінки безнадійних надходжень використаються два методи:

-  виходячи із процентного відношення непогашеної дебіторської заборгованості до чистого обсягу реалізації;

-  виходячи їхнього процентного відношення неоплачених рахунків або

-  векселів у їхньому загальному обсязі.

1.2 Методи керування дебіторською заборгованістю

Керування дебіторською заборгованістю припускає, насамперед, контроль за оборотністю коштів у розрахунках. Прискорення оборотності є позитивною тенденцією економічної діяльності підприємства.

Прискорення оборотності може бути досягнуте завдяки відбору потенційних покупців, визначенню умов оплати, контролю за строками погашення дебіторської заборгованості й впливу на дебіторів. Відбір покупців здійснюється завдяки аналізу дотриманню їхньої платіжної дисципліни в минулому, аналізу їхньої поточної платоспроможності, аналізу рівня їхньої фінансової стабільності й аналізу інших фінансових показників, що характеризують фінансовий стан підприємства-покупця.

Визначення умов оплати товарів покупцями укладається в тім, що покупцеві встановлюються границі строків оплати товарів: оплатили раніше - одержали знижку по оплаті товарів, оплатили в строк - втратили надавану знижку, оплатили пізніше строку - платите штраф.

Контроль за строками погашення дебіторської заборгованості містить у собі ранжирування дебіторської заборгованості по строках її виникнення. Найпоширеніша класифікація передбачає наступне угруповання дебіторської заборгованості в днях: до 30 днів, від 30 до 60 днів, від 60 до 90 днів, від 90 до 120 днів, більше 120 днів.

Керування дебіторською заборгованістю має на увазі обов'язкове проведення порівняльного аналізу величини дебіторської заборгованості з величиною кредиторської заборгованості. Для фінансового становища компанії дуже важливо, щоб дебіторська заборгованість не перевищувала кредиторську.

Керування дебіторською заборгованістю укладається також у створенні резервів по сумнівних боргах і аналізі фактичних втрат, пов'язаних з непогашенням дебіторської заборгованості.

Стан розрахункової дисципліни характеризується наявністю дебіторської заборгованості й впливає на стабільність підприємства. Недотримання договірної й розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред'явлення претензій по виникаючих боргах приводять до значного росту дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансового стану підприємства.

Завдання аналізу полягають у тому, щоб виявити розміри й динаміку невиправданої заборгованості, причини її виникнення або росту.

Зовнішній аналіз стану розрахунків з дебіторами базується на даних форм № 1 і 5, у яких відображається довгострокова й короткострокова дебіторська заборгованість по видах. Для внутрішнього аналізу залучаються дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації про розрахунки з дебіторами.

Аналіз стану дебіторської заборгованості починають із загальної динаміки її обсягу в цілому й по статтях.

Далі аналізується якісний стан дебіторської заборгованості для виявлення динаміки абсолютного й відносного розміру невиправданої заборгованості.

Незалежно від контролюючих мір з боку підприємства з метою уникнути продажу продукції неплатоспроможним покупцям у бухгалтерії ведеться відповідний журнал-ордер або відомість обліку розрахунків з покупцями й замовниками. На підставі відомості здійснюється ранжирування заборгованості по строках оплати рахунків, що допомагає підприємству визначити політикові в області керування дебіторською заборгованістю (активами) і розрахунковими операціями.

Всі рахунки до одержання класифікуються по наступних групах:

-  строк оплати не наступив;

-  прострочення від 1 до 30 днів (до 1 місяця);

-  прострочення від 31 до 90 днів (від 1 до 3 місяців);

-  прострочення від 91 до 180 днів (від 3 до 6 місяців);

-  прострочення від 181 до 360 днів (від 6 місяців до 1 року);

-  прострочення від 360 днів і більше (більше 1 року).

До виправданого ставиться заборгованість, строк погашення якої не наступив або становить менш одного місяця. До невиправданого ставиться прострочена заборгованість покупців і замовників. Чим більше строк прострочення, тим імовірніше несплата по рахунку. Відволікання коштів у цю заборгованість створює реальну погрозу неплатоспроможності підприємства й послабляє ліквідність його балансу.

Рахунки, які покупці не оплатили, називаються сумнівними (безнадійними) боргами. Безнадійні борги означають, що з кожної гривні, вкладеної в дебіторську заборгованість, не буде повернута певна частина коштів. Наявність сумнівної дебіторської заборгованості свідчить про неспроможність політики надання відстрочки в розрахунках з покупцями. Для виявлення реальності стягнення боргів, що носять сумнівний характер, необхідно перевірити наявність актів звірення розрахунків або листів, у яких дебітори визнають свою заборгованість, а також строки позовної давності. По боргах, не реальним до стягнення, у встановленому порядку формується резерв по сумнівних боргах. При наявності виправдувальних документів безнадійні борги погашаються шляхом списання їх на збитки підприємства як дебіторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності.

При аналізі стану розрахунків за даними аналітичного обліку варто виявити обсяг схованої дебіторської заборгованості, що виникає внаслідок попередньої оплати матеріалів постачальникам без їхнього відвантаження підприємству.

Для запобігання неплатежів підприємства надають знижки з договірної ціни при достроковій оплаті. Існують наступні форми дострокового погашення дебіторської заборгованості:

-  продаж боргів банку (факторинг);

-  одержання позички в банку на оплату зобов'язань, що перевищують залишок коштів на розрахунковому рахунку (овердрафт);

-  облік векселів (дисконт).

При зниженні обсягу дебіторської заборгованості необхідно встановити, чи не списана вона на збитки, чи є виправдувальні документи.

На закінчення аналізу стану оборотних активів варто оцінити зміна частки важко реалізованих оборотних активів у загальній величині оборотних активів і співвідношення важко реалізованих і легко реалізованих активів. Підвищення частки важко реалізованих оборотних активів послабляє фінансову стабільність підприємства й приводить до зниження його платоспроможності.

Дебіторська заборгованість - права (вимоги), що належать продавцеві (постачальникові) як кредиторові по невиконаних грошових зобов'язаннях покупцем (одержувачем) по оплаті фактично поставлених за договором товарів, виконаних робіт або зроблених послуг. У цілому вона розділяється на поточну дебіторську заборгованість, що повинна бути погашена протягом одного року, і прострочену, тобто зі строком понад 12 місяців. У свою чергу із простроченої заборгованості виділяється заборгованість, по якій минув строк позовної давності.

Політика керування дебіторською заборгованістю являє собою частина загальної політики керування оборотними активами й маркетинговою політикою підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції й цієї заборгованості, що укладається в оптимізації загального розміру, і забезпеченні своєчасної її інкасації.

Завданнями керування дебіторською заборгованістю є:

-  обмеження прийнятного рівня дебіторської заборгованості;

-  вибір умов продажів, що забезпечують гарантоване надходження коштів;

-  визначення знижок або надбавок для різних груп покупців з погляду дотримання ними платіжної дисципліни;

-  прискорення зажадання боргу;

-  зменшення бюджетних боргів;

-  оцінка можливих витрат, пов'язаних з дебіторською заборгованістю, тобто упущеної вигоди від невикористання коштів, заморожених у дебіторській заборгованості.

Стосовно до українських умов, провідні спеціалісти в області керування фінансами пропонують наступні заходи щодо вдосконалювання системи керування дебіторською заборгованістю:

-  виключення із числа партнерів підприємств із високим ступенем ризику;

-  періодичний перегляд граничної суми кредиту;

-  використання можливості оплати дебіторської заборгованості векселями, цінними паперами;

-  формування принципів розрахунків підприємства з контрагентами на майбутній період;

-  виявлення фінансових можливостей надання підприємством товарного (комерційного кредиту);

-  визначення можливої суми оборотних активів, що відволікають у дебіторську заборгованість за товарним кредитом, а також по виданих авансах;

-  формування умов забезпечення стягнення заборгованості;

-  формування системи штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань контрагентами;

-  використання сучасних форм рефінансування заборгованості;

-  диверсифікованість клієнтів з метою зменшення ризику несплати монопольним замовником.

Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестуємих у дебіторську заборгованість, здійснюється по наступній формулі:

ІДЗ = ОРК * КСЦ * (ППК + ПР) / 360, (1.1)

дебіторський заборгованість оборотність кошти

де ІДЗ - необхідна сума фінансових коштів, інвестуємих у дебіторську заборгованість;

ОРК - планований обсяг реалізації продукції в кредит;

КСЦ - коефіцієнт співвідношення собівартості й ціни продукції, виражених десятковим дробом;

ППК - середній період надання кредиту покупцям, у днях;

ПР - середній період прострочення платежів по наданому кредиті, у днях.

Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму коштів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоректований планований обсяг реалізації продукції в кредит.

В основі формування стандартів оцінки покупців і умов надання кредиту лежить їхня кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит у різних формах і в повному обсязі в передбачений термін виконувати всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає наступні основні елементи:

1. Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців. По товарному (комерційному) кредиті така оцінка здійснюється звичайно за наступними критеріями:

- обсяг господарських операцій з покупцями й стабільність їхнього здійснення;

- репутація покупця в діловому світі;

- платоспроможність покупця;

- результативність господарської діяльності покупця;

- стан кон'юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

- обсяг і склад чистих активів, які можуть становити забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця й порушенні справи про його банкрутство.

2. Формування й експертиза інформаційної бази проведення кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити вірогідність проведення такої оцінки. Інформаційна база, використовувана для цих цілей, складається з відомостей, надаваних безпосередньо покупцем (їхній перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, формованих із внутрішніх джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер); інформації, формованої із зовнішніх джерел (комерційного банку, що обслуговує покупця; інших його партнерів по угодах і т.п.). Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; у процесі ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього відвідування клієнта (по споживчому кредиті) з метою перевірки стану його майна й в інших формах відповідно до обсягу кредитування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6