Теорія справедливості Джона Роулза

Розділ ІІ Принципи справедливості

Роулз вважає, що учасники гіпотетичного договору виберуть наступну спільну концепцію справедливості: «Всі первинні суспільні блага - свобода і можливості, доходи і багатства, а також умови самоповаги - мають бути розподілені порівну, якщо тільки нерівний розподіл яких-небудь, або всіх цих благ не служить благу найменш процвітаючої частки суспільства».[36, c. 47]. Із спільної концепції далі виводяться два конкретніші принципи справедливості.

 Перший принцип. Кожен індивід повинен володіти рівним правом відносно спільної системи рівних основних свобод, співвідношуваних зі свободою всіх.

Другий принцип. Соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони одночасно:

(а) служили благу найменш процвітаючої частки суспільства у відповідності з принципом справедливих заощаджень;

(б) позиції і посади, відкриті для всіх при умові чесної рівності можливостей.[36, c.  55].

Роулз пропонує також два правила пріоритету. Перше правило пріоритету стверджує, що перший принцип справедливості має лексичний пріоритет в порівнянні з другим. Це означає, що він має бути задоволений раніше, ніж другий. Друге правило пріоритету встановлює пріоритет між двома частками другого принципу. Принцип чесної рівності можливостей (б) має пріоритет в порівнянні з принципом відмінності (а). Перший означає, що свобода не може бути куплена ціною добробуту. Свобода може бути обмежена тільки в ім'я самої свободи. Наприклад, свобода преси може бути обмежена для того, щоб добитися неупередженого суду.[2, c.  35].

Розкриваючи суть другого принципу справедливості, Роулз формулює можливі позиції, що роз'яснюють сенс використовуваних ним понять: "рівно відкритий для всіх" і "переваги для всіх". Вони представлені у наступному вигляді:

Переваги для всіх

Рівно відкритий

Принцип ефективності

Принцип відмінності

Рівність як кар'єра, відкриті талантам

Система природної свободи

Природна аристократія

Рівність як рівність чесних можливостей

Ліберальна рівність

Демократична рівність

У рядку "рівно відкритий" обговорюються переваги різних способів доступу до соціальних благ. У рядку "переваги для всіх" відповідно до початково сформульованих положень теорії, обговорюються переваги від нерівності в розподілі благ. Нерівність, проте, береться не просто як факт соціального життя, а як певна властивість, закономірна з наступними принципами організації деякої системи, що піддається теоретичному аналізу. Тому для віддзеркалення нерівності поряд з принципом відмінності (по соціальному статусу) береться також принцип ефективності. Він відображає принципово важливу сторону організації обміну благами, не допускає порушення рівноваги, що означало б в даному випадку, що в роботі системи відбувається деякий збій. Цей принцип Роулз формулює використовуючи поняття оптимальності Парето. Він отримує наступне вираження: "розподіл товарів серед індивідів ефективний, якщо не існує такого перерозподілу цих товарів, який покращує умови, принаймні, одного з індивідів без погіршення умов іншого. Організація продукції ефективна, якщо немає такого способу її зміни, при якій збільшення виробництва одного з товарів не супроводжувалось би зменшенням виробництва іншого товару. Якби ми зуміли виробити більшу кількість одного товару без одночасного зменшення іншого, більша кількість товару могла б бути використана для поліпшення умов одних людей без погіршення умов інших".[13, c. 102].

Даний принцип показує, що система є стійкою і її не можна довільно змінювати не переходячи до іншої системи, причому при подібному переході не можна чекати задоволення всіх очікувань. Наприклад, рабство та кріпацтво є ефективними методами. Ці системи не можна змінити не порушивши чиїхось очікувань. Скажімо, звільнивши селян, не можна вважати, що очікування поміщиків не будуть обмежені. Але ефективність не є гарантом справедливості. Роулз говорить про те, що може існувати безліч ефективних базисних структур, але завдання ж полягає в тому, щоб відібрати з них ті, які є ще й справедливими, тобто побудувати систему розподілу основних благ на базі поєднання різних принципів.

Розбираючи суть концепції демократичної рівності, Роулз детально розбирає принцип відмінності. Він намагається сформулювати його у такому вигляді, який дозволяє підтвердити початкові положення його теорії, тобто визначити можливі соціальні нерівності так, щоб їх теоретично погодилися прийняти всі. "Згідно принципу відмінності, - говорить Роулз, - нерівність може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо відмінності в очікуваннях служать перевагам репрезентативної людини, що знаходиться в гіршому положенні, і в цьому випадку репрезентативною людиною є некваліфікований робітник".[37, c. 40].

Практично це може виглядати таким чином: якщо в результаті нерівності (необхідної для нормального економічного життя) погіршується положення самого бідного класу, то доходи мають бути обкладені податками і перерозподілені на користь незаможних в плані соціальної підтримки створення умов для розвитку у незаможних осіб нових здібностей, що дозволяють включити їх в суспільне виробництво на вигідніших для них і для суспільства умовах. Таким чином, в договорі опиняються зацікавленими всі.

Значить, перед нами в цілому три, а не два принципи справедливості, оскільки другий принцип складається з двох часток. Сам Роулз дає всім цим принципам цілком певні назви. Перший - принцип рівної свободи. Другий - принцип чесної рівності можливостей. Перший принцип представляється найбільш безперечним, він передбачає, що основні права і свободи мають бути розподілені рівно, і є похідним найліберальнішої культури і рівного громадянства. Кожен має бути однаково взятий до уваги при визначенні основних напрямів суспільної політики. Сюди ж входить ідея рівності перед законом і те, що визначені законом обмеження свободи повинні рівним чином поширюватися на всіх. Саме цю ідею свободи розвивав Руссо, і саме вона була упроваджена в свідомість Французькою революцією. Інша справа, практичне втілення цієї ідеї. Проголосивши політичну рівність, сучасні держави нерідко позбавляли права голосу жінок і чорношкірих. У Америці, не дивлячись на демократичну конституцію, навіть зберігалося рабство, а потім сегрегація. Встановлення норми дійсно рівного громадянства, а найголовніше - його фактичне здійснення було результатом важкої боротьби за права, яку аж ніяк не можна вважати за закінчену, хоча рівне громадянство і вважається на Заході за щось абсолютно очевидне. «Основні свободи громадян - це по-перше, наближенні політичні свободи (право вибирати і бути вибраним на суспільні посади); свобода голосу і свобода зборів; свобода совісті і свобода думки; особиста свобода і свобода мати особисту власність; свобода від довільного арешту і затримання, що витікає з концепту влади закону. Всі ці свободи, відповідно до першого принципу, мають бути рівними, оскільки громадяни справедливого суспільства повинні володіти однаковими основними правами».[37, c. 45].

Єдиним обмеженням цих свобод може бути тільки свобода інших. Затверджуючи це, Роулз не приносить ніякої нормативної новизни в ліберальну теорію. Перший принцип справедливості, як спільний ліберальний принцип, не заперечуватимуть  ні утилітаристи, ні послідовники Локка. Відповідно до другого принципу, посади і влада мають бути відкриті для всіх в умовах чесної рівності можливостей, кар'єри мають бути відкриті для талантів. Це не що інше, як втілення ідеї Руссо щодо того, що обставини народження не повинні впливати на життєві шанси. Необхідність рівності шансів представляється всім досить очевидною річчю. Але тут виникає проблема, якої немає з політичною рівністю. Не зовсім ясно, що саме потрібно для забезпечення рівності шансів. Украй праві зводять рівність шансів винятково до політичної рівності. Вони вважають, що рівність шансів має місце будь-де, коли немає ніяких законів і правил, що забороняють людям змагатися за посади і владу. Але джерело нерівності шансів полягає не лише в політичних і легальних актах. Навіть за наявності політичної рівності, нерівність в багатстві і владі також сильно впливає на наші життєві шанси. Тоді виникла ідея, що окрім усунення законодавчої бази нерівності шансів, ще й необхідно усунути і інші обставини. Роулз називає це чесною рівністю можливостей. Він вважає, що обставини народження не повинні впливати на шанси досягнення успіху. Практично це означає, що уряд повинен надавати можливості освіти для малозабезпечених дітей. Це означає також реальний конкурс під час вступу на роботу і занятті посад. Але Роулз відкидає ще радикальніший заклик про квоти для всіх соціальних шарів. Головна ідея Роулза полягає в тому, щоб нейтралізувати, за допомогою перерозподілу благ, вплив на шанси людини самого факту його соціального членства. Роулз, проте, не показує, яким чином слід ідентифікувати ті групи, яким не мають бути надані ні дуже хороші, ні дуже погані шанси в змаганні за посади і владу. В усякому разі, це не повинно бути расове походження або стать. Так само соціальна відмінність в багатстві, доходах, політичному положенні не повинно впливати на шанси людини в здобуванні освіти, доходів і влади.

Друга частка другого принципу називається «Принципом відмінності», який стверджує, що всі нерівності в розподілі первинних благ, які не можуть бути врегульовані за допомогою першої частки, повинні мати місце тільки за тієї умови, що вони служать поліпшенню шансів найменш процвітаючих членів суспільства або, точніше, «репрезентативного члена» найменш процвітаючої групи. Тільки таке положення справ може служити виправданням нерівності. Цю ідею Роулз розділяє з утилітаристами. Ліберальний утилітаризм також висуває вимогу фактично матеріальної рівності, відступ від якого може бути виправданим тільки спільною користю нерівності. Утилітаристи вважають, що нерівність може мати місце, якщо нерівний розподіл збільшує спільну або середню користь суспільства в цілому. Роулз же говорить не про суспільство в цілому, а про користь тих, хто найменш досягають успіху. Ця обставина дозволяє висунути проти Роулза звинувачення в прихованому утилітаризмі, своєрідному утилітаризмі користі щодо найменш досягаючих успіхів. Але на відміну від утилітаристів, яких цікавить тільки спільний результат розподілу, Роулза цікавить також і те, хто саме отримує переваги.[14, c. 67].

Висновки: Джон Роулс вважає що спаведливість повинна бути у всьому, він стверджує що повинен бути бути преросподіл певних благ які служать, поліпшенню шансів, менш процвітаючих членів суспільства. Рівність в благі в багатстві і  владі. Обставини  народження не повинні впливати на досягнення успіху, всі повинні бути рівними, уряд повинен забеспечувати   можливості освіти, навіть для малозабеспечиних дітей.Головна ідея Роулса полягеє в тому, щоб нетралізувати, за допомогую переросподілу благ, вплив на шагси людини його соціального членства.Так само в багатстві, в зв’язках, в доходах, в політичному положенні неповинно впливати на шанси людини в доходах та політичній владі.

2.1 Інститути справедливого суспільства

У другій частці «Теорії справедливості» предметом дослідження стає можливість втілення двох принципів справедливості в діяльності суспільних інститутів. Проблематика при цьому стає дуже широкою: свобода совісті і правова держава, справедливість розподілу матеріальних благ і справедливість у відносинах між поколіннями, громадянський обов'язок і громадянська непокора, політична терпимість і свобода совісті. У цій частині автор спускається з висот філософських абстракцій на рівень політології, теорії права і економіки. Головна мета, яку переслідує Роулз, полягає в доказі, що його принципи є не порожньою абстракцією, а робочою гіпотезою. На основі цих принципів цілком можливо створити працюючі інститути основної структури суспільства. Інститути, які проголошує Роулз, - це традиційні інститути конституційної ліберальної демократії, оскільки саме ці інститути витікають з двох принципів справедливості. Цей процес поступової кристалізації справедливих інститутів протікає в чотири прийоми. В результаті яких з'являються: справедлива політична конституція, справедливий економічний устрій, а також механізми по подоланню несправедливості у цьому недосконалому світі. У міру поступового просування від ступеня до ступеня, завіса незнання поступово підводиться і учасники гіпотетичної конвенції набувають все більш широких знань відносно суспільства і самих себе до тих пір, поки після четвертого ступеня ця завіса не спадає зовсім.

Після того, як основні принципи справедливості вибрані, про що йшла мова вище, настає черга другого ступеня - побудови справедливої політичної конституції, що закріплює основні права і свободи. На цьому ступені учасники конвенції вже знають прийняті раніше принципу справедливості. Вони також отримують інформацію про найбільш спільні факти свого власного суспільства. Справедлива конституція передбачає широку свободу, яка не визначатиметься ніякими перфекціоністськими принципами і, в основі якої не лежатиме ніякий релігійний ідеал. Це, зокрема означає, що «уряд не має ні права, ні обовязку виконувати свої власні побажання або побажання більшості щодо питань моралі і релігії». [4, c. 45]. Те ж саме слід сказати відносно ідеї. У цьому суспільстві не може бути спільної національної ідеї. Роль ідеї грає справедливість. У певних випадках уряд може обмежити свободу, але тільки на користь самої свободи і виходячи з необхідності підтримки безпеки. Це означає, що свобода совісті не може бути обмежена ні за яких обставин. Зокрема, принципи толерантності зобов'язані діяти навіть відносно не толерантних особистостей. Принцип рівного громадянства передбачає, що громадяни дістають можливість вільної участі в політичному процесі. З цією метою знадобиться розділення влади а також заборон і противаг, що направлені проти можливих зловживань влади, знадобиться і біль про права як гарантія їх збереження. Справедлива політична конституція це та, яка обмежує владу уряду, але залишає йому повноваження підтримувати закон.

Висновки: Роулс спрямовує ідею спарведливого суспільства,  побудова справедливої, політичної конструкції, що закріплює за собою прово та свободу людини. В праведливій конструкції Роулса, є передбаченням широкої свободи,  в основі якої не буде лежати ніякий релігійний ідеал. Це означає що уряд не має права ні обов’язку виконувати побажання більшості щодо питань релігії та моралі. В цьому суспільстві не може бути спільної національної ідеї. Свобода совісті не може бути обмежена, громадяни дістають можливість вільної участі в політичному житті.

2.2 Два принципи справедливості і проблема стабільності

Добре організоване суспільство - це суспільство, яке задовольняє наступні основні умови: «...всі визнають і знають, що інші визнають одні й ті ж самі принципи справедливості, і основні суспільні інститути в основному задовольняють, що загальновідомо, цим принципам». Роулз вважає, що його принципи справедливості мають всі шанси створити суспільну рівновагу. Але сама головна перевага його принципів полягає в тому, що таке суспільство набуває більшу стабільність, ніж інші різновиди ліберальних суспільств, наприклад, утилітаризму. Роулз зробив спеціальні теоретичні зусилля з вивчення умов стабільності суспільної конструкції, яку він сам створив. «Справедливі порядки можуть виявитися виведеними з стану рівноваги з тієї причини, що чесні вчинки можуть представляти собою далеко не найкращу відповідь на вчинки інших. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. У разі, якщо ці почуття досить сильні і здатні подолати спокусу порушення правил, справедлива схема співпраці стає працездатною. Слідування обовязку і виконання обов'язків відтепер сприймається усіма, як правильна відповідь на дії інших. До цього висновку приводить раціональний життєвий план, заснований на почутті справедливості».[36, c. 95]. У «Теорії справедливості» Роулз поставив завдання довести три основних положення:

1. Товариство двох принципів справедливості являє собою благо в собі, воно вже є реалізацією концепції блага; 

2. Втілення двох принципів справедливості народжує сильне почуття суспільної справедливості у відповідь, яке виступає як потужний фактор стабільності;

3. Принципи справедливості не суперечать, а навпаки, сприяють індивідуальним концепціям блага членів цього товариства.[21, c. 31].

 З цією метою він наводить три докази:

1. Принципи справедливості мають публічний характер, вони будуть згуртовувати людей, завдяки цьому доповнюючи зв'язки на рівні почуттів, інституційними зв'язками. Втрата почуття справедливості означала б нанесення шкоди громаді і, отже, нашим друзям і близьким, тобто шкоди нашому ж благу. З огляду на закони моральної психології, ми зробимо всі зусилля, щоб це не сталось;

2. Оскільки подібне товариство являє благо в собі, то участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства;

3. Справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти». Товариство двох принципів відкриває небувалий простір для цього кантіанського устремління, якщо раптом таке виявиться, то  буде розглядатися як одна з можливих цілей.
Таким чином, деонтологія Роулза, хоча і підпорядковує благо належному, але благо не тільки не страждає, але скоріше навіть виграє від цього підпорядкування. Подібна деонтологія не накладає ніяких обмежень на розумні концепції блага, саме суспільство стає благом у собі, і народжується почуття справедливості, поряд з прагненням до блага, що виступає як потужний стабілізуючий чинник.

Висновки: Роулс  зробив зусилля з вивченням конструкції умов і стабільності

Суспільства яку він сам створив. Для того, щоб забезпечити стабільність, люди повинні мати почуття справедливості або турботу про обділених ними, а краще і те й інше разом. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття  здібностей, враховуючи, що відкривається простір для вільної кооперації з іншими членами суспільства.

Висновки

1.                 При виконанні роботи нами було опрацьовано більше сорока  наукових праць, більшість з яких мають вітчизняне  походження. Опрацьована нами література стосується не лише виключно аналізу теорії Джона Роулза, але й інших розробок щодо питань справедливості та інших моральних положень у політиці.

2.                 В даному  розділі ми по-перше, акцентуємо увагу на тривалому періоді розробки теорії справедливості, що почався у 1957-му році публікацією в « Журналі філософії » своєї маленької статі під назвою «Справедливість як чесність». Ми визначаємо три етапи формування теорії. Перший з 1958 по 1967 р., у цей час Роулз ставить під сумнів основні положення концепції утилітаризму, що домінувала в цей час в етиці, але й також робить спробу відродити традицію політичної думки, що спирається на фундаментальні принципи моральної філософії. Другим же етапом можна визначити статтю «Дистрибутивна справедливість» («Distributive Justice»), що вийшла в 1967 р., в цій статі Роулз аналізує свої дії у попередньому етапі, виправляє основні помилки. І третім – стає вже згадувана «Теорія справедливості», яку він видає в 1971р. Таким чином, Роулз витратив на виконання роботи 13 років. Ми розглядаємо три поетапні моделі теорії і визначаємо їх недоліки. Також ми розглянули основні принципи та концепції, які Роулз використав у роботі.

3.                 Ми структурно розглядаємо два принципи справедливості. Перший принцип: кожен індивід повинен володіти рівним правом відносно спільної системи рівних основних свобод, співвідношуваних зі свободою всіх. Другий принцип: соціальні і економічні нерівності мають бути організовані таким чином, щоб вони одночасно служили благу найменш процвітаючої частки суспільства у відповідності з принципом справедливих заощаджень, позиції і посади, які є відкриті для всіх при умові чесної рівності можливостей. Також ми розглядаємо два правила пріоритету. Перше правило пріоритету стверджує, що перший принцип справедливості має лексичний пріоритет в порівнянні з другим. Це означає, що він має бути задоволений раніше, ніж другий. Друге правило пріоритету встановлює пріоритет між двома частками другого принципу. Принцип чесної рівності можливостей має пріоритет в порівнянні з принципом відмінності. Перший означає, що свобода не може бути куплена ціною добробуту. Свобода може бути обмежена тільки в ім'я самої свободи. Роулз доводить нам те, що його принципи життєздатні висловлюючи три докази:

- оскільки подібне товариство являє благо в собі, участь у справах цього товариства буде представляти собою благо в тому сенсі, що дає можливість найбільш повної реалізації наших здібностей і талантів. Більше того, участь у подібному суспільстві дає можливість куди більш повного розкриття наших здібностей, враховуючи що відкривається простір для вільної кооперації з другими членами суспільства;

- справедливі вчинки самі по собі є саме тим, що ми можемо прагнути робити «як рівні і вільні раціональні істоти».

4.                 Ми розглядаємо критику теорії Роулза і намагаємось визначити її недоліки та переваги. Докази цих наших думок можуть бути приведені в декількох тезах:

·                    По своїх інтуїтивних підставах «теорія справедливості як чесності» близька цінностям соціалізму, що відповідає її статусу як неоліберальної теорії. Однією з цих підстав є переконання в необхідності неухильного дотримання суспільними інститутами загальнозначущих та загальноприйнятих принципів справедливості. Але на відміну від наукового соціалізму, з його міфічним принципом розподілу по праці, принципи Роулза теоретично обґрунтовані і можуть задовольняти найвимогливіші нормативні та наукові вимоги;

·                    Теорія Роулза, на відміну від утилітаризму, дає надійні гарантії від авторитаризму і тоталітаризму, бо перший з його принципів передбачає рівність відносно основних прав і свобод, які ні за яких обставин не можуть бути принесені в жертву будь-яким би то не було економічним і соціальним придбанням суспільства;

·                    Теорія Роулза не є ригористичною і не накладає дуже жорстких вимог до індивідів, не дивлячись на свій деонтологічний характер. Жорсткі вимоги справедливості покладаються на владу багатих. Особливістю «теорії справедливості» є її «конгруентність», тобто збіг теорії належного і теорії блага, а також підвищена увага до проблеми індивідуального блага;

·                    Теорія Роулза здатна задовольнити сакральну потребу індивіда і суспільства. Її принципи і пафос досить піднесені і навіть комунітарні (чого не можна сказати про багато інших ліберальних теорій справедливості), що цілком відповідає духу нашого народу, який просто не зможе змиритися із життям в ім'я власного егоїстичного інтересу. Теорія Роулза не нав'язує егоїстичної поведінки. Вона передбачає індивідуальну автономію, але рекомендує цивільні чесноти;

·                    Теорія Роулза є вкрай гуманною. Її принципи передбачають необхідність спеціальних програм, направлених на відшкодування незаслуженої нерівності як результату сліпої гри природного і суспільного випадку. Всяке множення добробуту окремих представників суспільства можливо і допустимо лише в тому випадку, якщо результатом цього множення є покращення якості існування всіх і особливо найменш процвітаючих членів суспільства;

·                    Нарешті, «теорія справедливості як чесності» має ту безперечну перевагу, що може знайти собі гарячих прихильників в лавах української бюрократії. Принципи справедливості Роулза передбачають необхідність значного державного регулювання стосунків розподілу і вельми сильної соціальної політики. Ця обставина не може не додати нашому «загальному стану» настільки необхідне для його існування етичне виправдання, яке воно нині безуспішно намагається знайти в «національній ідеї».

Через все перераховане, особливо останнього, теорія Роулза має чималий потенціал як теорія справедливості для України.

Список використаної літератури

1. Алексеева Т.А. Справедливость: морально-политическая философия Д.Роулза, // М., 1992. c. 120

2. Алексеева Т. А. Джон Роулз и его теория справедливости // Вопросы философии. 1994. № 10. С.26-37.

3. Алексеева Т.А. Справедливость как политическая концепция: Очерк современных западных дискуссий. // М.: Московский общественный научный фонд. 2001. c. 150

4. Апресян Р.Г., Гусейнов А.А., Прокофьев А.В. Проблема справедливости в глобальной перспективе // Диалог культур в глобализирующемся мире:мировоззренческие основания и ценностные приоритеты / Отв. ред. В.С. Степнин, А.А. Гусейнов. // М.: Наука, 2005. c. 220

5. Бауман З. Индивидуализированное общество. // М.: Логос, 2002. С. 220.

6. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. // М., 1998, с.193.

7. Бердяев Н.А. Философия неравенства. // М., 1990.c.245

8. Гегель Г.В.Ф. О научных способах исследования естественного права, его месте в практической философии и его отношении к науке о позитивном праве // Политические произведения. М.: Наука, 1978. c. 315

9. Гегель Г.В.Ф. Философия права. // М.: Мысль, 1990. c. 345

10. Гоббс Т. Левиафан. // Соч. в 2-х т. Т. 2. М.: Мысль, 1989.

11. Гречко П.К. Эксплуатация: социально-антропологический анализ // Вестник МГУ (серия 7. Философия), 1992, № 5. C. 16-33

12. Гусейнов А.А. Великие моралисты. // М.: Республика, 1995. c.150

13. Гусейнов А.А. Философия, мораль, политика // М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. c. 198

14. Гусейнов А.А. История этических учений. Под ред. М.: Гардарики, 2003. c. 190

15. Дубко Е.Л. Политическая этика. // М.: Академический проект, Трикста, 2005. c. 313

16. Кант И. К вечному миру. Философский проект. //. Собр. Соч. в 8 т. Т. 7. М.: ЧОРО, 1994.

17. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. // Собр. Соч. в 8 т. Т. 8. // М.: ЧОРО, 1994.

18. Капустин Б.Г. Моральный выбор в политике. // М.: КДУ: Изд-во МГУ, 2004. c.290

19. Кашников Б.Н. Либеральные теории справедливости и политическая практика России. // Великий Новгород: НовГУ-НовМИОН, 2004. c. 340

20. Кузьмина А.В. Нравственные аспекты моральной концепции справедливого общества и морально-политическая философия Джона Роулса, // М., 1998. c. 120

21. Литвиненко, Н. Концепция справедливости Джона Ролза // Логос. — 2006. — № 1. — С. 26—34.

22. Локк Дж. Два трактата о правлении. // Соч. в 3-з т. Т. 3. М.: Мысль, 1988.

23. Макхиджани А. От глобального капитализма к экономической справедливости // Новосибирск, 2000. c.230

24. Мур Джон. Принципы этики // М., 2000. c. 350

25. Назарчук А.В. Этика глобализирующегося общества. // М.: Директмедиа Паблишинг, 2002. c.198

Страницы: 1, 2