Философия истории Карла Ясперса

Імпульсом, як правило слугує бажання отримати зі знання користь для

здійснення політичних та економічних цілей, але невдовзі з(являється

інтерес до самого предмету вивчення.

Особливостями сучасної науки є її універсальність (сфера наукових

інтересів - це весь світ, і не існує питань, не гідних розгляду),

принципова незавершеність: її ідея - безперервний прогрес (на відміну від

ранніх наук, метою торців яких було досягнення сталої, гармонійної,

завершеної системи), вона прагне виявити свої всебічні зв’язки: дослідити

весь космос наук, пов’язаних через взаємопідтримку на основі імпульсу до

універсального знання, тощо.

На жаль, хоча сьогодні наука всюди поширена і визнана, але по-

справжньому вона відома небагатьом. Люди лише засвоюють технічні істини,

залишаючись поза наукою. Внаслідок цього виникає т.зв. “науковий забобон”:

люди очікують від науки того, чого вона здійснити не може, потім

розчаровуються і виникає презирство до науки.

Отже, вважає Ясперс, необхідно створити науку, яка б чітко

усвідомлювала свої межі, водночас пізнаючи те, що можна пізнати.

Техніка - це сукупність дій мислячої людини, спрямованих на панування

над природою. Їх мета - надати людському життю такий вигляд, що дозволив би

скинути тягар злиднів і отримати необхідну форму зовнішнього середовища.

Сьогодні епоха перетворень носить руйнівний характер, по-новому

виявляється зв’язок людини і природи, створена людиною “друга природа” стає

тираном. Людина втрачає підгрунтя, дух зводиться до здатності навчатися і

створювати корисне.

Вплив технічної епохи на людину Ясперс розкриває через аналіз такого

феномену, як праця. Він підкреслює, що “від характеру праці залежить

структура суспільства і характер життя людей в усіх його розгалуженнях”, що

праця - це сутнісна риса людини, яка творить свій світ. Але у праці

присутній елемент жертовності, відмови від суб’єктивності, і в умовах

технізації це набуває катастрофічного характеру.

Причина, зокрема, в тому, що техніка змінює характер праці, робить її

механізованою, і тому вона з творчого заняття перетворюється на конвейєр.

Людина, зайнята у сучасному виробництві, відчуває себе гвинтиком одного

великого механізму, її роль у суспільстві ніби зводиться до успішного

виконання дорученої їй операції. Вся енергія йде саме на функціонування в

якості елементу складної організації технізованого суспільства, і тому

єдині потреби, які залишаються - це відпочинок і порція адреналіну. Все це

не може не призводити до катастрофічного духовного зубожіння людства.

Ясперс наголошує на тому, що великою мірою людство саме винне у

створенні такої ситуації, бо не усвідомлює обмеженості техніки. А ця

обмеженість існує. Перш за все, техніка - всього лише засіб, який повинен

належним чином скеровуватися, він не існує окремо від людини. Велич і влада

техніки проявляється лише щодо неживого, спроби поширення технізації на

живе ні до чого доброго не призводять. Техніка - це засіб для творення

типової продукції, вона, як правило, не придатна для створення культурних

надбань. Техніка функціонує лише доки наявні матеріали та енергія, а вони

не є невичерпними. Філософ застосовує по відношенню до техніки епітет

“демонічна”, прагнучи висловити думку, що після створення техніки, яке

відбулось майже випадково, вона здійснює могутній вплив на свого творця,

уподібнює людину собі. Людство зараз залежне від своїх технічних здобутків,

позбавлене їх, воно опиниться у катастрофічному стані.

Отже, техніка, в процесі перетворення природи, перетворює і саму

людину, але Ясперс не схильний вважати її якоюсь непоборною силою. Він

стверджує, що людство має захистити своє майбутнє, створивши надійні засоби

для скеровування ситуації, вживши заходів до гуманізації і одухотворення

праці тощо.

Розкривши питання, пов’язані з наукою і технікою, автор звертається

власне до сучасної ситуації, яка, за його словами, “являє собою реальну

єдність людей на землі”. На цьому етапі, великою мірою завдяки останнім

досягненням людини, планета перетворилась на цілісний світ, кожна точка

якого легко досяжна для людини. У зв’язку з цим, відокремлене життя окремих

общин, народі, країн стає фактично неможливим. Всі проблеми набувають

глобального, тобто вселюдського звучання, і розв’язання їх можливе також

лише шляхом об(єднання зусиль всього людства.

Серед таких проблем Карл Ясперс називає, насамперед, той факт, що

народи перетворюються на маси, воля яких стає вирішальним фактором у

сучасному світі. “Маси виникають там, - вважає він, - де люди позбавлені

свого істинного світу, коріння і підгрунтя, де ними керують і замінюють

одне одним”. Маса позбавлена власних ознак, вона розчиняє в собі окремих

людей, що втрачають свою індивідуальність, іншими словами, маса - це

пустота. Небезпека її і в тому, що вона є об’єктом переконання і примусу,

не відає відповідальності і живе на найнижчому рівні свідомості. Добре

відомі неконтрольованість натовпу, бездуховність “публіки” (не вдячних

слухачів, а саме публіки, від свавільної волі якої залежить доля митців);

маси поєднують в собі їх негативи і додають своїх, стаючи символом

сьогоднішньої доби.

Ясперс називаю можливі шляхи розв’язання цієї проблеми, такі як

одухотворення мас через виховання і освіту кожної людини, підвищення міри

свободи. Але поки ці фактори не спрацьовують, відбувається катастрофічний

розпад традиційних цінностей, перехід від релігії до безвір’я, нігілізму.

Віра занепадає, і у цьому процесі можна виділити ряд типових тенденцій :

вироблення мислення, заснованого на ідеології, глобальне спрощення

(прикладом є безкінечні лозунги, псевдонаукові теорії), заперечення як

основа світогляду.

Така криза пов’язана не лише з технічним переворотом. Її передумовами

були й інші фактори, історичні події. Так, на думку Ясперса, епоха

Просвітництва, яка розкрила для людей нові культури і релігії, досі

невідомі, у поєднанні з неповнотою і недосконалістю освіти, викликала

недовір’я до своєї власної релігії, певний скепсис. Велика Французька

революція з її глобальною переоцінкою цінностей, ствердженням всемогутності

розуму, філософський ідеалізм з його видимістю тотального знання теж

зробили свій внесок у формування безвір’я.

Філософ вважає, що вичерпно висвітлити всі причини і передумови цього

явища неможливо, і тому він лише констатує, що сьогоднішня ситуація разом з

глобальним технічним розвитком і все зростаючою єдністю світу відзначається

і глибоким духовним і душевним регресом, спустошеністю як ознакою епохи.

Історична концепція людського існування в його цілісності повинна

включати і майбутнє, бо відмова від майбутнього призводить до

незавершеності, отже, неправдивості образу минулого.

Третій розділ другої частини книги присвячений саме баченню філософом

майбутнього. Звичайно ж, з упевненістю казати щось стосовно майбутнього ми

не можемо, і все ж, на думку Ясперса, знання про сучасне і минуле (а отже,

розуміння тих загальних тенденцій, що характеризують історичний розвиток в

цілому) дозволяє зробити певні прогнози. Мета прогнозування звернена у

сучасне: адже прогнозуюче історичне мислення визначає наші дії.

Автор здійснює невеликий екскурс в історію, наводить декілька

різнопланових прогнозів, зроблених починаючи з 18 століття щодо нашої

сучасності філософами і науковцями. Зміст цих прогнозів - різний; деякі

передбачають тотальну машинізацію суспільства, панування духовного

нігілізму , інші, навпаки, подають оптимістичні картини майбутнього на

основі науково-технічного прогресу, є ряд прогнозів щодо зміни біологічних

якостей людини, але найбільше уваги приділяє Ясперс тим з них, що

попереджають про можливість втрати людиною своєї сутності, вступ її у

“царство чорної злоби, що не знає гуманності”. Очевидно, автор писав цей

твір , перебуваючи під глибоким враженням від страшного досвіду Другої

Світової війни, і зокрема, концентраційних таборів, де люди і дійсно

втрачали себе, переступали за межі людського ( і це не обов’язково були

якісь монстри, а навіть і мирні бюргери, слухняні чиновники). Жах, який

принесла війна, має бути усвідомлений людством, і ні в якому разі не

забутий, - лише в цьому випадку є надія, що він не повториться. Протистояти

загрозам майбутнього людина може лише у боротьбі з можливістю зла у світі .

“Лише відповідальність за сучасне дозволяє нам відчути відповідальність за

майбутнє”.

Отже, знов має місце звернення до сучасності. Цього разу автор

звертає увагу на з, на його погляд, вирішальні тенденції, які можуть

дозволити зробити певні висновки щодо перспектив людства. Цими тенденціями

є ;

соціалізм (як ідея справедливої організації мас),

єдність світу ( потяг усіх до мирного існування, яке може

реалізуватися у формі світової імперії, або ж “світового порядку”),

віра (те всеохоплююче начало, яке повинне лягти в основу перших двох).

Соціалізм - це універсальна тенденція суспільства, спрямована на

створення такої організації праці і такого розподілу продуктів праці, які б

забезпечували свободу всіх людей. Ясперс в цілому позитивно ставиться до

соціалізму, але наголошує на ому, що його провідні положення часто

підмінюються своєю абсолютизацією, і тоді ідея поступового здійснення

справедливого майбутнього у союзі з демократією, на основі розумного і

обмеженого планування, розподілу благ, замінюється на комунізм, який

передбачає швидкий стрибок до “щасливого майбутнього” через встановлення

диктатури пролетаріату і тотального планування. Ясперс підкреслює, що

соціалістичні вимоги є розумними і раціональними лише у певних межах, а на

шляху примусу, диктату вони ведуть до рабства. Він розкриває глибокі

недоліки тотального планування, наводячи аргументи як суто економічні

( добре відомі переваги вільної конкуренції і ринку), так і духовні (адже

тотальне планування не обмежується лише виробничими відносинами). Сама ідея

тотального планування є непридатною, бо воно повинне виходити з тотального

знання, що є неможливим. За умови врахування небезпек подібної

абсолютизації, соціалізм може мати місце, адже він сам по собі включає ідеї

свободи і справедливості і прагне влаштувати наше існування.

Єдність світу - це глобальна тенденція, елементи якої простежуються з

осьового часу, коли відбувалась активна комунікація між культурами. Обмін

матеріальними і духовними цінностями сьогодні набуває планетарного

значення. Цей процес, на думку Ясперса, з необхідністю має призвести до

подальшого об’єднання людства в єдину спільноту. Постає питання : яким буде

це об’єднання. Наприкінці осьового часу відбулось утворення світових

імперій, що аж ніяк не сприяло духовному прогресу. Сьогодні існують два

вірогідні шляхи : або світова імперія, або так званий світовий порядок (її

протилежність). Перша можливість досягається методом насилля і веде до

знищення свободи. Друга досягається мирним шляхом, через переговори,

самообмеження тих, хто має владу, відмову від локальних суверенітетів

заради спільного суверенітету. Людству вже відомий приклад такого

об’єднання - Сполучені Штати Америки, а у майбутньому подібний процес має

призвести до певної форми світового федералізму. Звичайно, на шляху до

світового порядку, у перехідний період, існують вагомі небезпеки : це і

нетерплячість окремих правителів, і можливість встановлення диктатури

(Ясперс, будучи знайомий лише з досвідом Німеччини і Італії, вважає, що

диктатура не може бути повалена зсередини. Досвід СРСР свідчить про

зворотне, хоча, тим не менш, слід погодитися з тим, що встановлення

подібного режиму на всій планеті мало б значно складніші наслідки). Існує

також і небезпека повного знищення - у випадку розв’язання світової війни

(в умовах, коли держави-лідери володіють ядерною, бактеріологічною та

іншими зброями, наслідки такої війни страшно передбачити, тим більше що

подібна техніка може потрапити в руки і менш цивілізованих держав, або

навіть використана особою божевільною). Враховуючи все це, світовий порядок

може і не реалізуватися, але, на думку філософа, вже сама ідея допомагає

людям віднайти сенс життя.

Віра - це “те всеосяжне, що керує нами, наповнює сокровенні глибини

людини”. Людина не може жити без віри - переконаний Карл Ясперс. Без віри

немає доступу до витоків людського буття. Жодна з релігій, жодна з

локальних вір не може претендувати на винятковість і не може об’єднати

народи, різні культури і цивілізації. Зміст віровчень часто слугував

джерелом розбрату і непорозуміння між людьми.

Тим не менш, існують певні категорії вічної віри. Ними, насамперед, є

:

( віра в Бога - як уявлення про наявність трансцендентного, наявність

одвічного вищого спокою, який завжди здатний захистити людину;

( віра в людину, яка по суті є вірою у можливість свободи для людини;

( віра у можливості людини у цьому світі.

Ці уявлення виникають не випадково і мають надзвичайно важливе

значення для існування людини, людства в цілому. Насамперед, з віри людина

почерпує силу; ця сила дозволяє їй долати ті інстинкти, які відображають

тваринне в людині, отже, дозволяє людині бути собою, виділятися з

природного світу. Віра також несе терпимість. Хоча представники окремих

релігій часто бувають нетерпимими одне до одного, але загалом віруюча

людина легше сприймає ті проблеми, які вона зустрічає у житті. Нарешті,

віра приносить одухотвореність діяльності. Все це свідчить про те, що віра

має зберегтися і у майбутньому. Причому Ясперс схильний вважати, що це буде

не єдина для всіх віра, а сукупність різних віровчень, які залишатимуться

вільними у процесі комунікації.

Після досить детального аналізу кожної з трьох тенденцій, Ясперс

розкриває проблеми, пов’язані зі свободою, - тобто з тим феноменом, який,

на його думку об’єднує всі суперечливі вимоги.

Лише свободу слід вважати сферою істинного буття людини.

З точки зору філософії свободу можна визначити як :

1) Подолання зовнішнього примусу і внутрішньої сваволі людини. Це

подолання здійснюється у нерозривній єдності з прагненням до

істинного. Саме у пошуках істинного (які завжди є незавершеними, а

тому і свобода реалізується лише як процес) людина йде до свободи.

Причому свобода одного індивіда неможлива, це поняття завжди має

місце лише в сукупності людей. Елемент самообмеження є необхідною

передумовою свободи. Тобто людина робить не те, що їй хочеться (це

свавілля), а те, що є істинним, правильним не лише для неї одної,

але і для тієї сукупності, в межах якої вона себе реалізовує.

2) Свобода розкривається у світі , де існують і змагаються полярності,

протилежності. Не може бути свободи там, де немає можливості до

вибору, де немає внутрішньої боротьби в людині. Вона має місце лише

в умовах максимальної відкритості, - замкнена система не знає

свободи.

3) Свобода усвідомлює свої межі. Це не означає, що вільна людини

відчуває себе в’язнем, але ця людина повинна розуміти сутність

свободи, її обмеженість для кожного конкретного індивіда.

4) Свобода - це завжди процес, він має діалектичний характер, це рух.

Так само як не існує абсолютної істини у повній її реалізації, так

і не існує абсолютної свободи. Справжня свобода виникає лише у

процесі комунікації між людьми, яка спрямована на пошук істини.

Ця проблема завжди виступає предметом дискусій, але насамперед людство

турбує питання, пов’язані з політичною свободою, адже її збереження в

сучасних умовах - критичне питання. На думку автора, політична свобода - це

свобода людини у правовій і суверенній державі. . Сила внутрішньої

політичної свободи виростає лише з політичного самовиховання нації, вона

завжди перебуває у протистоянні зі владою, подолання свавілля якої можливе

лише за допомогою закону, через впровадження принципу легітимності.

Легітимність - це єдиний шлях, на якому людина не відчуває страху. Там, де

її немає, знищується свобода.

Внутрішньополітична свобода забезпечується побудовою правової держави

(яка через регламентацію законами усіх сфер суспільного життя, закріплення

прав, свобод і обов’язків суб’єктів, здійснює захист населення від

свавілля) та пануванням демократії ( народовладдя, завдяки існуванню різних

механізмів реального волевиявлення народу, гарантує значущість поглядів і

волі кожної окремої людини). Оскільки прагнення до захисту від насилля і

до реалізації своїх поглядів і волі властиві і є важливими для людини, то

політична свобода виступає як гарантія реалізації людини.

Свобода вимагає дискусії, існування різних поглядів. Такий плюралізм

думок забезпечується існуванням різних політичних партій, які ведуть

боротьбу і на законних началах приходять до органів влади. Найважливішим

джерелом легітимності у цьому випадку є, звичайно, вибори.

Ясперс виступає прихильником державно-правової теорії еліт у її

демократичній інтерпретації. Він вважає, що при визначенні кола осіб, які

приходять до влади, перевага повинна надаватись аристократичному прошаркові

( на противагу засуджуваної ще філософами античності охлократії - влади

натовпу). При цьому аристократія - це не спадковий, замкнений стан, а

контрольований через вибори, відкритий для прийняття нових і нових членів

прошарок, перевага якого - у високому рівні освіти, професіоналізму,

духовного розвитку.

Підгрунтям політичної свободи є, звичайно, відповідний суспільний лад,

відповідна суспільна свідомість, для яких характерні відокремлення політики

від релігії і взагалі світосприйняття, етос спільного життя, гуманність і

т.п.

Ідею про глобальне значення свободи Ясперс висловлює так : “Бути

людиною - означаю бути вільною, стати справжньою людиною - це смисл

історії.”

Завершуючи розділ, присвячений сучасному і майбутньому людства,

філософ підсумовує його думкою про те, що людство йде у майбутнє,

захищаючись від ворогів істини і прислуховуючись до думок пророків. У

поєднанні з філософствуванням це приведе нас на шлях, де любов отримує свою

глибину у справжній комунікації, де люди побачать істину, що нас об’єднує.

Перед обличчям можливого встановлення світової тоталітарної імперії та

відповідній їй тоталітарної істини окремій людині залишається лише надія

зберегти сферу філософського мислення, якою б вузькою вона не залишалась.

Тоді останнім притулком людини стане її глибока внутрішня незалежність від

держави і від церкви, свобода його душі, що почерпує силу у великих

традиціях минулого.

Частина третя “Смисл історії”.

Вже з самої назви легко визначити коло питань, про які йдеться у цьому

розділі: це, насамперед, роль і значення історії, її характерні риси.

Ясперс розкриває свою тезу про значущість історії. За його словами,

вона являє собою основу, зв’язок з якою ми зберігаємо, якщо не хочемо

зникнути безслідно. Лише у контексті історичного знання можливо прийти до

розуміння природи людини. Саме тому історичне не є для нас чимось байдужим,

а виступає моментом нашого життя.

Такий зв’язок проявляється, зокрема, у тому, що разом з історією

змінюється і наше історичне мислення. Так, сьогодні воно визначається

усвідомленням кризи (мова про цю кризу вже йшла у попередній частині

книги). Зрозуміти, відчути цю кризу допомагає нам знання історії.

Одне повинно зберегтися в усіх катаклізмах: людина, як така, і її

самоосмислення в філософствуванні, яке в пошуках своєї основи дивиться у

майбутнє, не пророкуючи, але вірячи.

Історія - це те, що відбувається. Воно перетинає час, знищує його і

сягає вічного. Історія - це завжди процес, і все повинно постійно

змінюватись. Історія не може бути завершеною.

Ясперс виділяє три, на його погляд, найважливіші властивості історії:

1) історія має межі, що відокремлюють її від інших реальностей :

природи і Космосу.

Природа. Історія існує не сама по собі, а на основі природи. Але

природа - неісторичне явище, її розвиток являє собою лише просте

повторення одного й того ж ( в той час як історичним є лише

перетворення явища у свідомо проведених смислових зв’язках).

Поєднанням цих двох феноменів є людина. Адже вона є одночасно і

природою, і історією. Так, у сутності людини стабільності спадкування

(природне) протистоїть мінливість традиції (історичне). Ясперс

переконаний, що історичний процес перерветься, якщо досягнуте нами

протягом історії зникне з життя.

Космос. Основним фактом нашого існування є наша можлива ізоляція в

Космосі. Ця ізольованість становить реальну межу історії (поза

людським життям на Землі існує лише пуста у духовному розумінні

світобудова).

2) в історії є внутрішні структури, що формуються шляхом перетворення

індивідуального. Історія являє собою перехід.

Ми називаємо історією те, що відбувається у просторі і часі в певному

місці. Для того, щоб бути історичним, індивід повинен бути одиничним,

неповторним. Таку одиничність можна знайти лише в людині - у розумінні

людини не як природної, біологічної, а насамперед як духовної істоти.

Людина природна виступає лише предметом вивчення, а людина у повному

значенні цього слова є носієм свободи і незалежності, втіленням

екзистенції, духу.

Історичне - це не просто реальний індивідуум, сосуд всезагального, -

це дійсність, яка одухотворяє це всезагальне. Те, що ми пізнаємо як

історично особливе, дозволяє нам рухатися до історії як єдиного

індивідууму.

Історія являє собою рух, і чим радикальніший є цей рух, тим глибші

пласти істини відкриваються нам. Найбільш яскравим підтвердженням цієї

тези філософа є перехідні епохи, коли у момент найвищого напруження

людство створювала визначні духовні досягнення. Так, неповторна

грецька трагедія є породженням епохи, коли відбувався перехід від

міфології до філософії як нової форми суспільної свідомості, нового

способу осягнення. світу. Німецький ідеалізм (класична німецька

філософії) створений на зламі між вірою і безвір’ям. Але, на думку

автора, перехід не локалізується виключно на якихось певних етапах

історії, - він присутній завжди. Будь-яка, навіть велична, звернена у

вічність подія, є лише перехідним явищем. Саме тому ми не можемо

знайти для себе зразки досконалості чи абсолюту у досягненнях

попередніх епох; вони створювались у час, коли їхні творці вже

відчували наближення нового і навіть в момент створення починали свою

загибель. Історії взагалі не властива тривалість, вона сама є перехід.

З цього можна зробити висновок, що існуватиме кінець історії, як

колись існував її початок.

3) єдність історії.

Ця властивість історії є об’єктом найбільшої уваги Ясперса, вона

лежить в основі всієї його історичної концепції. Він наголошує на

тому, що при всьому розмаїтті людей, культур, історичних епох існує

дещо істотне, що їх об’єднує: люди значущі одне для одного.

Зустрічаючись, люди пізнають себе в іншому і саме явище “людина” є рух

до єдиного. Філософ пропонує цілий ряд фактів, які, на його думку

свідчать про існування такої єдності. Жоден з них його до кінця не

влаштовує, але у кожному він знаходить певний аспект загальної

єдності:

( єдність людської природи, яка не змінилась протягом історії. У це

поняття входять нетільки і не стільки біологічна чи психологічна

єдність, але явище вищого порядку, яке символічно відображається в

ідеї створення Богом людини за своїм образом і подобою і в ідеї

гріхопадіння. Саме ці витоки людства штовхають нас до комунікації.

Проявами цього є те, що а) людина утверджує себе в історії, виходячи

за межі природної данності і рухаючись до єдності; б) кожна людина є

одиничною в дійсності, але за своїми можливостями вона може все; в)

етапами на шляху до єдності є певні творчі акти, прориви.

( універсальність - близькість релігійних уявлень, форм мислення,

знарядь і т.п. Існують певні закономірності у характері реалізації

біологічної і соціальної природи людини . Але завжди виникають певні

відхилення, які можуть також втілювати в собі історичне.

( прогрес - єдина лінія все зростаючого набуття людиною нового. Але ця

властивість стосується лише знання і уміння, сфери ratio, а не

субстанції людини, її духовних якостей.

( єдність у просторі і часі. Людство об’єднане вже самою територією

планети Земля, а також певними часовими межами. Вже одне це з

необхідністю зумовлює комунікацію, обмін досягненнями між людьми. Але

і цей факт немає визначального значення, оскільки він характерний для

всього природного світу Землі, а не виключно для людини.

( існують і особливі види єднання - єдність окремих культур, єдність

народів залежно від мови, походження, долі, єдність релігій у їх

світовому значенні, єдність держави. Але ці єдності не можуть дати

уявлення про цілісний феномен єдності історії людства.

Оскільки фактичний матеріал виявляється непридатним для з’ясування

джерел такої єдності, Ясперс використовує інший підхід, також досить

відомий в історії людської думки. Він робить спробу визначити єдність

як мету, ціль, що виростає зі смислу, до якого прагне історія. Він

наводить декілька концепцій тотальної історії, в яких відображається

прагнення історичного знання віднайти свій смисл, але знов приходить

до висновку, що жодна з подібних конструкцій не дає вичерпної

відповіді на поставлене запитання.

Причина такої складності у висвітленні проблеми в тому, що

використання кожної з окремих ліній розвитку, кожної групи фактів про

різні єдності - це спрощення, і задача дослідника полягає в поєднанні

різних аспектів, осягненні всієї багатоманітності ліній і образів.

Таким чином, створення концепції всесвітньої історії залишається лише

задачею; її, зокрема, і намагався розв’язати Ясперс. Створена ним схема

світової історії, на його думку, найбільш відповідає вимогам відкритості,

єдності і емпіричної реальності. Він намагається досягти історичної єдності

за допомогою визначення спільного для людства осьового періоду. Реальний

осьовий час - це втілення ідеальної вісі, навколо якої рухається об’єднане

людство, тут розкривається те, що є спільним та істотним ля всіх,

взаємозв’язок людства знаходить свій вираз у безмежній комунікації.

Запропонована схема дозволяє лише визначитися з єдністю попередньої

історії, але єдність історії у розумінні повного єднання людства ніколи не

буде завершена. Така єдність, на думку Ясперса, є межею історії, її

початком і кінцем.

Таким чином, праця являє собою грунтовне дослідження найбільш важливих

проблем, які постають при зверненні до історії. Карл Ясперс не лише

характеризує провідні періоди розвитку людства з точки зору реалізації

духовної та соціальної сутності людини, не лише робить спробу найважливіші

тенденції сучасності, які дають нам змогу певною мірою спрогнозувати

майбутнє, але й розкриває ті глибинні сутнісні риси історії, які

характеризують історичний процес в цілому. За його власними словами, автор

розробив цілісну концепцію філософії історії, спрямовану на те, щоб

висвітлити сучасну ситуацію у межах світової історії.

Страницы: 1, 2