Взаємовідносини продуктивних сил і виробничих відносин

проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних

умов.

Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв

виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на

питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного

зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але

iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi

змушенi були все частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань

соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi

вiд органiзацiйно-економiчних..

Межею, що подiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм

власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як

потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд

свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-

економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в

цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах

власностi, а в тому, як вони спiвiснують вiдповiдно до конкретних умов та

ступеня розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.

Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та

значення, яка тiсно пов’язана з проблемою форм власностi, також займає

важливе мiсце у розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика,

має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної

власностi.

Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження

вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх

дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її

багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему

зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах

тих, хто його створює.

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е

вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та

органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного

ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-

економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi,

середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини на певному етапi трансформуються в i згодом

- у , залежно вiд щабель розвитку суспiльства.

Специфiчнi економiчнi закони, з одному бокові, характеризують певну

економiчну систему в процесi її розвитку, з іншого - окремi її сфери.

Загальною основою дiї економiчних законiв є об'єктивна, суперечлива

бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини

вiдображує її об'єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної сутностi,

те смердота є породженням об'єктивного процесу розвитку людського

суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуються об'єктивною реальнiстю,

яка створює самому людину.

Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та

використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї

дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове,

суперечнiсть тощо.

За певних розуми людина спроможна використовувати економiчнi закони у своїх

iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без пiзнання

економiчних законiв.

Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях

Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього

Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тихий

часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати

загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального

виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт,

торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так i

нематерiального (охорону здоров'я, освiту, наукове консультування тощо).

Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, те й першою в

новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського

гпегсапiе - торговець, купець). Смердота ототожнювала багатство з грошима,

золотому, нагромадження яких у тієї перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому

меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства суспiльства є

торгiвля.

У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7.

Буагiльбер перенесли питання про походження багатства iз сфери обiгу в

сферу виробництва. Але смердоти вважали, що багатство створюється лише в

сiльському господарствi. А вже в працях таких видатних представникiв

класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi,

основним об'єктом дослiдження стало саме виробництво, незважаючи на його

галузевi особливостi. Велике значення мали працi А. Смiта (1776) та Д. Рiкардо (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо

виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену працю найманих

робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає спiввiдношення

мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та неоплаченою

(прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або низьким у тiй

самiй пропорцiї, у якiй буде низька або скроні заробiтна плата. Таким

чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiю вартостi.

Подальша розробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними

напрямами. Марксистський аналiз завершивши створення розпочатої класиками

трудової теорiї вартостi.

На основi вiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в

товарi, та всебiчного обгрунтування поняття додаткової вартостi, яку набуло

прiоритетного значення в ‘дослiдженнях його чисельних послiдовникiв в

усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною.

Головна праця К. Маркса (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.

Iншим шляхом розробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований

вираз у роботах А. Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне

дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використанням теорiї

граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла - , яка була бачена в 1890 р. .

Важливу роль у розробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса

(1936), у якiй значне

мiсце вiдведено дослiдженню державного регулювання економiки. У цей же час

значнi суттєвi доробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з

дослiдження проблем економiчного планування та соцiального захисту що

трудят. У другiй половинi XX ст. у країнах розвинутої ринкової економiки

поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальший розвиток такi

концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм, неоконсерватизм,

неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо. Водночас у

колишнiх колонiальних та перелогових країнах, виходячи з потреб їхнього

розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi на

вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної

незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання

на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи

та державах, що утворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний

перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих

країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що

проголошують необхiднiсть використання загальнолюдських цiнностей з

урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичують досвiд

захiдних країн.

Основна частина послiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали

собі марксистами, головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi

експлуатацiї та на створеннi розумів переходові до безринкового

господарства в пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства

смердоти вбачали у швидкому переходi до нового улаштую, що має всiляко

пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що

перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне

насильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi

розвитку продуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-

економiчних вiдносин.

Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та

розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних

проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних

розумів.

Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв

виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на

питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного

зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але

iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi

змушенi були усе частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань

соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi

вiд органiзацiйно-економiчних..

Межею, що подiляє означенi двi течiї в полiтичнiй економiї, є проблема форм

власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як

потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд

свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-

економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в

цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не в самих формах

власностi, а в тому, як смердоти спiвiснують вiдповiдно до конкретних

розумів той щабель розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.

Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та

значення, яка тiсно пов'язана з проблемою форм власностi, також займає

важливе мiсце в розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика,

має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної

власностi.

Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження

вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх

дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її

багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є ті, як вирiшити проблему

зростання суспiльного багатства водночас з його використанням у iнтересах

тихий, хто його створює.

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е

вивчення виробничих вiдносин у їх взаємодiї з продуктивними силами та

органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного

ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

З різних областей громадського життя К.Маpкс виділив економічну, а з усіх

суспільних відносин - виробничі. Це дало йому можливість обгрунтувати свою

основну ідею в історичному матеріалізмі - ідею про природничоісторичний

розвиток товариства. У передмові до «критики політичної економії» К.Маpкс

писав: «Загальний результат, до якого я прийшов і який послужив потім

керівної нитью в моїх подальших дослідженнях, може бути коротко

сформульований у такий спосіб. У суспільному виробництві свого життя люди

вступають у визначені, необхідні, від їхньої волі відношення, що не

залежать - виробничі відношення, що відповідають визначеного щабля розвитку

їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відношень

складає економічну структуру товариства, реальний базис, на якому

піднімаються юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені

форми суспільної свідомості. Засіб виробництва матеріального життя

обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не

свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття

визначає їхня свідомість».

Єдність продуктивних сил і відповідних їм виробничих відношень складає

засіб виробництва матеріальних благ - основу суспільно-економічної

формації. К.Маpкс і Ф.Энгельс нараховували п'ять суспільно-економічних

формацій в історії людства: первіснообщинний будуй, рабовладельчество,

феодалізм, капіталізм, що вже мали або мають місце на Землі, і комунізм, що

складається з двох фаз, - соціалізму і власне комунізму - майбутнє людства.

Рушійною силою товариства є протиріччя, насамперед, між продуктивними

силами і виробничими відношеннями, що зримо виступають як класова боротьба

між експлуатованими масами й експлуататорами, що еволюційний шлях розвитку

товариства перериває революціями. Скачки-революции є рубежами переходу від

однієї суспільно-економічної формації до іншої. Людство як би по сходинках

піднімається до усе більшої свободи, що повною мірою восторжествує в

комунізмі зі скасуванням приватної власності на засоби виробництва,

установленням суспільної власності і принципу «Від кожного - по

спроможностях і кожному - по потребах».

Спроба втілити марксистську філософію історії як революційну теорію в життя

вперше була почата в СРСР, Китаї, на Кубі, у деяких інших країнах Європи й

Азії. Проте марксизм, пристосований В.И.Леніним для недостатньо просунутих

у капіталістичному відношенні країн, насамперед, для СРСР і деяких інших

країн Європи, так називаних країн народної демократії, виявився

нежиттєздатним. Проте, побудова соціалізму в СРСР і в країнах народної

демократії Європи було єдиним суспільним експериментом світового масштабу,

заснованим на теоретичних філолофсько-історичних узагальненнях, що уніс

величезні перерви в історичний розвиток людства.

Людина була і завжди залишиться головним чинником виробництва. Економічна

теорія у вивченні людського товариства виходить із того, що людина є

одночасно і виробником і споживачем економічних благ. Він створює, пускає в

хід і визначає засоби використання техніки і технології, що, у свою чергу,

пред'являють нові вимоги до фізичних і інтелектуальних можливостей людини.

Коли прогресивні засоби праці і технології одержують широке поширення, вони

починають пред'являти підвищені вимоги до робітника, "підтягати" його до

свого рівня. Ручні знаряддя праці припускають один тип робітника, машини -

інший, верстат із програмним забезпеченням і керування складними

автоматизованими системами - третій. Світовий досвід останніх десятиліть

свідчить, - більш двох третин великих і понад сімдесятьох відсотки всіх

інших катастроф, пов'язаних із господарською діяльністю відбуваються з вини

людини, із його недостатньою підготовленістю для взаємодії зі складними

технічними системами.

Вимоги, запропоновані до робочої сили з боку засобів виробництва й основних

технологій пов'язані з підготуванням високо кваліфікованих, професійно

орієнтованих робітників, із рівнем витрати робочої сили, із розміром витрат

на її відтворення. Історії відомі приклади, коли технічне нововведення

сторіччями чекало нового суспільного устрою і нового типу робітника.

Нині в індустріально розвитих країнах, поряд із безробіттям, виробництво

відчуває найгострішу потребу у високоосвічених професіоналах. Ріст вимоги

до якості робітника - це загальноекономічна умова розвитку суспільного

виробництва.

У обстановці примітивної ручної праці ця залежність протягом сторіч майже

себе не виявляла і виявлялася через дуже повільні, мало помітні зміни. З

переходом до машинного виробництва відбулося прискорення суспільного

прогресу і зазначеної тенденції стала виявлятися з наростанням. З особливою

інтенсивністю вона діє в умовах науково-технічної революції. Основним

двигуном науково-технічного прогресу стає інформаційна техніка. Вона

перетворюється в базу для всіх новітніх технологій. перетворить усі види

виробництва, грає головну роль у підвищенні продуктивності праці, зниженні

вартості продукції. Починаються спроби створення "штучного інтелекту",

виникає питання: чи не втрачає людський чинник свого значення в міру

удосконалювання ЕОМ і комп'ютерної техніки?

Проте не варто забувати, що корінні зміни у виробництві, супроводжуючись

рухами в кваліфікаційній і фаховій структурі населення, не знищують до

кінця потреби в малоквалифікованій праці. Більш того, у ряді випадків така

потреба воспроизводится безпосередньо в самому науково-технічному і

суспільному прогресі.

Характерна риса особистого чинника виробництва складається в тому, що

людина не просто елемент виробництва, а головна продуктивна сила

товариства. Робітник одночасно є і носієм робочої сили (і тим самим

чинником виробництва) і суб'єктом виробничих відношень. Воздействуя на

виробництво, змінюючи його, він тим самим змінює всю систему економічних

відношень, змінює своє власне економічне поводження. Його роль у

виробництві ніколи не можна зрозуміти поза визначеною системою суспільних

відносин. У товаристві, як і у виробництві, усе виходить від людини й усе

зводиться до нього.

Науково-технічний прогрес стає реальністю не самий по собі, а завдяки

робітникам, що знаходяться у визначених суспільних умовах. Ці умови, а

точніше суспільні економічні відношення завжди в більшій або меншій мірі

орієнтують на прогрес, а можуть і взагалі не створювати до нього належних

стимулів. В другому випадку товариство зштовхується з необхідністю

перебудови системи виробничих відношень. Останні визначають спрямованість у

відтворенні робочої сили.

З позицій виробництва людина не тільки його суб'єкт, але і його кінцева

ціль. Суспільний продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій

шлях у споживанні. Задоволення потреб людини, його розвиток є природним

кінцевим призначенням суспільного виробництва. Будь-який підприємець у

своїй господарській діяльності має на меті одержати вигоду, але ця ціль

буде реалізована лише тоді, коли на продукцію його фірми знайдеться

покупець (споживач).

3. Еволюція розвитку продуктивних сил в у різних суспільних формаціях.

У процесі тривалої еволюції у всіх країнах світу затвердилося панування

ринкової економіки як основної і найбільше ефективної форми ведення

господарства. Її основу складає товарне виробництво. Під ним розуміється

виробництво продуктів окремими, приватними, відособленими виробниками,

кожний із який спеціалізується на виробітку одного якогось продукту, тому

для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на

ринку, їхній обмін.

Історія розвитку товариства від нижчих щаблів до вищого свідчить, що

суспільне господарство на різних етапах розвитки продуктивних сил і

виробничих відношень змінювало свої економічні форми.

Первинною, вихідною формою було натуральне господарство. Історичний досвід

його розвитки дає підстави припускати про величезне різноманіття моделей

натуральної форми господарювання: первісна община, азіатська община,

німецька, слов'янська й ін. При спільності основних ознак кожна з моделей

мала свої особливості, обумовлені специфікою середовища обитания.

Натуральна форма господарства історично грунтувалася на земельній

власності, що була фундаментом усіх соціально-економічних відношень. Ця

форма господарювання була характерна для всіх докапіталістичних засобів

виробництва. Вона виникнула як слідство неразвиненості суспільного поділу

праці і примітивності матеріальних умов господарювання.

Натуральне виробництво це така форма господарства, при котрої матеріальні

блага і послуги створюються для власного споживання, для споживання

усередині окремої господарської одиниці. Зовнішні зв'язки тут не розвиті.

Натуральна форма панувала в замкнутій первісній общині. Тут кожна

господарська одиниця робить усі види робіт, починаючи від добування різних

видів сировини і закінчуючи повним підготуванням продуктів праці до

споживання. У основному натуральними були патріархальне селянське

господарство, феодальні маєтки. Обмежені примітивні потреби збігалися з

настільки ж примітивним виробництвом.

У рамках такого замкнутого господарства воспроизводилось для власних потреб

практично усе: предмети їжа, одяг, робочий і продуктивна худоба, добрива,

примітивний інвентар. Виробничі відношення при такій формі господарювання

виступали у своєму безпосередньому виді, як відношення між людьми

(рабовласник і раб, поміщик і селянин), а не як відношення через продукти

їхньої праці. Натуральна форма виробництва жорстко замикає всі економічні

процеси в рамки локальних одиниць, не припускає відкриття каналів для

зв'язків у поза. Робоча сила настільки ж жорстко закріплюється за даним

господарським цілим і позбавлена мобільності. Звідси і консерватизм

натурального господарства. Його елементи збереглися і донині, а в

слаборозвинених країнах існують у масових масштабах.

Товарна форма господарства зароджувалася як протилежність натуральному

господарству, спочатку у відношеннях між общинами, а потім проникнула й

усередину їх, поступово перетворюючи натуральне господарство в

підпорядкований і елемент економічного життя, що відмирає, товариства.

Товарне виробництво являє собою визначену організацію суспільного

виробництва, при котрої економічні відношення між людьми виявляються через

ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Для розвитку товарного господарства необхідні були дві умови: 1. Суспільний

поділ праці, при котрому кожний виробник спеціалізується на виробітку

визначеного виду продукції. Спеціалізація явилася основною умовою для росту

продуктивності праці, а в последствии і для технологічних революцій. Це

явилося передумовою для створення деяких надлишків продукції понад

потрібний для споживання усередині общини.

2. Економічне відокремлення виробників друг від друга як власників, у силу

чого виникнула необхідність в обміні результатами праці. Суспільний поділ

праці скоріше є умовою виникнення товарного виробництва, а економічне

відокремлення товаровиробників - причиною. Необхідно розрізняти два види

товарного господарства: просте і розвите капіталістичне. Просте товарне

виробництво - це господарство ремісників і селян. Воно засновано на

особистій праці, а зв'язок із ринком підтримується через продаж надлишків

(понад своє споживання) виробленої продукції. Капіталістичне товарне

виробництво засноване на найоманій праці й у повному обсязі пов'язано з

ринком. Об'єднує їхня приватна власність на матеріальні умови господарської

діяльності.

У тривалій економічній еволюції "створення" ринку відбулося внаслідок

пошуку людьми рішення споконвічної економічної дилеми: "рідкісні, обмежені

ресурси - необмежені потреби людини в різноманітних благах". Напевно

точніше було б сказати, що вихід на ринок був визначений самим економічним

середовищем. Обмеженість ресурсів виступила однієї з причин суспільного

поділу праці, спеціалізації галузей і видів людської діяльності. Сама

сучасна економічна система є своєрідним продуктом усе зростаючих масштабів

поділу праці і поглиблення спеціалізації. Проте успіхів у пошуках рішення

проблеми "потреби-можливості" удалося домогтися далеко не усім.

Світовий досвід свідчить, що не завжди зародження і функціонування товарних

відношень автоматично породжувало прогресивний розвиток товариства.

Протягом тисячоріч процвітала торгівля в багатьох містах Середньої Азії,

Ближнього Сходу, але більшість держав нині розташованих тут продовжують

залишатися слаборозвиненими.

У докапіталістичних засобах виробництва товарні відношення грали

підпорядкована роль - сприяли встановленню зв'язків між раніше ізольованими

виробничими осередками (общинами, рабовласницькими латифундиями,

феодальними маєтками і т.д.). Вони відчиняли додаткові можливості для

розвитку виробництва і товариства в цілому. З розвитком торгівлі були

пов'язані досягнення в мореплаванні, найбільші географічні відкриття.

Товарна економіка - це постійне прямування товарних мас у тому напрямку, де

в них потребувають. Назустріч друг другу переміщаються споживчі продукти і

капітальні товари виробничого призначення. Ці потоки стали швидко

розширюватися в період розкладання феодального товариства. Можна

підтверджувати, що капіталізм як особливий соціально-економічний устрій

товариства виростив із товарного виробництва. Передумови для нього

формувалися в процесі розвитки простого товарного господарства. Продукт

приватної праці з конкретними витратами на його створення дорівнювався до

суспільної праці через ринок і тим самим знаходив суспільне визнання. Той,

кому вдавалося знизити індивідуальну вартість своєї продукції надавався у

вигідному положенні й у порівнянні з іншими одержував додатковий прибуток.

Інший, менше митецький, менше розторопний надавався в гіршому положенні й у

кінцевому рахунку розорявся. Процес розшарування товаровиробників є

об'єктивною реальністю, він закономірний. І ця закономірність опукло

виявляється в наших сьогоднішніх буднях.

У ході розвитку товарно-грошових відношень йшло первісне нагромадження

капіталу, що по образному визначенню К. Маркса уписані в історію людства

полум'яніючою мовою вогню і меча. З однієї сторони накопичується капітал у

руках визначених груп людей, з іншого боку - в особі знедолених формувався

клас людей, що працюють по найманню. Основу капіталізму і складають

приватна власність на засоби виробництва і праця юридично незалежних,

вільних робітників, що не маючи у своєму распо-ряжении засобів виробництва,

змушені продавати на ринку праці єдиний товар - свою спроможність до праці.

Товарне господарство при капіталізмі в такий спосіб розширюється, стає

основною формою економічного життя. Товарні відношення тут пронизують усі

сфери і функції суспільного господарства, а товар перетворюється, як писав

К. Маркс, у його елементарну "клітинку". Властиві натуральному господарству

прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням: "виробництво -

розподіл - споживання" заміняється при капіталізмі загальним

опосередкованим зв'язком: "виробництво - обмін - споживання".

Висновки.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально

володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх

iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi,

як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби

виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття - одне з. центральних у курсi економiчної теорiї.

Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний

(заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий-

юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним

та його використання, i третiй - полiтекономiчний, який вiдображає реальне,

а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До

органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна,

колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних - приватна, суспiльна

(остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового

рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.

Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає

мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У

певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї

складаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних

законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини

вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття,

якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя

суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, ,

, , тощо). Економiчнi категорiї

вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки

як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж

ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi,

середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими

нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними,

оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони

вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими

вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин

характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо.

Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як

такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання

всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi основи

та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та

органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного

виробництва).

Список літератури.

Мочеpний С.В. Основи економічних знань.- К.:Фемина, 1995.- 349,[1] с.:

іл.

Куpс экономики/ [Райзбеpг Б.А., Благодатин А.А., Гpядовая О.В. и дp.]; Под

pед. Райзбеpга Б.А.- М.: ИHФРА-М, 1997.- 712,[1]с.

Куpс экономической теоpии: [Учеб.пособие]/ [В.А.Амвpосов,К.А.Аpаке- лова

К.А.,Богданова А.С. и дp.]; Моск.гос.ин-т междунаp.отношений МИД РФ; Под

pед.:М.П.Чепуpина,E.А.Киселевой.- Киpов:АСА, 1994.- 624 с.: ил., табл.

Любимов Л.Л., Раннева H.А. Пpинципы экономики/ [Ред.Э.А.Шеpшнева].-

М.:Рос.гос.гуманит.ун-т: Вита-Пpесс, 1995.- 272с.:ил.,табл.

Экономика пpоизводственных отношений, конкуpентного пpава и поли- тики,

напpавленной на поощpение конкуpенции: Слов. теpминов/ Гос. ком. Респ.

Белаpусь по антимонопол. политике; Отв. pед. В.Г.Гавpи- ленко.- Минск:

Б.и., 1994.- 110 с.

Eкономічна теоpія: Концепція підготовки студентів з екон. теоpії в екон.

вузі: [Hавч.посібник для студентів екон. вузів]/ [Башнянин Г.І., Бондаp

П.Д., Ващишин А.М. та ін.]; Ін-т систем. досліджень освіти Укpаїни. Львів.

комеpц. акад.- К.: ІСДО, 1995.- 86, [1] с.: табл.

Основы экономической теоpии и пpактики: Учеб.- метод. пособие/ [Загоpулько

М.М., Белоусов В.М., Васюнина Л.М. и дp.]; Волгогpад. гос. ун-т.- 2-е изд.-

Волгогpад: [Изд-во Волгогpад. гос. ун-та], 1995.- 341, [1] с.: ил., табл.

Куpс экономической теоpии/ [Амвpосов В.А.,Аpакелова К.А.,Богданов А.С.и

дp.]; Моск.гос.ин-т междунаp.отношений МИД РФ; Под общ.pед. М.H.Чепуpина,

E.А.Киселевой.- Киpов: АСА, 1995.- 623,[1] с.:ил.

Общая экономическая теоpия (политэкономия): Учебник/ [Жуpавлева Г.П.,

Видяпин В.И., Бахиpев В.В. и дp.]; Рос. экон. акад. им.Г.В.Пле- ханова.-

М.: Пpомо-Медиа, 1995.- 606 с.: ил.

Боpисов E.Ф. Экономическая теоpия: Куpс лекций для студентов вузов/

Центp. ин-т непpеpыв. обpазования о-ва "Знание" России.- М., 1996.- 475,

[1] с.: ил., табл.

Экономическая истоpия заpубежных стpан: Куpс лекций/ [Полетаева H.И.,

Голубович В.И., Пашкевич Л.Ф. и дp.]; Под общ.pед. В.И.Голубо- вича.-

Минск: HКФ "Экопеpспектива", 1996.- 430, [2] с.

Основи економічної теоpії/ [Мочеpний С.В.,Єpохін С.А.,Каніщенко Л.О. та

ін.]; За pед. С.В.Мочеpного.- К.: Вид. центp "Академія", 1997.- 462, [1]с.

Кpупка М.І. и др. Основи економічної теоpії/ М.І.Кpупка, П.І.Остpовеpх,

С.К.Ревеpчук; [За pед. П.Остpовеpха, С.Ревеpчука].- Львів: Діалог, 1997.-

275 с.: іл.

Левита Р.Я. Истоpия экономических учений: Учеб. пособие/ Моск. ин-т

экономики, политики и пpава.- М.: Interstamo Publishers, 1995.- 68с.

Учебник по основам экономической теоpии/ Камаев В.Д., Абpамова М.А.,

Александpова Л.С. и дp.- М.: Гуманит.изд.центp ВЛАДОС, 1997.- 379,[1]с.

Страницы: 1, 2, 3