Товар и его свойства

Товар и его свойства

ПЛАН

І. Характеристика товарного виробництва

ІІ. Властивості товару

1. Споживна вартість товару

2. Вартість

ІІІ. Економічні закони і категорії товарного виробництва

IV. Теорії вартості

Характеристика товарного виробництва

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світового

досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має

суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки

України. Суспільство знає два основних типи організації економіки:

натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні

форми господарювання: натуральна і товарна. Історично першим типом

економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом

тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти праці як

результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб

безпосередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах

господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як

різновидів. В основному натуральну форму господарювання мали й великі

маєтки традиційного типу. Натуральне господарство характеризувалося

суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-

економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів

один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва,

малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і

суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства

обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших

операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча

сила позбавлена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В

натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в

нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасниками створення

благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку

надходять в особисте й виробниче споживання.

3 розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою

соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість,

примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх

стимулів розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між

виробниками, який все більше поширюється у зв'язку з зростанням

продуктивності праці. Всезростаю-чий вплив на суспільне виробництво

товарних зв'язків в епоху пізнього Середньовіччя вже можна назвати

революційним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом

суспільного виробництва, відбувся перехід до загального товарного

господарства. Однак це ще не означало повного зникнення натурального

господарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що розвиваються.

В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатуральному виробництві було

зайнято 50—60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах

розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В

несприятливих для суспільства умовах (наприклад, війна, політика автаркії

тощо) може з'явитися тенденція до натуралізації виробництва. На зміну

натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому

товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом.

Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому

продукти праці виробляються для продажу на ринок. 1 овари виробляються з

метою — задоволення потреЬ споживачів і надходять до них через використання

ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений

на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність

постійних економічних зв'язків між виробниками та споживачами, економічну

взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів

праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін. Загальною

умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є

суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між

людьми у формі обміну продуктами праці. Безпосередньою причиною виникнення

товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона

нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва

та економічною і юридичною свободою виробника. Економічна відособленість

товаровиробників — це таке становище, за якого вони самостійно вирішують

питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси

використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою

продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до

власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності

на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені

суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче

виступає у товарній формі. 3 економічною відособленістю товаровиробників

нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є

однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне

господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і

споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам

суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами

виробленої продукції апостеріорі, тобто грунтуючись на певному досвіді.

Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного

господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві

споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці

своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права

відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний

тип організації суспільного виробництва, товарне господарство

характеризується постійним рухом уперед.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу —

бартерне господарство, вищу — грошове господарство. В бартерному будь-який

товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання

грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на

будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, заснованому

на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін

здійснюється за допомогою бартеру. Основні загальні ознаки товарного

виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:

суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників;

еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;

визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних

процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для

обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість

системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова

вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають

такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.

Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існуванням різних

його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і

підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво

грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною

формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом,

характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з

засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В

товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова

продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси,

так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови

панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку

між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо.

Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві

виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці — це одна особа,

тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів

виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва

процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він

спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї.

Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників

заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво

засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке — на великій

машинній індустрії, автоматизованих системах тощо. Сьогодні просте товарне

виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах

воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного

господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє

набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес,

породжений вже існуючою економічною системою. Розрізняють ще два типи

товарного виробництва: перший — із стабільною, другий — з безперервно

оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від

глибокої давнини до другої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась

у другій половині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії

протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали —

чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин — бавовняні,

вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається

безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній

промисловості Японії це відбувається кожні 5—6 років. Є підстави вважати,

що на рубежі XX—XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури

товарів буде домінуючим в економіці.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися

в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної

системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму

виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і

вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо

економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то

держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а

може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись

до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне

виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну

силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є

безрезультатними. Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що

втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про

суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В

товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі,

що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це

суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива

природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних

суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною

вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним

часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, —

це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і

відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.

Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування

людства. Його метою є задоволення потреб людини — споживання. В різних

суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-

різному. Розв'язання суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками

найефективніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей

зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають

товарний характер. Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли

товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою

протилежність — грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником,

одержує суспільне визнання. Корисність блага "товару" визначає споживач.

Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару

зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого

товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають

характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за

вигідні умови реалізації своєї продукції. Перетворення споживної вартості в

свою протилежність — вартість здійснюється в процесі реалізації товарів на

ринку через посередництво ціни — грошового вираження вартості, втіленої в

товарі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються суперечності

товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень

суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною

корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний

виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний

характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень

суспільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які

вважаються суспільне нормальними (типовими, пересічними) умовами

виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є

законом товарного виробництва, відомим як закон вартості. Виробники

товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними,

при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх

виробництво та одержують надлишок — прибуток. В особливо спрятливих умовах

працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне

необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне

необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться

ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах,

вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву

виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробники розорюються.

Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку

— мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне

становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних

споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому

становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі

суспільного поділу праці. Перетворення споживної вартості товару на

вартість, перетворену форму її — ціну зумовлює відповідні, обов'язкові

вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього,

якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх

асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними

висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат

на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника.

Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері

виробництва та реалізації товарів. Рушійні сили розвитку, внутрішньо

властиві товарному виробництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом

розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільне

необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи

до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій

основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну.

Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як

суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва

(між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між

індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний

товар — золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента —

грошей. Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в

період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-

технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу.

Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару

стали властивими товару "робоча сила". Перетворення споживної вартості

робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в

ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва

як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на

ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з

експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової

вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми. Продаж

робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її

носія — працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та

підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості

праці, переміна останньої стали нормою життя. 3 цим пов'язані зростання

ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов

відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне

орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як

і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження

їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна

залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є

важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу. Перетворення

робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби

за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних

ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої

сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди

досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був

зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними

соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно. Рушійні

сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних

змін, тому системи господарювання, основою яких є товарне виробництво,

виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного

прогресу.

Властивості товару

Товар — це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє

певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних

пропорціях. Отже, йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може

бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару

Споживна вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини.

Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють

потребу в їжі; костюм, плаття — потребу в одязі; верстат, нафто-,

газопровід, виробничі споруди тощо — потребу в засобах виробництва. Отже,

Страницы: 1, 2