Рушійні сили єкономічного прогресу

процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну

дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що народжує так званий

синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах

складної органічної системи. Цю нову продуктивну силу на поверхні явищ

окремі суб'єкти економічних відносин, як і багато науковців, можуть

розглядати як фізичну продуктивність самих засобів виробництва або як плату

за ризик. Більше того, у процесі ускладнення системи продуктивних сил,

появи в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії

зростає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у

свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й

породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела

новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості й

прибутку зокрема є лише праця в її різновидах.

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

Потреби — це об'єктивні умови існування людини. Визначні мислителі,

політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій,

Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираз

природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.

Потреби є вихідною категорією відтворення. В суспільному процесі

відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись, людина створює

свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні

інститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиває відносини

між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби мають об'єктивно-

суб'єктивний характер.

Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб. Об'єктивна

зумовленість кожного нового явища оцінюється мірою потреб суспільства, а

зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їх задоволення.

Прогрес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасно

усвідомлюються і враховуються в цілях діяльності нові потреби. Якщо

поставлені цілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована

цілями діяльність стає даремною витратою людських сил.

У структурі потреб суспільства відображається кілька типів об'єктивних

відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Це відношення до

природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а також

відношення до праці і вільної діяльності.

У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємозв'язані

і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праці і

проявляються як необхідність економії робочого часу; соціальні — стосуються

проблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичного

вдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних та

економічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я,

виховання дітей, соціальне страхування, задоволення від роботи постійно

реалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні у

виробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених

роботою людей.

Суспільство повинне задовольняти як соціальні, так і економічні

потреби, але результуючим показником є ступінь задоволення соціальних

потреб. Останні — важливий стимул економії праці, яка ефективна, коли в неї

включаються такі соціальні чинники, як освіта, наука, ініціатива, культура,

винахідливість і тим більше мотивація праці. Прикладом зростаючого впливу

соціальної сфери може бути економіка США, де з кінця XIX ст. частка засобів

виробництва у ВНП не перевищувала 19%.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у

системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті.

Останні поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потребами першого

рівня є фізичні потреби, що передбачають реалізацію об'єктивних умов,

необхідних для нормальної життєдіяльності людини, їх елементарність

визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями

організму людини. В той же час навіть елементарні потреби не можуть

розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх

(спосіб споживання) має соціальний характер, отже, відбивається на

формуванні соціальних потреб.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні

потреби. Абсолютні потреби формуються відповідно до загального світового

рівня розвитку виробництва і відбивають максимально досягнутий у світовій

економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — це ті, що

можуть бути досягнуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробництва.

Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже

вироблено, і лише те, що суспільство може оплатити. Отже, платоспроможні

потреби визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових

доходів населення. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного

попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим

суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованості

попиту і пропозиції на товари та послуги.

Розробці моделей потреб надають великого значення в західній науці.

Результати цих розробок використовуються насамперед у галузі маркетингу,

реклами.

Ієрархія потреб за ступенем значення буде така: фізіологічні потреби,

потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі і потреби в

самоутвердженні (за А. Маслоу).

Людина намагається задовольнити передусім найважливіші потреби. Як

тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, остання перестає

бути рушійною силою. Одночасно у людини з'являються наступні за важливістю

потреби.

Кожний крок в розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на

новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене ресурсами

праці, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету

задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб,

виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної

зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням

споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний

результат може бути представлений формулою

[pic]

де Е — соціально-економічна ефективність; Uс, Uе — соціальний та

економічний ефект; Т — суспільний робочий час.

Соціально-економічна ефективність виражена як відношення витрат і

результатів, але результат є не продуктом, а досягнутим рівнем задоволення

соціальних та економічних потреб. При цьому на задоволення цих потреб

(включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час,

який і є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності проявляється в максимізації соціального та

економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат

виражається в досягненні кращих умов життя, а економічний ефект, досягнутий

у даному циклі, створює передумови для майбутнього розвитку. Механізм

соціально-економічної ефективності є основою розвитку потреб, переходу від

простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних

до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності.

Соціальні та економічні потреби стимулюють розвиток відповідних видів

діяльності, які забезпечують зростання як економічної, так і соціальної

сфер. Їм відповідають два критерії, дві міри суспільного прогресу і два

найбільш загальних закони розвитку — закон зростання потреб і закон

економії праці. Ці два закони відбивають дві сторони загальноісторичного і

політекономічного закону ефективності, який відображує всі сфери людської

діяльності, визначає її історичну еволюцію. Це проявляється вже на

індивідуальному рівні: кожна людина, зацікавлена в максимальному

задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю. Звідси —

раціональне обмеження потреб, жорстка черговість їх задоволення, пошук

найефективніших комбінацій. Ця ж двоїстість проявляється і на суспільному

рівні: скорочення часу на задоволення одних потреб дає суспільству

економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби,

включаючи потребу у вільному часі. Висока ефективність виробництва дає

змогу задовольняти економічні потреби при затратах робочого часу, що

постійно знижуються.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три

етапи розвитку потреб. До середини 50-х років (перший етап) домінували

матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX

ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий

тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до «економіки

споживання». Почали формуватись такі соціальні потреби, як побутове

обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.

На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують

послуги. Уже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 % становили

витрати на послуги, більше 12 % - на товари довгострокового споживання.

Частка витрат на харчування в структурі особистого споживання в США

становить 15 % (у Західній Європі — 20, Японії — 27 %).

Дію закону зростання потреб протягом ста років підтверджує динаміка

вартості робочої сили.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він

завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з

творчістю, духовним розвитком особистості. Ці потреби вже частково

задовольняються. Інтенсивний розвиток творчих та духовних потреб припадає

на вільний час. В економічно розвинутих країнах зростають потреби у

вільному часі.

За даними опитування, три чверті американців готові відмовитися від

купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб нематеріального

характеру. Від 14 до 42 % усіх робітників та службовців висловлюються за

збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни:

перехід від домінування економічних суспільних потреб до домінування

соціальних;

від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі

індивідуалізованого виробництва;

від речової структури споживання — до переважання в ній послуг, у тому

числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток

особистості.

Вихідним пунктом розвитку виробництва є нові, ще не задоволені потреби,

які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства. Особлива роль при

цьому належить споживанню як категорії процесу відтворення. Споживання

створює, а тим самим відтворює потребу. Здатність до споживання можна

розглядати як певну продуктивну силу, що взаємодіє з виробництвом.

Теоретичним обгрунтуванням первинності потреб і всебічного врахування

їх у господарській діяльності є домінуючі в країнах з ринковою економікою

концепції маркетингу, сформовані в 50-х роках. Об'єктом діяльності

маркетингу є потреба як така. Виробництво в умовах економіки споживання

орієнтується на пошук засобів ефективнішого задоволення потреб. З 70-х

років розробляються концепції соціально-економічного маркетингу, спрямовані

на підвищення рівня життя.

Потреби є стратегічною основою національної економічної, соціальної і

науково-технічної політики розвинутих країн. Функцією політики в цих

країнах є формування та розподіл ресурсів як на мікро- (фірми), так і на

макроекономічному рівні.

Суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для

розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних

нововведень були впроваджені вже в 70-х роках у США за результатами

вивчення потреб ринку і тільки 1/4 — породжені стихійним інноваційним

процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби і орієнтуються на

технічні й продуктивні зміни, що доступні і вигідні споживачу. В арсеналі

фірм США є близько 20 базових методів моделювання технічних процесів з

орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою Існує

система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб.

Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку

індивідуалізацію потреб.

Основою зростаючого впливу процесу розвитку потреб на виробництво є

підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва, що є рисами

постіндустріального виробництва. В свою чергу, зростаюча інтелектуалізація

праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставить відповідні вимоги

перед виробництвом. Близько половини молодих американців (віком до 25

років) вважають творчий характер праці більш важливим стимулом, ніж рівень

матеріальної винагороди. Цей процес можна представити схемою, наведеною на

рис. 3.

В умовах адміністративно-командної системи суспільству була нав'язана

«модель обмеженого споживання» (залишковий принцип виділення коштів на

соціальну сферу). Нерозвинуті потреби негативно впливають на можливості

економічного зростання: знецінюють працю; низька вартість робочої сили

обмежує можливості для нагромадження національного багатства. Нарешті, на

рівні суспільної психології відтворюється нецивілізований спосіб

споживання.

[pic]

Структура економіки України на сучасному етапі орієнтована на низькі

потреби споживання. Нерозвинуті потреби є результатом і причиною

гальмування суспільного розвитку.

Виробництво створює конкретні види матеріальних та духовних благ і відіграє

визначальну роль у формуванні потреб особистості. Потреби найчастіше

народжуються прямо із виробництва або із становища речей, що грунтується на

виробництві. Виробництво формує, з одного боку, потреби, що розвивають

інтелектуальні здібності, виробничу, творчу активність робітника, а з

другого — невиробничі потреби для індивідуального споживання. По-перше,

виробництво збуджує потребу в споживача, предметом якої є створюваний

продукт. Основа людських потреб фізіологічна, але різноманітність їх,

способи та рівень задоволення, розвиток потреб визначаються виробництвом.

Виробництво створює нові види продуктів, що здатні краще, ніж попередні,

задовольнити ту саму загальну потребу. По-друге, нескінченно відтворюючи

потребу, виробництво робить процес відтворення безперервним. Так, якщо

процес виробництва задовольняє потребу в праці, у творчості, то виробництво

тим самим створює потребу в матеріальних благах та послугах для

відшкодування витрачених сил організму. По-третє, збагачення змісту праці

збагачує і потреби, створює людину, що здатна сприймати нові продукти

виробництва. По-четверте, виробництво організує потреби і здібності

індивідів, і кожний з них проявляє себе в тих межах та напрямах, що

диктуються формою виробництва.

4. Економічні інтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

Інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів

господарювання. У сфері економічних відносин потреби проявляються як

інтереси. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й

самі є «першою цеглиною» в структурі соціально-економічних відносин.

Видатний французький енциклопедист К. А. Гельвецій зазначав: «Якщо

фізичний світ підкоряється закону руху, то світ духовний не менш

підкоряється закону інтересу».

Потреби не тотожні економічним інтересам. Сутність останніх полягає в

реально націленому задоволенні економічних потреб у засобах виробництва,

трудових ресурсах, предметах особистого вжитку та ін. Економічні інтереси є

визначальною об'єктивною мотивацією діяльності людей, виходячи з їх місця у

суспільному виробництві. Вони знаходять свій вираз у поставлених цілях та

діях на досягнення їх. Потреби і засоби їх задоволення відбивають причину

та форму прояву економічних інтересів, які, в свою чергу, не тотожні

задоволенню потреб. Отже, економічний інтерес завжди виражає відповідний

рівень та динаміку задоволення потреб. Так, не може бути інтересом суб'єкта

зниження рівня задоволення потреб.

Визначення сутності інтересів, розмежування та поєднання їх має

практичне значення, оскільки виробничі відносини проявляються насамперед як

інтереси. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів. У ринковій

економіці приватний інтерес домінує над суспільним, але ринковий механізм

забезпечує поєднання цих інтересів. Механізм суспільної координації був

відкритий А. Смітом. Поєднання інтересів спрямовується об'єктивними

економічними законами: кожний індивід, маючи власний інтерес (адже ніхто не

працює собі в збиток), одночасно сприяє досягненню найбільшого блага для

всіх (правило «невидимої руки»). Наприклад, результати праці виробника

(підприємця) повинні ефективніше задовольняти потреби людини, а економічна

доцільність індивідуалізованої праці з позицій інтересів підприємця

визначається прибутком.

Засіб реалізації індивідуальних інтересів робітника — зростання

індивідуального доходу (заробітної плати). Інтерес власника (підприємця)

полягає в збільшенні власності (капіталу) та отриманні від неї

гарантованого прибутку. Засобом реалізації колективних інтересів є

максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств

державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання).

Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного

доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного

продукту. Проблема поєднання інтересів, таким чином, знаходить своє

вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів.

В адміністративно-командній економіці субординація інтересів

грунтується на принципі сходження інтересів від загального до часткового і

одиничного: інтереси державні мають пріоритет перед регіональними,

регіональні — перед колективними тощо. В той же час засіб забезпечення цієї

субординації інтересів — жорстке централізоване планування —

продемонструвало свою невідповідність, обмежуючи на практиці свободу

індивіда.

Регулювання державою економічних процесів на терені високого розвитку

продуктивних сил і відповідно організаційно-економічних та соціально-

економічних відносин відкриває можливість в умовах соціальне орієнтованого

ринкового господарства оптимально поєднати особистий, колективний та

державний інтереси з урахуванням глобальних проблем сучасності. Це стає

можливим, по-перше, через відкриття ринковими відносинами широкого простору

для активізації економічних інтересів особистості; по-друге, через

узгодження взаємодіючих інтересів у системі «особистість — колектив —

держава» за допомогою не лише суто ринкових методів, а й державного

економічного регулювання.

В економічних відносинах між людьми потреби проявляються насамперед як

інтереси. Кожне окреме відношення існує спочатку потенційно, у формі

очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні економічні

відносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожному

економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками

і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом),

партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і

співробітництва. Механізм суперечливої взаємодії інтересів можна простежити

на прикладі його рояву у сфері виробництва і ринку (рис. 4).

[pic]

У сфері виробництва підприємці й робітники є протилежними сторонами

економічних стосунків, але вони мають спільні інтереси щодо ринку,

виступаючи як виробники або споживачі. Взаємозалежність цих груп об'єктивно

зумовлює їх співробітництво.

Взаємодія інтересів є стимулом стимулом ефективного соціально-

економічного розвитку. В країнах з розвинутою ринковою економікою високий

рівень економічної ефективності та добробуту зумовлений насамперед

цілеспрямованою мотивацією особистості в поєднанні з її політичною,

юридичною та економічною свободою. При переході економіки України до ринку

Страницы: 1, 2, 3, 4