Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики

відігравали вторинну роль, у домінуючи мотиви. Довгі роки економічне було

самостійним, тому що соціальні відносини були нерозвинутими. Сьогодні в

економіці країн із високорозвинутою і соціально орієнтованою ринковою

економікою економічне все більше виявляється через соціальне, яке стає все

більше самостійним і пріоритетним.

Неділимість економічного та соціального стала характерною для

постіндустріального механізму мотивації до праці. Вона в сьогоденній

економіці посилюється, взаємодоповнюється, роблячи неможливим подальше

існування кожної з них окремо. Такий розвиток суттєвим чином змінює

економічний механізм мотивації, підвищує роль суб’єктивного начала в

цілепокладанні, посилює процес перетворення моралі у потребу, в легітимну

форму економічної поведінки. Цей процес все більше співвідноситься з

інтересами робітника, колективу та різного роду інститутів.

Хоч звернення до подібних тенденцій може видатися упередженим, як

абстрагування від реальної соціально-економічної дійсності, все ж не

враховувати цього у жодному разі не можна. Справа у тому, що такий розвиток

докорінним чином змінює економічний та соціальний статус людини: стереотипи

поведінки, прискорює детейлоризацію праці та розвиток особистості.

Звичайно, процес соціалізації проходить суперечливо, неодномірно.

Поява нових моментів не відміняє традиційних мотивів і не виключає їх

повернення. Сьогодні ще немає підстав для ствердження про наступ

посткапіталізму. Швидше за все можна вести мову про поєднання нового і

традиційного, демократизації і соціалізації економіки, індивідуалізації

особистості.

Своєрідним різновидом соціального типу мотивації робітника є творчий

мотиваційний тип, що виникає на основі вищих потреб людини у самовираженні,

саморозвитку і т.п. Слід підкреслити, що у сучасному високорозвиненому

виробництві можна побачити лише окремі елементи системи організації та

стимулювання праці, які відповідають даному типу мотивації, а тому

зупинимося на них дуже коротко.

Потреби індивіда у самовираженні та самовдосконаленні актуалізуються і

зумовлюють його трудову поведінку. У такому випадку домінуючим мотивом

трудової діяльності стає самовираження у процесі праці, тобто найбільш

привабливим для індивіда стає сам процес праці як діяльності. Бажання

поєднатися з підприємством обумовлене потребою участі у процесі певної

праці. Саме ж по собі підприємство представляє для робітника цінність перш

за все тому, що дає можливість включитися у процес праці. Після того, як це

сталося (процес праці), необхідність у зовнішньому впливанні на робітника

зникає повністю, оскільки сама праця є найбільш бажаним для робітника

(індивіда) заняттям у процесі котрого він може задовольняти потреби у

самовираженні та розвитку.

Відповідно, проблема стимулювання праці зводиться до створення таких

умов, які відповідали б уявленням робітника про творчу працю. Звичайно,

подібні уявлення багато в чому залежать від специфічних рис робітника, виду

діяльності, яким він займається тощо. Можна вивести найбільш загальні риси

такого процесу праці, який може слугувати самореалізації та розвитку

людської особистості: самостійність і незалежність у процесі праці,

нетривіальність вирішуваних завдань, різноманітність функцій, дій,

ситуацій, постійний поступ вперед з точки зору ускладнення вирішуваних

завдань, виконуваних операцій тощо. На сучасному рівні розвитку

продуктивних сил суспільства подібною працею може займатися дуже обмежене

коло найманих працівників підприємств: менеджери, провідні вчени, інженери

та інші. В цілому для розуміння мотиваційних процесів важлива в даному

випадку сама можливість існування ситуації, при якій праця як процес, як

діяльність виступала б у якості головного мотиву трудової

діяльності індивіда.

Коли вести мову про результати роботи з найму осіб з творчим типом

мотивації, то вони вкрай суперечливі. З одного боку, така робота може

забезпечувати власнику підприємства колосальні доходи внаслідок непростої,

високопродуктивної, але й високоунікальної (дуже рідкісної) праці цих

робітників та її результатів. З іншого боку, дуже непросто втримати таку

людину у рамках “найманого робітника”, тому велика ймовірність розторгнення

угоди про найом саме з боку праці, а не капіталу.

Характеризуючи ці відносини з точки зору соціальних функцій їх

учасників – найманої праці і капіталу, необхідно відзначити суттєві зміни,

які сталися в рамках формального незмінного відношення:

1) виникає залежність, причому значна, власника засобів виробництва

від найманого робітника, котрий володіє продуктивною силою більш

цінною, аніж та, яка належить другій стороні (засоби виробництва

або грошовий капітал). Фактично, найманий робітник використовує

належний іншій особі капітал для задоволення власних потреб (у

творчій праці);

2) функції власника засобів виробництва зводяться до допоміжних, тих,

що забезпечують загальні умови функціонування праці найманого

робітника;

3) відносини купівлі робочої сили власником засобів виробництва певним

чином є формальними, їх можна розглядати не більш ніж оренду

робітником цих засобів.

Значить, відбувається повне заперечення ролі найманого робітника як

залежної, підпорядкованої сторони у куплі-продажу робочої сили, а разом з

тим і відкидання самих відносин праця-капітал.

Коротко викладені попередньо мотиваційні принципи, безумовно,

представляють собою достатньо узагальнені “зліпки” із реальних процесів.

Трудові мотивації та їх поєднання для кожного окремого робітника набагато

складніші. Це пов’язане як з впливом на мотивації багаточисельних факторів,

так і з більш складним механізмом формування потреб індивіда, що скеровують

його трудову поведінку. У своїй діяльності кожен індивід керується складною

структурою мотивації, хоча у кожен даний період можна констатувати

існування переважаючих із них.

Не дивлячись на те, що запропоновані мотиваційні типи утворюють

еволюційний ряд, в основі котрого лежить просування людських потреб від

примітивних до потреб більш високого порядку, дійсна історія індустріально

розвинутих країн і праці не представляє собою правільної послідовності

мотиваційних типів і відповідних їм форм організації праці. Швидше,

навпаки, у кожен історичний період можна побачити існування всіх

мотиваційних типів, характерних для різних категорій робітників. Наприклад,

у ту епоху, коли у більшості робітників фізичної праці був переважаючим

індустріальний мотиваційний тип, інженери та управлінці капіталістичних

підприємств володіли в якійсь мірі соціальним типом мотивації, а деякі з

них – творчим. Тому правильніше говорити про мотиваційний механізм певних

категорій робітників, а точніше превалювання тих чи інших мотивацій у

ньому.

Перехід до структури трудової мотивації з позиції системного уявлення

про людину, зростання значення цілісності особистості визначило зміни

структури мотивації, виокремлення деяких із них у число першочергових,

пов’язаних із задоволенням працею, самоствердженням та саморозвитком. Це

зрушення у мотиваційному механізмі зумовило необхідність виділення в ньому

коротких і далеких мотивацій. Така класифікація має у своїй основі

розмежування потреб на потреби вищого та нижчого порядку, задоволення

потреб у результатах праці та в розвитку особистості. Загально визнано, що

оціночні показники степені розвинутості робітника як особистості, його

особистісні характеристики передбачають різні “пороги чутливості” у часі.

Отож, творчу і соціальну активність неможливо оцінити упродовж короткого

часу. Їх можна “виміряти” лише за більш довготривалий проміжок часу, а,

значить, мотивація також повинна бути збільшеною до цього періоду.

Віддалена мотивація повинна бути направлена на досягнення виробничіх

результатів. Між тим, у даний час основні зусілля стимулювання праці

скеровані на коротку мотивацію, на оцінку робітника, яка проводиться за

результатами праці.

Використання віддаленої мотивації вимагає вирішення, у першу чергу,

питання про критерій, яке дозволило би розділити віддалену і коротку

мотивацію. Одним із критеріїв є відмінності у формах реалізації мотивації.

Короткі орієнтовані, як правило, на зовнішній контроль за працею. Навпаки,

віддалені мотивації передбачають внутрішній контроль. Для віддаленої

мотивації є характерним відхід винагороди на другий план у порівнянні з

орієнтацією на результат.1

Порівняльний аналіз короткої і віддаленої мотивації дозволяє виділити

три фактори, котрі одночасно і мотивують і з допомогою котрих здійснюється

віддалена мотивація – це освіта, стаж і кваліфікація виконавця.

Стимулювання зростання кваліфікації та освіти відповідає меті управління

працею, бо вони є основними факторами підвищення продуктивності праці.

Одночасно підприємство зацікавлене і в формуванні постійного

контингенту персоналу. Зростаюча ціна робочої сили, вкладення у “людський

капітал”, у навчання та кваліфікацію робить надзвичайно невигідним

оновлення складу робітників.

Стимулювання освітнього, професійно-кваліфікаційного розвитку

працівника із закріпленням його на підприємстві відповідає принципам

трудової мотивації. Віддалена мотивація конкретно пов’язана з перспективами

професійного, кваліфікаційного, освітнього зростання упродовж всього

трудового життя на підприємстві. У зростанні професійно-кваліфікаційного,

освітнього рівня зацікавлений сам індивід, адже це відповідає його потребам

у самореалізації.

Стратегія трудової мотивації, заснована на мотивації з активним

використанням стимулів довготермінової дії, розвиває діяльність, надаючи їй

максимальносмислотворний контекст, і з цієї точки зору вона виглядить

сьогодні найбільш ефективною та раціональною. Стратегічний рівень трудової

мотивації спрямован через віддалену мотивацію на реалізацію життєво

осмислених механізмів мотивації. Коротка мотивація здійснює підтримуючу,

направляючу функцію.

Треба відзначити, що досвід роботи в умовах переходу до ринкової

економіки у нашій країні ще не достатньо багатий фактами побудови струнких

мотиваційних систем. З цієї точки зору інтерес представляє звернення до

досвіду індустріально розвинених країн з ринковою економікою. У західній

економічній літературі не склалася теорія віддаленої мотивації, тим не

менше всі теперішні підходи у практичному менеджменті базуються на політиці

віддаленої мотивації. У литературі можна зустріти лише загальні та

фрагментальні витяги про це. Приміром, Т.Пітерс та Р.Уотерман приводять у

своїй книзі слова Б.Беттельхейма: “Якщо ми сподіваємося жити не просто від

момента до момента, а в життєвому усвідомленні нашого існування, то наша

найбільша потреба і найважче досягнення полягає у тому, щоб знайти сенс

нашого життя”.1 Дж.Шервуд відзначає, що в трудовій діяльності “…перспектива

змушує людину повірити у свою корисність і значимість”.2

Розвиток віддаленої мотивації персоналу у західних компаніях

здійснюється шляхом закріпленя працівників за компаніями (конкуренція

внутрішнього ринку праці): створення широкого спектра моральних стимулів,

додаткових виплат і пільг, вироблення філософії компанії (тенденції,

ритуали, направлені на виховання гордості); пільговий продаж акцій

(розподіл власності); участь у прибутках і в управлінні; все більш широкий

облік стажу. При цьому західний практичний менеджмент відзначається тим, що

всі ці фактори використовуються системно. Саме їх системність при

врахуванні стажового фактора дозволяє вести мову про використання

віддаленої мотивації як стратегії трудової мотивації у практиці західного

менеджменту. Це можна прослідкувати на прикладі найкрупнішої американської

корпорації ІБМ.

Одним з найважливіших принципів кадрової стратегії ІБМ є гарантована

пожиттєва зайнятість. Для її реалізації використовується регулярна

перепідготовка кадрів; “ядро” постійних співробітників, охоплених системою

“пожиттєвого” найму; заохочення ініціативи; система атестацій та співбесід,

залежність оплати праці від атестації. В ІБМ оплата праці визначається

двозначним числом, де перша цифра означає тип виконуваної роботи, а друга –

статус (чим вищий він – тим вищий рівень заробітної плати).1 Подібну

“стратегію залучення” використовують понад 1 тис. американських корпорацій,

серед котрих такі лідери, як “Дана”, “Кодак”, “Тексас Інструментс”,

“Хьюллет-Паккард” та інші.2

Найкрупніший західнонімецький концерн БАСФ, не дивлячись на те, що у

своєму окрузі є основним роботодавцем, у своїй соціальній організації

приділяє першочергову увагу інтеграції кожного робітника у виробничу

систему на довгі роки. Кожен зайнятий на БАСФ у середньому працює понад 15

років. Системи стимулювання і розвитку персоналу працюють синхронно. З

одного боку – пільгове забезпечення найдешевшим і добротним житлом

(вартість житла, котре БАСФ надає своїм працівникам на 100 – 800 марок

дешевше, аніж в середньому по ФРН), 300 їдалень з дешевими обідами працюють

цілодобово, першокласне медичне обслуговування, висока заробітна платня,

плюс щорічна, залежно від стажу, премія (125-175 % від окладу), 40-годинний

робочий тиждень та 30-35 денна відпустка з додатковою оплатою 30 марок на

день.

Кожний другий працівник є держателем акцій рідного підприємства,

надаваних їм за зниженою ціною у 2,5 раза, тоді як на ринку курс акції у 6-

7 разів вищий номінальної вартості. Пенсія на БАСФ вища середньої

заробітної плати. На підприємстві проводиться доплата за заняття спортом,

ранкові спортивні розминки робочих з керівниками, відвідання театру і т.п.1

Дж.Грейсон-молодший та Карло О’Делл, підкреслюючи важливість

використання принципів стабільності колективу та гарантії зайнятості,

пишуть, що існує у всякому разі щонайменш шість причин, котрі обумовлюють

зростання інтересу до них: страх бути звільненим; японський

метод”пожиттєвого найму”; американський досвід; страх перед автоматизацією;

плинність робочої сили; невдоволення привілеями у вищого керівництва.2

В управлінні віддаленої мотивації великий досвід накопичений у Япониї.

Окрім специфічного, властивого лише Японії, можна виділити і загальне,

універсальне, таке, що має значення для будь-якої країни. До цього

загального можна віднести, як це справедливо підкреслює Г.І.Целіщев,

інтеграцію інтересів підприємства і працівника, високий ступінь залежності

стимулів працівника від фірми і від його відданості їй; пріоритет

колективних інтересів перед індивідуальними, широке заохочення кооперації,

групових форм праці; баланс інтересів управлінців, персоналу та інвесторів;

формування партнерських зв’язків фірмами, що співробітничають, покупцями і

постачальниками.3

Дотепер ми вели мову про мотивації до трудової діяльності і про місце

і роль їх у загальній системі потреб, інтересів та стимулів. Але є ще один

аспект трудової мотивації, котрий пов’язаний з існуванням праці як вищої

форми життєдіяльності людини, як потреби; як мірила цінності самої людини.

Праця як мотив є відображенням духовного начала людини, її потягу до

самовираження, проявів.Чим вищій рівень зрілості виробничо-економічного

організму, тим більшого значення набуває мотив у самій праці, в праці як

формі самовираження. Мотив до праці як джерела винагороди у цьому випадку

відіграє не домінуючу роль, він доповнює мотив у самій праці.

Співвідношення між ними змінюється в міру розвитку продуктивних сил,

посилення кооперації як продуктивної сили, кардинальної зміни ролі праці у

системі факторів виробництва.

Не можна не відзначити зміну системи мотивації, яка є відображенням

розвитку форм людської діяльності. Вища ступінь цього розвитку знаходить

своє концентроване вираження у творчості. У творчості головним є не речовий

результат, а прояв і вдосконалення здатності людини до самовідтворення.1

Творчість – це діяльність людини, що сприймається нею як породження

внутрішнього потягу до самореалізації і така, що передбачає її у якості

мети.

Для постекономічної стадії цивілізації характерний пріоритет

надекономічних мотивів, соціокультурних факторів. Це накладає свій видбиток

на весь механізм трудової мотивації.

Зміна мотиваційних типів та структури мотивацій, показана вище, не

вичерпує всього багатства цієї проблеми. Тим не менше вона дає можливість

зробити певні висновки, яки мають важливе значення для розгляду процесу

становлення ринкового механізму активізації трудової діяльності у нашій

країні.

Перш за все необхідно відзначити, що механізм трудової мотивації не

залишається незмінним. Він достатньо активно ускладнюється. В його

структурі відбувається зміна пріоритетності різного роду мотивацій. Однак

при всьому різноманітті змін, котрих зазнає механізм трудової мотивації,

можна визначити своєрідні закономірності цих змін, характерні для всіх

країн, не дивлячись на відмінності їх рівнів соціально-економічного

розвитку. Це, по-перше, розширення економічної свободи і незалежності

найманого робітника, підвищення його відповідальності за свій добробут і

свій статус. По-друге, посилення інституціональних основ соціально-трудових

відносин, перетворення їх на об’єкт жорсткого державного регулювання. По-

третє, виразно проявляється тенденція зростання залежності розподілу

кінцевих результатів від трудової діяльності, зусиль працівника.

Закономірним наслідком цієї тенденції є послаблення ролі інших джерел

доходів, перетворення праці в універсальний засіб забезпечення життєвих

благ, економічної незалежності, самоутвердження і самооцінки.

По-четверте, посилюваний процес перетворення праці в домінуючий фактор

змінює роль та співвідношення форм власності. Серед них на перший план

висувається і все більшу роль відіграє власність на робочу силу як форма

релізації визначальної ролі праці як гаранта економічної незалежності

працівника. Зі зростанням значимості власності на робочу силу закономірно

послаблюється роль інших форм власності і перш за все капіталу. Вони

поступово перетворюються на загальні умови здійснення праці всіх громадян,

здатних до праці.

По-п’яте, зі зростанням ролі праці і власності на робочу силу суттєво

розширюються можливості найманого робітника в реалізації власності на

речові фактори виробництва, котра стає одним їз джерел формування його

особистих доходів (надходжень). На цій основі відбувається подолання

відчуження працівника від власності і капіталу та послаблення ролі найму

робочої сили, а в окремих випадках і їх ліквідація. Закономірним наслідком

цих та інших процесів є вирівнювання економічного і соціального статусу

працівника.

По-шосте, внаслідок невпинного розвитку соціалізації економіки

відбувається висування на перший план соціальних потреб, набуття ними

пріоритетної ролі. Посилення соціальної орієнтованості економіки визначає

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12