Економічні системи

Економічні системи

Тема лекції №2: Економічні системи

Проблеми:

1. Зміст і складові елементи економічної системи суспільства

2. Власність в економічній системі суспільства

3. Класифікація економічних систем суспільства

4. Національні моделі ринкової економічної системи та адміністративно-

командної економіки

Рекомендована література:

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997

2. Гальчинський А. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1996

3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996

4. Основи економічної теорії. - під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища

школа, 1997

5. Основи економічної теорії. – під редакцією Ніколенко Ю.В. – Київ:

Либідь, 1994

6. Основи економічної теорії. – під редакцією Чухно А.А. – Київ, 1994

7. Основи ринкової економіки. - під редакцією Савлука М.І. - Київ:

Либідь, 1995

8. Макконелл К.Л., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. –

Москва: «Республика», 1992

9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993

1. Зміст і складові елементи економічної системи суспільства

Економічна система – це надзвичайно складна категорія, яка має

дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і

розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про

ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючи елементи, які визначають

природу економічних систем.

Поняття «економічна система» широко

використовується в економічній науці,політології, політиці. Проте в його

трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке

розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними

характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони

економічної системи, не є повною. Саме тому в науковій літературі

економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип

господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис),

сукупність видів господарської діяльності тощо. Між цими поняттями часто

ставлять знак рівності, розглядають їх як синонімічні.

Поняття «економічна система» можна доповнити

суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не

існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки

люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія),

менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою

економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

Економічна система - це одна з підсистем

суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів (елементів,

ланок) економіки (галузі підприємства, індивідуальні господарства, людей,

що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини.

Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя

суспільства.

Економічна система суспільства формується на

основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне

удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів

суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

На основі суспільного виробництва формуються

економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та

споживання створених матеріальних і нематеріальних цінностей.

Основними елементами економічної системи є:

. Соціально-економічні відносини, які базуються на системі форм власності

на економічні ресурси та результати господарської діяльності

. Організаційні форми господарської діяльності

. Господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності

на макроекономічному рівні

. Економічні зв’язки між господарськими суб’єктами

Таким чином, економічна система – це надзвичайно

складне утворення, яке включає в себе продуктивні сили і виробничі

відносини, тобто спосіб виробництва на даному етапі розвитку. Одночасно в

економічну систему входять економічна роль держави та її політико-правові

форми.

2. Власність в економічній системі суспільства

Основою функціонування економічної системи є

власність. Вона визначає соціально-економічну природу всієї системи, тобто

всього суспільного ладу. Характер і форми привласнення засобів і

результатів виробництва визначають економічну, соціальну та політичну

структуру суспільства, становища людини у виробництві і у суспільстві

загалом.

Власність в економічному розумінні є історично і

логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається

ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно

обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в

процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що

характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності

розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина — людина".

Власність же в юридичному розумінні відтворюється

системою зв'язків "людина — річ". Як юридично-правова категорія власність

відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і

фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою

відповідних прав власності.

Власність визначальну, системоутворюючу роль у

економічних, виробничих, відносинах, вона визначає соціально-економічну

природу і характер даної системи виробничих відносин. Адже усі конкретні

виробничі відносини реалізують певну, історично і економічно визначену

суспільну форму привласнення. Саме це робить власність економічною

категорією, бо вона пронизує усю систему виробничих відносин, визначає

властивий їм спосіб привласнення. Тому і відносини виробництва, і відносини

розподілу, і відносини обміну, і відносини споживання є зоештою відносинами

власності.

Поширеною є структура власності за її типами, формами і

видами.

. Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування,

сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва.

. Форма власності — це стійка система економічних відносин і господарських

зв'язків, що обумловлює відповідний спосіб та механізм поєднання

робітника із засобами виробництва.

. Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та

методами господарювання. Як видно з рис. 5, сучасна економічна система

характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними

різновидами.

Основні типи, форми і види власності в економічній

системі:

Конкретно-історичний характер, зміст і форми

власності проявляються в єдності трьох елементів — об єктів, суб’єктів і

суті відносин власності. Цілком зрозуміло, щоб розкрити природу відносин

власності, необхідно виявити, що є об'єктом власності, у кого і які об'єкти

знаходяться у власності, які умови володіння, розпорядження і використання

різних об'єктів і факторів суспільного виробництва. Незважаючи на величезні

обсяги і різноманітність об'єктів власності, (земля, її надра, рослинний і

тваринний світ, предмети~матеріальної і духовної культури, будинки,

споруди, обладнання, гроші, цінні папери і т. ін.), все ж вони поділяються

на дві частини. Передусім це умови (фактори) виробництва. Головним

фактором є робоча сила. Робітник є власником своєї здатності до праці,

робоча сила є товаром, яка з допомогою вільного найму використовується для

здійснення процесу праці.

Поряд з робочою силою важливими факторами

виробництва є засоби виробництва і предмети праці, які також є об’єктами

власності. Той, хто є власником засобів виробництва, привласнює і

результати виробництва. Власності на засоби виробництва належить вирішальна

роль, бо саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.

Мірою розвитку суспільства відбуваються зміни і у

об’єктах, і у суб’єктах власності. Адже створюються з часом принципово нова

техніка і технологія, устаткування. Все це збагачує (кількісно і якісно)

обсяги засобів виробництва.

З боку об'єктів власності, крім традиційних (засобів

і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), до

сучасної системи відносин власності належать форми і методи організації

праці, наука, інформація. Тому ті підприємства і фірми, держави, які

найбільшою мірою стали власниками цих об'єктів, збільшили свою економічну

могутність, конкурентоспроможність.

Однією з принципово нових важливих рис названих

об'єктів привласнення е те, що вони, на відміну від традиційних, не можуть

тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх

носіями не лише з техніко-економічного. а й із соціально-економічного боку

певною мірою стають особи найманої праці.

Внаслідок цього вони певною мірою стають

співвласниками даного об'єкта привласнення, що є одним з найвагоміших

факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, і розміру

заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення

дивідендів.

Це стосується й інтелектуальної власності, яка

формується на основі такого якісного нового елемента системи продуктивних

сил, як наука. Американські науковці у даному випадку розрізняють нині три

основні види інтелектуальної власності: 1) приватна власність, що

закріплюється у формі патента або ліцензії; 2) суспільна власність, яка

існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і

не може бути закріплена за юридичною особою. При належному обміні

інформацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3)

проміжна форма власності, або власність, що «просочується» і представляє

інноваційну науково-технічну інформацію, її не можна закріпити у формі

патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації є

можливість створити продукцію у зміненому вигляді.

Істотні зміни відбуваються у межах інших сторін

власності як соціологічної категорії. Так, в юридичній власності

відбувається зростаюча дезінтеграція таких прав власника, як право

володіння, розпорядження та користування власністю. Це означає, що у

минулому ці права в основному належали одній особі. Винятком було сільське

господарство, де землевласник нерідко надавав землю в оренду орендарю. За

сучасних умов власники підприємств у різних галузях промисловості віддають

їх у володіння, або розпорядження, користування, отримуючи за це певну

винагороду. Вони також широко практикують передачу в інші руки управління

своєю власністю.

На цій основі виникає і розвивається значний прошарок

керуючих, або менеджерів. Дж. Гелбрейт називає їх тех-ноструктурою та

стверджує, що до неї перейшла влада у сучасних гігантських корпораціях США

та інших країн Заходу. Оскільки у США налічується близько 12 млн.

менеджерів, то саме в їхніх руках, на думку американського економіста,

зосередилася влада на сучасному крупному підприємстві.

Ще однією важливою рисою сучасних відносин

власності у розвинутих країнах Заходу є з одного боку, процес певної де

персоніфікації щодо крупних капіталістів-власників і перехід її (власності)

до рук юридичних осіб (компаній, банків, інших фінансових інститутів). Так

в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власників

акціонерного капіталу становила близько 78 %, а серед них фінансовим

інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в

акціонерному капіталі майже в два з половиною рази менша.

З іншого боку, відбувається, процес зростання

персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково цей

процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди.

У Швеції у 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким

частина акцій приватних компаній переводиться у власність трудящих або до

їхніх фондів. Це відбувається за рахунок спеціального податку на їх

прибутки, а також додаткових відрахувань з їхнього фонду заробітної плати.

Таким шляхом трудящі отримують певні права у справах компанії. Зокрема

більшість місць у правліннях цих фондів належить представникам профспілок.

У 1990 р. завершився процес фінансування п'яти таких фондів. Кожний з них

має право на придбання не більше 6 % акцій у будь-якій компанії, яка

зареєстрована на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальна частка фондів

у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5 %. Важливою рисою

функціонування цих фондів є те, що провідну участь в їх управлінні беруть

суспільні організації, насамперед профспілки.

В Англії акції між персоналом розподіляються

залежно від розмірів отримуваної заробітної плати або стажу роботи у даній

фірмі. У першій половині 80-х років питома вага найманих робітників, які

купили акції за фіксованою ціною (але не мають права, згідно з контрактом,

продати їх протягом 5—7 років), зросла у всіх сферах економіки з 13 до 23

%.

3.Класифікація економічних систем суспільства

Важливим питанням є класифікація економічних систем.

Економічна система — складне, багатоструктурне соціально-економічне явище.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем.

Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча

форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і

координації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є

певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних

систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних

сил. Розрізняють:

. доіндустріальне суспільство — економічну систему, в якій домінує ручна

праця та натурально сільскогосподарське господарство;

. індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця;

. постіндустріальне суспільство, що грунтується на автоматизованій праці,

оснащеній комп'ютерною інформацією.

Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом

господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю

суб'єктів економічної діяльності.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні

системи поділяють на:

. система вільного або чистого ринку

. адміністративно-командна система

. традиційна система

. змішана система

Система вільного, або чистого ринку - це така

економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання

економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове соморегулювання

досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених

країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20

ст.

Основні характеристики системи вільного ринку:

. Приватна власність. Здійснюється право недержавної, приватної власності

на економічні ресурси – капітал, землю, природні ресурси. Причому значна

частина материальних ресурсів знаходиться у приватній власності.

. Вільне підприємництво. Окремі групм людей за своєю ініціативою виступають

в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації

економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують

виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на

себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегидь не

може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне

підприємництво становиться масовим явищем, воно забезпечує більшу частину

вироблення національного продукта.

. Особистий інтерес. Економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими

інтересами. Прагнення найкращим чином реалізувати особистий інтерес є

основним мотивом економічних вчинків. Кожний прагне максимізувати свій

доход: підприємець – прибуток, найманий робітник – заробітну плату,

землевласник – орендну плату та ін.

. “Невидима рука”. За А. Смітом існує “невидима світу рука”, яка спрямовує

індивідуальну поведінку, особисті інтереси до суспільних цілей, до

задоволення потреб інших економічних суб’єктів. “Невидима рука” - це

ринок, як координаційний механізм, зі своїми елементами: попитом,

пропозицією, ціною. В попиті проявляються наміри споживачів, в пропозиції

– можливості та бажання виробників, ціна – інструмент погодження їх

рішень та дій. За допомогою взаємодії цих елементів передаються та

узгоджуються рішення виробників та споживачів. Це саморегульована

система, яка не потребує ніякого втручання.

. Вільна конкуренція. Вона припускає наявність багатьох незалежних як

продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або

послуги. Кожний з цих економічних суб’єктів сам по собі не взмозі

вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар.

. Мінімальне державне втручання. Державне втручання в економіку в основному

обмежується захистом приватної власності та формуванням правового

середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази,

постанови.

Централізовано – планова економіка - це економічна

система, в якій основні економічні рішення приймаються державою, що бере на

себе функції організатора економічної діяльності суспільства.

Основні риси централізовано – планової економіки:

. Жорстка централізація в розподілі ресурсів та результатів діяльності.

Якщо в умовах ринку ресурси між різними сферами діяльності розподіляються

головним чином через ринковий механізм взаємозв’язків виробників та

споживачів, який утворюють попит, пропозиція, ціна, то в командній

системі цю роль на себе бере держава. Також відбувається і з кінцевими

товарами.

. Державна власність. Т.я. держава є власником більшої частини суспільного

багатства, вона має можливість реально розпоряджатися їм згідно зі своїми

цілями. Державна власність вважалася загальнонародною, що призводило до

гіпертрофованого централізму в управлінні економікою з боку держави. Це

зумовлювало розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної

заінтересованості, утворення адекватного апарату управління, його

всевладдя і згортання демократії.

. Недопущення приватного підприємництва. Ініціативу в організації

економічного життя бере на себе держава. Виступаючи монопольним

організатором економічних сил, держава намагається максимально залучити у

виробництво всі наявні ресурси, в тому числі трудові, не зупиняясь також

Страницы: 1, 2